Яку цінність можуть мати теорії Нобелівських лауреатів з економіки для України

Відомий історик науки Джон Хорган написав книгу «Кінець науки», в ній зібрані інтерв'ю з видатними світовими вченими з різних дисциплін, які висловлювали ідеї про те, що основні досягнення в їх наукових дисциплінах були зроблені в минулому.

Наприклад, у фундаментальній фізиці в другій половині ХХ століття не було створено теорії, співставної за значенням, з квантовою теорією.

Наш співвітчизник Лев Ландау (довгий час працював в Харкові) навіть журився, що він пізно народився і на його долю не дісталося великих відкриттів, які він міг би зробити, тому що вони вже на той час були здійснені іншими фізиками.

Тому тепер створюються фізичні теорії (на зразок «теорії суперструн»), які неможливо практично підтвердити або спростувати на практиці по основному методу верифікації (підтвердження) теорій.

І тому цей процес Хорган назвав «іронічною наукою».

Нещодавно була присуджена «нобелівка» по економці.

Її отримали вчені економісти Майкл Кремер, Абхіджіт Банерджі і Естер Дюфло.

Кремер з Гарвардського університету, Банерджі і Дюфло працюють одночасно в Массачусетському технологічному інституті (MIT) і Лабораторії боротьби з бідністю ім.

Абдул-Латіфа Джаміля.

Дюфло і Банерджі стали першим подружжям, яке спільно отримало Нобелівську премію з економіки.

Дюфло ще до того ж виявилася і наймолодшим лауреатом (їй 46 років), і другою жінкою (після Елінор Остром), що отримала Нобелівську премію з економіки.

Коли я ознайомився з тим за що їм дали Нобелівську премію, то подумав - Джон Хорган прав, і сучасна економічна наука також перетворюється в іронічну науку, як і фізика до неї.

Економісти першої половини ХХ століття ставили масштабні завдання - як зробити конкретну країну багатою.

Тепер же економісти всього лише хочуть дізнатися, як побороти бідність.

В середині 1990-х років новоспечені Нобелівські лауреати провели ряд експериментів по поліпшенню освіти в Кенії.

Їх підхід полягав в розбитті проблеми на дрібні складові частини на індивідуальному і груповому рівні за допомогою спеціальних «польових досліджень», що, на їхню думку, призвело до глибшого розуміння суспільства і індивідуальної людської поведінки.

Що ж показали їх дослідження? Наприклад, вони показали, що основною проблемою в багатьох країнах з низьким рівнем доходів є не брак ресурсів (наприклад, книг або безкоштовного харчування школярів), а те, що навчальні програми погано адаптовані до потреб школярів.

Але хіба ми цього раніше не знали?.

У сфері охорони здоров'я одне з досліджень Кремера показало, що люди з низькими доходами дуже чутливі до цін, якщо мова йде про профілактику захворювань.

Знову ж - хіба в цьому є щось нове ?.

Банерджі і Дюфло проводили експеримент по задіянню мобільних клінік, персонал яких завжди був на робочому місці - для порівняння зі стаціонарними, в яких персонал часто відсутній.

У селах, які входили в експериментальну групу, рівень вакцинації виріс з 6% до 18%.

Якщо ж батькам за вакцинацію їхніх дітей давали кілограм сочевиці, то рівень вакцинації досягав 39%.

При цьому, незважаючи на додаткові витрати на покупку сочевиці, витрати на кожну окрему вакцинацію знижувалися за рахунок збільшення кількості вакцинованих дітей.

І вибачте, але це завжди знали і знають навіть українські політики, які стимулюють своїх виборців, з успіхом роздаючи їм гречану крупу на мажоритарних округах з метою підвищення явки на виборах - проводячи, таким чином, «дослідження».

Інші теоретичні «досягнення» Кремера, Банерджі і Дюфло носять подібний характер.

Яку цінність можуть мати теорії Нобелівських лауреатів з економіки за 2019 рік для нашої економіки? Приблизно нульову.

Десь в оазисах Кенії вона, може бути, і цінна, але тільки не у нас.

Наше населення давно знало, що мало купити підручники дітям, а при навчанні необхідно, щоб у них був наставник (репетитор), який навчить (адаптує) його тому теоретичного курсу, за яким він успішно хоче скласти іспити.

Це у нас знали ще за часів УРСР.

Загалом, незрозуміло, в чому новизна «нобелівки» з економіки за 2019 рік.

Як стверджував з аналогічного приводу лауреат Нобелівської премії з фізики за 2004 рік Френк Вільчек основні закони, що керують Всесвітом, можливо, вже відкриті вченими.

Хоча фізики майже напевно будуть і надалі відкривати дивовижні речі, подібні високотемпературній надпровідності, властивості яких можна пояснити на основі більш глибокого підходу, ці «знахідки» навряд чи змінять фундаментальні уявлення фізиків про матерії.

Так само і в теоретичній економічній науці основні закони вже відкриті Адамом Смітом, Давидом Рікардо, Альфредом Маршалом, вченими «австрійської» школи економіки, вченими «історичної» школи економіки, Джоном Мейнардом Кейнсом, Мілтоном Фрідманом і багатьма іншими гідними економістами минулого.

Під час купірування світової економічної кризи 2007 року, на думку ще одного Нобелівського лауреата з економіки за 2008 рік Пола Кругмана, тодішній керівник ФРС США Бен Бернанке успішно застосовував методи кейнсіанської політики, виробленої ще в середині 1930-х років.

Немає нічого більш сучасного в економіці, ніж добре перевірені на практиці старі методи управління економікою! Ніхто не хоче ризикувати, коли на кону стійкість світової економічної системи.

І ще мене вразило презирливе ставлення вчених до своїх підопічних.

Вони в принципі не припускають, що їх підопічні в Кенії можуть дозволити собі інші методи в боротьбі з бідністю, ефективність яких доведена в минулому.

Наприклад, промислову політику та /або, скажімо, монетарні методи - окремо або в поєднанні.

З історії економіки ми знаємо, що саме ці методи приводили і приводять країни до процвітання, а не «адаптація програм навчання школярів до їхніх потреб», що зрозуміло і до будь-яких досліджень будь-якому розумному практику.

Якби кенійські вчені вирішили, наприклад, провести аналогічні експерименти в США в школах з переважно білим населенням (і отримали б при цьому, звичайно, аналогічні результати), то навряд чи б ці методи тоді б були визнані ефективними в боротьбі з бідністю, оскільки бідність в США була істотно скорочена зовсім іншими методами, і ми знаємо якими!.

Не хотілося б говорити нічого поганого, але закрадається підозра, що сучасний Захід, роздаючи «нобелівки» по економіці за такі ось теорії побічно (або можливо безпосередньо, що ще гірше) стратегічно зацікавлений в економічному відставанні країн третього світу.

Інакше ми б побачили зовсім інші Нобелівські премії в економічній науці! Можливо деякі заклики щодо доцільності чи не доцільності читання літератури українцями також чиїсь далекосяжні плани щодо формування пустих тупих мас, зомбованих круглими столами та заокеанськими месіями? А реформи від траншу до траншу чи найбільша перемога – приїзд наступної місії МВФ?! Чому не видається як перемога запуск нового підприємства\заводу чи захист докторської/кандидатської дисертації, що забезпечує дійсно високий прорив у науці? А такі правді є! І справжні наукові школи ще є в Україні! Чи може нова філософія буття – це постійна боротьба з бідністю, яку ми маємо забезпечувати самі собі?.

Або, можливо, причина банальніша - може просто гідних теорій вчених-економістів, для присудження їм Нобелівських теорій з економіки, сьогодні в світі просто немає? Звичайно, це не так.

Не може не бути гідних всесвітнього визнання економістів.

Так, проривні відкриття, ймовірно, вже зроблені.

Але і з порівняно недавніх лауреатів вважаю дуже важливими і корисними з точки зору практичного застосування дослідження Жана Тіроля (про роль монополій в технологічному прогресі, 2014 рік), Річарда Тейлера (досліджував наслідки обмеженої раціональності, соціальних переваг і нестачі самоконтролю у людини 2017 рік), Пола Ромера (за дослідження впливу технологічних інновацій на економічне зростання, 2018 рік).

Просто вибір комітету з присудження премії в цьому році був, скажімо так, оригінальним.

Моє вивчення багатьох робіт, наприклад, історика економіки Джоеля Мокіра або фахівця з інституційної економіки Дарона Аджемоглу підказує - є гідні економісти світового масштабу, які поки що не нагороджені премією Банку Швеції з економіки імені Альфреда Нобеля.