Брюссельська пастка, або Як Україна і Росія узгоджують новий газовий контракт

Третій раунд «конструктивного» провалу – таким став підсумок тристоронніх консультацій за участі керівників міненерго України і Росії, представників Єврокомісії, а також керівників «Нафтогазу» та «Газпрому», які 19 вересня пройшли в Брюсселі з метою підписання нового довгострокового контракту на транзит російського газу через Україну після 2019 року.

А по закінченню зустрічі прозвучав шокуючий вердикт: «Україна повинна готуватися до припинення транзиту російського газу.

Російська сторона поки не приймає консолідовану позицію європейської та української сторони щодо виконання рішення Стокгольмського арбітражу… до переговорів так і не дійшли», - написав виконавчий директор НАК «Нафтогаз України» Юрій Вітренко на своїй сторінці у Facebook.

Та чи дійсно так безнадійно вимальовується перспектива транзитного газопроводу, який щороку формує для України дохід за прокачки російського газу в країни Європи близько $2,5-3 млрд? Схоже, що ні, адже Росія таки розраховує на послуги української газотранспортної системи (ГТС) після 2019 року.

Питання в тому, на яких умовах буде пролонговано співпрацю.

В експертному середовищі навіть побутує думка, що переговори в Брюсселі пройшли б набагато конструктивніше, якби «Нафтогаз» був повністю усунутий від цих консультацій.

«Складається враження, що комусь в «Нафтогазі» дуже вигідно, щоб з 1 січня 2020 року транзиту взагалі не було, бо ми всі стали заручниками перемоги в Стокгольмському арбітражі», - повідомило «Главкому» власне урядове джерело.

Як і на попередніх високих зустрічах, російська сторона продовжує наполягати: передумовою початку переговорів щодо нового контракту на транзит має стати відмова України від виконання рішення Стокгольмського арбітражу.

Доцільно нагадати, що виграш зумовлений тим, що протягом декількох років «Газпром» подавав в українську ГТС для транзиту обсяги газу, менші ніж 110 млрд кубометрів на рік, а саме такий обсяг був обумовлений окремим пунктом міжурядової угоди 2009 року.

В результаті на початку 2018 року «Нафтогаз» виграв Арбітраж за договором з транзиту газу через Україну на суму близько $4,6 млрд.

Частину коштів було повернуто як залік - на суму $2,1 млрд.

А залишок – $2,7 млрд - «Газпром» не збирається повертати, сподіваючись виграти справу в арбітражі, або ж схилити Україну до мирової угоди.

Україна і Росія узгоджують новий газовий контракт.

Транзитний контракт чи судові позови?.

Отже, «Газпром» пропонує Україні відмовитися від виграних у суді $2,7 млрд, і тоді обіцяє розпочати переговори про новий контракт.

Але українська сторона з цим не погоджується, натомість розраховує виграти ще одну розпочату справу в Стокгольмському арбітражі на $12 млрд, розгляд якої заплановано в жовтні 2020 року.

Суть позову «Нафтогазу» полягає в тому, щоб змусити «Газпром» відшкодувати знецінену вартість і повну амортизацію української ГТС, але за умови, що з 2020 року не буде транзиту російського газу.

«Якщо ж з «Газпромом» буде укладено договір, тоді не буде підстав для позову.

Тому виникає запитання: чи не використовує «Нафтогаз» можливість забезпечити нульовий транзит для того, щоб отримати ще одну – на відміну від першої - примарну перемогу в Стокгольмському арбітражі? Але що для України є первинним: газотранспортна система чи судові позови?», - розмірковує урядовий експерт, схиляючись до вибору на користь ГТС, в послугах якої зацікавлений російський монополіст.

Дійсно, «Газпром» розуміє, що не встигне добудувати газопровід «Північний потік-2» в обхід України до 1 січня 2020 року, коли завершиться діючий транзитний контракт з Україною.

Якщо ж врахувати ще й вигідне Україні та Польщі рішення суду ЄС (ухвалено 10 вересня ц.

р.) про скасування права монопольного використання «Газпромом» газопроводу Opal, то його потреба в прокачуванні газу через Україну в 2020 році сягне 80 млрд куб м, тобто, майже в таких же обсягах, як в 2018 році – було майже 87 млрд куб м.

Раніше «Газпром» наполягав на продовженні поточного контракту між «Нафтогазом» і «Газпромом», але з 2020 року його партнером має стати новий оператор ГТС - ПАТ «Магістральні газопроводи України», але з визначенням оператора є проблеми, але про це пізніше.

Обхідний газопровід «Північний потік-2» розрахований на щорічне транспортування близько 55 млрд кубометрів газу з РФ через Балтійське море до Німеччини, тобто, ці обсяги підуть в обхід України, але не факт, що й після 2020 року він стовідсотково буде заповнений газом.

Водночас за будь-яких обставин «Газпром» повинен виконувати свої контрактні зобов`язання перед європейськими споживачами, а відтак, без ГТС України йому не обійтися.

Отже, обидві сторони зацікавлені у співпраці, але Україна наполягає на довгостроковому контракті терміном не менше 10 років з мінімальними щорічними обсягами прокачування 60 млрд кубометрів, тоді як росіяни планують короткострокову співпрацю – лише до того часу, як на повну силу запрацює «Північний потік-2».

Як і коли цю дилему буде вирішено, прогнозувати складно.

Розглядається декілька варіантів, серед яких – підписання угоди, що передбачає постачання газу в Україну напряму від «Газпрому» зі скидкою і домовленістю про транзит на комерційно привабливих умовах, тобто, тариф на прокачування газу має бути не вище європейського.

Але ж цей варіант несе ризики для енергетичної безпеки України, адже Кремль неодноразово застосовував газовий вентиль для політичного тиску, тому розпочата Путіним війна змусила Україну повністю відмовитися від прямих закупок російського газу.

Чому «Газпрому» вигідні європейські правила?.

Практично поза увагою громадськості та преси залишилися ризики для України в разі переходу на європейські правила співпраці, тоді як «Газпром» сприйняв цю пропозицію української сторони як тріумфальну перемогу.

Тож обидві сторони назвали конструктивною тристоронню зустріч в Брюсселі, яка тривала лише 40 хвилин, але до переговорів так і не дійшли.

«Якщо коротко підсумувати переговори по майбутньому транзиту російського газу через Україну, то сторони домовилися домовлятися.

І нічого більше….

висновки доволі невтішні», - заявив колишній народний депутат Вадим Денисенко на своїй сторінці у Фейсбуці.

На цій зустрічі Україна нібито передала Росії проект нового договору про транзит газу, а також дорожню карту анбандлінга «Нафтогазу», ухвалену урядом за день до зустрічі в Брюсселі.

«Нафтогаз» позитивно сприйняв реакцію «Газпрома», який погодився працювати за європейськими правилами з 1 січня 2020 року, але за умови, що ці правила будуть в повній мірі впроваджені в Україні до кінця поточного року.

«До наступного раунду перемовин у жовтні є багато «домашньої» роботи по вдосконаленню українського законодавства», - наголосив голова «Нафтогазу» Андрій Коболєв.

Але скоріш за все «домашнє» завдання буде провалено, але про це пізніше.

Отже, головний підсумок зустрічі голови Міненергоекології Олексія Оржеля з російським колегою Алєксандром Новаком та віце-президентом Єврокомісії Марошем Шефчовичем: Росія, Україна та ЄС погодилися, що транзит газу з 2020 року буде здійснюватися за європейськими правилами, якщо Київ до 1 грудня імплементує їх положення.

Якщо це станеться, «Газпром» висловив готовність з 2020 року бронювати виставлені на аукціонні торги потужності української ГТС в потрібних йому обсягах і термінах.

Український оператор ГТС не зможе виставити зобов`язання бронювати відразу на декілька років, а не на місяць, чи максимум рік.

«Перехід з 1 січня 2020 року на енергетичне законодавство ЄС містить для нас певну пастку», - застерігає відомий експерт Леонід Уніговський на своїй сторінці в Фейсбуці, посилаючись на нормативний документ ЄС, згідно з яким потужності замовляються максимум на рік.

- Росіяни будуть це використовувати, змушуючи нас продавати потужності максимум на рік, а може і на квартал чи місяць».

Головна вимога європейських правил полягає в тому, що одному замовнику транзитних послуг не можна продавати право користування всіма 100% потужності ГТС.

До прикладу, якщо «Газпром» хоче замовити потужність на щорічне прокачування через українську ГТС газу обсягом 110 млрд кубометрів, то йому можна продати право лише на 55 млрд куб мв.

Враховуючи, що загальна потужність української ГТС - 140 млрд кубометрів, то «Газпрому» дозволяється продати 70 млрд кубометрів, а решту потужності можна буде потім виставити на аукціони.

Якщо Україна запровадить європейські правила при користуванні ГТС, то «Газпром» зможе з 2020 року спочатку купити послуги на 3 місяці, потім ще декілька разів на такий же термін – і так буде до тих пір, поки не добудує обхідний газопровід «Північний потік-2».

І тоді у росіян відпаде потреба підписувати довгостроковий контракт, тобто, Україна сама себе заганяє у капкан.

Щоб цього не сталося, український оператор ГТС за підтримки ЄС мав би якомога швидше укласти довгострокову транзиту угоду з прокачування щорічних обсягів газу не менше ніж 60 млрд кубометрів, а решту наявної потужності - 80 млрд кубометрів – український оператор ГТС зможе виставляти на аукціонні торги.

Хто ж таки стане новим оператором ГТС, сертифікованим відповідно з європейськими правилами і який підпише контракт з «Газпромом»?.

Андрій Коболєв (крайній зліва), Олексій Оржель (другий праворуч), Юрій Вітренко (крайній праворуч).

Уряд прийняв модель Коболєва.

За декілька днів до зустрічі в Брюсселі віце-президент Європейської комісії Марош Шефчович в телефонній розмові з міністром енергетики та захисту навколишнього середовища Олексієм Оржелем нагадав про необхідність якомога скоріше завершити реформу під назвою «анбандлінг», тобто, провести реструктуризацію НАК «Нафтогаз України» і відділити з його складу газотранспортну систему, якою нині управляє дочірня структура НАКа - «Укртрансгаз».

Київ прислухався і рівно за день до зустрічі в Брюсселі Кабінет Міністрів постановою №840 затвердив нову модель анбандлінгу - відмінну від тієї, яку три роки поспіль намагався запровадити попередній уряд, але вийшло через протидію голови «Нафтогазу» Андрія Коболєва.

Тепер нова модель враховує позицію Коболєва.

«Базою для формування нового оператора є ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» («ОГТСУ») - це дочірня компанія «Укртрансгазу» - до неї ми вже перевели задіяний при транспортуванні газу персонал, передали потрібні для цієї діяльності активи, IT-системи та налагодили необхідні бізнес-процеси.

Саме вона має пройти сертифікацію НКРЕКП та Енергетичного співтовариства», - повідомив Коболєв у Фейсбуці.

Але ж новий оператор «ОГТСУ» залишається структурою, пов`язаною з «Нафтогазом України», а це суперечить європейськими правилам.

Тому в новій моделі уряд врахував напрацювання попереднього уряду, який ще 2017 року створив державне ПАТ «Магістральні газопроводи України» (МГУ) – саме ця компанія має підписати контракт з «Газпромом» на транзит газу з 2020 року.

«Згідно з рішенням уряду, ПАТ «Магістральні газопроводи України» викупить ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» та з 1 січня самостійно управлятиме новим оператором (компанією «ОГТСУ» - «Главком»).

До переходу «ОГТСУ» у власність МГУ, держава передасть газотранспортну систему в господарське відання нового оператора.

Управління корпоративними правами МГУ уряд передав до Міністерства фінансів», - повідомив Коболєв.

До 1 грудня урядовий план потрібно завершити.

Затверджений урядом план робіт зобов’язує:.

розробити спеціальний закон про анбандлінг;.

збільшити статутний капітал ТОВ «Оператор газотранспортної системи України»;.

здійснити інвентаризацію та переоцінку державного майна, що забезпечує транспортування газу;.

розробити та подати до КМ проект договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «ОГТСУ» ( 100% статутного капіталу) між АТ «Укртрансгаз» та ПАТ «Магістральні газопроводи України» з розстроченнм платежу на 15 років і тд.

«Три роки попереднім урядам не вдавалося досягнути компромісів, а новий уряд за три тижні знайшов рішення, яке прийняли всі сторони процесу та підтримали європейські партнери», - поспішно зробив висновок міністр Оржель на своїй сторінці в Фейсбуці.

Проте власне урядове джерело «Главкома» стверджує, що прийнята урядом модель взагалі нежиттєздатна.

Приречений оператор?.

Затверджені в новій моделі анбандлінгу умови передбачають фінансові зобов’язання, які «Нафтогаз» за погодженням з урядом планує «навісити» на ПАТ «Магістральні газопроводи України».

Урядовий план зумовлює ряд значних ризиків, а саме:.

Штучне завищення статутного капіталу ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», частку якого має викупити МГУ.

Раніше в «Нафтогазі» заявляли, що викуп частки ТОВ “Оператор газотранспортної системи України” здійснюватиметься МГУ за символічною ціною, адже туди не входить державне майно, тобто ГТС.

Але тепер вартість такої частки різко зросте, адже у статутний капітал можуть ввести все, що завгодно, тому вона може коштувати десятки мільярдів гривень.

Тому на її викуп відведено 15 років.

Без відповіді залишається питання, а що ж буде включено до збільшеного статутного капіталу ТОВ «ОГСУ»?.

Викликає ряд запитань вимога про передачу боргів на нового оператора за старими зобов’язаннями «Укртрансгазу» - а це можуть бути величезні борги перед «Нафтогазом» за небаланси газу.

Для чого це потрібно і що це за такі зобов’язання, яка їх сума? Коштом якого джерела здійснюватиметься фінансування таких зобов’язань, адже МГУ буде відповідати за ці борги? Чому новий оператор не може сам укладати нові договори для забезпечення своєї діяльності? Цілком зрозуміло, якщо на МГУ навісять вказані борги, то «Нафтогаз» матиме вплив на МГУ через суди за борги, а це суперечить європейським правилам.

Поспішна переоцінка державного майна (читай газотранспортної системи), яке вже було амортизоване шляхом прискореної амортизації.

Протягом 2016-2019 років за рішенням «Нафтогазу» вже була здійснена переоцінка державного майна (читай ГТС) в 20 разів, а відтак, сума амортизації також збільшилася в 20 разів.

Тобто, амортизація державного майна дійшла майже до нульового значення.

Але ж який наслідок такої переоцінки? Де відрахування від прискореної амортизації, які НКРЕКП включила до тарифу на транспортування газу? Чому новий оператор не може сам здійснити переоцінку такого майна, а повинен його прийняти за балансовою вартістю станом на 1 грудня, тобто вже після переоцінки за новим планом уряду, яка повинна пройти поспіхом до 10 жовтня і за цією переоціненою вартістю державне майно, тобто, ГТС, буде передано МГУ? Але ж тоді передане державне майно матиме приблизно нульову вартість, а відтак, в тариф не можна буде вставити суму амортизації, а це означає відсутність коштів на реконструкцію та ремонти ГТС.

Отже виходить, що попередній власник знецінив вартість ГТС практично до нуля, сума амортизації десь повинна бути.

Але де ж ці кошти від прискореної амортизації - це близько 70-90 млрд грн? Відповідь знають лише в «Нафтогазі».

Чи можна реально провести інвентаризацію та переоцінку майна, що перебуває в державній власності, за такий короткий термін? Відповідей немає.

Незрозумілий статус використання державного майна, тобто, ГТС.

Що повинен врегулювати окремий закон? Які його основні аспекти?.

На цьому перелік запитань не завершується.

Часу залишилося обмаль, а тому існує реальна загроза, що на завершальних перемовинах з Росією Україна може опинитися в позиції жертви, а відтак, доведеться забути про довгостроковий контракт з «Газпромом».

До речі, голова «Газпрому» Алєксєй Міллер припустив, що Україна не встигне провести реформу «Нафтогазу», а тому вважає за необхідне продовжити діючий контракт «Газпрому» з «Нафтогазом» на короткострокову перспективу.

Наталка Прудка, «Главком».