Путін не хоче визнати, що Росія потребує Заходу набагато більше, ніж Захід потребує Росії

Запровадженні санкції проти Росії поки що не досягнули головної мети – змусити Москву припинити свою агресію щодо України.

Цьому є багато причин.

Але головною стала та, що оскільки вводяться вони повільно і не завжди є пропорційними злочинам Кремля, Путіну вдається частково пом’якшити їхні наслідки і мінімізувати втрати для економіки Росії.

Тому підходи, при запровадженні міжнародних санкцій щодо Росії, мають бути докорінно переглянуті.

Оскільки, відчуваючи небажання Заходу вводити більш дієві і дошкульніші для Російської Федерації санкції, вона все більше і більше нахабніє.

Можливо, варто було б від практики продовження санкцій кожних півроку перейти до значного збільшення їх, якщо Москва й далі продовжуватиме вести гібридну війну з Україною і Заходом.

Наприклад, якщо Росія протягом трьох місяців не припинить обстріли з окупованих нею частин Донбасу, то Європа різко скорочує закупівлю російських енергоносіїв.

Якщо Росія не виведе свої війська з Донбасу і не передасть Україні повний контроль над українсько-російським кордоном протягом трьох місяців, то її відключать від світової фінансової мережі SWIFT.

Якщо Росія протягом наступних трьох місяців не припинить окупацію українського Криму і не передасть контроль над півостровом Україні, то всі фінансові активи і майно Росії за кордоном будуть конфісковані.

Везіння Путіна закінчилося навесні 2014 року.

Необхідно перейти від порочної практики умовляння Російської Федерації до конкретних вимог світової громадськості до країни агресора, яка робить вигляд, що міжнародні закони написані не для неї.

Очевидно, що Росія відступиться від України тільки за умови виникнення обставин, коли для Кремля стане зрозуміло, що Російська Федерація перебуває на порозі розпаду, або ж економічна ситуація в цій країні стане настільки нестерпною, що, побоюючись народного повстання і втрати своєї влади, Путін буде вимушений дати «задній хід».

Велика слабкість кремлівців полягає в тому, що переважну більшість експорту з Російської Федерації становить газ і нафта, а російські технології їхньої розвідки та видобутку є досить застарілими.

Тому без західних технологій і західних інвестицій, зменшення об’ємів видобування газу і нафти в Росії є неминучим.

Везіння Путіна закінчилося навесні 2014 року після віроломного нападу на Україну.

І в Москві ще зможуть побачити, яку силу мають США, якщо вирішать її використати.

Розширення економічних санкцій повільно, але невідворотно руйнує російську економіку.

Росія буде економічно ізольована і обмежена в тому, чим вона зможе займатися на Заході.

Але Путін ніяк не хоче визнати, що Росія потребує Заходу набагато більше, ніж Захід потребує Росії.

Кремль готується ввести для росіян стандарти країн третього світу.

За 20 років путінізму Російська Федерація втратила залишки тієї наукової потужності, котрі дісталися їй у спадок від колишнього СРСР.

Більшість вчених вже давно виїхали на Захід, російська освіта і медичні послуги перебувають у ганебному стані, рівень життя російського населення, якщо від’їхати від Москви чи Санкт-Петербурга на сто кілометрів, опустився до рівня країн третього світу, і він буде ще більш стрімко падати й далі через наростання економічної кризи в Росії.

Але найгіршим є те, що Росія насправді не має громадянського суспільства, яке могло б дієво протистояти прагненню Путіна до абсолютної влади та протидіяти його зусиллям позбавити російських громадян усіх тих, залишків свобод, що ще якимось чином залишилися в Російській Федерації.

У Кремлі сподіваються, що населення, яке путінській пропагандистський апарат 24 години на добу піддає масованому телевізійному тиску, зрозуміє «необхідність» мобілізуватися навколо свого лідера і підтримає його прагнення перетворити Росію на наддержаву.

Якщо пригадати російську історію, то після 74 років превалювання комуністичної брехні, яка привела Радянський Союз до неминучого краху, населення Російської Федерації виявило жалюгідну готовність до того, щоб країну очолив такий тоталітарний правитель, як Путін.

Росіяни знову виявили бажання торгувати тією невеликою свободою, яку вони отримали після 1991 року, беручи участь в нинішній демонстрації путінських потьомкінських сіл, складених з брехень і дезінформації.

Телевізор постійно запевняє населення в тому, що від санкцій Росія стала ще сильнішою.

Хоча все більш пусті холодильники росіян наочно переконують їх у протилежному.

Наразі економічні санкції – це найбільш дієвий і ефективний інструмент, котрий має Захід для стримування злочинної імперської агресії Путіна.

Тому будь-яке зменшення санкцій, або хоча б часткове скасування їх, чого б хотіли деякі європейські політики, Путін сприйме, як слабкість і стане ще більш агресивним.

Захід має збільшувати економічний тиск на путінський режим.

Оскільки найгірший страх Путіна – це поширення масових заворушень по всій Росії, які може спровокувати наростаюче невдоволення його диктаторською політикою.

Саме для придушення народних повстань Путін і створив війська Національної гвардії Росії, які покликані захищати від народу його владу і багатство.

Необхідно значно розширити санкційний список.

І поки Путін не бажає «поступатися принципами», доти санкції щодо Росії потрібно неухильно збільшувати.

Російська Федерація мусить покинути окуповані нею частини України, Грузії, Молдови та територію Сирії.

Майже все путінське правління Росія була бенефіціаром високих цін на енергоносії.

Різке зниження світових цін на газ і нафту до оптимального мінімуму відкрило б можливість урізати Кремлю доходи від експорту до Європи російських вуглеводнів, які Путін використовує для фінансування військових програм Росії.

Путінські штатні пропагандисти не перестають повторювати, що вторгнення Росії в Україну було зумовлене проблемами національної безпеки Росії.

Проте це твердження є більш ніж сумнівним.

Адже намагання Російської Федерації силою перетворити Україну на свого слухняного сателіта, в кінцевому підсумку, призведе тільки до ізоляції самої Росії.

Розглядаючи необхідність збільшення міжнародних санкцій щодо Російської Федерації, варто подумати і над значним розширенням санкційних сегментів.

Для того, щоб візи до Сполучених Штатів і Європейського союзу не могли отримати олігархи і власники великих бізнесів та банків, чиновники вищих рівнів, державні службовці різних рангів, пропагандистська обслуга путінського телебачення і державних ЗМІ та представники всіх силових структур.

Включаючи військових, ФСБ, поліцію і Національну гвардію.

Необхідно наочно показати Москві, що шлях до повернення до досанкційних відносин пролягає через припинення проведення нею деструктивних дій на міжнародній арені.

Путін своєю гіпертрофованою агресією повністю перекрив для Росії можливість економічного розвитку.

І росіяни мають самі визначитися, чи готові вони задля ефемерних геополітичних бажань Путіна терпіти доти, поки він не приведе остаточно Росію до катастрофи.