Глядя сквозь пыль времен... Об откровениях бывшего арбитра

Четыре с половиной года назад мой коллега Любомир Кузьмяк взял интервью у бывшего украинского арбитра Игоря Горожанкина, в свое время – одного из самых авторитетных судей отечественного розлива.

Оно публиковалось у нас на сайте.

Сразу скажу, что к Любомиру у меня нет никаких вопросов, и это не цеховая солидарность.

Я отлично знаю, что Кузьмяк – прекрасный журналист, а его лучшим жанром, на мой взгляд, являются как раз таки интервью, которые я всегда читаю с большим интересом.

И вам советую, кстати.

В разговоре с Горожанкиным коллега вел себя так, как и должен был: задавал острые вопросы, не обходил никакие углы, поднял сразу несколько тем, уделил внимание и нефутбольным аспектам.

В общем, качественная журналистская работа.

Вопросы у меня (и, думаю, не только у меня) есть к тому, что говорил экс-рефери.

Пообщаться с ним лично у меня возможности нет, да и не уверен, что это помогло бы прояснить некоторые аспекты.

Наверное, вы спросите меня: интервью уже больше четырех лет, ты чего только сейчас проснулся? Да, поздновато, не спорю.

Вот только говорил Игорь Юрьевич о прошлом, и его слова за минувшее время менее актуальными и значимыми не стали.

При этом они регулярно всплывают в свете украинского арбитража и противостояния "Шахтер" – "Динамо".

Вместе с тем, я что-то не встречал детального разбора откровений Горожанкина (не говорю, что их нет, просто не встречал).

В основном видел лишь цитаты, которые публикуются без комментариев, как будто все и так ясно.

В общем, я решил, что пришло время заполнить этот пробел.

Я не знаю, на каком языке разговаривали Любомир и Игорь Юрьевич, но оригинал интервью был опубликован на украинском языке, потому именно его я и буду цитировать.

Однако я коснусь не только этих моментов в интервью.

Кстати, если вы с ним не знакомы, советую для начал прочитать материал Любомира полностью, а затем возвращаться сюда.

Я закінчив судити 2001-го.

За мною буквально ходили з косою і чекали, коли я оступ¬люся.

"Ми його постійно на лобові матчі призначаємо, а він ніяк не провалюється"… Коли їхав на матч "Динамо" — "Карпати", знав, що це — мій кінець.

— Маєте на увазі матч у травні 2001-го, коли львів’яни в Києві зіграли внічию з "Динамо", відтак, як здавалося тоді, коронували "Шахтар"?.

— Саме так ….

— Коли саме ви дізналися, що матч у Києві може стати для вас останнім?.

— Я їхав із Кіровограда до столиці машиною.

Олександр Чубаров зустрів мене, я ще не встиг сумку в готелі залишити, як він набирає номер, каже: "Я тут із Гаражем", і дає мені.

слухавку.

Чую голос Ігоря Михайловича Суркіса.

Тоді він був трохи іншим… "Ігорю, ти з ким, із нами?".

Як ти думаєш, що я мав відповісти? "Михайловичу, ну що за запитання?".

Ігор Михайлович відповів: "Тоді все — у силі".

"Динамо" ніколи не балувало суддів.

Григорій Суркіс — надзвичайно розумна й інтелігентна людина.

1995-го він казав: "Хлопці, ви ж розумієте, що "Динамо" — це флагман українського футболу.

Ми грошей нікому не даємо".

А тоді гроші шалені ходили.

Щоправда, нині ходять іще більші….

— Що змінилося у вашій свідомості після розмови з Ігорем Суркісом перед грою з "Карпатами"?.

— Футболісти "Динамо" всю гру нагадували рибок — постійно пірнали у штрафному майданчику.

До мене підходить Валентин Белькевич: "Юрійовичу, це ж наш останній шанс".

Кажу: "Це — ваш шанс".

Я свідомо йшов на це.

Я дав свисток про завершення матчу, настала повна тиша: трибуни затихли, не було жодного звуку, всі розуміли, що чемпіонство "Динамо" накрилося.

Ніхто ж не знав, що в останньому турі ЦСКА зіграє внічию з "Шахтарем".

— Про що думали, коли йшли в тунель після матчу?.

— Мою тишу перервав суперфан "Динамо" Парамон.

Він підходить до мене й плює мені в обличчя.

Я розумію, що це хвора людина й не маю права відповідати.

Мені так хотілося засадити йому межи очі! Я стримався й іду з асистентами.

Кажу до Володі Пет¬рова: "Не знаю, як вам, а мені точно кінець".

Якби я не дав пенальті в першому таймі у ворота "Карпат", то "Динамо" навіть не зрівняло би.

У перерві я сказав хлопцям, що "Динамо" не виграє той матч.

— Шанси у киян були….

— Вони другу половину матчу провели у штрафному майданчику "Карпат".

Але було таке відчуття, ніби вони були приречені.

Наскільки знаю, тоді футболістам "Карпат" мільйон занесли представники "Шахтаря".

Вони молодці — билися й заслужили.

Все это очень любопытно.

И я охотно верю в то, что за кулисами творилось (и сейчас творится) куча всего, недоступного нам, причем там уйма грязи.

Тем не менее, некоторые слова Горожанкина выглядят немного странно.

Например, как отмечает сам экс-рефери, в том матче он все-таки дал в ворота "Карпат" пенальти, причем достаточно сомнительный, и тот эпизод почему-то даже не повторили во время трансляции по "Першому національному".

Как-то это противоречиво, вам не кажется? Игорь Юрьевич говорит, что осознанно не реагировал на симуляции киевлян, однако на одну, видимо, таки решил отреагировать (не утверждаю, что пенальти не было.

Отыскать запись того матча или этого эпизода не удалось).

Но вот что любопытно.

Несколько ранее, однако уже той весной, "Шахтер" обыграл "бело-голубых" на их поле, благодаря чему обошел подопечных Лобановского на одно очко и возглавил турнирную таблицу.

При этом динамовцы в первом .

тайме той встречи выглядели значительно сильнее, открыли счет, а затем херсонский арбитр Анатолий Жосан не назначил достаточно очевидный пенальти в ворота гостей за фол покойного Ассана на Серебрянникове (запись этого поединка, кстати, есть в Ютубе, можете самостоятельно глянуть).

После перерыва команда Прокопенко перевернула игру, быстро забив два гола и доведя матч до победы.

А случись "точка", и все вполне могло завершиться викторией "Динамо", которое в таком случае оторвалось бы от конкурента аж на пять баллов.

Жосана за судейство той встречи дисквалифицировали до конца сезона, однако затем он преспокойно работал на поединках высшей лиги не один год.

Что ж его не убрали-то за такой "грех"? Если "Динамо" через Григория Суркиса имело возможность разделаться с любым арбитром раз и навсегда, почему оно пощадило Жосана? Прошу обратить внимание: я не говорю, что чего-то не было, а что-то было.

Я просто не в курсе.

И лишь отмечаю некоторые странности и нестыковки.

По словам Игоря Юрьевича, его тезка Суркис сказал "тогда все в силе".

Вместе с тем он отмечает, что "Динамо" судей деньгами не баловало, не платило им.

А что в таком случае "в силе"? О чем вообще речь? Увы, Горожанкин ничего не объяснил.

Напередодні я відсудив "Шахтар" у Харкові, де призначив пенальті у ворота "Металіста".

На щастя, Андрій Воробей 11-мет¬ровий не реалізував.

Насправді, я міг би давати три пенальті.

Але завжди думаєш про наслідки.

К сожалению, какие-либо видеоматериалы по тому поединку в Харькове (1:1, Горяинов отбил удар Воробья с "точки" уже при этом счете) также найти не удалось (если кто-нибудь подскажет, где их взять, или выложит, буду очень благодарен).

Но лично я наблюдал его в прямой трансляции.

Отчаянно болел за "оранжево-черных".

При этом не.

помню, чтобы у меня возникла хоть какая-то серьезная претензия к арбитражу.

Конечно, это мое субъективное мнение, тем более, основанное на старых воспоминаниях.

Однако и Руслан Мармазов, который никогда не скрывал, что он – "шахтеровец" до мозга костей ("для меня футбол заканчивается там, где заканчивается "Шахтер"…") и впоследствии на страницах журнала "Футбол" достаточно открыто выражавший сомнения в том, что украинские арбитры честно судят матчи донецкого клуба и "Динамо" (понятно, о чем речь), этот самый Мармазов в отчете о том поединке "Металлист" – "Шахтер" ничего не сказал о предвзятом судействе.

И по поводу сей встречи никаких скандалов не было.

Вам это не кажется странным при трех не назначенных пенальти и общем напряжении вокруг битвы за золото?.

Ось, наприклад, Валерій Онуфер 2001-го судив вирішальний матч "Шахтаря" та ЦСКА.

Порушення правил було у штрафному майданчику "армійців".

На табло нульова нічия, йдуть останні хвилини, Онуфер свистить.

Гравці ЦСКА піднімають його в повітря.

Валерій потім мені зізнався: "Я згадав усе своє життя й зрозумів, що майбутнього в мене нема: якщо мене поставлять на землю й я таки призначу пенальті".

Онуфер виніс фол за межі штрафного майданчика.

К сожалению, Валерий Онуфер покинул нас еще в 2011 году… Так что, увы, его расспросить по этому поводу мы не можем.

Остается анализировать то, что есть.

Эпизод с отмененным пенальти действительно имел место и выглядел очень странно.

Если бы Онуфер посоветовался со своим помощником, то можно было бы предположить, что тот подсказал: фол был за пределами штрафной площадки.

Но никаких переговоров, насколько я знаю, не было.

Так что это решение судьи, в общем-то, можно назвать вопиющим.

И оно дает повод предположить, что он действительно чего-то очень сильно боялся.

Или же, наоборот, к чему-то очень сильно стремился.

Точно понять невозможно.

Проблема в том, что версия Горожанкина опять выглядит странно.

Например, потому, что задолго до этого момента в первом тайме по непонятной причине не был засчитан гол ЦСКА (донетчане там даже не протестовали, наоборот, один из их темнокожих оборонцев раздосадовано взмахнул руками, как бы говоря партнерам "да что ж вы делаете?!").

Ежели Онуфер понимал, что в случае успеха "Шахтера" для него все закончится плохо, то зачем он отменял это взятие ворот при, в лучшем случае, не самом очевидном нарушении (а, может, его и вовсе не было)? Это ведь такой шанс.

Если "армейцы" повели бы, то один пенальти при 0:1 в пользу "горняков" можно было бы и назначать, а второй – это уже не так страшно, все понимают, что два одиннадцатиметровых дают далеко не всегда.

В общем, как-то это нелогично.

И еще.

Защищавший в тот день ворота ЦСКА Виталий Рева впоследствии признал, что слухи о том, что ему прямо по ходу матча предлагали немалую сумму денег за "ошибку", являются правдой.

Да, словам экс-голкипера "Динамо" я доверяю ничуть не больше, чем речам Горожанкина.

Но если уж мы ориентируемся на одно "откровение", то надо учитывать и другое, верно? Так вот, Рева сказал, что Онуфер здорово отсудил поединок, хотя ему тоже кричали из-за боковой или лицевой линии, что хорошо заплатят.

Значит, Валерий Георгиевич мог бы взять эти деньги и не переживать за то, что у него "нет будущего".

Причем для этого даже не нужно было вести себя нечестно: достаточно было просто оставить в силе то самое решение о пенальти (если бы "Шахтер" его реализовал, конечно).

Раз уж Онуфер пошел на то, чтобы, по сути, лишить "горняков" титула (если верить его словам, а, вернее, словам Горожанкина), то почему было не сделать схожий поступок в другую сторону, обогатиться и жить нормально, а не продолжать мучиться в таких условиях (опять же, оцениваем их по словам самого Валерия Георгиевича, если он и правда сие произносил)? Подчеркну: я не говорю о том, что нужно брать взятки.

У меня противоположное мнение.

Речь идет о том, что якобы говорил Онуфер.

— Хто ваш еталон у суддівстві?.

— Вадим Шевченко.

Він судив чисто й якісно.

Однак Шевченко — киянин і тому його можна назвати щасливчиком.

Шевченко не судив лобових матчів, йому не давали судити матчі за участю "Динамо".

Не обов’язково із "Шахтарем", достатньо навіть із "Таврією".

Непонятное уточнение.

Раз арбитр киевский, то, разумеется, он не мог судить матчей "Динамо" (разве что дерби – когда-то у нас была практика, при которой противостояния двух столичных клубов обслуживал столичный же рефери).

Кстати, у "Шахтера" лобовых матчей что, не бывало? А на них Шевченко можно было назначать, если "оранжево-черные" не играли против какой-то из киевских команд.

А других лобовых поединков у нас не случалось, что ли? В борьбе за еврокубки, выживание?.

И зачем называть кого-то эталоном, а потом сразу отмечать, что этот эталон никогда не испытывали в самых тяжелых условиях? Странно все это….

— А що за історія з вибаченнями Рувима Львовича?.

— У сезоні 1999-2000 років "Таврія" боролася з "Прикарпаттям" за збереження прописки у вищій лізі.

За кілька турів до кінця чемпіонату іванофранківці приїхали до.

Сімферополя.

У "Прикарпатті" працював начальником команди колишній арбітр Анатолій Бойко.

Одного разу він мене обманув.

У майбутньому він усіляко уникав зустрічі зі мною.

Але життя розставляє все на свої місця.

Минає два роки….

— … і вас призначають на матч "Таврія" — "Прикарпаття".

— До мене приїхало керівництво "Прикарпаття" — щиро просили про допомогу.

Я по плечу поплескав Бойка і сказав: "Толю, ти чого…" Потім я зустрівся з Ароновим.

Виходжу з готелю, дивлюсь — стоїть BMW 7 серії.

Сідаю на переднє сидіння поруч із Ароновим.

На задньому сидить головний тренер Володимир Мунтян.

"Гараж, вибач за все.

Що я можу зробити для тебе, щоби ти мене пробачив? Хочеш машину?" — питає.

"Мені нічого не потрібно.

Просто знай — завтра виграєте".

Я не розказував про те, що івано-франківські "котики" також мене колись образили.

Я в гру не втручався — було таке відчуття, що "Таврія" виграє.

А если бы у "Таврии" что-то не пошло, то вмешался бы? Чтобы отомстить начальником команды "Прикарпатья"? А в чем виноваты ивано-франковские футболисты, тренер, болельщики?.

— Ви відмовлялися від обслуговування певних матчів?.

— Жодного разу.

Найрезонансніша відмова мала місце, коли Андрій Шандор послався на стан здоров’я, тож замість нього на лобовий матч "Динамо" та "Шахтаря" призначили Василя Мельничука.

Він відмінив пенальті, почалася катавасія… Після гри Мельничук, Ярменчук і я сиділи в ресторані.

"А як я повинен був відсудити той матч?", — щиро запитав Василь.

Востаннє Мельничук судив вищу лігу півтора місяця тому.

Минулого тижня він судив другу лігу.

А за день до матчу його попередили про те, що він обслуговуватиме "Динамо" — "Шахтар".

У таких умовах неможливо працювати.

Шандора, до речі, я зустрів на трибунах.

Після цього він став інспектором, але якби не відмовився, то міг би взагалі попрощатися із футболом.

Так и не понял претензий к Мельничуку.

Он действительно слабо отсудил тот поединок.

И, да, отменил пенальти.

Вот только сделал это после консультации с лайнсменом, который подсказал ему, что фол был в другую сторону.

Я тоже спрошу: "А как надо было поступить?".

Не отменять одиннадцатиметровый, уже зная, что он назначен не по .

Значит, Шандор мог бы попрощаться с футболом, если бы не отказался.

Намек ясен.

Мельничук, между прочим, отменил пенальти в ворота "Шахтера", причем счет был тогда 0:1 (итог – 1:1).

Почему же он-то не попрощался? Закончил свою судейскую карьеру аж в конце 2005 года, работал все так же в высшем дивизионе.

Может, Горожанкин подразумевал еще что-то? Возможно.

Но никакого объяснения в его словах нет….

— Годулян запам’ятався багатьом резонансними рішеннями.

Коли я був за кордоном, то не втримався й зателефонував йому.

2009-го в матчі "Дніп¬ро" — "Динамо" він призначив пенальті на останніх хвилинах у ворота господарів.

Це при тому, що "Динамо" вигравало з рахунком 1:0.

"Віталику, навіщо? У цій країні й так не все просто.

Ти хочеш, аби за тобою слідкували і спостерігали за кожним кроком?", — питаю.

Я так понимаю, вопрос о том, было ли там нарушение, Горожанкина мало интересовал….

На дворі 2000-й рік.

Ігор Хіблін судить матч донецького "Металурга" та "Динамо", який завершується нульовою нічиєю, а я наступного дня їду до Сімферополя на матч "Таврія" — "Шахтар".

Лобановському здалося (!), що Хіблін не дав пенальті у ворота "Металурга".

Привезли його до Києва, дали телефон і кажуть, аби мені телефонував.

Чую на іншому кінці дроту пригнічений голос Ігоря: "Гараж, крок праворуч, крок ліворуч — нам обом кінець".

Відпрацював я чудово.

На бровці стоїть Прокопенко й нічого не розуміє.

Я не даю "Шахтарю" перейти центр поля.

Із трибун за цим спостерігає Ринат Ахметов.

У перер¬ві до нас у суддівську забігає начальник команди Євген Канана.

"Я не зрозумів, що це таке…", — каже.

"Женю, не сьогодні", — відповідаю.

Я ж йому про шантаж не міг розповісти.

На сімферопольський матч прислали Володимира Веремєєва, нашого, кіровоградського.

Він товаришував із моїм батьком.

— Який підсумок гри в Криму?.

— Нульова нічия.

У центральному колі перед початком другого тайму до мене підходять Геннадій Зубов і Анд¬рій Воробей.

"Юрійовичу, що сталося?" — питає Гена.

сьогодні забиваємо із центра поля.

Пенальті сьогодні не буде", — відповідаю.

— Спілкувалися після матчу з Веремєєвим?.

— Так, він розказував, що телефон у нього був червоний.

Кожні п’ять хвилин дзвонив Суркіс і запитував одне й те ж: "Який рахунок?" — "0:0".

"Як "Таврія?" — "Б’ється".

"Як Горожанкін?" — "Тримається".

Далі з такими ж запитаннями телефонував Лобановський.

Тот поединок в Симферополе мне видеть не довелось.

Записи также не отыскал.

Но очень хотелось бы узнать, что означает "не даю "Шахтеру" перейти центр поля".

Как это выглядело? И почему "горняки" и те, кто поддерживал их, не жаловались по поводу событий этого матча? Касательно некоторых матчей поднимался большой шум, об этом же ничего не было слышно.

Это при таком-то судействе? Разумеется, показатель сей косвенный, однако менее странной от этого ситуация не становится.

— Для вас авторитети на полі мали значення?.

— У жодному разі.

Коли виходжу на поле, то забуваю про все, віддаюся своїй роботі.

На моїх матчах був неод¬норазово присутній Президент України Лео¬нід Кучма.

До матчу думаєш і аналізуєш такі речі, але на полі ніхто не має впливати на твої рішення.

Принаймні, так було в мене.

А как же "всегда думаешь о последствиях"?..

— Існує багато розмов про поняття "духу гри".

Що скажете із цього приводу?.

— Ніякого "духу гри" немає.

Якщо є 10 порушень упродовж однієї гри у штрафному майданчику однієї команди, то треба ставити 10 пенальті.

Дух має існувати, але треба віддавати перевагу правилам.

Вот с этим полностью согласен.

Приятно, когда арбитры говорят такое.

Только… "Всегда думаешь о последствиях", "зачем ты назначил пенальти, в стране и так тяжелая ситуация"… Честно говоря, может быть, я совсем дурак, но не понимаю.

...Анатолій Заяєв, із яким у мене були цікаві стосунки ще з першого чемпіонату.

В останньому турі "Таврія" зіграла внічию із "Шахтарем" у Донецьку.

Якби перемогли "гірники", то в золотому матчі з "Динамо" грали би вони.

Гру повинен був обслуговувати мій земляк Олег Кацман.

Зрештою, ми з Кацманом працювали лайнсменами, а головним призначили Ігоря Хібліна.

"Ми відпочиваємо в Криму або їдемо на відпочинок на терикони", — жартував Ігор.

Одного разу я звернувся до Заяєва з проханням організувати .

відпочинок для сім’ї в Алушті.

Я вирушив туди з дружиною й двома маленькими дітьми.

Вийшло так, що Анатолій Миколайович із санаторієм не домовився, але мене про це не повідомив.

Тому я потрапив у неприємну історію.

— Із того часу ви ставилися до команд Заяєва без симпатії, м’яко кажучи?.

— Заяєв також так думав.

Програла його "Таврія", тож він подумав, що це я в усьому винен.

"Це помста?", — питає.

"Я не злопам’ятний, але я з маленькими дітьми приїхав", — відповідаю.

Так была месть или нет? Почему все так туманно?.

— Матч "Динамо" — "Чорноморець" 1997-го року став для вас, мабуть, одним із найрезонансніших у кар’єрі.

Два пенальті у ворота одеситів і вилучення Валерія Погорєлова коштували вам дуже дорого.

Леонід Буряк тоді в пресі наговорив стільки, що історія із Заяєвим здається дрібничкою.

— Отой матч вийшов "гнилим".

Я щойно отримав статус судді ФІФА.

Психологічно був неготовий судити матч саме за участю "Чорноморця" через конфліктні взаємини з Леонідом Буряком.

Отой київський матч я аналізував кілька років поспіль.

Я зафіксував 22 порушення з боку "Чорноморця" та 21 — у "Динамо".

Яка тут упередженість? Я міг навіть вилучати ще одного гравця одеситів.

Пенальті обидва були чистими.

Інша справа, що могли виникнути питання щодо другої жовтої для гравця, якого я вилучив.

— На початку матчу був суперечливий епізод у штрафному майданчику "Динамо"….

— Призначати одинадцятиметровий на 5-й хвилині в такій грі я не міг.

Хіба зараз хтось із суддів зможе призначити пенальті на початку матчу у ворота "Шахтаря"? Щодо того моменту, то я програв позицію, бо не міг спостерігати за епізодом по діагоналі.

Я повернув голову, а Лужний і Гусейнов вже лежали.

М’яч летів на три метри вище, тому я й не свиснув.

А на этом месте я осознал, что окончательно запутался.

Когда выходишь на поле, забываешь обо всем, но не готов был судить матч команды Буряка.

Если есть десять нарушений, то нужно ставить десять пенальти, однако одиннадцатиметровый в ворота "Динамо" на пятой минуте назначать было нельзя.

И вообще: так почему пенальти не был назначен? Потому что Горожанкин не видел момент фола или потому, что это Киев мог получить "точку" в свои ворота в начале домашнего матча? Да, Горожанкин признает, что плохо отработал тот матч, ему за это большой плюс, не все так поступят.

Но объяснения какие-то откровенно путанные.

И про отношения с Буряком:.

— Після гри Буряк з вами спілкувався?.

— Ні, ми не спілкувалися.

Про Леоніда Йосиповича навіть говорити не хочу.

У мене був раніше неприємний кубковий матч, пов’язаний із "Чорноморцем", коли Гусейнов у.

підтрибунному приміщенні підло вдарив лайнсмена Ігоря Лавріва.

Він "запалив" прапорець, хоч офсайду не було, але одесити перестали нав’язувати боротьбу, а гравці "Дніпра" забили м’яч, бо я гру не зупинив.

Тимерлана за руку ніхто не спіймав, але й я, й Лаврів уважаємо, що це зробив Гусейнов.

Форвард "Чорноморця" першим побіг до роздягалень після матчу й вимкнув світло в коридорі.

Лаврів йшов попереду, позаду нас супроводжувала міліція.

Ігоря хтось ударив ногою в живіт.

Інших підозрюваних, окрім нападника одеситів, просто немає.

Кто-нибудь понял, при чем тут Буряк?.

— Як ви ставитеся до запровад¬ження новітніх технологій у футболі: відео¬повтори, автоматична фіксація взяття воріт?.

— Уважаю це позитивним явищем.

Ми маємо багато скандалів, і життя нам диктує свої умови.

Зупинити матч на хвилину й глянути на ситуацію очима техніки — нічого у цьому поганого немає.

Щодо арбітрів за воротами, то мені не зовсім зрозуміла їхня роль.

Можливо, в Україні рівень трохи інший.

Пригадую, як після одного з матчів ми розбирали епізод по телевізору.

Мабуть, тяжко таке уявити, але ми брали до уваги тінь арбітра і тінь від лівого вуха нападника "Шахтаря".

Використовували при цьому лінійку.

У нас тоді дві камери тільки на матчі працювало.

І це в кращому випадку.

Очень здравые рассуждения, на мой взгляд.

И большое спасибо Игорю Юрьевичу за интересный рассказ о том разборе момента при помощи теней.

Крайне любопытно.

— Мені соромно за багато своїх вчинків у минулому житті.

Коли згадую про суддівство, то розумію, що доброго там мало.

Хотя Горожанкин давно не связан с футболом в целом и с украинским в частности, все равно спасибо ему за откровенные слова.

Подводя итог, хочу сказать вот что.

Я не обвиняю Игоря Юрьевича Горожанкина во лжи или чем-то подобном.

Не имею на это ни оснований, ни права.

Я не привык ждать от людей того, чтобы они вели себя, как ангелы, были кристально честными.

Конечно, этого хочется, но, по моему мнению, нужно для начала поставить себя на место человека и учесть все обстоятельства.

Не ханжествовать и не изображать из себя святошу.

Мне действительно не понравились некоторые вещи, сказанные Горожанкиным, однако он так думает и он был откровенным.

Имеет право считать так, как считает, тем более, он прошел через то, к чему я даже не прикасался.

Поэтому речь идет вовсе не о лжи.

Я лишь хотел указать на множество нестыковок, странных утверждений, сомнительных моментов в словах Игоря Юрьевича.

Вызваны они могут разными причинами: подвела память, во что-то поверил сам, в чем-то себя убедил, где-то не удержался и приукрасил, что-то решил все-таки не произносить, не захотел о ком-то говорить плохо и так далее.

Так что не стоит принимать за чистую монету любые откровения такого рода даже, если они очень яркие и/или соответствуют твоим собственным взглядам или предположениям.

Ко всему нужно подходить со здоровой долей скепсиса.

Во всяком случае, так кажется мне.