"Працю українця видавали в Москві, але не вказували автора"

Мелетій Смотрицький увів у правопис літери "ґ" та "й"1619-го у місті Єв'є – нині Вієвіс, що під Вільнюсом, український мовознавець Мелетій Смотрицький видав "Граматику слов'янську".

Підручник вважали найкращим для вивчення церковнослов'янської мови.

Про працю та її значення розповідає філософ 61-річний Петро Кралюк– Українська мова тоді існувала у трьох варіантах – розмовна, церковнослов'янська і книжна.

Першою люди послуговувалися у побуті.

Вона розвивалася.

Наприкінці XVI століття почали писати книжки живою українською.

Наприклад – Пересопницьке Євангеліє.Церковнослов'янська виникла в IX столітті й залишалася "законсервованою", майже не змінювалась.

Базувалася на перекладах грецьких релігійних текстів, зроблених Кирилом і Мефодієм.

Вони походили з Македонії і використали тамтешні південнослов'янські діалекти.

Побачити різницю між розмовною і церковнослов'янською можна, порівнявши два тексти.

З кінця XVI століття до нас дійшов один із віршів.

Написаний у Луцьку шляхтичем Іваном Жоравницьким:Хто йдеш мимо, стань годину.

Прочитай сюю новину.

Чи єсть в Луцку білоглова,як та пани ключникова.

Це, по суті, сучасна українська мова.

Церковнослов'янська сприймається важче.

Наприклад, уривок з Острозької Біблії 1581-го: "Зри сія знаменія княжате славнаго".

Це значить "Подивись на це знамено князя славного".

Книжна українська була поєднанням обох і використовувалась у діловодстві.

Більшість освоювали церковнослов'янську мову, самостійно розбираючись із давніми текстами.

Щоб полегшити навчання, Мелетій Смотрицький і написав "Граматику".

Жив при Віленському православному братстві.

Там підтримали його роботу, дали приміщення і гроші на друк.

На роботу пішло кілька років.

Точна кількість примірників невідома.

Припускаю, їх було кілька сотень.

Книжок у той час друкували мало, бо це було дорого.

Острозька Біблія, яку вважають одним із найтиражніших видань, мала наклад від 1 до 4 тисяч.

Та згодом "Граматика" перевершила цю кількість, бо перевипускалась не раз у XVII–XVIII століттях.

Стала однією з найпопулярніших книжок на теренах України, Білорусі та Росії.Мелетій Смотрицький першим використав букву "ґ".

Досі її позначали літерами "кг".

Узаконив вживання "й".

Увів написання слів із великої літери, переноси та дієприслівники.

"Граматика" заклала основу для української, білоруської, російської літературних мов.

Освоїти "Граматику" Смотрицького було корисно всім, хто хотів називатися освіченим.

Вона потрапила до братських шкіл – Великої православної у Вільно, закладів у Луцьку, Києві, Львові.

У Кременці перевидали працю у скороченому вигляді.

Призначалася для релігійних діячів, які найбільше користувалися церковнослов'янською під час богослужінь.

Тогочасна освіта мала прив'язку до конфесій.

Християни східного обряду у початкових школах вчилися писати й читати за "Букварями", зокрема Івана Федорова.

Вважалося, цього достатньо, аби претендувати на посаду в міських чи урядових структурах.

Хто хотів вчитися далі, йшов до братських шкіл у Луцьку, Львові, Києві, Вільно.

Там викладали сім вільних мистецтв – граматику, діалектику, риторику, арифметику, геометрію, астрономію й музику.

Найвищий рівень освіти – вивчення богослов'я.

Така триступенева система діяла в Острозькій академії, потім – у Києво-Могилянській.

Ці заклади були провідними у першій половині XVII століття.

Серед учнів переважали представники шляхти, якої тоді налічувалося до 10 відсотків населення.

Могли добиватися навчання й деякі міщани, при братствах.

Із селян училися одиниці, вважали, що їм знання не потрібні.Зберігся заповіт шляхтича і мецената Василя Загоровського 1570-х.

Пишучи про навчання своїх дітей, він радить спочатку йти до православного дяка – освоїти ази церковнослов'янської мови, читання і письма.

Далі – до бакалавра, людини, яка закінчила західний університет і знала латину.

Після цього – до єзуїтських колегіумів.

Православні цінували "Граматику".

Навіть після переходу Мелетія Смотрицького у греко-католицьку церкву, книжку використовувало духовенство і навчальні заклади.

Працю українця видавали в Москві, але не вказували автора.

Підручники вважалися ніби колективним твором.

Так само було з "Букварями".

Було єдине православне середовище, в якому діяли представники української, російської, білоруської й молдавської культури.

Випускники українських академій працювали в Москві та Петербурзі.

Майже вся інтелектуальна еліта в пізнішій Російській імперії складалася з вихідців з України.

Ідеологом російської ідеї був українець Феофан Прокопович.

Тому й "Граматика" опинилася в Москві як надбання православної культури.

Населення українських земель називало себе русинами.

В культурному плані були відомі Острозькою Біблією – першим виданням слов'янською мовою.

Пам'ятали й професорів-­русинів, яких шанували в європейських університетах.

Наприклад, Станіслава Оріховського-Роксолана.

Його латиномовні твори порівнювали з працями давньогрецького оратора Демосфена.

Козацтво в Європі асоціювалося з оборонцями християнського світу на Сході від магометан (мусульман.

– Країна).

Великий резонанс на Заході викликала звістка про перемогу поляків та українців над турками під Хотином 1621-го.

Протягом XVII століття більшість українських авторів, а також у Румунії та на Балканах користувалися "Граматикою" Смотрицького.

Перекладали латиною й видавали в Європі.

Вчений Михайло Ломоносов називав її "воротами ученості".

Церковнослов'янську вивчали по ній ще в XIX столітті.5000 злотих становив штраф за зберіганнЯ або продаж книжки "Тренос або Плач східної церкви", яку видав Мелетій Смотрицький 1610-го.

Річна зарплата реєстрового козака була 10 злотих.

У Речі Посполитій книжку забороняли через критику шляхтичів, які перейшли з православ'я у католицизм.

Її прокляли в костелах.

Передбачаючи це, автор підписав працю псевдонімом Теофіл Ортолог.

Серед православних твір став популярним.

Брат козацького ватажка Северина Наливайка Дем'ян казав, що "за автора кров свою нам пролити і душі покласти годиться".

Книжку таємно передавали з рук у руки, вважали неоціненним скарбом.

Дехто заповідав класти її в домовину"О, нещасна череда! Чи може бути пастирем і вчителем той, котрий сам ніде не вчився, котрий не відає, що Богу повинен, а що – ближньому своєму?Лікарю! Вилікуй себе самого! Учителю, навчися сам спершу!" –писав 1610-го в полемічному творі "Тренос" Мелетій Смотрицький.