Конституційні баталії за Білий дім

Зі словами «Демократія під загрозою.

Президент не залишає нам іншого вибору, ніж почати діяти, адже він знову намагається спотворити вибори на власну користь» спікер Палати представників Ненсі Пелосі запустила процес формального висунення обвинувачень главі держави.

Демократи впевнені, що складений на основі зібраних під час конгресових слухань свідчень звіт містить удосталь підстав, аби оцінити дії президента на відповідність Конституції США та сформулювати пункти обвинувачень у її порушеннях.

Очікувано жбурнувши в «байдикуватих демократів» твіттериною, Дональд Трамп застеріг їх, що «надзвичайно важливий і нечасто вживаний інструмент імпічменту буденно застосовуватиметься для нападу на майбутніх президентів».

Республіканці не забарилися з публікацією власного звіту, який, за влучним висловом голови комітету з питань розвідки Адама Шиффа, був написаний для «аудиторії з однієї людини».

І розслідування, і перші слухання щодо формулювання суті порушень засвідчили чіткий розкол нижньої палати за партійною ознакою.

Витримці голові юридичного комітету Джеррі Надлеру, який перейняв естафету імпічменту від незворушного Адама Шиффа, республіканці протиставили нехитрий набір спрямованих на громадськість тез, підсилених партійною дисципліною.

Ба більше, «слони» очікують приєднання до свого табору кількох «віслюків», адже на виборах прийдешнього року їм загрожує немилість виборців із тих округів, котрі сприяли приходу до влади атипового республіканця.

Таким чином, навіть на етапі висунення обвинувачень демократичною більшістю у Палаті представників складається враження, що імпічмент слугує знаряддям, радше, політичної боротьби, ніж піклування за долю Республіки.

У 1998 році принаймні п'ятеро конгресменів-демократів виявили свою принциповість, віддавши голоси за три з чотирьох пунктів обвинувачень Білла Клінтона.

Можливо, справа виглядала б інакше, коли б не пішов торік із життя Джон Маккейн і не зійшли з політичної сцени низка республіканських зірок класичного зразка, що уможливило поглинання Дональдом Трампом Великої старої партії.

Разючого контрасту додає й те, що, попри незаперечні факти, її представники настирливо тримаються кремлівських наративів щодо начебто українського, а не російського втручання в американські вибори та виявляють хворобливу недовіру й шельмують військових, дипломатів і розвідників.

Потрапили під час слухань 4 грудня у немилість і професори з конституційного права (традиційно, з пропорційним представництвом — три від демократів та один від республіканців), запрошені для визначення конституційних підвалин імпічменту.

«Чи люблять вони свою країну?» — з очевидною ноткою обурення запитав у своєму твіттер-дописі Трамп, який власною присутністю вносив уже звичний дисонанс у спілкування з главами держав-членів НАТО на ювілейному саміті в Лондоні.

Навіть запрошений республіканцями професор погодився з колегами в тому, що призупинення військової допомоги іншій країні в обмін на розслідування проти політичного опонента є злочином, який підпадає під імпічмент.

Розбіжність у поглядах між професором Джонатаном Турлеєм та колегами лише в тому, що перший застерігає від «зниження стандартів імпічменту з метою втискування його в недостатню кількість доказів та надміру гніву».

Левова частка слухань була присвячена проведенню паралелей з попередніми імпічментами, міркуванням категоріями політичної філософії, якою керувались архітектори американської демократії, а також історичним екскурсам для тодішнього розуміння таких понять як «державна зрада», «хабар» та «тяжкий злочин».

Річ у тому, що, на відміну від кримінального кодексу, який містить чіткі дефініції зазначених злочинів, батьки-засновники навмисне залишили в Конституції широке поле для тлумачення.

За словами Памели Карлан, батьки-засновники жахнулися б «лише від ідеї про те, що президент може просити іноземний уряд допомогти в його переобранні».

І це при тому що Трамп публічно закликав Росію віднайти електронні повідомлення Гіларі Клінтон, а Україну та Китай — розпочати розслідування «корупції» Байденів.

Республіканці піддавали сумніву справедливість слухань, адже, за їхніми словами, опоненти позбавили їхнього патрона можливості належного представництва, а також непоступливі в питанні надання права викликати свідків.

Під останніми маються на увазі інформатор, який запустив розслідування, Хантер та Джозеф Байдени, а також голова комітету з розвідки Адам Шифф, якого звинувачують у координації дій з інформатором до його формального звернення з приводу злочину, ймовірно скоєного Трампом.

Втім, майже у переддень слухань адвокати Трампа повідомили про відмову від участі в них, а він не лише сам не співпрацює з Конгресом, а й заборонив робити це своїм підлеглим.

Власне, що й дало підстави професору Фельдману охарактеризувати дії президента як позбавлення Палати представників «фундаментального повноваження щодо імпічменту» та вивищення над законом, що є «ядром правопорушення, яке підлягає імпічменту».

Річ у тому, що батьки-засновники припускали низьку ймовірність переслідування президента генеральним прокурором, кандидатуру якого глава держави вносить до Конгресу на затвердження.

Щоб унеможливити узурпацію влади і безкарність, вони й передбачили процедуру імпічменту.

Професор Турлей протестував проти широкого визначення корупції, натомість йому опонував професор Фельдман: якщо «Палата вважає, що президент вимагав чогось цінного у вигляді розслідувань чи оголошень про розслідування, і він зробив це корупційно задля особистої вигоди, це означало б, згідно з Конституцією, хабарництво, і таке визначення не суперечило б закону».

Правники відкинули аргумент республіканців, що слід дочекатися виборів, і ось тоді громадяни самі дадуть оцінку діям президента.

Це означало б безкарність за скоєння проступків і зелене світло для використання недозволених методів, як, наприклад, переслідування опонентів чи заохочення втручання іноземної держави, аби уникнути покарання та утриматись при владі.

Усі фігуранти і в чому їх звинувачують.

Можливо, демократи дослухаються до поради Джонатана Турлея, що для успішного імпічменту потрібна значно ширша база.

Хоча він мав на увазі більше доказів та свідчень стосовно української саги, а також посилення пункту про перешкоджання правосуддю рішеннями судів щодо неправомірності ігнорування членами адміністрації конгресових повісток на слухання, — Джері Надлер натякнув на можливість включення в процес імпічменту доповіді спецпрокурора Роберта Мюллера.

Очевидно, це додало б юридичної ваги імпічменту, та водночас посилило б і тезу республіканців, що річ не в порушенні Конституції, а в несприйнятті відданих за Трампа 63 млн голосів та бажанні «віслюків» усунути його від влади.

Так чи інакше, в демократів ще є час поміркувати, які формулювання звинувачень виглядатимуть обґрунтованими, з правового погляду, і викликатимуть найбільшу підтримку в суспільстві, адже вони не мають ілюзій, що контрольований республіканцями Сенат «зарубає» їх.

Загалом, важко не погодитися зі спостереженнями колишнього спічрайтера Дж.

Буша-молодшого Девіда Фрума, що слухання з участю професорів виглядали менш злагодженими й чіткими, ніж з участю дипломатів та військових.

Тоді як скепсис і аргументи правника від республіканців виглядали доволі переконливими, на відміну від намагання конгресменів від цієї партії посилити відчуття шоу, — правники від демократів дозволяли собі вихлюпувати емоції.

Дійшло до того, що професор Карлан, виступаючи проти «монархічної» загрози, дозволила собі зазначити, що «хоча Дональд Трамп і може назвати сина Бароном, але не може його бароном зробити».

Пожалкувавши з приводу необачного висловлення, вона перепросила, але слово-горобець полетіло по консервативних телеканалах та соціальних мережах як свідчення некоректності й упередженості.

Цікавим також є суб'єктивне враження автора від додзвонювачів на громадський політичний канал C-SPAN: глядачі слухань з демократичним ухилом, здебільшого середнього віку, оперували фактами.

А ось республіканці здебільшого траплялися похилого віку, і вони майже тотально озвучували віру в Дональда Трампа та підтримку всіх його дій….

Не встигли вщухнути пристрасті за дійством на капітолійському пагорбі, як невгамовний Руді Джуліані зненацька з'явився на київських схилах після невеличкої зупинки в Будапешті для зустрічі з Юрієм Луценком.

Схоже, останній достатньою мірою опанував англійську мову, аби не плутаючись, як доти, у свідченнях, зіграти одну з ключових ролей у документальному фільмі про «корупцію» Байденів.

Інший співрозмовник Джуліані — Андрій Деркач, швидше за все, лишиться поза кадром, — утім, він залюбки зможе зробити внесок у розвиток теорії «втручання» чи чогось схожого.

Тим часом федеральний прокурор Нью-Йорка провів зустріч із головою НАК «Нафтогаз України» Андрієм Коболєвим у справі друзів Джуліані, ймовірно причетних до відкликання посла США в Україні Марі Йованович.

Парнас і Фруман, обвинувачені в порушенні законодавства щодо фінансування політичних кампаній, бачили американського дипломата й українського посадовця перепонами на шляху до ласого шматка — українського ринку скрапленого газу.

Опинився перед перспективою розслідування щодо етичності своєї поведінки провідний голос республіканців у розслідуванні за процедурою імпічменту Девін Нуньєс: Парнас сприяв конгресменові в організації дзвінків та подорожі за гроші платників податків до Європи з метою пошуку свідчень, які б підірвали підвалини розслідування спецпрокурора Роберта Мюллера стосовно зв'язків Трампа та його оточення з Кремлем.

У звіті комітету з питань розвідки міститься перелік телефонних номерів, з якими зв'язувалися Руді Джуліані та Лев Парнас.

Навіть без розшифрування самих розмов очевидно, що саме вони стояли за організацією вибухового інтерв'ю Юрія Луценка журналістові видання The Hill Джону Соломону стосовно «корупції Байденів» та списку «недоторканних», начебто врученого Марі Йованович тодішньому генпрокурору.

Але найбільш проблемним у списку Джуліані є номер офісу бюджету та адміністрування Білого дому, який і призупинив свого часу надання оборонної допомоги Україні, що не лише підштовхнуло двох співробітників до звільнення, а й спричинило, власне, всю епопею з імпічментом.

Згідно з.

Розумно утримуючись від прямих оцінок дій Трампа, Володимир Зеленський заявив: «Ми у війні.

Якщо ви стратегічний партнер, то не можете щось блокувати нам.

Думаю, що це про чесність».

Радше, завдячуючи ситуації, ніж нападові сумління, у бюджетному запиті Білого дому на 2020 рік містяться 250 млн дол.

на оборонну допомогу Україні.

З цих фондів Київ може використати 39 млн на вже погоджені для продажу 150 ракет і дві установки славнозвісних «Джавелінів».

Залишається сподіватися, що особистий юрист президента не телефонуватиме в офіс бюджету та адміністрування, глава адміністрації Білого дому не лякатиметься реакції Кремля, а темпераментний Дональд Трамп зберігатиме бодай нейтральний настрій щодо України принаймні до листопада прийдешнього року….