Хвилювання перед висадкою. Моніторинг токшоу 2–6 грудня 2019 року

«Свобода слова» (ICTV), 2 грудня.

@video=//www

«Свобода слова» на ICTV відрізняється від інших українських токшоу багатьма речами.

По-перше, в неї інший формат: фактично це серія коротких інтерв’ю, в яких високопосадовці відповідають на запитання ведучого та присутніх експертів.

По-друге, в неї неймовірно технократичний зміст.

За більш ніж годину ефіру пролунала, здається, лише одна назва партії, і то в запитанні про передвиборні обіцянки.

В інший час гості говорили про плани, стратегії та очікування і відповідали на конкретні запитання експертів.

Якщо вам цікаві теми приватизації чи перепису населення — сміливо вмикайте цей випуск.

Біля мікрофона виступали: Дмитро Кулеба, віцепрем’єр-міністр із питань європейської та євроатлантичної інтеграції України.

Тимофій Милованов, міністр розвитку економіки, торгівлі сільського господарства України.

Дмитро Дубілет, міністр Кабінету міністрів України.

Експерти у студії: Дмитро Яблоновський, Центр економічної стратегії.

Ольга Мусафірова, «Новая газета», власний кореспондент у Києві.

Олександр Мусієнко, Центр військово-правових досліджень.

Володимир Фесенко, Центр прикладних політичних досліджень «Пента».

Ігар Тишкевич, Український інститут майбутнього.

Олександр Паращій, інвестиційна компанія Concorde Capital.

Загалом вісім чоловіків та одна жінка.

Розпочав ефір Дмитро Кулеба, в якого ведучий та гості допитувалися про нормадську зустріч.

Конкретики від віцепрем’єра пролунало мінімум.

Як ви змусите Путіна вивести війська? Якщо президент Росії пішов на перемовини, то шанси є.

Що там за ініціативи президента з новою міжнародною безпековою угодою? Така угода актуальна.

Чітко пан Кулеба відповів всього на кілька запитань: пояснив, чому Україна не присутня на саміті НАТО (запрошували лише членів Альянсу), чи справді вже є проект комюніке по нормандській зустрічі (так, але він не містить ані проривних ідей, ані жодних зобов’язань), що для нього стане провалом зустрічі у Франції (відсутність домовленостей).

Зі смішного Кулеба розповів про дипломатичні таланти президента Зеленського: «Його особистий шарм і почуття гумору допомагає вирулювати під час якихось складних моментів у правильному напрямі, в інтересах України».

Тимофій Милованов присвятив виступ приватизації.

Він розповідав про сценарії процесу (базовий та оптимістичний), види приватизації (малу та велику) та завади на шляху.

Наприклад, криміналізованість бізнесу або неможливість держави керувати власними активами.

За словами Милованова, держава не може навіть змінити керівників на підприємствах, адже вони поновлюються через суди.

Найгарячіше у студії стало після виходу до мікрофона Дмитра Дубілета.

Міністр Кабінету міністрів майже двадцять хвилин намагався довести присутнім експертам, що «електронний перепис населення» (кількість громадян розрахують на основі даних про телефонні сімкарти, математичних моделей та деякої іншої інформації) нічим не гірший і навіть кращий за класичну систему «від дверей до дверей».

Мовляв, це й дешевше (а ресурси держави дуже обмежені), й надійніше (адже не всі відкривають двері, а анкетувальники можуть виявитися недобросовісними), й просто сучасніше.

Експерти ж порушували питання надійності джерел інформації про населення (повноту даних РАГСів та Пенсійного фонду), остаточності рішення Кабміну (воно не остаточне), врахування того, що деякі українці мають більше однієї сімкарти (це, звісно, врахують), неможливості отримати дані про мовні та культурні особливості населення (можна провести окрему соціологію чи використати, наприклад, дані про те, яку мову обирають у банкоматах).

Загалом, двадцять хвилин усі присутні ставили ідею Кабміну під сумнів, а міністр раз за разом намагався відбити їхні аргументи.

Якби всі токшоу мали такий же рівень дискусії, ці програми справді варто було би дивитися.

Отже, поки на більшості інших програм превалюють емоції та звинувачення, на ICTV здебільшого компетентні люди ставлять конкретні запитання.

І відповідають на них не випадкові блогери, а актуальні галузеві чиновники.

І триває це не п’ять годин, а півтори.

Єдина проблема — відсутність політичного балансу, адже на трьох міністрів не знайшлося жодного представника опозиції.

І не відомо, чи зробила це «Свобода слова» заради технократичності дискусії, чи на вимогу високоповажних гостей.

«Пульс» («112»), 3 грудня.

@video=//www

Завищені тарифи, мир будь-якою ціною та фейкова Революція.

Чули все це раніше? Ну, вибачте, на каналах Медведчука напередодні зими не буває іншого репертуару.

Та й кому потрібна та адекватність, коли можна п’ять годин послухати, як Борислав Розенблат жаліється на безкарність, а Олена Лукаш розказує про спільне із Шарієм розслідування Майдану.

Старі хіти виконували: Олена Лукаш, міністерка юстиції часів Януковича.

Нестор Шуфрич, Наталя Королевська та Юрій Павленко, народні депутати, «Опозиційна платформа — За життя».

Оксана Савчук, народна депутатка, «Свобода».

Сергій Власенко, народний депутат, «Батьківщина».

Анна Скороход, народна депутатка, ексчленкиня «Слуги народу».

Святослав Піскун, ексгенеральний прокурор.

Борислав Розенблат, екснародний депутат від Блоку Петра Порошенка.

Та збірна політичних коментаторів: Олександр Лазарєв, Валентин Землянський, Валентин Гладких, Сергій Годний, Віктор Прошкін, Олександра Решмеділова.

Загалом десять чоловіків та п’ять жінок.

Олена Лукаш нагадує співачку, яка випустила новий альбом і поїхала в турне на його підтримку.

Спочатку вона розповідала про «фейкових героїв Небесної сотні» в особистому інтерв’ю на News.

One, потім на місцевому «Протистоянні», далі гастролі занесли її на «Наш» і, звісно, тему підхопили російські токшоу.

3 грудня поплічниця Януковича виступила на «112».

Головний хіт Лукаш — це секретні документи про те, що «половина» героїв Небесної сотні — фейк і людей набирали в цей список спеціально для красивої цифри.

Буцімто насправді їхні смерті були пов’язані не з протестами, а з побутовими ситуаціями чи криміналом.

Це «розслідування» Лукаш проводить разом із Шарієм і вже розкидається гучними фразами: «Все, что мы знаем о Небесной сотне, — это ложь», «Люди не готовы это слышать» і так далі.

Мабуть, заради додаткових гострих відчуттів, ведучі «Пульсу» називають «розслідування» Лукаш «журналістським».

Звісно, в цієї історії вистачає проблем.

По-перше, Лукаш не показала жодних доказів, крім власних слів.

А вірити словам Лукаш не можна, адже вона регулярно озвучує фейки про Майдан.

По-друге, має місце очевидна кампанія — «Наш», News.

One, «112» та ZIK синхронно надають Лукаш ефір для її «викритів».

І роблять це в тепличному середовищі, без інших гостей чи, не дай Боже, балансу думок.

По-третє, в мережі вже є інформація про нестиковки між словами поплічниці Януковича та реальністю.

Але раз старші брати каналів Медведчука про це говорять, то чому, власне, мовчати українському представництву?.

Також Лукаш розповідала про «павших воїнів» «Беркуту» (цікаво, проти кого вони «воювали»?), героїзацію нацистів (Лукаш сказала, що їй не дає розчаруватися лише Бужанський) та якусь «здачу наших дітей на експорт» ( ¯_(ツ)_/¯).

Традиційно інтерв’ю з ексчиновницею не обійшлося й без кадрового лицемірства.

Поплічниця Януковича обурювалася, що у «Слугах народу» величезна кількість «соросят», «порохоботів» та випадковостей, а потім взагалі сказала, що у Кабміні зараз більше порохоботів, ніж за Порошенка.

Про Ігоря Райніна, який із Адміністрації Порошенка перейшов у «ОПЗЖ» ніхто, звісно, не згадав.

До речі, ближче до кінця програми ведучі теж розповідали про людей, які були в БПП, а тепер балотувалися від «Слуги народу».

Один із таких людей — це Дмитро Співак, мабуть, найчастіший гість передмов токшоу «Пульс».

Сподіваємося, за наступної нагоди ведучі обов’язково розкритикують його особисто.

Основна частина «Пульсу», традиційно для цього токшоу, не мала чіткої теми.

Олександр Лазарєв стверджував, що через приватизацію та лібералізацію Україна втрачала суб’єктність.

Борислав Розенблат жалівся, що в Україні панує безкарність.

Сергій Власенко в черговий раз нагадував, що «Батьківщина» через суд добилася визнання постанови Кабміну про підвищення тарифів незаконною і влада могла би за рахунок цього зменшити платіжки.

Про те, що та постанова й так була недійсною, знову ніхто не згадав.

Також Власенко вигадував світле минуле, коли до 2014 року українці буцімто отримували дешевий український газ.

Насправді власного газу не вистачало, а різниця з ринковою ціною компенсувалася з бюджету.

Ще однією підтемою стала земельна реформа, але вона традиційно обмежилася «ліквідацією села», «знищенням держави» й так далі.

Також ведучі процитували Медведчука, який закликав усіх українців отримати дану законом землю.

Це іконічний популізм, адже насправді на всіх землі навіть теоретично не вистачить.

І зі смішного.

Святослав Піскун запитував у Розенблата, що там із бурштином? Мабуть, прокурорська звичка.

Анна Скороход раділа своїй «свободі» та з іронією цитувала серіал «Слуга народу».

І чого тоді було балотуватися від цієї полістили? Сергій Власенко виправдовувався за запізнення на шоу, мовляв, тепер у нього заберуть зарплату, якщо він не працюватиме у Верховній Раді до певної години.

Виходить, вдалося: народні депутати тепер справді сидять на роботі, а не отримують зарплату, паралельно піарячись на токшоу.

Остання частина програми стосувалася питань миру, а точніше, як це намагалися нав’язати на «Пульсі», миру будь-якою ціною та без будь-яких червоних ліній.

Тут до прямолінійних маніпуляцій вдалися ведучі: вирішили запитати, хто з присутніх готовий іти у військкомат? По-перше, цього немає сенсу запитувати в купи людей Медведчука.

По-друге, існує ж соціологія: станом на жовтень минулого року захищати державу зі зброєю в руках готові були 52% українців.

Серед гостей лідеркою з дивних заяв стала Наталя Королевська.

Наприклад, спочатку вона обурилася, що деякі парламентські партії поставили президенту «червоні лінії» щодо миру, а потім, через 55 секунд, порадила Зеленському «максимально задействовать парламент».

Також Королевська хотіла, щоб доплати направляли матерям, щоб вони народжували більше дітей, а не військовим, щоб ті воювали.

Звучить так, наче Україна заохочує людей до війни, а не проявляє вдячність за їхні жертви.

Але найцікавіше — це пропозиція Королевської, щоби парламентарі хоча би пару днів прожили під обстрілами, а потім виставляли червоні лінії.

Вона ж розуміє, що це тероризм? Коли страх впливає на рішення влади.

І от якось так «Пульс» і працює.

Спочатку міністерка юстиції за Януковича «викриває» Революцію гідності.

Потім політики (часто з префіксом «екс-») критикують опонентів за те, до чого причетні самі.

Чиновники брешуть про те, як насправді працюють державні механізми (наприклад, тарифні й земельні).

Члени партії кума Путіна закликають владу йти на будь-які рішення під дулами гармат.

А ведучі не просто не намагаються модерувати весь цей абсурд, вони ще й самі ставлять маніпулятивні запитання.

Автори інших токшоу можуть використовувати «Пульс» як антиприклад і терміново вносити зміни у свої програми, якщо вони стають хоч трохи схожими на проект «112».

«Право на владу» («1+1»), 5 грудня.

@video=//www

«1+1» присвятив своє токшоу нормандській зустрічі та мирним стратегіям Україні.

І, незважаючи на те, що цю тему зараз обговорюють буквально всі, у «Права на владу» все одно вийшов цікавий та інформативний ефір.

Адже там було максимум компетентних думок та мінімум внутрішньополітичних розбірок.

До дискусії долучилися: Микита Потураєв, народний депутат із фракції «Слуга народу».

Сергій Рахманін, голова фракції «Голос».

Юрій Бойко, співголова фракції «Опозиційна платформа — За життя».

Олена Зеркаль, заступник міністра закордонних справ (2014–2019).

Олексій Резніков, представник України у політичній підгрупі ТКГ у Мінську.

Сергій Щербина, головний редактор інтернет-порталу «РБК-Україна».

Юрій Бутусов, головний редактор сайту «Цензор.

Загалом шість чоловіків та одна жінка.

Першим біля мікрофона виступав Микита Потураєв, який хоч і не зміг відповісти на всі запитання присутніх (це буцімто могло нашкодити саміту), усе ж поділився цікавими речами.

Наприклад, він натякнув, що мінські угоди можуть «осучаснити» в контексті контролю над кордоном.

Анонсував, що може «приїхати» з нормандської зустрічі: стале припинення вогню, звільнення полонених.

Заявив, що вибори на сході України можливі лише за умови контролю над кордоном та відсутності російських військ і найманців.

Сказав, що Україна може взяти російський газ в якості виграних через суд боргів, і, можливо, Росія також вимагатиме від України купувати паливо, якщо ми хочемо продовжувати його транзит.

Потураєв ще не знає, чи погодиться українська влада на подібну умову, але гарантує, що ціна газу точно не буде «політичною».

Також він розповів, що РФ перестала вести газові перемовини з Україною, можливо, сподіваючись, що Путін натисне на Зеленського.

«На нього де сядеш, там і з’їдеш.

Давити на нього безперспективно», — оцінив шанси агресора депутат.

Після цього у студії провели включення з Альбертом Кохом, ексвіцепрем’єром Росії.

Він стверджував, що Путін напав на Донбас, аби добитися визнання анексії Криму, і заявляв, що якщо українська влада обговорюватиме війну на сході України поза цим контекстом, то не доб’ється результатів.

«Найсміливішою» частиною включення росіянина стали його ідеї про те, що Донбас після реінтеграції буде «капризним сусідом» (як Чечня), що він не розуміє, навіщо Україні повертати цю територію, і що, можливо, Києву варто задуматися про відмову від Донбасу.

Мовляв, тоді Путін не зможе шантажувати нас цим у питанні Криму.

Незрозуміло тільки, навіщо нам за такою логікою повертати Крим? Можливо, краще віддати всю Україну, аби Путін не зміг шантажувати нас нічим?.

Микита Потураєв відповів на такі заяви.

По-перше, назвав Донбас Україною, причому не політичною, а сутнісною.

По-друге, наголосив, що в Україні, на відміну від Чечні, мав місце не сепаратизм, а зовнішня агресія.

Член «Слуги народу» взагалі демонстрував проукраїнську позицію.

Сказав, що влада використає деаскалацію для посилення оборони.

Заявив, що українці мають повне право на акції проти капітуляції, адже право на власну думку та протест — це те, за що ми воюємо й за що стояли на Майдані.

Потураєв навіть подякував «Батьківщині», «ЄС» та «Голосу» за спільну заяву, заявивши, що влада повністю підтримує ці червоні лінії й подібна ситуація демонструє політичну єдність.

Наступною біля мікрофона виступила Олена Зеркаль, яка розповіла про те, що на угоду по Донбасу знадобиться щонайменше рік.

А на повну реінтеграцію — 5–10 років.

Крім того, вона висловилася проти внесення змін в українську Конституцію (мовляв, чому ми повинні платити додаткову ціну за окупацію власної території) й нагадала, що цей пункт внесли до Мінська в останній момент, коли українська сторона вже не мала сил опиратися напрузі.

Також дипломатка розповіла про особливості роботи російських дипломатів: погрози, одразу кілька завжди «свіжих» команд перемовників, постійні дрібні зміни в документах, які потім повністю викривляють їхній зміст.

Олексій Рєзніков стверджував, що народну міліцію в ОРДЛО можуть створити лише після законних виборів, а для відновлення контролю над кордоном варто створити нову підгрупу в Мінську.

Сергій Рахманін заявляв, що спільна заява трьох фракцій може допомогти президенту на перемовинах (мовляв, він зможе на неї посилатися), а вуличні акції справді приносять користь: у Німечинні буцімто задумалися про свої пропозиції для України після протестів проти формули Штайнмайєра.

Також Рахманін закликав воювати з якоюсь метою, а не як із захистом Донецького аеропорту, де, на думку народного депутата, людей просто вбили, аби канонізувати.

Також біля мікрофона виступав не схожий сам на себе Юрій Бойко.

Наприклад, він переживав, що якщо Україна добровільно відмовиться від Донбасу, то з РФ знімуть санкції.

Але ж це буквальна мета «ОПЗЖ»? Також член партії кума Путіна не говорив про громадянську війну, напад Києва на Донбас, самозахист «ЛДНР» та все інше мракобісся, яким члени «За життя» спокійно розкидаються на власних каналах.

Мабуть, робити це в компанії опонентів важче, ніж у монолозі із «журналістами» News.

При цьому Бойко все одно розповідав, як політики посилали людей в атаку, а самі сиділи в кабінетах та крали на армії.

Юрій Бутусов нагадав ексрегіоналу, як його уряд віддавав наказ убивати майданівців.

Ведуча нагадала Бойку про російського міністра оборони за часів його перебування в уряді та крадіжки на армії в усіх попередніх владах.

А ще підмітила, що позиції «ОПЗЖ» суголосні російським.

Іншим гостям вона таких зауважень не робила, але, з іншого боку, більше ніхто на війні й не піарився.

«Право на владу», звісно, було далеко не ідеальною програмою.

На нього, наприклад, знову не запросили «ЄС» та «Батьківщину».

А Наталя Мосейчук знову нав’язувала міфи про ОРДЛО, мовляв, «нас там ненавидять».

З іншого боку, в ефірі токшоу було головне: якісна багатогранна дискусія.

Тут були як ті, хто підтримував здачу Донбасу, так і ті, хто не розумів, як можна перестати стріляти на захист своєї території.

Як ті, хто пропонував будь-які компроміси, так і ті, хто виступав за чіткі червоні лінії.

І здебільшого всі ці люди займалися не піаром, а аргументованим представленням своїх позицій.

Із цього випуску, звісно, не можна було зрозуміти чітких планів України щодо мирного врегулювання.

Але можна було добре побачити, які ідеї представлені у суспільстві напередодні нормандської зустрічі.

«Свобода слова» («Україна»), 6 грудня.

@video=//www

Варто визнати, що цей ефір «Свободи слова» вийшов майже беззмістовним.

Фактично головним конфліктом програми стало те, чи варто українцям влаштовувати мітинг напередодні нормандської зустрічі.

Також у студію завітав президент Володимир Зеленський, але розмова з ним балансувала на грані теплої ванни.

Гостями програми стали: Володимир Зеленський, Президент України.

Леонід Кравчук, Президент України (1991–1994).

Святослав Вакарчук, лідер партії «Голос».

Давид Арахамія, Голова фракції «Слуга Народу».

Андрій Парубій, народний депутат від «Європейської солідарності».

Олексій Рєзніков, представник України в Тристоронній контактній групі.

Михеїл Саакашвілі, експрезидент Грузії, ексголова Одеської ОДА.

Загалом сім чоловіків.

Перед ефіром «Свобода слова» анонсувала Володимира Зеленського «у прямому ефірі політичного ток-шоу», але цього так і не сталося: ведучий просто провів із президентом особисте інтерв’ю.

На яке, на відміну від «Свободи слова» на ICTV, не запросили не те що політиків, а навіть експертів.

Запитання ж самого Шустера до Зеленського звучали поблажливо та, часто, розмито.

Тож і президент міг відповідати розмито, або казати, що не може озвучувати певних деталей перед самітом.

Узяти, наприклад, умовні «особисті» запитання від Шустера.

Навіщо цікавитися, чи не нервується Зеленський перед розмовою зі значно досвідченішим Путіним (очевидно, він скаже, що ні), якщо можна сформулювати питання гостріше та чіткіше? Наприклад, чи не нервується президент без політичного досвіду, що взяв на себе забагато? Також варто згадати про ситуації, коли Шустер просто не уточнював слова Зеленського.

Зокрема, коли президент якось неоднозначно згадав про запасний план «стіна», яка буцімто вже ментально існує і про яку говорять «якісь політики».

От тільки це не якісь політики, а помічник президента Андрій Єрмак.

І незрозуміло, чи то президент не згоден будувати стіни (бо це лише збільшить проблему), чи думає, що стіни вже не зашкодять (бо ментально і так все погано).

Пізніше Шустер запитав, чи зможуть «озброєні керівники» з ОРДЛО брати участь у політичному процесі? Зеленський відповів, що амністія не стосуватиметься тих, хто має «руки в крові».

Проте ведучий не уточнив, що вважається «руками в крові» - безпосередня участь у бойових діях, віддача наказів, причетність до органів влади самопроголошених «ЛДНР»? Короче кажучи, ми так і не дізналися, чи зможе умовний «ексміністр «ДНР» балотуватися на місцевих виборах.

Разом із тим, президент все ж повідомив кілька цікавих речей.

Що формулу Штайнмайєра імплементують в Закон про особливий статус лише після виведення російських військ та роззброєння незаконних формувань.

Що наступної осені на окупованих територіях хочуть провести вибори одночасно з усією Україною.

Що під час виборів на тимчасово окупованих територіях не буде озброєних людей і що українська влада прагне контролювати кордон.

Що президент не буде вести перемовин з бойовиками.

І що йому не подобається вираз «ОРДЛО».

Також Володимир Зеленським сказав, що під час особистого спілкування в Нормандії він хоче відчути, чи справді всі хочуть миру.

96% гостей студії підтримали «політику Зеленського щодо встановлення миру на Донбасі».

Якщо це не говорить про нерепрезентативність шустерівського «портрету нації», то вже не знаємо, що й говорить.

Також варто відзначити, що, поки в ефірі «Свободи слова» виступав Володимир Зеленський, на News.

One у шоу «Протистояння» обіцяли екслюзиви та переписку з «Джокером».

А ще Василь Голованов хвалив Джокера, поширював його «зливи» та називав дії невідомого «лікуванням».

Навіть після того, як «Джокер» заявив, що присутній в усіх чатах (включаючи Офіс Президента) і його буцімто неможливо зупинити.

Навіть після того, як вдався до залякування в ефірі: «Враги Украины - это мои личные враги.

Они присутствуют среди всех политических сил, чиновников, олигархов.

Сегодня в Украине наступила эпоха фарса и она скоро закончится».

Можливо, «Джокеру» варто перейментуватися у «Гая Фокса».

Припускаємо, що проросійський канал свідомо намагався відволікти увагу від слів голови держави, дискредитувати владу, посіяти у глядачів сумніви та легітимізувати сумнівного анонімного «викривача».

Окремо відзначимо, що на цьому «Протистоянні» були присутні народні депутати, і в тому числі від «Слуги народу», які, по суті, стали статистами у сумнівній грі, яка однозначно вводила в оману глядачів.

Також варто відзначити, що, поки в ефірі «Свободи слова» виступав Володимир Зеленський, на News.

One у шоу «Протистояння» обіцяли екслюзиви та переписку з «Джокером».

Що потім і відбулося в прямому ефірі.

Ведучі не верифікували, з ким переписуються, і чиї «повідомлення» поширюють особисто в ефірі.

Натомість Діана Панченко робила гучні узагальнення щодо ситуації у Раді, грунтуючись на цих «ексклюзивних матеріалах».

А Василь Голованов хвалив анонімного блогера та називав дії невідомого «лікуванням».

Навіть після того, як «Джокер» заявив, що присутній в усіх чатах (включаючи Офіс Президента) і його буцімто неможливо зупинити.

Навіть після того, як вдався до залякування в ефірі українського телеканалу: «Враги Украины - это мои личные враги.

Они присутствуют среди всех политических сил, чиновников, олигархов.

Сегодня в Украине наступила эпоха фарса и она скоро закончится».

Можливо, «Джокеру» варто перейментуватися у «Гая Фокса».

Припускаємо, що проросійський канал свідомо намагався відволікти увагу від слів голови держави, дискредитувати владу, посіяти у глядачів сумніви та легітимізувати сумнівного викривача.

Окремо відзначимо, що на цьому «Протистоянні» були присутні народні депутати, і в тому числі від «Слуги народу», які, по суті, стали статистами у сумнівній грі.

Основна частина «Свободи слова» почалася жваво - шоу Шустера єдине додумалася нагадати глядачам, що таке Нормандський формат.

Але потім до мікрофону вийшов Святослав Вакарчук і програма на весь вечір потонула в демагогії.

Лідер «Голосу» в черговий раз нагадав позиції своєї партії щодо недовіри до Путіна, можливості політичних домовленостей та розведення військ лише після припинення вогню, проблем влади з комунікацією.

Далі вже Андрій Парубій хвалився зусиллями команди Порошенка на початку війни, нагадував про євроінтеграцію Януковича (виправдовуючи мітинг напередодні Нормандської зустрічі) та говорив про вираження позиції народу.

Леоніду Кравчуку ідея з акціями не сподобалася: він розповідав про сприйняття мітингів як протестів проти президента, створення проблем для України, і звичайну ненависть опозиції, що вона не при владі.

Святослав Вакарчук пояснював, що йде про вираження позиції (до зустрічі), а не протест (після неї).

Андрій Парубій задався питанням, чого влада боїться людей? Також на прохання Кравчука у студії провели голосування й виявилося, що 87% глядачів не бачать у діях Зеленського капітуляції.

На фоні цього критичніші фрази почав видавати й Давид Арахамія.

Спочатку він просто казав, що «червоні лінії» від трьох фракцій повністю збігаються з позицією Зеленського й президента потрібно підтримувати.

А потім став запитувати, чому на «підтримку» перемовин за участі Порошенка не збирали майдани? Міхеїл Саакашвілі теж вважав, що акції ослаблюють Зеленського, й закликав усіх разом піти в церкву й молитися за Україну.

Переймаємо грузинський досвід.

Наприкінці програми Леонід Кучма покритикував також Савіка Шустера за те, що той спілкувався із президентом Зеленським особисто й більше нікого у студію не пустив.

Єдиним, хто в ефірі говорив про мирні плани, виявився Олексій Рєзніков.

Він визнав, що певні пункти Мінських угод ускладнюють реінтеграцію; сказав, що їх можна модернізувати (але цього не станеться в Нормандії); і наголосив, що вибори фізично неможливі без забезпечення безпеки на окупованих територіях.

Короче кажучи, у контексті обговорення мирних планів, останні півтори години програми можна було не дивитися: гості все-одно дискутували не про припинення війни, а про доцільність акцій «проти капітуляції».

При чому робили це шаблонно й повторюючи самих себе.

Розмова з Володимиром Зеленським теж не виділилася чимось особливим.

Президент у прямому ефірі - це, звісно, круто, але тільки, якщо користуватися перевагами прямого ефіру й ставити йому гострі запитання.

Оновлена «Свобода слова» виходить вже три місяці, проте продовжує повторювати ту ж помилку: сюди досі ходять чудові гості (та штатний Саакашвілі) і Савік Шустер досі не витискає з них усе.

«Народ проти» (ZIK), 6 грудня.

@video=//www

Коли рік тому «Народ проти» повернувся в ефір, ми критикували його за недолугу структуру, сумнівних резонерів та некомпетентних гостей: наприклад, ексрегіонал Євгеній Мураєв (був такий політик) коментував тут справи Майдану.

Що ж.

Тепер «Народ проти» триває на три години довше, один із його резонерів отримав прямий конфлікт інтересів (став народним депутатом), а ексрегіонали купили канал.

І Миколі Скорику довірили тут коментувати реабілітацію військових.

З пустого в порожнє переливали: Олена Лукаш, міністерка юстиції часів Януковича.

Микола Скорик та Володимир Кальцев, народні депутати, «Опозиційна платформа - За життя».

Антон Поляков, народний депутат, ексчлен «Слуги народу».

Іван Крулько, народний депутат, «Батьківщина».

Олег Синютка, народний депутат, «Європейська солідарність».

Андрій Тарасенко, лідер «Правого сектору».

Сергій Томіленко, голова Національної спілки журналістів.

Андрій Рева, ексміністр соціальної політики.

Юрій Бутусов, головний редактор «Цензор.

Політичні коментатори: Борис Тизенгаузен, Михайло Чаплига, Євгеній Куксів, Макс Назаров.

Резонери: Юрій Михальчишин та Макс Бужанський, народний депутат від «Слуги народу».

Усього 15 чоловіків та одна жінка.

У черговій передмові на черговому токшоу Медведчука свій пропагандистський тур продовжила Олена Лукаш.

Цього разу до теми Революції Гідності їй допоміг перейти член масовки Макс Назаров.

Він запитав, як донести правду про Майдан до суспільства, яке «починає прозрівати»? Лукаш у відповідь знову розповіла про наполовину сфальсифікований список Небесної сотні та заявила, що бореться з міфами про «велику Небесну сотню» і «святу Революцію».

А ще вирішила, що Зеленський буцімто продовжив підтримувати ці «міфи», а отже зрадив 73% виборців і загнав себе в «крисину нішу 2% нациків».

І зовсім не дивно, що Олена Лукаш намагається дискредитувати Майдан: врешті, саме він перетворив її з мінстерки юстиції на блогерку.

Були й смішні моменти, наприклад, щире обурення поплічниці Януковича, що весь російськомовний інтернет обговорює їхні з Шарієм «викриття Небесної сотні», а центральні українська канали та влада мовчать.

Привід задуматися.

І це далеко не вся пропаганда в арсеналі Лукаш.

Не дивно, що ексчиновниця настільки приглянулась каналам Медведчука.

Наприклад, вона заявила, що влада Зеленського не реалізувала жодного рядка Мінських угод.

Ведуча не нагадала гості про розведення військ.

Потім Лукаш сказала, що якби влада хотіла миру, вона б не інвестувала так багато коштів в оборону.

Ведуча не нагадала гості, що, взагалі то, в Україні триває війна.

Говорила Лукаш і про німецьких бізнесменів, яким уже набридло чекати, поки українська влада встановить мир.

Ведуча не нагадала гості, що мир залежить від агресора.

Також Лукаш розповіла, як Україна не підтримала заборону героїзації нацизму.

Ведуча не нагадала гості, що це російська постанова, у питанні якої традиційно утримуються європейські країни.

Ще поплічниця Януковича критикувала «центральну владу» й закликала повернути суб’єктність регіонам.

Ведуча не нагадала гості, що це - російські плани федералізації України.

І, звісно, Лукаш розказувала, як «більшість» змушена жити в мовній та релігійній окупації.

Ведуча не запитала в гості, в чому ж проявляється ця окупація, й не нагадала, що якраз більшість в Україні розмовляє українською та відносить себе до ПЦУ.

Якщо ви задумалися, навіщо тоді цій програмі взагалі ведуча, то ось вам відповідь: щоб допомагати гостям озвучувати російську повістку.

Наприклад, запитуючи, як «вгамувати» «активну частину» українців і налаштувати їх на «спокійний діалог»? Або чи не варто нам знову підняти дискусію про (поза)блоковий статус України? До речі, на Сході України в нас, на думку Влащенко, «озброєне місцеве населення» та «російські інструктори».

Але найкращими моментами інтерв’ю з Лукаш стали розмови про Крим.

Спочатку сама поплічниця Януковича заявила, що історія про те «как отобрали Крым у нас, а не сдавался он сознательно» - це міф.

Мабуть, у бідної Росії варто ще й вибачення попросити, що ми, мовляв, силою втягнули її в українську політику.

Наприкінці розмови геніальне питання про втрату Криму сформулював Євген Куксін: «Якщо в тебе щось забирають, то хтось же це відпускає.

Коли буде на часі якраз питання відповідальності за це?».

Він що, пропонує карати жертву за дії крадія? Щоб Україна взяла на себе відповідальність за анексію власної території?!.

В основній частині програми три пари гостей обговорювали три різних теми і складно сказати, який із блоків вийшов найпустішим.

Є два народних депутати: Володимир Кальцев із «ОПЗЖ», який входить до комітету з питань організації державної влади, та Іван Крулько з «Батьківщини», який входить до комітету з питань бюджету.

Про що вони можуть подискутувати? Звісно, про свободу слова та ініціативи «Слуг народу».

Щоб глядачам було зрозуміліше, про що йдеться, ZIK вирішив показати переповнений оціночними судженнями сюжет: наступ на свободу слова, контроль над ЗМІ та блогерами, пошук лише російських грошей.

Серйозно, ZIK обурювався, що депутатів чомусь хвилює лише вплив Росії.

Це якийсь новий рівень заперечення агресії.

Нічого цікавого основні спікери не розповіли, зате в ефірі провели включення з депутаткою «Слуг народу» Ольгою Василевською-Смаглюк, яке, впринципі, теж використали для піару.

Гості закликали чиновницю розслідувати все про всі канали та злочини Порошенка.

Пані Ольга у відповідь попросила Олену Лукаш «підказувати» та виразила сподівання на її допомогу.

Про ініціативи колег по партії (Олександра Ткаченка та Володимира Бородянського) нардепка нічого не знала.

Сергій Томіленко тим часом жалівся, що українські журналісти розсварені та часто продажні.

І закликав парламент спочатку оголосили догани профільним контролюючим органам, які, очевидно, не допрацьовують, а вже потім створювати «репресивні» ТСК.

Також у цьому блоці Макс Назаров заявив, що Сергій Притула під час відбору на «Євробачення» (так, вони досі про це) займався розпалюванням міжнаціональної ворожнечі.

У результаті Олег Синютка розповідав, що справи проти Порошенка вигідні його головному ворогу - Путіну - та олігархам, які в часи п’ятого президента «сиділи під плінтусом».

Усім би такі плінтуси, як Ахметову.

Антон Поляков зі свого боку критикував учорашніх колег по владі - розповідав про старі схеми, старий бюджет, старих людей.

В інший час присутні критикували Український культурний фонд, який очолює Марина Порошенко.

Макс Бужанський розповідав, що вдалі перемовини в Парижі стануть політичним кінцем для Петра Порошенка.

І вгадаєте єдине запитання ведучої про затримання Олександра Онищенка? Чи потягне його екстрадиція неприємності для Порошенка.

Третім дуетом у студії стали Андрій Тарасенко з «Правого сектору» та Микола Скорик із «ОПЗЖ» (член комітету з питань економічного розвитку).

Дуже логічно, що саме така пара обговорювала реабілітацію ветеранів, і що у студії не було жодної компетентної в цій темі людини, крім пана Андрія.

На чому, до речі, і член «Правого сектору» і резонер Михальчишин акцентували увагу.

Лейтмотивом цього блоку стали спроби Наталі Влащенко нав’язати думку, що українські вояки схильні до злочинності.

Принаймні, саме так це виглядало, коли вона раз разом вдавалася до узагальнень, а член «Правого сектору» її виправляв.

Пізніше уточнювати слова ведучої взявся й резонер Юрій Михальчишин.

Абсолютно очікувано, що нічого корисного чи конкретного таке обговорення не принесло, зате Микола Скорик ще трішки подемонізував Сергія Стерненка.

Це у проросійських пропагандистів такий вид спорту.

«Батл» між резонерами в цьому ефірі стосувався річниці Майдану.

Макс Бужанський розповідав, що до Революції жилося краще і рівень довіри до МВС був вищим.

Це неправда, у 2012 році міліції довіряло 8,8% громадян, у 2018 - 12,5%.

Ще він казав, що підписання Харківських угод на той момент було єдиним правильним виходом.

Також Бужанський не розумів, навіщо Майдану надали «русофобську» та «антиросійську» спрямованість і подарували Росії привід для агресії.

Короче кажучи, не дивно, що, за голосування глядачів, у «батлі» переміг Юрій Михальчишин.

Наталя Влащенко закінчила програму словами: «Як нам здається, настав час для миру.

І час для покарання тих, хто цю війну розв’язав».

Невже ZIK пропагуватиме покарання для Володимира Путіна?.

«Народ проти» - це типове клоноване токшоу на каналі Медведчука.

Така ж п’ятигодинна тривалість, така ж теплична «передмова», такі ж гості та такі ж посили.

Звісно, ZIK зберіг і деякі особливості, але від цього тільки гірше - бо місцеві «пари» спікерів практично випадкові, сюжети маніпулятивні, а резонер Бужанський має фундаментальний конфлікт інтересів.

Про інформаційне наповнення ефіру немає чого й говорити.

На фоні будь-якої «Свободи слова» чи «Права на владу» програма на ZIK виглядає як шоу категорії Б.

Програми, які не увійшли в моніторинг:.

«Український формат» (News.

One), 4.12.

Гості: Юрій Павленко, Нестор Шуфрич, Наталя Королевська, народні депутати, «Опозиційна платформа - За життя».

Ірина Верещук, народна депутатка, «Слуга народу».

Антон Поляков, народний депутат, уже не «Слуга народу».

Сергій Коротких «Боцман», екскомандир розвідки полку «Азов».

Олена Лукаш, міністерка юстиції часів Януковича.

Михайло Добкін, екснародний депутат від «Опозиційного блоку».

А також майже всі політичні коментатори в країні: Дмитро Співак, Володимир Кацман, Марина Ставнійчук, Дмитро Фіщенко, Валерій Димов, Святослав Піскун, Михайло Чаплига, Тарас Загородній, Олександр Мусієнко.

Усього 12 чоловіків та чотири жінки.

«Ехо України» (Прямий канал), 6.12.

Не вийшло в ефір через марафон «Червоні лінії».