Шанс на життя: чи запрацює трансплантація органів в Україні

Щороку 5 тисяч українців потребують трансплантації.

Але країна за бюджетом може дозволити в середньому лише 130 трансплантацій на рік - це за кордоном.

Вартість тієї кількості операцій - понад 50 мільйонів гривень.

Якби Україна сама могла виконувати трансплантацію органів, було б дешевше і було би значно більше врятованих життів.

Нова чільниця МОЗ, які і усі попередні її колеги, обіцяє: трансплантація запрацює в Україні вже з наступного року.

Для цього треба традиційний набір: знайти лікарів, обладнати центри, створити базу донорів.

Сотні тисяч доларів.

Операції за кордоном.

Тривала реабілітація і ліки, яких немає в Україні.

І страх, що власне тіло відторгне нові органи.

Це про трансплантацію.

Серце, легені, нирки - рідні органи вже відмовляють, а в Україні донорів і досі немає.

Попри це, вони є в Індії, Білорусі.

Раніше можна було їхати до Європи.

Але та закрила шлях українцям до органів.

За кордоном нікого не чекають з відкритими обіймами без коштів.

Так було з Наталією Гордієнко.

Одинадцять років жінка-опікун турбувалася про свою прийомну дочку Аліну.

От тільки юна Аліна - загинула.

Тіло відмовилося приймати нові легені.

«Коли ми повернулися додому, я стикнулася з катастрофічною ситуацією: жоден лікар не брав її в серпні-місяці на обстеження.

Ми просили через Фейсбук, я збирала кошти по монастирях.

Потрібно було переправити назад в Індію терміново і зробити ретрансплантацію легень.

І дитина була би до сих пір жива», - каже Наталя Гордієнко, мама загиблої Аліни.

Вона продовжує: «Шо дали, те і їжте - ліки, які район міг там закупити, бо МОЗ кидав закупку на область, область кидала на районний бюджет, районний бюджет - ми шо купили… А ті ліки, які зовсім не зареєстровані - що хочеш, то і роби - ми їх закупити ніяк не можемо.

Їх немає в державному реєстрі.

Берем 16 тисяч на місяць, 10 місяців - це 160 тисяч.

За два останні місяці Аліниного життя пішло 77 тисяч - це те, що по чеках».

Брак коштів.

Нестача фахівців та безвідповідальність чиновників.

Гроші на операцію виділили, а про реабілітацію забули.

Наталя згадує, як півтора роки тому ще притомна Аліна потребувала допомоги.

Але її не було.

Держава тоді грошей не давала.

Без спеціальних ліків дівчина прожила 10 місяців.

Інша історія сталася на Черкащині.

Серце 18-річному Владиславу Гутнику пересадили успішно.

І навіть реабілітацію він відбув.

Але тепер - чималі борги за імуносупресію - пожиттєві ліки для тих, у кого всередині чужі органи.

Щоби обдурити тіло, нібито це своє, власне серце.

«Набагато краще, легше дихати.

Це мовби друге життя.

Ледь ходив, а зараз граю у футбол, можу бігати, нещодавно піднявся на Говерлу.

Сам», - розповідає хлопець.

Його мама Валентина додає, хочеться, щоб препарати виділяли саме ті, які лікар приписав: «Хочеться, щоб виділяли просто препарати.

Саме ті препарати, які приписує лікар, а не ті, що їм там хочеться виділити».

Щомісяця доводиться їздити за кордон.

Щоби зберегти життя синові, потрібно щонайменше 10 тисяч гривень лише на ліки.

В Україні оригінальних препаратів майже нема, журиться мама Владислава.

А міняти одні ліки на інші - заборонено через ризик ретрансплантації.

Жінка пояснює: «Крім того, потрібно постійно здавати аналізи на токролімус, загальний аналіз крові, на біохімію, різні види аналізів постійно, УЗД постійно робити.

Це нам їздити в Київ кожен місяць, це все, виходить, кошти.

Крім того, ще й не видають (ліки - ред.), ніхто давати не хоче».

Новообране керівництво МОЗ відзвітувало, з 1 січня 2020 року обіцяють запустити трансплантацію в Україні.

Понад 100 млн гривень заклали у кошторис країни на наступний рік, щоб організувати систему: знайти освічених лікарів, забезпечити принаймні один центр необхідним обладнанням, сформувати базу донорів, щоб оперативно доставляти органи, наприклад, із Києва до Ужгорода.

Та коли запрацює сфера, не кажуть.

Традиційно закидають на проблеми, залишені попереднім керівництвом.

Михайло Загрійчук, заступник міністра охорони здоров'я, пояснює: «Є 112 мільйонів (гривень - ред.), закладених на організаційні моменти трансплантації: структура, транспланкоординатори і так далі.

Ця система станом на зараз не розгорнута, вона не працює так, як повинна працювати».

У свою чергу, заступник попереднього очільника МОЗ Олександр Лінчевський додає: «Немає одного вузького місця, ось ми його зразу поремонтуємо, зараз ось це приймемо, ось це відмінимо, або ось сюди виділимо кошти - і все запрацює.

Міністерство працювало для того, щоб закласти основи, які зроблять трансплантацію можливою».

Ключове – це людські органи.

Саме лікарі-анестезіологи діагностують смерть головного мозку і можуть рекомендувати загиблого на роль донора.

Але медики не захищені законом, і за рішення когось оголосити посмертним донором органів - можуть потрапити за ґрати.

«Фахівці іноді бояться трансплантації.

Треба повернутися років на 10 назад, коли медійні засоби, усі казали, що трансплантація уся чорна.

Принаймні в Україні», - каже лікар-анестезіолог, доктор медичних наук Володимир Жовнір.

Олександр Лінчевський додає: «Зробити це системою.

Для цього потрібно підготувати, захистити бажаючих працювати лікарів по всій країні».

Посмертні донори - ті, хто письмово погодилися стати донорами після смерті якщо органи будуть неушкодженими.

Такий законопроєкт ухвалили у Верховній Раді ще торік.

Та попри прогнози, у колишньому МОЗі переконують: українці не готові підписувати згоду та віддати органи.

Навіть після смерті.

«Помилково вважати, що трансплантація в країні буде запущена або стартуватиме з підписанням якогось папірця.

Навіть якщо цей папірець - є закон.

До трансплантації не можна підготувати один центр, одного хірурга, одну лікарню чи групу небайдужих донорів.

Поки система не працюватиме, пацієнти залишаються у черзі на другий шанс в інших країнах.

А ті, хто встиг на трансплантацію, лише мріють про відпочинок від лікування та роботи.

І чекають, що держава паралельно з запуском трансплантації впровадить реабілітацію після пересадки.

Валерія Павленко, Ігор Селянінов, "Час: Підсумки", "5 канал".