Прем'єра «Свободи слова Савіка Шустера»: нарцисизм, хуцпа і хохми

6 вересня на каналі «Україна» вийшов прем’єрний випуск політичного токшоу «Свобода слова Савіка Шустера».

Легендарний ведучий, якому закортіло знову стати свідком (а насправді, будьмо щирі, учасником) політичних процесів в охопленій змінами Україні, зібрав у студії людей, які ще не зустрічались у прямому ефірі.

Зазвичай «Детектор медіа» не робить висновків із першого випуску програм.

Але, як сказав би голова Офісу президента Андрій Богдан, якщо не можна, але дуже хочеться, то можна.

Однією з тез тексту-нагадування, опублікованого «Детектором медіа» з нагоди повернення на українські телеекрани шоу Савіка Шустера, було те, що ведучий, хоч і йшов на компроміси з політичними патронами та роботодавцями, повсякчас поводився й почувався як самостійна фігура.

Прем’єра «Свободи слова Савіка Шустера» на каналі «Україна» це підтвердила.

Обрані теми та склад учасників першого ефіру засвідчують разючу відмінність від усіх інших політичних токшоу, які виходять зараз на українському телебаченні.

По-перше, Шустер вивів на світло головного антигероя президентської команди — Андрія Богдана, який раніше бував у токшоу лише у форматі безтурботних монологів.

Богданові довелося дискутувати із серйозними опонентами, серед яких —Віталій Кличко, якого в останні місяці обрала собі за головного ворога команда Зеленського.

По-друге, до студії прийшов Юрій Бойко.

Востаннє представників «Опозиційної платформи — За життя» запрошували до прямого ефіру «України», здається, ще до розколу «Опоблоку».

Знаючи, як цинічно ставиться Рінат Ахметов до медіа як інструментів досягнення своїх політичних, бізнесових та іміджевих цілей, слід було очікувати, що редакційна свобода Савіка Шустера закінчуватиметься на слові «Медведчук».

Також показовою була відсутність у студії політиків, яких просуває (а отже, пхає в кожну ефірну дірку) канал «Україна» — опоблоківців, Олега Ляшка й Арсенія Яценюка.

Словом, поки що дражнити програму Савіка «свободою Ахметова» немає підстав.

По-третє, жоден інший ведучий токшоу на українському телебаченні — навіть Матвій Ганапольський — не дозволив би собі настільки нарцисичного вступу до програми із санскритськими мантрами та поезією Ліни Костенко в оригіналі (поки що не дуже доброю українською).

@video=//www

Нотки нарцисизму не була позбавлена й розповідь Шустера про технологію вимірювання емоцій, яку команда творців «Свободи слова» збирається впровадити у шоу.

Мовляв, першими почали вимірювати емоції аудиторії саме ми — ще два з половиною роки тому.

Порівняння тогочасного рівня надії, приниження та страху з теперішнім без бекґраунду та ретельного пояснення технології виглядає як маніпуляція — хоча би тому, що підштовхує до поверхових висновків.

Втім, ведучий одразу попередив: технологія ще у процесі розробки (а отже сподіватися точних результатів не слід?).

Натомість технологія миттєвих опитувань аудиторії працює точно, як годинник.

Після пасіонарної промови екснародного депутата Антона Геращенка, який пояснив, що Володимир Цемах насправді не має цінності і його взагалі дарма захопили (пролунав, зокрема, сакраментальний аргумент про «тисячу терористів в обмін на одного ізраїльського солдата»), та аж ніяк не рівнозначного за обсягом і ґрунтовністю заперечення екснародного депутата Андрія Білецького Савік Шустер запитав аудиторію, чи варто «вот такого преступника» Цемаха видати в обмін на «многих ни в чем не повинных украинцев».

Слово «преступника» — очевидна маніпуляція, адже аргументи проти видачі Цемаха, які лунали у студії, лежать аж ніяк не у площині злочину й покарання.

Авжеж, 78 % присутніх у студії, не почувши ні достатнього бекґраунду, ні повного спектра аргументів за і проти, виявили готовність віддати Цемаха Росії.

Інакше кажучи — підтримати очікувані дії влади.

При цьому спікери від «Слуги народу» та команди президента ще навіть не вступали в розмову!.

Та найяскравішим персонажем відродженого шоу Шустера став, звісно ж, Андрій Богдан.

Перш за все як яскравий зразок нової культури політичної дискусії — культури, базованої на хохмах і хуцпі.

Носіїв старої культури, заснованої радше на демагогії та популізмі, поведінка Богдана просто збивала з ніг.

Як ми знаємо із фейсбук-допису, Андрій Богдан упевнений, що разом із Дмитром Разумковим «зробив їх» на ефірі Шустера.

Та, напевно, керівникові Офісу президента було б не так легко оперувати аргументом «нам довіряє більшість, тому ми робимо, що вважаємо за необхідне», якби перед його виступом ведучий не продемонстрував разючий результат опитування присутніх у студії — дві третини проголосували за те, що зосередження абсолютної влади в руках Зеленського є історичним шансом для України.

В кінці програми ця цифра зросла до 74 %.

Хоча соціологи зазвичай вибірку таких розмірів репрезентативною не називають.

Під час виступу Богдана та подальшої дискусії Шустер спостерігав за порівняно ввічливою перепалкою учасників програми, практично не втручаючись.

Хоча в деяких місцях це було б дуже доречно — наприклад, варто було би підхопити запитання Сергія Рахманіна «це ви визначаєте, якою є воля народу?».

Або звернути увагу Разумкова, що його постійно повторюваний із різних приводів аргумент «це потрібно робити, але на це потрібен час» суперечить Богдановому «в нас немає часу, тому ми робимо все негайно».

На обидві взаємовиключні тези аудиторія реагувала тотальною підтримкою, що доходила часом до 100 %.

Зрештою через невтручання модератора в дискусію деякі теми залишилися нерозкритими — наприклад, продаж землі, щодо якого глядачі почули уривчасті заперечення Юрія Бойка та емоційну реакцію Разумкова.

Це був момент, коли відчутно бракувало Олега Ляшка — цей би точно зачепився за ринок землі й не дав би перескочити на наступну тему.

Хоча наступна тема й була найпікантнішою та найрідше обговорюваною в політичних токшоу: протистояння між командою президента та Віталієм Кличком.

Стилістика «очної ставки» Богдана й Кличка дуже нагадувала дебати Зеленського з Порошенком на стадіоні.

«Де наша Прага», «ви вмієте заробляти і не вмієте витрачати», «я сюди їхав — усюди затори», «багато емоцій і нічого не зроблено, як у Порошенка», нескінченне «я вас не перебивав» Богдана і сміливі, але непереконливі для глядачів у студії спроби мера Києва парирувати удари суперника.

Зрештою Кличко заглибився в пояснення й виправдання, а «градусник» народної підтримки вперше з початку програми провалився нижче 40 %.

Однак звичний злий шепіт Шустера «уберите градусник с экрана» цього разу не пролунав.

Натомість на екрані раз у раз виникало сповнене тріумфального сарказму лице Богдана.

До речі, серед позитивів варто відзначити блискучу роботу режисера й операторів.

Картинки, які вчасно показали глядачам, — Марина Ставнійчук і Андрій Богдан, які разом насміхаються з порошенківця Артура Герасимова, або вираз обличчя Віталія Кличка, який розглядає голову Офісу президента, щойно зайшовши до студії, або нетерпляче тремтіння Богданових рук і смикання ніг під час виступів київського мера, — були промовистішими за слова.

Однак глядачам важливіше було би почути факти — наприклад, чи просив Кличко стовідсоткову передоплату для компанії Микитася на будівництво Шулявського моста.

Богдан ствердив, що так, Кличко — що такого не було й бути не могло.

Ньюзрум програми, відповідальний за комунікацію з аудиторією, міг би оперативно погуглити й перевірити — Кличко таки просив.

Савік Шустер натомість передав слово для коментування київського конфлікту… харків’янину Андрію Білецькому.

А редактор ньюзруму Роман Шрайк, коли йому дали висловитися, повідомив про визначну подію — фейсбук показав, що трансляцію дивиться Володимир Зеленський.

Так само без перевірки залишилося твердження Богдана, що Кличко просував і вітав звільнення Леоніда Черновецького з посади голови Київської міської державної адміністрації 2010 року (сам мер Києва такого не пам’ятає).

Та й основна суперечка про те, чи законно призначати головою КМДА людину, не обрану мером, кричуще потребувала коментарів правника.

Але навіть Марина Ставнійчук, яку з натяжкою (з огляду на політичне минуле) можна вважати незалежною експерткою, коли врешті отримала слово, спершу коментувала ситуацію «як киянка», а не як фахівчиня.

А потім давала емоційні оцінки політиці нової влади, вимахуючи жовтою книжечкою, в якій вгадувалася Конституція України — такою самісінькою, як в Андрія Богдана.

Коли справа нарешті дійшла до правничого батлу, «градусник» показав різке падіння рівня підтримки Ставнійчук — апелювання до основного закону та прописаних у ньому процедур народу не до серця.

Хоча зрештою саме Ставнійчук була єдиною, хто зміг аргументовано і впевнено поставити Богдана на місце.

Не зупинив Шустер голову Офісу президента й тоді, коли той нахамив Сергію Рахманіну — людині, чия глибока обізнаність в історії та засадах української політики загалом і конституційного процесу зокрема не викликає сумнівів.

Присутність у студії Юрія Бойка виявилася рушницею, яка мала вистрілити в кінці останнього акту: Савік Шустер попросив лідера «ОПЗЖ» прокоментувати слова Володимира Зеленського про сумнівні джерела фінансування партії.

«Какие деньги, Савик?» — засміявся Бойко.

А коли насамкінець Андрій Богдан пожартував про «чтоб депутаты сидели», атмосфера «Вечірнього кварталу» запанувала у студії остаточно.

І кіт Бутусова, звісно.

Нявчання бідолашної істоти під час включення головреда «Цензор.

нет» і Шустерове: «Юра, не держите кота в заложниках, он же там страдает», — зробили прем’єру «Свободи слова» на «Україні» незабутньою.

Якщо ж говорити про проєкт загалом, то формат, який ми побачили 6 вересня, був красивим (студія справді вражає), видовищним і плюралістичним, якщо під плюралізмом мати на увазі свободу висловлювання різних думок героїв-політиків.

Водночас у ньому зовсім мало журналістики — влучних і жорстких запитань, коментарів незалежних експертів, оперативної перевірки фактів.

Тому герої-політики можуть вільно брехати, маніпулювати та віджартовуватись у відповідь на закиди опонентів, не ризикуючи бути виведеними на чисту воду.

За таких обставин чемпіони-важковаговики з хуцпи і хохм завжди виглядатимуть переконливішими для більшості суспільства, яка на останніх виборах видала їм картбланш.