«Справи Майдану» як інструмент провокацій

Співробітники СБУ вилучають апаратуру негласного отримання інформації, яка була заведена в кабінет Стрижевської.

За п’ять років, що сплинули після масових розстрілів у центрі Києва, «справи Майдану» стали справжнім Клондайком для двох сотень слідчих і прокурорів, які бурхливо – аж гай шумить – розслідують вбивство «Небесної Сотні».

Створене ще в грудні 2014 року Управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури за цей час отримало окремий будинок по вулиці Борисоглібській (раніше там було розташоване все Головне слідче управління Генпрокуратури), практично необмежене фінансування та повну безконтрольність.

Щоправда, доки діяльність цього управління обмежилось відкриттям сторінки у Фейсбуці та регулярними виступами його начальника Сергія Горбатюка з розповідями про те, як йому заважають виконувати службові обов’язки.

Тому, на думку Сергія Вікторовича, є лише один спосіб примусити його працювати – призначити Генеральним прокурором.

А доки Горбатюк не отримав омріяну посаду, йому разом з підлеглими та обслугою з числа прокурорів, як мали б наглядати за дотриманням законності під час розслідування «справ Майдану», доводиться займатись більш звичними речами – разом з директором Національного антикорупційного бюро України Артемом Ситником брати замовлення на прослуховування кабінетів суддів Окружного адміністративного суду Києва, влаштовувати провокацію хабарів з метою шантажу заступника генпрокурора Анжели Стрижевської чи збір компромату на київського міського голову Віталія Кличка, щоби примусити останнього звільнитись з посади голови Київської міської державної адміністрації.

При цьому, треба віддати належне Сергію Вікторовичу, він, як і його бізнес-партнер Артем Сергійович, не перебирає харчами й обслуговує протилежні політичні табори, хвацько торгуючи «справами Майдану» замість того, щоби їх розслідувати.

Наприклад, приховані мікрофони в кабінети суддів Окружного адміністративного суду Києва Горбтатюк і Ситник встановили в січні 2019 року на замовлення Адміністрації тодішнього президента Порошенка, оскільки це був єдиний суд, який не захотів «лягати» під екс-президента й усіляко пручався подальшому перебуванні на посадах голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Сергія Козьякова та його заступника Станіслава Щотки.

Щоправда, ніякого кримінального провадження відносно суддів ОАСК Ситник реєструвати не наважився, щоби не розповідати керівникові Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назару Холодницькому про те, як НАБУ обслуговує команду Порошенка.

Натомість на прохання Ситника Горбатюк примітивно сфальсифікував матеріали кримінального провадження №42014100020000046, зареєстрованого ще 24 лютого 2014 року «за фактом організації вищими службовими особами Міністерства внутрішніх справ України, зокрема ДДАІ МВС України за попередньою змовою з іншими вищими службовими особами органів прокуратури, судової влади, інших органів державної влади та інших невстановлених осіб, масових зловживань службовим становищем, перевищенням влади працівниками правоохоронного органу та прийняття судами завідомо неправосудних рішень, з метою незаконного переслідування учасників руху «Автомайдан» під час масових акцій протесту у період з листопада 2013 року по лютий 2014 року», та вніс у апеляційний суд клопотання про надання згоди на проведення негласних слідчих (розшукових) дій відносно суддів ОАСК, які не мали й навіть теоретично не могли мати жодного відношення до «незаконного переслідування учасників руху «Автомайдан».

Ба більш того, з ухвали про обшук в приміщеннях ОАСК, отриманої Ситником і Горбатюком аж у Деснянському районному суді Чернігова, можна зробити висновок, що Ситник і Горбатюк попервах планували всунути адвокату Ростиславу Кравцю хабар для передачі судді, себто вчинити провокацію підкупу – злочин, за який частина 2 статті 370 КК України передбачає для таких як Ситник і Горбатюк покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 7 років.

А коли цей план зірвався, до того ж суддя відмовила в забезпеченні позову в справі, учасника якої представляв Кравець, тоді Ситник і Горбатюк влаштували в ОАСК трус і вилучили ще не розглянуті провадження за позовами до ВККСУ, Козьякова й Щотки.

Втім, скандалів навколо прослуховування кабінетів суддів вистачить на півроку й без спроби влаштувати провокацію підкупу.

Зокрема, з того, що вже оприлюднено, можна зробити висновок, що суддя ОАСК Андрій Федорчук опинився на протилежному боці барикади й нині обслуговує не стільки незрячу богиню, скільки директора НАБУ.

Люди брешуть, що прихильність Федорчука Ситник здобув у точно такий спосіб, як і прихильність Горбатюка – «хлопнув» Андрія Богдановича на хабарі, після чого запропонував обопільно вигідне співробітництво.

Звісно, ми в такі плітки не віримо, але не можемо не звернути увагу на те, як різко змінила своє ставлення до судді Федорчука так звана «Громадська рада доброчесності» (це – купка пройдисвітів, які заробляють на обслуговуванні в інтересах іноземних посольство тих корупційних схем, що процвітають в українському судочинстві): якщо раніше Андрій Богданович був для них втіленням зла, то після того, як він почав співпрацювати з Ситником, перетворився на жертву свавілля, на яку «чинили тиск».

А іншого разу Ситник і Горбтаюк взяли замовлення вже в протилежної сторони – у нової чесної та непідкупної влади, яка прийшла на заміну злочинному режиму – і спробували влаштувати провокацію підкупу по відношення до заступника генерального прокурора Анжели Стрижевської та низки чиновників Київської міської державної адміністрації.

«Справа Чорновол» або шахрайство без потерпілого.

Нарешті можна скласти цілісну картину тієї бездарної провокації, яку влаштували директор НАБУ Артем Ситник, начальник Управління спеціальних розслідувань Генпрокуратури Сергій Горбатюк, начальник відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими Управління спеціальних розслідувань Генпрокуратури Олексій Донський, прокурор цього відділу Володимир Приходько та співробітники Управління СБУ в Чернігівській області під машкарою розслідування кримінального провадження, зареєстрованого в 2014 році за фактом нападу 25 грудня 2013 року на журналістку Тетяну Чорновол.

Судячи з інформації, що стікається з печерських пагорбів, замовником провокації виступив Офіс Президента, де директор НАБУ Артем Ситник і заступник начальника відділу «К» Головного управління СБУ по Києва та Київській області Олександр Білоус пообіцяли знайти компромат на київського міського голову Віталія Кличка з тим, щоби Кличко не пручався в разі звільнення з посади голови Київської міської державної адміністрації (оскільки КМДА виконує функцію виконавчого органу Київради, то, відповідно до Конституції України, президент зобов’язаний призначати головою КМДА лише київського мера, обраного киянами).

Операція виглядала, на перший погляд, нескладною: на зв’язку в Олександра Петровича Білоуса перебуває такий собі Максим Олегович Святненко, засновник ТОВ «Юржитло» (до речі, дивне співпадіння: керівником ТОВ «Юржитло» є Артур Олександрович Білоус – яке поширене прізвище!).

Цей Святненко раніше брав участь у конкурсі на заміщення посади начальника відділу НАБУ по роботі зі свідками та заявниками, а також сам є заявником по двох кримінальних провадженнях, які розслідує НАБУ, де він передавав під контролем СБУ хабарі суддям: у справі проти судді Подільського райсуду Тетяни Войтенко (Святненко їй передав 10 тис.

«мічених» доларів) та в справі проти судді Баришивського районного суду Олександра Лисюка (Святненко йому передав 2,5 тис.

Більш того, під час розслідування справи відносно Войтенко адвокатом підозрюваної було встановлено, що заявник Святненко регулярно контактує зі своїм куратором з СБУ: за півтора місяці базові станції на території ГУ СБУ в місті Києві та Київській області зафіксували близько 100 з’єднань між телефоном Святненка й телефоном, що перебував на території київської «Управи».

Втім, гроші мав передавати в КМДА за вирішення питання (до речі, вигаданого) не безпосередньо Святненко – у нього просто не було відповідних зв’язків – а відомий своєю жадібністю та тупістю заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій Юрія Гримчака, якого агент використовував «у темну».

Оскільки Гримчак є близьким другом і давнім соратником у боротьбі за грошові знаки генерального, прости господи, прокурора Юрія Луценка, то в якості подяки Ситнику за його труди організатори провокації ще й вирішили через Гримчака передати контрольований хабар заступнику прокурора Анжелі Стрижевській – щоби вона вплинула на суддів Верховного Суду для винесення якогось рішення в інтересах ТОВ «Юржитло».

Бажання Ситника скомпрометувати Стрижевську спричинено тим, що в Сарненському районному суді Рівненської області зараз розглядаються два адміністративних протоколи про вчинення Ситником корупційного правопорушення (Артем Сергійович неодноразово відпочивав у мисливському господарські «Поліське-Сарни» за чужий рахунок, забувши задекларувати суму отриманих ним подарунків).

З суддею Олексієм Рижим, що розглядає справу, Ситник, начебто, домовився, але від позиції Стрижевської залежить, чи буде прокуратура подавати апеляцію на рішення Рижого в разі, якщо той виправдає Ситника.

Тож якби Анжела Анатоліївна взяла б з рук Гримчака гроші, та ще й під аудіозапис….

Як і у випадку з народним депутатами Розенблатом і Поляковим, уся історія, в яку втягнули Гримчака, була повністю вигадана в НАБУ – щоби Гримчак «заковтнув гачок», під запис сказав, що згоден передати гроші Стрижевській та в КМДА й на цій підставі взяти в суді дозвіл на встановлення мікрофонів у кабінетах керівників Генеральної прокуратури та Київської міської державної адміністрації.

Але є нюанс – такий злочин як отримання неправомірної вигоди такими особами як заступник генпрокурора та ще й за співучасті заступника міністра належить до виключної підслідності НАБУ.

Але детективи НАБУ, особливо в питаннях, які стосуються проведення негласних слідчих (розшукових) дій, не можуть без прокурора й кроку ступити.

Оскільки планувалась явна провокація підкупу, Ситник не міг поділитись своїми планами з керівником САП – ті часи, коли Назар Холодницький обслуговував корупційні оборудки Ситника, давно сплинули.

І тоді директор НАБУ вчинив так саме, як і стосовно суддів Окружного адміністративного суду Києва: він звернувся з Горбатюка, щоби той домовився з прокурорами Генпрокуратури, які роблять вигляд, що, начебто, розслідують «справи Майдану».

На прохання Горбатюка прокурор Володимир Приходько 19 липня 2017 року вніс у Єдиний реєстру досудових розслідувань інформацію про те, що йому стало відомо про можливе вчинення невстановленими особами якихось злочинів, передбачених статтями 364 (зловживання владою) та 190 (шахрайство).

Ці повідомлення були зареєстровані під номерами 42019000000001546 та 42019000000001547 відповідно, після чого Приходько з інтервалом у дві хвилини 19 липня 2019 року виніс постанови про приєднання цих проваджень до провадження 12014000000000046 від 4 лютого 2014 року, яке була зареєстровано в МВС України за фактом замаху на вбивство Тетяни Чорновол.

Точніше, це були рештки справи, що залишились після того, як обвинувальні акти відносно нападників на Чорновол були направлені до суду (у справі давно є вироки, а один з обвинувачених наклав на себе руки в СІЗО).

Одночасно начальник відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими управлінням спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури, Олексій Донський звернувся до заступника генпрокурора Сергія Кізя з проханням прийняти рішення про зміну органу досудового розслідування й спрямувати «справу Чорновол» у слідчий відділ УСБУ в Чернігівській області, мотивуючи це тим, що він хоче позбутись макулатури й тому штучно приєднав до цієї справи два «лівих» епізоди щодо можливого хабарництва в КМДА, які не мають жодного відношення до «справ Майдану» і про які Приходько десь випадково довідався.

Об 11:20 19.07.2019 Кізь вніс у ЄРДР запис про визначення підслідності в «справі Чорновол» за слідчим відділом УСБУ в Чернігівській області, процесуальне керівництво в справі мала здійснювати прокуратура Чернігівської області.

Але станом на 15 серпня 2019 року прокурор у справі так і не був призначений.

Тим не менш, витяги з ЄРДР по «справі Чорновол» були використані Ситником, Горбатюком і Приходьком для того, щоби отримати в Чернігівському апеляційному суді дозвіл на проведення негласних слідчих дій щодо Гримчака, Стрижевської та чиновників КМДА і встановити зусиллями Оперативно-технічного управління НАБУ в кабінетах керівництва Генпрокуратури засоби негласного зняття інформації.

До чого тут Чернігів – спитає прискіпливий читач? А ні до чого.

Просто в Києві жодний суддя б не погодився взяти участь у провокації, а чернігівські судді перебувають «на гачку» в тамтешнього управління СБУ й підписують усе, що завгодно.

Якби б Гримчак, взявши гроші в агента СБУ Святненка, що виконував завдання директора НАБУ, дійсно поніс би їх у КМДА чи до Стрижевської, напевно, ніхто б, окрім адвокатів і поодиноких журналістів, не звернув б увагу на кричущі процесуальні порушення й на те, чим займається Ситник замість того, щоби боротись з корупцією (тобто, запобігати вчиненню злочинів і розслідувати реальні, а не спровоковані, правопорушення) і чим займається Горбатюк та його кишенькові прокурори замість того, щоби розслідувати «справи Майдану».

Але все трапилось по-інакшому: Гримчак гроші залишив у себе й не передав їх тим людям, відносно яких провокація, власне, і готувалась.

І тоді Ситнику та Горбатюку не залишилось нічого іншого, як 14 серпня 2019 року затримувати Гримчака за підозрою в «шахрайстві» (щоби повернути гроші, раніше видані йому агентом Святненком) при тому, що в справі немає ані заявника, ані потерпілого, коштами якого Гримчак, начебто, заволодів шляхом обману та зловживання довірою – Святненко проходить по справі свідком і тепер його треба самого притягувати до кримінальної відповідальності за участь у провокації підкупу.

Більш того, на момент затримання в справі навіть не був призначений прокурор.

Саме тому про ухвалу на обшук вдома у Гримчака Горбатюку довелось домовлятись у тому ж самому Деснянському районному суді Чернігова, де він домовлявся про обшук у кабінетах суддів ОАСК.

Витяг з ЄРДР у «справі Чорновол», який засвідчує, що станом на 15 серпня 2018 року, тобто вже після затримання Гримччака, у кримінальному провадженні не був призначений прокурор, а органом досудового розслідування значилось слідчий відділ Управління СБУ в Чернігівській області.

А далі комедія перетворилась на відвертий фарс: 17 серпня 2019 року в кабінеті заступника генпрокурора Анжели Стрижевської були виявлені спеціальні технічні засоби отримання інформації, встановлені там ОТУ НАБУ з дозволу слідчого судді Чернігівського апеляційного суду, який був отриманий прокурором Приходьком шляхом фальсифікації матеріалів «справи Чорновол».

Зрозуміло, що Стрижевська не мала й не могла мати жодного відношення до нападу на екс-журналістку в грудні 2013 року.

Наступного дня Служба безпеки України зареєструвала кримінальне провадження 22019000000000258 за ознаками ч.1 ст.

359 КК України, а 19 серпня 2019 року в коридорі 11 поверху будинку Генеральної прокуратури під підвісною стелею співробітниками СБУ були виявлені пристрої негласного отримання інформації, які були з’єднані з мікрофонами, встановленими в кабінеті Стрижевської.

Щоправда, директор НАБУ зразу ж заявив, що це – чутки, а чутки він не коментує.

З такої нагоди хотілося б нагадати Артему Сергійовичу, що вся спеціальна техніка реєструється в режимно-секретних органах і встановити відомчу приналежність мікрофонів і роутера, вилученого з кабінету Стрижевської, не становить жодних проблем.

З чим ми Артема Ситника, Сергія Горбатюка, Олексія Донського та Володимира Приходька й поздоровляємо.

А всім «активістам Майдану», які впродовж п’ятьох років оспівували та облизували Горбатюка замість того, щоби питати в нього про результати його бурхливої діяльності, ми бажаємо «усього доброго, гарного настрою та здоров’я: грошей нема, але ви тримайтесь».

Володимир Бойко, для Резонансу.