Мовний закон штовхають до зміни: що рекомендує Україні Венеціанська комісія

Сергій Сидоренко, «Європейська правда».

І йдеться не лише про Угорщину, яка бачить у ньому чергові утиски прав угорської меншини на Закарпатті і тому була найяскравішою у претензіях до України.

Було наперед відомо, що закон критикуватиме також Європейський Союз, який багаторазово та наполегливо просив Київ надіслати його на перевірку до Венеціанської комісії.

Українська влада відмовлялася це робити, тим самим лише підтверджуючи: автори документа усвідомлюють, що критика закону є неуникною.

Зрештою закон потрапив до «Венеціанки» навіть проти волі України, а 6 грудня та завершила процедуру та ухвалила свої рекомендації.

Для прибічників цього закону вони більше ніж тривожні.

Кількість зауважень, рекомендацій та ледь не вимог до нього така висока, що їх, всупереч традиції, навіть не винесли у розділ «висновків» (бо той став би надмірно великим)!.

І хоча «Венеціанка» у своїх рішеннях прописує рекомендації, а не зобов’язання, немає сумніву, що просто ігнорувати їх Україна не зможе.

Бо міжнародний тиск буде зависоким.

Частину рекомендацій, швидше за все, доведеться втілити, змінивши закон про мову (до того ж, у висновках ВК справді є обґрунтовані та логічні претензії!!!), а щодо інших – доведеться довго та терпляче доводити, що ці пропозиції є шкідливими і Україна не буде їх втілювати.

Так само, як сталося з ідеями «Венеціанки» про відновлення російськомовних шкіл.

І тому є сенс розібратися, що саме «Венеціанка» порекомендувала Україні.

Мова – важлива.

Спершу про позитивне.

Те, що державна, українська мова повинна мати особливий статус і захист, у Раді Європи повністю підтримують.

І що особливо важливо, там усвідомлюють, що за часів СРСР вага російської мови на території України була суттєво вищою, і тому зараз державна мова вимагає додаткової підтримки.

У висновках ВК це кілька разів підкреслює, в тому числі – зі згадкою про триваючий російсько-український конфлікт.

«З огляду на особливу роль в Україні російської мови (яка є найбільш вживаною мовою меншин, а також головною мовою для спілкування для багатьох представників меншин, відмінних від російської), а також з огляду на утиски української мови у минулому, Венеціанська комісія повністю розуміє потребу у заходах із підтримки української як державної мови», – йдеться, зокрема, у документі.

«Венеціанка» окремо наголосила на важливості «посилення ролі української у суспільстві», і похвалила український закон про держмову за те, що він не лише декларує цю мету, а й »покладає на державу обов'язок надати кожному громадянину України можливість оволодіння державною мовою через освітню систему, організовувати безкоштовні курси української мови для дорослих та вживати позитивні заходи щодо сприяння доступу до кінофільмів та іншої культурно-мистецької продукції українською мовою».

Але далі починається критика.

І її – набагато більше.

На захисті російської?.

Серед претензій «Венеціанки» є ті, які Україна тривалий час ігнорувала і, цілком імовірно, продовжить ігнорувати і надалі.

Вони стосуються захисту російської мови.

Такі вимоги висувалися і до мовної статті освітнього закону.

Саме там в українському законодавстві з’явився розподіл мов меншин на три групи: офіційні мови ЄС (це, зокрема, угорська, румунська, польська, болгарська), мови корінних народів (такий статус в Україні має лише кримськотатарська), а також «інші».

Саме до останньої групи потрапляє російська.

«Венеціанка» ще тоді критикувала такий розподіл, називаючи його штучним, і зараз загалом зберегла підхід.

Експерти ВК вважають, що ці норми мовного закону треба змінити, якнайменше скоротивши відмінність між трьома групами.

У цій рекомендації, по суті, «Венеціанка» стала на захист російської мови, яка за чинним законодавством отримує найменше прав.

Але є і зміни на добре.

Помітно, що в Раді Європи стали скептичніше ставитися до повідомлень про «утиски російськомовних».

Тепер Венеціанська комісія визнала: зменшення прав російської мови порівняно з мовами інших меншин у деяких моментах може мати об'єктивне та розумне обґрунтування.

Це – зачіпка, яку Україна, напевно, використає.

Тут варто нагадати, як Київ поставився до висновків ВК щодо освітнього закону.

Тоді Україна зобов’язалася виконати усі рекомендації «Венеціанки», які стосуються прав угорської меншини, і вирішила проігнорувати вимоги, які стосуються підвищення ролі російської мови.

Із «зачіпкою» у новому рішенні ВК офіційний Київ матиме додаткові підстави обрати таку тактику і зараз.

У пошуках «злочинних туристів».

Окремі норми мовного закону настільки вразили членів ВК, що ті вирішили говорити з Україною навіть не «рекомендаціями», а категоричними висловами, як-то «цього не повинно бути в законі», «це необхідно змінити».

Це, до прикладу, регулювання туристичної галузі, де, на думку ВК, українська запроваджується непродумано.

Далі – пряма мова висновку:.

«Відповідно до статті 23.8, мова туристичних та екскурсійних послуг є державною мовою, хоча послуги можуть надаватися іноземцям або особам без громадянства іншими мовами.

Це є порушенням свободи вираження поглядів, закріпленої у статті 10 ЄСПЛ, а до того ж, певно, не допомагає досягти жодної законної мети.

Крім того, це положення важко реалізувати.

Послуги зазвичай надаються групам туристів, де можуть бути одночасно громадяни та не громадяни України.

Було б нереально сподіватися, що постачальник таких послуг кожен раз перевірятиме, чи є його клієнти громадянами чи ні і не відповідати на запитання іншою мовою, поставлені клієнтом, який є громадянином.

Людина не повинні нести покарання за це».

Одна з головних претензій експертів Ради Європи до України – це брак ясності у тому, як будуть застосовуватися норми нового закону на практиці і який захист отримають мови меншин.

В тому числі через те, що проєкт закону «Про меншини», який Рада зобов’язалася ухвалити не пізніше початку 2020 року, досі не поданий до парламенту.

Один із прикладів неясності, який наводить ВК, стосується норми про те, що «кожен громадянин України повинен володіти державною мовою».

Це загалом правильна норма, зауважують у «Венеціанці».

«Однак не зовсім зрозуміло, які наслідки чекають на громадян, які не виконують цю вимогу».

На думку експертів ВК, у низці випадків закон про мови дозволяє навіть притягати людей до кримінальної відповідальності без чітко прописаних підстав.

«Кримінальні положення закону повинні бути максимально чіткими та однозначними та передбачуваними у їх застосуванні.

Чинний закон містить положення, які не відповідають цим стандартам..

З огляду на вищезазначені зауваження, Комісія рекомендує законодавцю розглянути можливість скасування механізму подання скарг та санкцій, встановленого Законом, або принаймні обмежити його...» – каже висновок, нагадуючи, що нечітко виписані норми кримінального права самі по собі є порушенням, за яке держава може понести відповідальність.

Так, покарані за порушення «мовного закону» громадяни, імовірно, матимуть підстави звернутися до ЄСПЛ та отримати від України компенсацію.

«Ви пожежники? А чому не державною?!».

Окремий блок претензій стосується застосування мов меншин державними посадовцями, які діють у екстрених випадках.

Венеціанська комісія вітає те, що «в галузі охорони здоров'я, медичної допомоги та медичних послуг» закон дозволяє на прохання особи надавати послуги не державною мовою.

Але висновок ВК ставить питання: чому йдеться лише про медицину?.

«Таку ж можливість варто надати всім службам, які працюють у надзвичайних ситуаціях, що становлять загрозу для життя, для фізичного чи психічного стану людей, наприклад, служби порятунку, пожежників тощо.

Сюди також слід віднести установи для людей похилого віку, які не обов'язково є медичними закладами – оскільки такі особи часто належать до меншин і можуть не мати достатнього рівня володіння українською», – йдеться у висновках «Венеціанки».

Так само (і цілком доречно) ВК наголошує, що іноді є потреба спілкуватися не лише українською мовою із правоохоронцями чи навіть представниками армії.

І тут доречно згадати про неслов’янські угорську та румунську меншини, представникам яких (особливо дорослим та людям похилого віку) може бути об’єктивно складно оволодіти українською.

Жодних сумнівів, що Будапешт зверне увагу на цей та наступні пункти.

«Венеціанка» зауважує, що у районах компактного проживання таких меншин (в тому числі в угорських містечках та селах) «держслужбовці могли б надавати державні послуги, особливо ті, що стосуються надзвичайних ситуацій, як українською, так і мовами меншин».

ВК також нагадала, що це – зобов'язання, України перед Радою Європи.

А ще, на думку ВК, закон встановлює занадто жорсткі вимоги для політичних партій та об’єднань громадян, зобов’язуючи їх приймати свої рішення виключно українською.

«Цей обов'язок є обмеженням свободи асоціацій, що тягне за собою право на самоорганізацію.

Таке обмеження служить законній меті громадського порядку, оскільки робить можливим нагляд державними органами за діяльністю партій, асоціацій та інших юридичних осіб..

Однак термін «установчі документи та рішення» не є зрозумілим..

Ця вимога повинна обмежуватися лише тими документами та рішеннями, які стосуються публічних функцій», – йдеться у рішенні ВК.

Мова інформації.

Насамкінець, варто виділити претензії «Венеціанки» щодо обмеження мови мас-медіа, яких у рішенні чимало.

Мовний закон посилює вимоги до мовних квот, збільшуючи частку вмісту української мови для національних та регіональних мовників із 75 до 90 відсотків, а для місцевих мовників – від 60 до 80 відсотків.

«Оскільки ці положення застосовуються і до приватних телерадіокомпаній, вони обмежують право на свободу вираження поглядів та право осіб, які належать до національних, релігійних та мовних меншин, на використання власної мови або культури..

Вони залишають дуже мало місця для використання мов меншин», – вважає «Венеціанка», зауважуючи, що це рішення порушує положення низки міжнародних конвенцій, учасником яких є Україна.

Також ВК виступає проти зобов’язання, накладеного на друковані засоби масової інформації, щодо випуску також українськомовної версії.

* * * * *.

Це – не повний перелік претензій та зауважень до українського закону, що викладений в рішенні Венеціанської комісії.

Але навіть цього достатньо, щоби бути впевненим: просто закрити очі на ці рекомендації українська влада не зможе (надто великим і часом дуже обґрунтованим буде міжнародний тиск).

І, ймовірно, не тільки не зможе ігнорувати висновок ВК, а не схоче.

Отже, ближчим часом цілком імовірна поява проєкту закону про зміну мовного законодавства.

За його змістом варто слідкувати.

Зокрема, для того, щоби після правки закон не став розбалансованим в інший бік і не втратив свою нинішню головну мету, яку Венеціанська комісія цього разу окремо і кількаразово похвалила – це мета захисту державної мови, яка досі протягом кількох десятиріч не мала гідної підтримки.

На відміну від російської мови, якій такої підтримки зовсім не бракувало.