Чи не піймали карася за порося

Олексій Гончарук назвав Петра Порошенка найкращим українським президентом.

Але прем'єр-міністром України його зробив не Порошенко, а Володимир Зеленський.

Що казатиме про нього Гончарук, якщо раптом той звільнить його? А таке цілком можливе, якщо прем'єрові не вдасться — і то швидко — витягти Україну за вуха і за чуба із кризи.

Арсеній Яценюк називав Азарова своїм політичним батьком, а ставши наступником, як невдячний син, поливав його зовсім не свяченою водою.

А потім змушений був піти з прем'єрського крісла проклятий народом.

Віктор Ющенко у кріслі прем'єр-міністра публічно зберігав вірність Леонідові Кучмі.

Та коли я з групою учасників акції "За Україну без Кучми" ходив до нього на абсолютно пустопорожню зустріч щодо підтримки антикучмівського повстання, уже коли всі вийшли, попросив мене затриматися і передати, що він з нами.

Що, скажіть, і кому я міг передати, якщо цього не чули інші учасники нашого походу?Тут не про те, що ліпше язик на зашморгу держати.

Хіба то лихо, коли кажеш, що думаєш? Якщо під язиком горошина мулить, то товчи її, тільки думай, чи то правда на нього навертається.

Не думаю, що Гончарук і справді вважає Петра п'ятого вершиною українського управлінського генія, а Яценюк ходив у виучениках Азарова.

І Ющенко точно не був політичним сином Кучми.

У них очевидно не було взаємної любові.

З ким був Віктор перший, досі не знаю.

З олігархами — за ручку, а з малими українцями — на словах так, а на ділі — вам краще знати.

Хто що гадає, те й мовляє? І з цим тайфуном у голові йдемо до світу чи на край світу? Якби ж знаття, що в кума пиття.

Найпростіше сказати: язик мій — ворог мій.

Або — бодай мені тоді заціпило.

А навіщо? Хай не заціплює, кажи, що знаєш і думаєш, але звіряй із тим, що є в житті.

Гончарук вважає, що Порошенко правильно почав, та не туди вивів? А що він правильно почав? Грабунок назвав ринком? А кому той ринок служить — країні, народу, кожному українцю чи конкретно Ахметову, Пінчуку, Фірташу, Григоришину? Який зиск від того мені чи Олексієві, який, як кажуть його друзі, не краде і красти не буде? Гончарук — ліберал, я — соціаліст, мій однодумець Юрій Михальчишин — націоналіст.

Але всі троє — українські громадяни і патріоти, що ми маємо з порошенкових "реформ"? Що матимуть мільйони українців, які повірили слугам народу? Що чекати їм від одного з головних слуг — прем'єр-міністра?Гончарук — хлопець із народу, хоч і походив на підряді у Дубілета, сиріч — у Коломойського.

Тож знає, що народ вкотре боїться піймати карася за порося.

Карасями, звісно ж, фігуральними, ми пересичені, а порося три десятиліття тікає від нас, як сірий лозами.

Тронний виступ Олексія Валерійовича був надто неконкретним і розпливчастим, як і спічі Зеленського, щоб покладати надії на порося.

І кадри для улову свинки підібрані явно не з умілих рук.

Спадкоємність із деякими попередниками разюча.

Ну, що зробить Тимофій Милованов для відродження "Південмашу" чи молочного тваринництва і льонарства? В уряді — жодного фахівця з конкретної економіки, всі або грантоїди, або "теоретики", які знаються на проблемах промисловості чи села рівно стільки, як екстрасенси на космосі.

Далекий відголос 1990 років з уповання на силу ринку, від якого світ уже відійшов.

Я уважно слухав, як Гончарук хоче "притягнути" інвестиції.

Подивувала мало не нагірна надія на приватизацію.

Ну, може, через молодість він не знає, як перше ваучерне привласнення загубило цілі галузі промисловості.

Сьогодні в нас приватний сектор більший, ніж у великих державах.

І що? Куди загнав міноритаріїв Ахметов, прем'єр знає? Та ми ж ніяк не доженемо рівня 1990 року.

Явно, щоб укинути фука народу, натуркують повні вуха продажем землі як панацеєю відродження України.

Зеленський уже й по закордонах як про доконаний факт розповідає про міфічні 40 млн га українських чорноземів, які можна виставляти на продаж.

Ніби не розуміє, що хто стає вівцею, того стрижуть.

Україна ні організаційно, ні фінансово, ні морально до такого торгу не готова.

Земля — не той же товар, що квартира чи автівка.

Її ринок — не ударна комсомольська будова.

Та й коли убрався у строї президента чи шорти прем'єра, маєш за посадою знати, що з тих 40 млн га, які обіцяєш продавати, уже в найближчі роки 10–12 млн га треба засадити лісами.

Через 30–40 літ Україна наполовину стане новими Каракумами.

Щоб цьому запобігти, треба уже сьогодні садити не за байраком байрак, а ліси — в степах, біля річок, озер, струмків, щоб врятувати людей і країну від стихії глобальної зміни клімату.

Ви що, готові й ці землі продавати, панове Володимире й Олексію?Те, що Гончарук набалакав на ялтинському форумі, ясно вказує на одне: державну машину круто заносить у кювет, Україна з гордо піднятою кирпою прямує в полон хронічної бездержавності.Може, для МВФ це на руку ковінька, а для українців — не так скоро лихо вилізе, як улізе.

Не треба пужитися чужими радами-порадами.

Найнялися слугами народу, тож його і слухайте.

А він давно сказав: де зиск, там і втрата, бариші і втрачений рай на одній гарбі їздять і цобцабекають одним батогом.

Та й генсека ООН Гутерреша, який проголосив світову кліматичну катастрофу, треба уважно слухати.

Добре діло пропонує новий прем'єр, обіцяючи зниження кредитних ставок.

Цього давно всі ждуть.

Тільки ж він не гірше за мене знає, як багато тут одне за друге зачіпається.

Не Гончарук винен, що впала гривня.

Не його провина, що загинули чимало банків, а з ними і мільярди грошей українців.

Не його гріх, що депозитна політика Нацбанку віднаджує мільйони людей мати справу з комерційними та й державними банками.

Але якщо добра ідея потягне за собою нові обвали і провали, то народ питатиме з нього.

Бо ж він прем'єр — слуга у кого? В народу, який довірив "Слузі" все, але так само може і забрати.