Затриманий у Польщі Ігор Мазур : Я не сидітиму на дивані, буду й тут шкодити Росії

Звільнення націоналіста, ветерана АТО Ігоря Мазура з-під арешту – це лише проміжний фінал гучної історії, яка розгорілася вихідними в польському Любліні.

Далі – найбільш важливий етап.

Необхідно у судовому порядку довести безпідставність звинувачень і тим самим відмовити Росії в його екстрадиції.

Причиною затримання Мазура стало те, що Росія подала його у міжнародний розшук по лінії Інтерполу, звинувативши в участі у чеченських війнах в дев’яностих роках.

Наразі Ігор перебуває в безпеці, в генеральному консульстві у Любліні, де українські дипломати ним опікуються і надають різнобічну допомогу.

До завершення судового процесу він перебуватиме на поруках генерального консула України у Любліні Василя Павлюка.

На сьогодні ще не відома дата першого судового засідання.

Строки розгляду справи залежатимуть від того, як швидко польські правоохоронні органи з нею ознайомляться і чи буде Росія свідомо затягувати час.

Наразі Ігор Мазур перебуває в доброму настрої і за той час, який він зобов’язаний провести в очікуванні суду, планує зробити багато корисних для України і Польщі справ.

«Главкому» вдалося розпитати у Ігоря подробиці цієї історії.

Уявляємо твій стан, коли ти почув про те, що знаходишся в розшуку….

Так, це сталося під час проходження процедури митного і паспортного контролю.

Під час оформлення у них з’явилася інформація, що на мене відкрита «червона» лінія Інтерполу, що я в розшуку.

Але на цьому етапі спочатку не видно, що подання було зроблено Росією.

Просто висвітилась інформація, що я маю бути затриманий.

Все підключено до загальної системи ЄС, тому такого варіанту, що поляк подивиться на мене і скаже: «хлопче, тут у тебе така проблема, тому розвертайся і їдь назад в Україну» – такого варіанту не було.

По-перше, вони ще не могли зрозуміти, за що мене розшукують.

По-друге, в іншому випадку партнери по ЄС у них би спитали: а чому це ви відпустили цього «злочинця».

Трохи пізніше вони з’ясували, що мене потрібно затримати саме з подачі Росії.

Тому відношення до мене, як до ворога, не було.

А коли вже склали всі потрібні протоколи, то дали мені право повідомити моєму адвокату і самі повідомили про цей випадок консулу України в Польщі.

Адже вони мають це зробити за законом.

А моїм адвокатом ще з часів Кучми є Андрій Мамалига, який наразі працює в Офісі уповноваженого з прав людини.

З якою метою ти їхав в Польщу?.

Я їхав на конференцію, яка мала бути в неділю і була присвячена польсько-українським стосункам якраз у форматі протистояння з Росією.

Ми мали обговорювати основні загрози з боку Москви.

Саме сьогодні (в понеділок, 11 листопада) ми мали покладати квіти до всіх пам’ятних місць для поляків, відвідати варшавський цвинтар, де поховані бійці Української галицької армії, які брали участь в боях і врятували Варшаву від Будьонного – так зване «Варшавське чудо».

Тобто це мав бути такий правильний формат спілкування в рамках українсько-польських стосунків.

Але цього не сталося.

Тому що мене затримали.

Але там наші хлопці (дехто з офіцерів, дехто з істориків) поїхали і мають без мене пройти все це.

Я сьогодні був на урочистостях в Любліні разом з консулом, спілкувався з мером міста, депутатами.

У всіх до мене нормальне ставлення.

Ігор Мазур і генеральний консул України у Любліні Василь Павлюк.

Спочатку мене закрили в кімнаті за гратами.

Запропонували чай з канапками.

Всі ці чисто людські моменти – без проблем.

Потім ще раз приїхав консул.

Сказав, що процес рухається швидше.

Адже що у цій ситуації на початку було важливим? Важливо було, щоб відбулася нормальна інформаційна розкрутка.

Хоча й від самого початку було зрозуміло, що ніхто мене віддавати росіянам не збирався.

Та й в будь-якому разі такі питання повинні проходити через суд.

Але якби процес не пішов так швидко, то я ще й зараз міг сидіти в тій кімнаті за гратами і пити чай.

Чию підтримку ти найбільше відчував? Хто реально допомагав і допомагає тобі?.

Консульство спрацювало дуже добре.

Консул в Любліні – колишній член «Свободи» і зрозуміло, що він – мій союзник з усіх питань.

Як мені сказали, найактивніше допомагала Людмила Денісова по лінії українського омбудсмена.

З боку польського омбудсмена також було повне сприяння.

Віце-спікер Сейму Польщі Малгожата Госевська, громадська діячка Ядвіга Хмельовська і деякі представники старої польської «Солідарності».

Також включилася народна депутатка Соломія Бобровська, бо я на громадських засадах її помічник.

По лінії Офісу президента, заступник голови Аня Коваленко працювала, адже вона колись була сотником Самооборони Майдану.

А я був одним з керівників сотні.

Тобто моє жіноче українсько-польське оточення спрацювало і найбільше доклалося до того, що я на свободі (сміється).

Загалом дякую і всім тим, хто вийшли на акцію протесту, всім моїм друзям.

Тому що це дало інформаційну хвилю.

Таку велику, що вже ніхто з польських і українських політиків не міг залишатись байдужим.

Якби не було такої активності, то я міг би сьогодні – на День незалежності Польщі – не брати участь в урочистостях, а їсти бутерброди з чаєм на тій митниці у заґратованій кімнаті.

Але наразі все добре.

Я на волі з друзями.

Вчора був Андрій Дещиця.

Ми з ним добре поспілкувалися.

Він також доклав сил для мого звільнення, звертався до прокуратури Польщі, також давав за мене певні зобов’язання, що я буду брати участь в усіх судових діях.

Ти зміг знову переконатися в силі друзів і підступності ворогів?.

Загалом я дуже приємно здивований підтримкою по українській лінії.

І опозиція, і влада спрацювали єдиним фронтом.

Якби ми по всіх напрямках так працювали, а не топили один одного, то в України було би набагато менше проблем.

Хіба що всякі проросійські інформаційні ресурси написали, що я бандерівець і поляки повинні були б мене арештувати.

Але ми все розуміємо – ворог є ворог.

Що від них чекати? Вороги повинні помирати.

Ми над цим працювали і будемо працювати.

А коли має відбутися суд і як ти до нього готуєшся?.

Росіяни протягом десяти днів мають надати всю інформацію і докази по цій справі.

Після того, як прийдуть докази, суд має призначити засідання.

Якщо вони цих доказів не дадуть, то мене автоматично повинні звільнити через відповідне рішення суду.

Якщо такі докази прийдуть, правоохоронні органи мають їх вивчити.

Але можуть виникати якісь додаткові факти.

Росіяни можуть затягувати процес і казати, що вони ще щось додатково нададуть.

Так що я можу тут бути затриманим на місяць або й більше.

Наразі я перебуваю на території консульства і можу пересуватися по території Польщі тільки разом з консулом.

Бо машина консула в певній мірі є територією України.

Поки я разом з ним, то мене ні місцева поліція, ні Інтерпол не можуть заарештувати.

Мене можуть арештувати виключно за рішенням польського суду.

Відповідно всі ми чекаємо цього суду.

Але суд відбудеться точно не на цьому тижні.

Швидше за все – наступного.

Бо в росіян є 10 днів і я думаю, що вони будуть максимально затягувати час.

Та й ти розумієш, яку «муть» вони можуть передати польському суду….

То коли тебе чекати в Україні? За тиждень-два?.

Так швидко не буде.

Бо скоріш за все, буде не одне судове засідання, а два чи три.

Може росіяни скажуть: дайте ще додаткових 5 днів, а ми тим часом надамо додаткові докази.

Все це може затягнутися на місяць.

Але все рівно, я перебуваю на волі і все це якось переживу.

Тільки сумую за рідними.

Як ти ставишся до тих звинувачень, які висунули росіяни?.

Якщо у цій справі я – командир підрозділу в Чечні, в якому були Яценюк, брати Тягнибоки, Ярош, Микола Карпюк, Сашко Білий, то можна лише здогадуватися, які вони там ще фото- і відео-матеріали можуть пришити.

Про бойові дії з мого боку у них немає нічого, бо ніяких бойових дій ми й не вели.

Ми охороняли іноземних журналістів, щоб вони робили нормальні матеріали.

Їхнє основне звинувачення – це Чечня.

Вони не чіпають Схід, не чіпають Абхазію.

Головна їхня тема – ніби я в Чечні вбив десятьох і поранив тридцятьох російських військових.

При чому, вони пишуть, що це було з 31 грудня по 16 січня, коли я взагалі там не перебував.

Ми туди приїхали з паном Анатолієм Лупиносом, з журналістами і деякими хлопцями 17 чи 18 січня.

Бо раніше було важко приїхати, адже тривали серйозні бої, постійно рухалися великі російські колони і нас всіх могли просто розстріляти десь на обочині.

І все.

А вже коли там трохи все заспокоїлося, то ми вже якимись об’їзними дорогами дісталися до Грозного.

Чеченці, які нас супроводжували, роздавали гроші на різних російських блокпостах, щоб проїхати.

Росіяни вони ж такі, що навіть якби ми везли зброю і були до зубів озброєні, то за 100 доларів нас би всіх пропустили.

Вони ж не воюють, вони на блокпосту стоять і їх не цікавить історія, як ця зброя буде використана.

Зрозуміло, що всі ці звинувачення «блєфові» і я впевнений, що в суді вся ця справа розвалиться.

Я впевнений, що в росіян немає ніяких доказів, щоб мене екстрадувати.

На судовому засіданні питання буде стояти так: екстрадувати мене в Росію чи відпустити додому? Польський суд не буде ухвалювати рішення, чи засуджувати мене за дії в Чечні.

Чим ти займатимешся увесь цей час в очікуванні суду?.

Буду зустрічатися з викладачами вузів у Любліні.

Мені запропонували провести кілька зустрічей з молоддю.

Я буду займатися весь цей час українською пропагандою в Польщі.

Буду й далі шкодити позиціям і інтересам Росії тут.

Я не буду просто сидіти на дивані і читати книжку.

Думаю, у мене буде насичена програма.

Хоча й не така, якою могла би бути, якби я був абсолютно вільним.

Думаю, що від мене буде якась користь для української і польської справи.

Руслан Поліщук, «Главком».