Доторкнутися до білої шкіри тут – на удачу – українці розповіли про життя у Мексиці

Мексика виявилася настільки різноманітною країною, що герої залишали протилежні відгуки про одні і ті ж речі і ситуації! Хтось підтверджував, що бачив розстріляні машини як свідчення борються за вплив кланів наркоторговців, а хтось про пограбування в транспорті читав тільки в соціальних мережах.

Когось шокувала провінційність країни з її стародавньою архітектурою, а когось захопили сучасні технології в великих містах.

Деяких шокувала негидливих і неохайність місцевих, а інших захопила їх ввічливість і високий рівень культури ...Єдине, в чому зійшлися всі герої, – що Мексика – це країна, в якій не прийнято хамити і говорити "ні".

І що вести справи з мексиканцями – дуже складно: у цій країні домовитися про зустріч і не з'явитися – справа абсолютно звичайна, пишуть на segodnya.

Вчений: свято як частина характера.

Андрій Рижков в Мексику переїхав з Кореї.

Він навчався на факультеті сходознавства в Київському національному університеті ім.

Тараса Шевченка, під час навчання і після захисту дисертації не раз бував на Сході.

Саме в Кореї Андрій познайомився зі своєю майбутньою дружиною, в цій країні народилася його дочка.

Можливо, він би там і залишився, але в 2012 році його запросили працювати на батьківщину дружини – в Мексику, штат Наяріт.

Зараз сім'я поповнилася сином і переїхала жити в столицю, в Мехіко.

– Чи то з нагоди дня народження когось із родичів, чи то на радощах від нашого приїзду.

Це зараз я розумію, що мексиканцям потрібен тільки привід, а свято – це частина національного характеру.

Тільки уявіть, на цю подію зібралося десь 200 осіб! І це цифра середньостатистичної мексиканської сім'ї.

Як жартувала моя дружина: "Це ще не всі змогли приїхати".

"Мені довелося освоювати нову для себе іспанську мову з нуля, – продовжує наш герой.

– Але це дало можливість знову зануритися в атмосферу університетських років, відчути себе студентом.

Крім того що я викладав в університеті і займався науковою діяльністю, я виконував функції присяжного перекладача (умовно кажучи, нотаріуса в сфері перекладів).

На даний момент я федеральний сертифікований перекладач, працюю з українською, російською і корейською мовами, а замовлення надходять з різних куточків Мексики".

Як виявилося згодом, багатьом українцям країна ацтеків знайома хіба що за серіалами і негативними новинами.

Та й в Мексиці про Україну знали мало аж до подій на Майдані і війни з Росією.

– Особливо в площині народної та культурної дипломатії".

Зараз сім'я Андрія хоче привезти дочку в Україну на екскурсію."Вона мріє побачити сніг і збирати гриби в лісі.

А мені хотілося б, щоб вона освоїла мову і звикла до культури, – розповідає батько.

– Діти самі вирішать потім, де їм більше подобається вчитися і жити".

До іноземців мексиканці ставляться досить привітно і гостинно.

Українці, росіяни та турки можуть перебувати в країні до трьох місяців за електронними дозволами."Наші співвітчизники облюбували блакитні пляжі півострова Юкатан, – каже Андрій.

– У Мексиці чимало американців і канадців пенсійного віку.

За зовнішніми даними я вписуюся в стереотип про "грінго з кишенями, повними доларів".

Я багато подорожував, адже наукові конференції проводилися в різних містах.

Єдине, що стомлює, – бюрократична тяганина в університеті, якої, на жаль, не уникнути.

Зате у мене завжди була можливість перезавантажитися на узбережжі будь-якого з двох океанів".

Хост: ГМО, 200 смс про роботу і корупція.

Олександр Муха вперше відвідав Мексику ще студентом в 2012 році, коли навчався в Запорізькому національному університеті за спеціальністю "Міжнародні відносини".

Переїхати в цю країну Олександр зважився навесні минулого року."Ця країна сподобалася мені безвізом – переїхати туди було дуже просто, купив квиток, і все, – пояснює свій вибір Олександр.

– Я живу в Канкуні, це туристичне місто.

Щоб знайти роботу, я розіслав 200 смс роботодавцям! Зате потрібна пропозиція знайшлося швидко.

Незважаючи на те що тут поруч США і багато англомовних туристів, більшість мексиканців все одно не знають англійської.

Дивуюся цьому до цих пір! Мене взяли на роботу, тому що у мене англійська був на розмовному рівні, хоча іспанську я не знав.

Зараз працюю на ресепшені в готелі.

Документи на офіційне проживання в країні я оформляв дуже довго.

Мексика – дуже корумпована країна: мені видали посвідчення тільки через 9 місяців.

А коли побачив дату початку дії паспорта, зрозумів: всі ці відтягування терміну були просто натяком на те, щоб я дав хабар.

Перший час я обмежив своє спілкування з місцевими українцями, щоб зосередитися на вивченні мови.

Хоча із задоволенням зустрівся з нашою діаспорою на День Конституції.

Назавжди залишатися в цій країні я не хочу, може, потім переїду в Іспанію.

Сучасних міст тут мало, більшість поселень особливо не змінилися з часів епохи колонізації, і схожі на музеї під відкритим небом.

Я сумую за друзями, мені не вистачає щирого спілкування.

Тут тримається дистанція навіть між батьками і дітьми, хоча зовні люди дуже привітні і життєрадісні.

Вони шанують традиції і вірять в Бога, напевно, тому не дуже амбітні.

Я одного разу спілкувався з мексиканцем, який був хорошим фахівцем у своїй справі.

Я запитав його, чому він не відкриє свій власний бізнес.

Він мені відповів, що Бог краще знає, де його місце.

Він вдячний за те, що у нього вже є, а більшого йому не потрібно.

З їжі мені тут не вистачає гречки і чаю.

Тут основа всіх страв – пшениця, кукурудза і коржі-тортильї.

Половина рецептів – тільки з цих продуктів, хіба що трохи змінюються начинка і спосіб приготування.

Тут жахливий майонез! І дуже важко знайти органічні продукти – майже всі з ГМО.

А я так люблю українську кухню".

Культура: "хліб смерті" і страх за волосся31-річна Олександра Якубова родом з Полтави, а в столицю Мексики переїхала з колегою-музикантом 3 роки тому.

"До цього я працювала в різних країнах, – розповідає Олександра.

– Коли ми були в Китаї, нас несподівано запросили взяти участь в мексиканському комерційному поп-проекті.

Близько відреагували бурхливо і негативно.

Але в підсумку я відкрила для них Мексику з іншого боку – надсилала їм багато відео зі своїх гастролей.

Для підготовки до концерту ми ходимо в салони тільки до слов'янських стилістів, тому що місцевий сервіс загрожує наслідками.

Тут не вміють працювати з нашим типом волосся.

Його називають "бейбі хейр" через м'якість і тому, що воно тонке.

Тому висока ймовірність, що його можуть "спалити" або прорідити ще більше".

– До смерті тут ставляться з гумором і позитивом – вважають, що якщо ти з нею дружиш, то вона до тебе прийде не скоро.

У всіх магазинчиках продають солодощі у формі черепів, трун, скелетів і традиційну випічку "пан де муерте" (хліб смерті.

– Авт.).

Дуже смачно, особливо запиваючи кавою.

У столиці, де я живу, влаштовують величезні костюмовані паради, а в маленьких містечках вночі до сих пір відзначають свято на цвинтарі.

У кожному будинку виставляють вівтарі з фотографіями предків, біля яких ставлять частування і квіти.

Тут дуже шанують традиції і обов'язково хоча б раз на тиждень збираються за столом всією сім'єю.

Причому не треба готувати багато їжі, досить просто кави.

Головне – поговорити".

До місцевої їжі наша героїня звикала довго.

Все пробувала обережно: сальсу, кактуси, соуси з авокадо...

"Але за час перебування тут мій смак змінився.

І зараз жоден сніданок не проходить без папайї, яку раніше я просто не переносила, – з посмішкою зізнається Олександра.

– Одна з моїх улюблених мексиканських страв – чилі інногадес, його подають тільки в серпні і вересні.

Це гострий перець, фарширований м'ясом, горіхами і цукатами, під вершковим кремоподібним соусом, з зернятками граната.

Це символізує прапор Мексики.

Але мені не вистачає сирників, приготованих бабусею.

Тому, повертаючись в Україну, ми багато їмо, спілкуємося і мало спимо.

Зазвичай це буває раз на рік, частіше не виходить через концерти.

Одного разу нас в якості сувеніра попросили привезти сомбреро.

Воно величезне, в багаж не складеш, а в салоні воно всім заважає.

Більше на такий подвиг навряд чи погоджуся.

А ось мексиканці просять в подарунок вишиванки.

І коли ми влаштовуємо українські вечірки, вони надягають їх і дуже пишаються цим".

Біла шкіра на удачу.

Киянка Анна Бобир – художник, вчиться в Україні на заочному відділенні магістратури, а паралельно вивчає англійську та іспанську в Мехіко.

Туди вона переїхала в серпні 2018.

Працює приватним косметологом, а у вільний час – танцює."Я багато подорожувала, а Мексику вибрала через її колорит, – ділиться Анна.- У Мексиці сфера краси в занепаді, і вузькопрофільні фахівці тут затребувані.

З України я сюди привожу професійну косметику.

Багато місцевих страв я до сих пір їсти не можу.

Мені здається, в них перебір інгредієнтів.

Мурах і коників тут їдять як насіння! У нас традиція – зустрічати хлібом-сіллю, а тут – текілою.

Її в гостях дають спробувати і відмовитися не можна, щоб не образити.

Тут колишні будинки багатіїв переробляють під шикарні ресторани.

Часто можна зустріти звичайну на вигляд дачу, всередині якої розкіш.

Злочинність тут і правда висока, як пишуть і показують в новинах.

Бути білошкірим престижно, доторкнутися до білої шкіри тут – на удачу".

Американці довірливі та ввічливі.

Вони будуть дякувати та посміхатись, навіть тоді, коли їм не приємна ситуація.

Їх до цього привчають з дитинства.