Післямова. Як Україна перемогла в футбол команду Роналду

Історія – дама примхлива.

Проте часом вона така сентиментальна….

1996 рік, відбір на чемпіонат світу 1998 року.

Ті вболівальники, які трохи старші, мають пам’ятати і про «Нашу мету-1998», і про те, як у відбірному турнірі українці зійшлися тоді в одній групі з португальцями.

Перший поєдинок проти «європейських бразильців» команда тодішнього наставника Йожефа Сабо проводила у Києві.

Наші повели вже в дебюті зустрічі: забив Сергій Попов – привіт, Рома Яремчук.

Пригадую, як казав тоді Сабо після матчу: «дуже хотів, щоби гра закінчилася після третьої хвилини».

Українці вели до 83-ї, аж поки гості не зрівняли.

Але за кілька хвилин до фінального свистка Юрій Максимов вивів нашу команду вперед.

Гра тоді так і закінчилася – 2:1 на нашу користь.

І хоча в Порту португальці взяли реванш, все ж у підсумковій таблиці вище фінішувала Україна – на другій сходинці, після німців.

Це дозволило нам грати в плей-оф, проте то вже інша історія.

Наша ж полягає в тому, що якою б не була сильною португальська збірна, а вона була і буде сильною завше, проте для нас вона – зручний суперник.

Перевірено на практиці.

Як і те, що за терпіння й уміння футбольна доля нам віддає належне.

Ставка на перемогу.

…Завдання виходу на чемпіонат Європи 2020 року національна команда України благополучно вирішила минулої п’ятниці, коли без зайвих клопотів здолала збірну Литви.

Суто математичні шанси позбавити нас цього права залишалися у сербів, проте вони були не більші, аніж у Януковича повернутися найближчим часом в Україну.

Відтак у двох турах, що залишилися до кінця відбору, команда Шевченка мала готувати себе вже до поєдинків на Євро.

Бо якраз там не буде опонентів на кшталт Литви.

А будуть – як Португалія чи Сербія.

Олександр Караваєв на своєму фланзі не дав розгулятися Кріштіану Роналду.

Та й узагалі, де, як не в матчі проти чинних чемпіонів континенту, за яких виступає один із найкращих футболістів сучасності, перевіряти свій справжній рівень? Чомусь здавалося, що наші парубки матимуть вдосталь сил та мотивації, щоб проти португальців боротися за перемогу.

Відповідно, адекватних рішень можна було очікувати й від нашого тренерського штабу, який до київської зустрічі почав готуватися ще в Харкові, залишивши на лаві Миколенка з Яремчуком, а трьох основних півоборонців – Марлоса, Ярмоленка й Степаненка – замінив задовго до фінального свистка у матчі з литовцями.

Справжні наміри української команди можна було розгледіти вже на старті матчу проти Португалії.

І вони дійсно вразили: команда зібралася грати на перемогу, задля досягнення якої й був обраний стартовий склад: вийшли Миколенко з Караваєвим в обороні, Яремчук на вістря атаки.

Решта – на своїх звичних місцях.

Мантра від Сабо.

Можемо довго розмірковувати, що могло бути й як, якби наші не забили швидкий м’яч.

Але вони забили – після першого ж розіграшу кутового удару.

І одразу ж зіграла «ставка» Шевченка – відзначився Яремчук.

Далі було простіше в тому сенсі, що не треба було видумувати велосипеда – велосипед треба було видумувати гостям.

Натомість господарі могли собі дозволити не пресингувати високо, а основний оборонний редут збудувати в центрі поля.

Роналду та компанія, отримавши територіальну ініціативу, всім своїм виглядом демонстрували, що, мовляв, ось-ось, і ми свого досягнемо.

Правда, надзавдань для нашого захисту португальці не створили.

Вони все більше «били» на позиційні атаки.

У такій грі неабияке значення мають контрвипади.

І в одному з них українці забили вдруге.

Миколенко віддав ідеальну передачу (ось зіграла і друга «ставка» Шевченка) на Ярмоленка, пошивши в дурні одразу двох оборонців, і Андрію залишалося лише не поцілити у голкіпера, з чим він блискуче впорався.

Зізнаюся, після цього моменту, після цього рахунку захотілося не лише згадати, а й повторити слова Сабо більш ніж двадцятирічної давнини: «аби матч зараз і закінчився».

Непристойний, як для чемпіонів Європи рахунок, їх, певна річ, розлютив.

І вони нарешті забули про академічність, про вайлуватість, і почали діяти відповідно до свого статусу.

А те, що він справді високий, довелося переконатися на власні очі.

Гості додали максимально в обертах, і П’ятову довелося демонструвати всю свою майстерність.

Андрій – герой другої половини першого тайму.

Хоча найкращих епітетів заслуговує і вся наша команда.

Голомоза доля.

Після перерви Сантуш прогнозовано пішов ва-банк, випустивши свого чергового вундеркінда Жоау Фелікса.

Та й Роналду помітно забігав швидше.

Проте господарям вдавалося гасити пожежі.

На висоті був голкіпер, та й завдяки добре злагодженим діям в обороні й центрі поля вдалося вкотре у матчі вирівняти гру.

Проте в цю гру вклинився випадок.

Наразі, після чергової реформи в правилах футболу, вочевидь не кожен арбітр розуміє, коли можна чи не треба призначати пенальті за гру рукою оборонця в карній зоні.

На цю здогадку наштовхують все нові й нові приклади суддівських ляпів.

«Ляпнув» і рефері нашого поєдинку.

Англієць Тейлор призначив пенальті після того, як м’яч від стегна Степаненка зрикошетив Тарасові в руку.

Це не пенальті.

Підкреслюю: за новими правилами, м’яч має безпосередньо влучити у руку гравцю, що захищається, в карній зоні.

Тоді це одинадцятиметровий.

Але британський арбітр вирішив зіграти за власними правилами.

Подарунком голомозої британської долі Роналду скористався сповна.

Наші футболісти подарували Україні безсонну ніч.

Степаненко до всього ще й отримав друге попередження, яке вилилося для нього в червоне світло.

Фактично майже півгодини наші були змушені грати в меншості.

Певна річ, що у цьому випадку про гру «першим номером» не йшлося.