Я образився на Україну, – Милованов пояснив, чому не цікавився долею держави та що змінилося

Почнімо з вашої колонки, яка має назву "Чому я не читаю книги".

– Питання в тому, що я книжок не читаю.

У мене немає часу і я хотів про це чесно написати.

Тому що багато людей купують книжки і потім їх не читають.

Я так теж робив й перестав.

Тепер я книжки не купую.

Я постійно дуже багато читаю матеріалу, але це або наукові статті, або звіти, або якісь презентації.

– Але мені здається, що є багато такого подвійного стандарту чи люди просто брешуть.

Коли хтось пише: "В мене 3 тисячі книжок", "Я читаю 51 книгу за рік".

Це неправда.

Я не вірю в це.

Коли вийшла колонка, реакція була негативна: "Як таке можна".

Це у людей останнє святе забирають.

Це така ілюзія, якщо ти будеш читати книжки, то ти будеш розумним.

Це ілюзія.

Людина в це вірить, що якщо ти не закінчив хороший ВИШ, не займався освітою, то ти можеш якось самоосвітою стати конкурентно спроможним.

Це неправда.

– Я розумію, що насправді колонка провокаційна, але в той момент я був керівником Київської школи економіки і колонка була, щоб привернути увагу до того, що в Україні не правильно вчаться.

Вища та середня освіта неправильні.

Українці все одно в сучасному світі живуть в лекційному форматі.

А сьогодні лекційний формат він не працює, він не потрібний, він не ефективний – про це колонка.

Колонка Милованова у видання "Новое время".

Чи подобається вам епатувати? Адже зараз в мережі гуляє ще один ролик, де ви у 2015 році, говорячи про освіту, казали, що Україна вам була нецікава, як і політика та реформи.

З того часу щось змінилося?.

– Я, звичайно, не знаю, що означає епатувати.

Але ви повністю дивилися ролик? Я гарантую, що ви його повністю не подивилися.

Назвіть мені три тези з того відео, окрім того, що ви мені зараз сказали.

Давайте будемо обговорювати те питання, яке я поставила.

Це ж фраза, яка була сказана вами.

– Але ж у нас діалог.

Я намагаюся вас вивести на те, що ви кажете не завжди правду.

Ви півтори години продивилися повністю відео.

Що там було ще, окрім цього?.

Ще ви казали, що освіта в Україні не є якісною і в нашій країні не можна монетизувати свою освіту.

– Просто я кажу, щоб ви не говорили мені неправди.

Скажіть, що ви подивилися сенсаційну нарізку (коротке відео триває 1,5 хвилини, – 24 канал) з нього.

Ви навіть не зрозуміли, про що йшла мова.

Наступного разу, коли ви ставите мені питання, будь ласка, говоріть правду.

Мова йшла про те, що я науковець і до 2014 року мені була нецікава Україна, тому що я побудував свою кар’єру на Заході.

На жаль, для мене не було місця в Україні і не було для мене можливості стати науковцем тут.

І я образився на Україну.

Як люди ображаються на державу? Кажуть, я не буду платити податки.

Через пограбування, корупцію.

Так само і я був.

– Але в 2014 році щось відбулося, що мене змінило.

Люди загинули.

Я прийшов з американської лекції, де я читав теорії ігор, увімкнув You.

Tube і побачив в реальному часі, як вбивають людей, тут, в центрі Києва, на Майдані.

Я зрозумів, що такого не має бути.

В мене психологічна травма від цього.

Це є мій якір, чому я сьогодні сиджу тут і чому погодився з вами поговорити (мається на увазі з журналісткою Алісою Юрченко, – 24 канал).

А ви навіть не підготувалися.

Ви чули моє питання? Я спитала, що змінилося відтоді?.

– Бачите, вам не цікаво, що я говорю.

Вас чіпляє емоційно те, що я вас провокую зараз і кажу, що ви не підготувалися.

Просто потрібно готуватися до таких розмов.

Мені здається, що вас теж дещо зачепило.

– А можна я закінчу свою фразу.

Бо вам не цікаво, що я відповідаю.

Адже ви мене перебиваєте.

Ви сюди приїхали, бо вам поставили таке завдання.

Але вислухайте, будь ласка, що сталося.

Людей вбили.

Я вважаю, що такого не має бути у 21 столітті.

І моя відповідальність, як економіста, який був в той момент в США з дуже хорошою кар’єрою, як українця – зробити все можливе, аби такого більше не повторювалося.

Тимофій Милованов.

– До чого тут економіка? До чого є конфлікти? Конфлікти відбуваються, коли іде боротьба за якийсь ресурс, гроші чи владу.

А чим займається економіка? Це наука, яка вирішує, як ефективно вирішити цей конфлікт.

Тому робота економіста полягає в тому, щоб не допускати таких конфліктів, коли люди платять своїм життям.

Для мене це особисто.

Тому я сьогодні тут і побудував "Вокс Укрейн".

– Дійсно все змінилося в 2014 році, коли вбили людей.

В мене є життя до і після.

Тепер я за 5 років намагаюся показати, що людина може зробити, якщо вона хоче щось змінити.

Ви писали про те, що підхід до економіки тепер у вас новий.

Назвіть три пункти, в чому він новий.

– Я вам одне скажу, головне те, що потрібно рішення приймати на основі фактів, а не емоцій.

Будь-які економічні рішення в країні мають прийматися на основі фактів, а не емоцій.

Це головна різниця.

Ви почали з того, що працюєте над приватизацією, над роздержавленням, тим, що робили ваші попередники, що намагався робити Абрамовичус до вас.

Чи ви впевнені, що пропонуєте виставляти на продаж ті об’єкти, які державі справді не потрібні і на яких вона не може заробити?.

– Ви вважаєте, що потрібно приватизовувати лише ті об’єкти і підприємства, які є збитковими, а ті які є прибутковими – не потрібно? Дивіться, є три причини:.

• Перше, є підприємства, які виконують сервісну функцію.

Наприклад, Укрпошта чи "Прозорро".

Це державне підприємство, яке виконує сервісну функцію для підприємства.

• Друге, є стратегічні об’єкти.

Наприклад, заводи, які виробляють кулі.

Навіть, якщо вони є збитковими чи прибутковими, важливо – щоб в нас була незалежна спроможність виготовляти те, що потрібно для оборони.

• Третє, це таке питання – чи краще, щоб державне підприємство заробляло гроші для держави всередині, чи ми його продали за гроші і воно було б приватизоване?.

– Ці три критерії завжди використовуються для вирішення.

І ми за ними ділимо підприємства.

Про ймовірний продаж ОГХК.

Навіщо, наприклад, продавати ОГХК (Об’єднану гірничо-хімічну компанію), яка володіє кількома гірничими комбінатами, яка дає дивіденди, яка показує стабільний та чистий прибуток?.

– А ви знаєте, які справи НАБУ по них веде? Чому ви не питаєте, що краще – боротися з корупцією всередині держави чи приватизувати підприємство і щоб з корупцією боровся власник.

Чому ви справжні питання не задаєте?.

Чому ви так нервуєте? Не намагайтеся зловити мене.

– Скажіть, будь ласка, от ви сказали, що конкретно знаєте справи НАБУ по ОГХК.

Які там справи? Так дайте відповідь на питання.

Конкретну відповідь хоч на щось.

Конкретну відповідь, яка справа НАБУ є по ОГХК? Ви мені вже раз сказали неправду, другий раз ви мені знову кажете, що ви прекрасно знаєте про ці справи.

То скажіть хоч одну.

Компанія ОГХК видобуває руду.

Тимофій, не продовжуйте свої маніпуляції.

Я ще жодного разу не сказала вам неправду.

– То назвіть хоч одну справу.

Ця компанія на чолі з паном Журилом займалася корупційними оборудками на тендерах.

Керівник роздавав тендерні підряди наближеним компаніям і визнав це.

Друге – ця компанія займалася тим, що продавала в офшорні фірми свою продукцію.

Ці фірми, як правило, були пов’язані Миколою Мартиненком.

– Я просто "не переношу", коли люди кажуть неправду.

От приклад тендера назвіть.

Я розумію, що все "по верхам" ми знаємо, але назвіть приклад тендеру, де конкретно що було.

І тоді ми будемо говорити – краще, щоб ця компанія була приватна чи в державній власності.

Тобто у вас є єдина формула – продавати, навіть, якщо в компанії є конкретні керівники, який краде, і кажете, давайте ми будемо це продавати.

Я правильно розумію? Ви не можемо впоратися з конкретним корумпованим керівником, який вже на лаві підсудних?.

– Я ж вам відповів на це питання.

Ви сказали, що ми продаємо все – це неправда.

Я вам назвав три критерії, на які ми дивимося: прибутковість, сервісна функція і стратегічна функція.

– Щоб відповісти конкретно по цьому питання, я вас прошу назвати конкретну справу.

Адже ми знаємо, що це підприємство є проблемним, на ньому крадуть, тому прошу назвати конкретний приклад тендеру.

Як це допоможе нам зрозуміти, чому ви хочете продавати цю компанію? Це не має значення.

– Треба конкретика.

Це не абстрактні розмови.

Ця компанія прибуткова зараз? Які її прибуток за минулий рік.

Чому ви її продаєте?.

– Я не знаю, але вона прибуткова.

Тут питання в тому, чи є державна компанія більш успішною в приватних руках чи в державних.

Тому я вас і прошу привести конкретний приклад на цій компанії.

Продаж своєї продукції ОГХК на офшорну компанію Мартиненка – це достатня конкретика?.

– Так.

За яку ціну ви очікуєте продаж ОГХК?.

– Не знаю, ринок покаже.

Тобто ви виставляєте на продаж прибуткову компанію, але ви не знаєте, за скільки ви хочете її продати?.

– Правильно.

То чому ви хочете продавати ОГХК?.

– Тому що ми вважаємо, що вона буде більш ефективно працювати в приватних руках.

Держава від цього отримає робочі місця, інвестиції.

Це не радянський союз, це не командна економіка, де держава керує, в нас ринкова економіка.

– Зрозумійте одну поросту річ: що в ринковій економіці – не роль держави бути власником підприємства.

В руках приватного власника прибуток буде більшим, будуть заплачені більші податки, більше буде робочих місць.

Про продаж землі.

На нещодавній пресконференції Зеленському довелося виправдовуватися через земельний закон.

Він сказав, що не може бути проголосований той законопроєкт, який подав уряд.

– В законопроєкті №2178 іноземні компанії не мають права купувати українську землю.

Це можуть робити тільки українці фізичні та юридичні особи.

Мова йде не про іноземні компанії, а можливо, якщо власники – іноземці.

Чи є якісь обмеження на купівлю землі в одні руки?.

– Я не розумію, що означає "в одні руки".

Але є наступні обмеження – жодна юридична чи фізична особа не має права мати більш 0,5 % сільськогосподарської землі України.

Ахметов і ДТЕК – монополіст?.

– Так.

Коломойський і МАУ – монополіст?.

– Так.

Більше – дивіться у відео.