Нормандський деформат: йдеться не про Зеленського, а про Україну

6 червня 1944 року почалася найбільша в історії світових воєн десантна операція "Оверлорд", в ході якої в Нормандії висадилося до півмільйона вояків - американців, британців, канадців, французів, поляків, українців, чехів і словаків.

Відкриття Другого фронту звістувало швидку поразку Гітлера, кінець найкривавішої війни й, здавалося, тривалий, на віки вічні, мир у Європі.

Недаремно В.

Черчілль влучно, хоча й дещо патетично, оцінив висадку: "Один потужний ривок і ми зможемо звільнитися від страждань, війни й загрози тиранії".

Сер Вінстон, геніальний державний діяч, провидець і мислитель, розумів, що тиранія має не лише гітлерівське обличчя.

Недаремно він застерігав, що "Сталін може погодитись, аби британці й американці продовжили воювати у Франції, в той час, як Східна, Центральна й південна Європа потрапить під його контроль".

Через 70 років після висадки в Нормандії, 6 червня 2014 року на французькому узбережжі зібралося двадцять голів держав і урядів США, Канади і Європи для того, щоб ушанувати героїв висадки, серед яких відзначився колись українець, капітан ВПС Канади Богдан Панчук, нагороджений орденом Британської Імперії.

Країни-учасники битви з нацизмом були представлені новими державними персонажами, та й політичний ландшафт докорінно змінився: поряд з королевою Англії Єлизаветою ІІ-ю, президентом США Б.

Обамою й президентом Франції Ф.

Олландом вальяжно стояв славний продовжувач справи Сталіна, НКВД і загарбницьких традицій радянської імперії В.

Путін, який щойно анексував Крим й підпалив вогнище війни на Донбасі – території суверенної країни.

У червні 2014 року історія явила одну зі своїх потворних гримас: суміш іронії, абсурду і відрази.

Людина, в якої руки були в крові українців, затесалася в ряди світочів демократії й свободи.

Поряд з Путіним стояли люди, найкраще в світі поінформовані, які добре знали, який хижак перебуває серед них.

В світлі цього знання їхні промови, виголошені того дня, звучали як шедеври фарисейства.

Особливо відзначився флегматичний Барак Хусейнович Обама: його цинічна постава щодо України, відмова надати жертвам російської агресії хоча б мінімальну допомогу, поставити московського хижака на місце – сприяла розростанню російської ракової пухлини в тілі України.

Його слова про відданість США справі свободи, відданість, що "записана кров’ю на пісках Нормандії" прозвучали фальшиво і двозначно.

Обама промовчав, не сказав: а що ж записане кров’ю українців на чорноземах Донеччини?.

Президент Олланд закликав "будувати світ, в якому буде більше свободи і братства (!)".

Можна уявити, як посміхався під час цього карнавалу "будівничий свободи і братства" Путін.

І тільки один з учасників нормандської зустрічі 2014 року не виголошував брехливих промов: це був новообраний Президент України П.

Порошенко, який добре розумів – ХТО стоїть неподалік від нього.

Є фотографія, гідна увійти в світову історію міжнародних відносин: Меркель, Порошенко, Путін.

В погляді Порошенка, що дивиться на кремлівського карлика, огида, гнів, презирство.

Саме тоді, 6 червня 2014 року, у французькому селі Шато-де-Бенувілль, народився нормандський формат; сама зустріч, як кажуть, тривала 15 хвилин й не дала конкретних наслідків.

Ще попереду були Іловайськ і Дебальцеве, вторгнення російських військ на територію України, тисячі вбитих москалями наших вояків, ще чекали на нас мінські угоди №1 і №2: так, несправедливі, так, неможливі до виконання – але єдино можливі як тимчасові компроміси в годину нашої поразки, які, проте, дали Україні передих, уможливили перевести широкомасштабну війну у формат конфлікту низької інтенсивності, допомогли врятувати армію, країну й тисячі життів.

І, водночас, поставили Україну перед неймовірно важким, болючим вибором: ганьба або війна.

Або і ганьба, і війна, і розпад державності.

Хто ж винний у тому, що Україна сьогодні прикута, немов ланцями, до Нормандського формату, де нас чекає знавіснілий ворог і його союзники, прихильники й симпатики Росії – Німеччина і Франція.

Насправді ж, нашими захисниками в дипломатичному двобії з агресором мали б, перш за все, стати країни-ініціатори й підписанти Будапештського меморандуму 1994 року – США і Велика Британія.

Але, як ми знаємо, лауреат Нобелівської премії миру, фарисей і соціаліст Б Обама умив руки, зрадивши свого великого попередника Ф.

Сьогоднішні карлики навіть не намагаються стати на плечі гігантів- попередників.

Я щиро зичу новому президенту України успіху в переговорах у нормандському форматі.

Зрештою, йдеться не про Зеленського, а про Україну – долю її людей і територій.

Але мій вік, життєвий досвід й спеціальні знання не дозволяють мені бути оптимістом.

Складається враження, що існують (і вже підписані) таємні домовленості з Путіним щодо м’якої, під анестезією заспокійливих заяв МЗС й замовчуванням суті рішень, здачі українських позицій агресору в ім’я бажань сонцесяйного, всепереможного нарциса, капризної дитини, який тимчасово править нашою нещасною країною.

Не хочеться, аби повторилася сцена повернення прем’єр-міністра Британії Н.

Чемберлена з Мюнхена 1938 року, коли, розмахуючи брудним папірцем, цей наївний діяч вигукував:.

Я привіз вам мир!.

Черчілль оцінив цю подію інакше: "Це повна і очевидна поразка… ми опинилися перед лицем катастрофи найвищого порядку".