«Слов'янськ. Початок війни»: вчасний фільм із ложкою дьогтю

14 жовтня, в День захисника України, на каналі ICTV показали прем'єру — документальний фільм Артема Шевченка «Слов'янськ.

Початок війни».

Для українського комерційного телеканалу подія непересічна, ба навіть унікальна, адже до національного свята, точніше, аж чотирьох (окрім Дня захисника України, це ще й Покрова Святої Богородиці, День українського козацтва та день заснування УПА) ніхто з пулу великих каналів на це не спромігся.

Чому творіння ТОВ «Видавництво “Час”» побачило світ лише тепер, на шостому році від початку російсько-української війни, треба цікавитися в автора Артема Шевченка.

Включно з усіма синхронами дійових осіб.

Можливо, проблема саме в тому, що визволення Слов'янська не стало перемогою, яка би завдала ворогові нищівної поразки, адже колони російського терориста Гіркіна майже безперешкодно вийшли з міста в ніч із четвертого на п'яте липня 2014 року.

Але попри все «Слов'янськ.

Початок війни» з'явився в ефірі одного з найбільших комерційних мовників дуже вчасно.

В день, коли Україною прокотилися акції «Ні капітуляції» як ніколи доречним було нагадати — щоби закінчити війну, неможливо «просто перестать стрелять».

Петро Порошенко, експрезидент України, один зі спікерів фільму Артема Шевченка, одразу ж після свого обрання, в червні 2014-го, теж свято вірив у цю формулу, оголосивши перемир'я з боку ЗСУ.

Але це стало страшною помилкою, кається на камеру тодішній головнокомандувач.

Тому що з «того боку» ніхто навіть не думав припиняти бойові дії.

Тож побачивши, що під час одностороннього перемир'я втрати серед українських вояків лише збільшилися, президент був змушений його скасувати вже 30 червня.

Один боєць у хронікальних кадрах так відгукується про ті гарячі дні, коли за наказом головнокомандувача українським військам було заборонено стріляти у відповідь: «Ну его в жопу, такое перемирие!».

Дуже вчасне нагадування у світлі останніх подій.

Нинішній директор департаменту комунікацій МВС Артем Шевченко робив свій фільм про початок російсько-української війни як журналіст, що працював на сході навесні-влітку 2014 року.

Він пропонує не просто хроніку захоплення східних міст України російськими найманцями, а спробу осмислення подій 5-річної давнини як початку війни, що виявилася нескінченною й кривавою.

Відтак усі назви 12 розділів, на які поділено фільм, починаються зі слова «перший».

«Перша кров», «Перша зрада», «Перша страта», «Перша атака», «Перший наступ», «Перший бій», «Перша втрата», «Перша засідка», «Перший генерал», «Перший штурм», «Перше перемир'я», «Перша перемога».

Хронікальні кадри занурюють в атмосферу весни-літа 2014-го, вириваючи глядача із зони комфорту, знову й знову нагадуючи, кому саме цей мирний обиватель має дякувати за своє існування.

Хронологічно фільм охоплює період від 22 січня, коли на Майдані було вбито Сергія Нігояна, Михайла Жизневського та Романа Сеника, до 5 липня, дня визволення Слов'янська від бойовиків Гіркіна.

Останньому персонажу присвячено чимало епізодів, починаючи від його участі в супроводі «Дарів волхвів», які прибули з Греції до Києва через Росію та Білорусь і були виставлені в Києво-Печерській лаврі 24 січня 2014 року.

Тобто в часи кривавої «Груші» й «Вогнехреща».

Методично й послідовно автор фільму доводить — жодної спонтанності в російській агресії не було.

І натовпи мирних мешканців, які блокували українську бронетехніку на підходах до Слов'янська з іконами в руках, — добре зрежисоване дійство російських паліїв війни.

Адже за цими мирними противниками «київської хунти» ховалися бойовики з коктейлями Молотова, гранатами та стрілецькою зброєю.

Які дуже вправно ними користувалися.

Режисерці Тетяні Терещенко вдалося структурувати тодішній хаос карколомних і неймовірних подій у струнку розповідь про початок російсько-української війни на сході України.

Разом із автором вони зуміли відібрати для монтажу найвиразніші кадри хроніки, що передають напругу, в якій ми всі жили в квітні — липні 14-го.

Серед них є й ексклюзивні, ба більше, стверджує голос автора за кадром, навіть «безцінні», приміром, відео, коли український вояк забирає з тіла вбитого ворога небачений тоді для ЗСУ автомат із коліматорним прицілом.

Або ж кадри штурму міста Червоний Лиман (після декомунізації — просто Лиман.

— Авт.), виведені на поліекрани з різних позицій.

Є серед епізодів і такий, що показує милосердя українських вояків, які поховали вбитого бойовика.

«Яким би він не був, але треба поховати по-людськи», — каже боєць у засмальцьованому камуфляжі.

У розділі «Перша страта», де йдеться про вбивство гіркінськими зарізяками депутата Донецької обласної ради Володимира Рибака та київського студента Юрія Поправка, автори фільму шокують фотографіями понівечених тіл українських патріотів.

Це явно міліцейські фототаблиці з місця злочину, не призначені для оприлюднення.

Але автор, від 2015 року працюючи в МВС, на це все-таки пішов.

Аби нагадати всім, хто благополучно витіснив зі свідомості причини так званого конфлікту на сході, — українських патріотів убивали дуже показово й жорстоко ніякі не місцеві «ополченці», а цинічні російські загарбники.

Звісно ж, у такому форматі годі було обійтися без спогадів.

Всі вони, за винятком міністра внутрішніх справ Арсена Авакова та голови Державної служби з надзвичайних ситуацій (до речі, підпорядкованій МВС) Миколи Чечоткіна, вже втратили свої високі посади.

Від імені тих, хто захищав Україну на першому рубежі, у фільмі речника МВС говорять добровольці Мирослав Гай та Дмитро Ярош, нинішній народний депутат генерал Михайло Забродський, штурман Олександр Макеєнко (єдиний член екіпажу вертольоту, який дивом вижив у катастрофі, де загинув генерал Кульчицький), розвідник Євген (Маршал) Жуков та нацгвардієць Олександр Волошин.

У фільмі є ще один цікавий синхрон, Фрідона Векуа (може, це псевдо?), який розповідає, що виробляли у Слов'янську окупанти під час двох місяців окупації.

Артем Шевченко, який згадав усі свої навички журналіста, щоби зробити справді якісний продукт про початок російсько-української війни, не зміг обійти дуже болюче питання — чому Гіркіну вдалося евакуюватися зі Слов'янська, дійшовши майже без втрат аж до самого Донецька? Чи можна було відрубати цій змії голову, адже, якби це вдалося, визволення Слов'янська справді могло стати великим переломом у неоголошеній війні?.

Це запитання він ставить тодішньому начальнику Генерального штабу ЗСУ Вікторові Муженку.

Перед тим показавши, як у ніч із четвертого на п'яте липня, коли російський терорист-ефесбешник почав відводити свої підрозділи зі Слов'янська, одну з ворожих колон бронетехніки українські війська таки знищили.

Віктор Муженко чесно відповідає, що знищена колона була відволікаючим маневром, а про те, що терористи Гіркіна евакуювалися іншими шляхами, Генштаб не мав жодної розвідувальної інформації.

Тобто, на це запитання досі ніхто з тодішніх можновладців, зокрема й військовиків, відповісти або не може, або не хоче.

І це в будь-якому разі працює виключно на антиукраїнську пропаганду.

Попри чітко розставлені акценти щодо того, хто розпочав війну проти України, в документальному проєкті Артема Шевченка впадає в око очевидне бажання підкреслити заслуги свого безпосереднього шефа, голови МВС Арсена Авакова.

Так, ми знаємо й пам'ятаємо, що виключно «завдяки рішучим діям міністра Авакова» спільно з вінницьким спецпідрозділом «Ягуар» звільнили Харківську обладміністрацію.

«На жаль, повторити цей досвід у Донецьку та Луганську не вдалося», — з неприхованим сумом констатує автор за кадром.

При цьому не уточнюючи причин невдачі.

Також Артем Шевченко вплітає в канву своєї розповіді інформацію про те, що генерал Кульчицький на полігоні в Петрівцях тренував перший загін Нацгвардії, не розрізняючи добровольців із Майдану та бійців «Беркуту», який розстрілював учасників Революції гідності.

А в одному з епізодів свого фільму автор прямо наголошує: в першому бою проти російського агресора загинуло шестеро беркутівців із Івано-Франківська.

Тим самим просуваючи тезу Арсена Авакова, що від початку російської агресії проти України 2014 року колишні супротивники стали по один бік барикад, бо і в добровольців, і в ЗСУ, і в колишніх беркутівців нині один ворог — Росія.

Але впродовж усього фільму глядачеві втокмачують назви спецпідрозділів МВС, які, на думку автора та, мабуть, голови МВС, виявляється, були головними героями звільнення від окупантів міст українського сходу, — «Омега», «Вега» та «Ягуар».

Дякую, відтепер я ці назви ніколи не забуду.

Неприховані лестощі на адресу Арсена Авакова псують загалом позитивні враження від фільму «Слов'янськ.