Особливості протидії ЗМІ маніпуляціям та дезінформації у ході виборчих кампаній. Рекомендації для медіа

Журналісти онлайн-видання «ОстроВ», реалізуючи протягом останніх шести місяців проект «Парламентські вибори 2019: протистояння маніпуляціям у медіа в Донбасі», який реалізовано завдяки Медійній програмі України, що виконується Інтерньюз за підтримки USAID, висвітлювали перебіг кампанії, фокусуючись на аналізі обіцянок і заяв політиків та їх відповідності діяльності цих же людей до та після виборів.

Зважаючи на те, що виборчі кампанії є періодом мобілізації зусиль політичних груп для впливу на виборців задля отримання влади, діяльність ЗМІ із запобігання маніпуляціям та дезінформації у цей період повинна бути ширшою, ніж звичайний факт-чекінг.

Зокрема, під час виборчих кампаній інструментом маніпуляцій та дезінформації можуть бути не лише факти, але й їхня трактовка, а також ідеї, з якими політики йдуть до виборців.

Прагнучи бути обраними, кандидати часто говорять не те, що вони насправді думають, а те, що, на їхню думку, хоче почути від них конкретна електоральна група, голоси якої вони виборюють.

На практиці це призводить до того, що на заході України політик говорить одне, а на сході, де панують протилежні погляди, - інше.

Або здобувачі мандатів, протягом короткого часу, кардинально змінюють свою думку з певних питань.

Це може свідчити про те, що у них відсутня конкретна політика щодо цієї проблеми.

Іноді кандидати, особливо мажоритарники, виступаючи в округах, роблять заяви, які суперечать змісту програм політичних сил, від яких вони балотуються.

Для того, щоб у потоці передвиборчих заяв розрізняти таку маніпулятивну інформацію, команда онлайн-видання «ОстроВ» (засновник – ГО «Центр досліджень соціальних перспектив Донбасу» ЦДСПД) на початку кампанії розробила документ, де зафіксувала позиції політичних сил щодо актуальних тем, записаних в офіційних виборчих програмах, які опубліковані на сайті Центральної виборчої комісії.

Протягом кампанії журналістам залишалося лише звіряти виступи конкретних кандидатів у депутати з офіційною позицією їхньої партії щодо тригерних питань.

Наприклад, по темі приватизації землі, стосунків з Росією, зняття депутатської недоторканості тощо.

Важливо відзначити, що у кампанії 2019 р.

політики фактично розділили Україну на електоральні сектори, і політсили, орієнтовані на одні регіони, практично не проводили ніякої передвиборчої агітації в інших - тих, які не є базовими для них.

Тому випадки виголошення меседжів, які не відповідають програмним засадам партій, були поодинокими.

Натомість, ці парламентські перегони стали унікальними через те, що єдина політсила, яка електорально об’єднала Україну, отримала свій результат не завдяки тому, що вона озвучувала, а завдяки тому, що замовчувала! У результаті, кожен виборець наповнював абстрактні обіцянки та гасла якимось своїми сенсами і голосував, виходячи з власних уявлень та очікувань від цієї політсили, а не її реальної позиції.

Мова про «Слугу народу».

Наприклад, політика «СН» щодо врегулювання конфлікту на Донбасі у передвиборчій програмі партії була описана загальними словами: «Забезпечимо законодавчий супровід ініціатив Президента, спрямованих на відновлення територіальної цілісності та державного суверенітету України".

Сам президент Зеленський теж не озвучував конкретної політики по Донбасу, відповідно, виборці «СН» голосували за свої очікування, а не за програму дій цієї партії.

Ця ситуація, безумовно, позначиться на рейтингах «СН» після того, як вона почне робити конкретні кроки, що стосуються війни на сході, оскільки неминуче з’ясується, що вони не відповідають очікуванням частини її електорату.

У даному випадку журналісти волею-неволею стали провідниками цієї політтехнології «замовчування гострих питань», і все, що ми, медіа, могли - це звертати увагу читачів на суперечливу поведінку того ж Зеленського.

Він спочатку був різким противником Мінських домовленостей, а потім не менш різко змінив свою позицію щодо них.

Те ж саме, можна спостерігати й у питанні функціонування російської мови.

Ця технологія проявлялась також і у тому, що представники «СН», а також «Опозиційної платформи – За життя», ігнорували запрошення на ефіри та інтерв’ю з боку незалежних медіа.

Свою комунікацію з виборцями вони звели до спілкування із підконтрольними їм ЗМІ, які просто не ставили «зайвих» запитань.

Або ж виходили на цільові групи – через соцмережі.

Тобто, ці партії, фактично, побудували односторонню коммунікацію з виборцями, яка дозволяла не давати відповіді на неприємні для політиків питання.

Ще одна маніпулятивна технологія, використана політичними силами в їхніх меседжах на адресу виборців, це технологія «підміни понять».

Вона полягала у тому, що конкретні політичні кроки, які пропонувала ця політсила, безумовно ототожнювалась з результатом, який не обов’язково слідує з цих кроків.

Наприклад, ОПЗЖ подавала свої пропозиції щодо урегулювання конфлікту на Донбасі, зокрема, про необхідність прямих перемовин Києва з Донецьком і Луганськом та надання ОРДЛО «особливого статусу», - як гарантію настання миру та припинення військових дій.

Хоча соціологія показує, що тільки 10% українців підтримують ідею надання окупованому Донбасу таких повноважень.

Тобто, існують серйозні ризики, що реалізація такого плану може дестабілізувати Україну і поширити театр бойових дій і на інші регіони.

Цікаво, що пізніше Медведчук сам визнав: ОПЗЖ відпочатку не мала жодних механізмів реалізації всього того, що вони з Бойком та Рабиновичем обіцяли виборцям.

"Ми готові реалізовувати мирний план, якщо дійсно пан Зеленський, як президент країни, та його партія, яка створить коаліцію, у якої є більшість у парламенті, готові йти шляхом миру», - сказав він.

Не могли не знати цього і в Москві, адже там теж є соціологи та аналітики.

І все ж таки – Путін, Медведєв, Міллєр чомусь витрачали свій час та фінанси на зустрічі з лідерами ОПЗЖ, їхню медійну та політичну підтримку.

Невже все це тільки заради кумовського братерства?.

Звісно, ні.

Медведчук сам в одному з інтерв’ю визначив реальні цілі та завдання, які постають перед ним: це пропаганда в Україні та за кордоном московського сценарію розв’язання конфлікту на Донбасі, тобто, - прямі перемовини з Донецьком і Луганськом.

Реалізація цього плану знімає з Москви економічні санкції Заходу, та переводить війну Росії з Україною у розряд внутрішньої, громадянської війни.

«Ми будемо продовжувати популяризувати, і не тільки в Україні, але й за її межами, мирні ініціативи та можливості встановлення миру та припинення бойових дій.

Ми будемо співпрацювати з представниками Європарламенту.

Ми будемо співпрацювати з представниками РФ, тому що ми розуміємо, що тільки діалог, тільки прямі перемовини з Донецьком, Луганськом та з Москвою можуть привести нас до довгоочікуваного і такого необхідного миру у нас в країні»,– заявив Медведчук.

Виходить, що українські ЗМІ, ретранслюючи передвиборчі меседжі ОПЗЖ без їхнього відповідного аналізу, фактично, «популяризували» московські наративи.

І ще одна політтехнологія, яку часто застосовувала ОПЗЖ для «популяризації» своїх «мирних ініціатив» полягала у маніпуляції даними соціологічних досліджень.

Детальний аналіз прикладів маніпулятивної соціології представлено у статті «Опасная социология, или Чему нас НЕ научили минувшие выборы?».

Зараз же наведу лише один приклад - абсолютно явний, але чомусь-таки випущений у світ українськими медіа.

На початку червня практично усі українські мас-медіа рясніли заголовками, які переконували виборців, що «більшість українців хочуть бачити прем’єр-міністром лідера ОПЗЖ Юрія Бойка».

При цьому посилання робилися на соціологічне опитування, проведене Київським міжнародним інститутом соціології.

Фахівці цієї поважної організації дійсно чомусь перейнялися тим, кого українці «особисто хотіли бачити Головою Уряду – Прем’єр-міністром після президентських виборів».

І перше місце серед запропонованих людям кандидатів, дійсно посів Юрій Бойко.

АЛЕ! Потенційним прем’єр-міністром Бойко бачили всього 12,9% респондентів – це аж ніяк не є більшістю опитаних!.

Тим більше, що 36 % респондентів не змогли відповісти на питання соціологів.

Тобто більшість українців якраз не побачили нікого з політиків, представлених у списку, на посаді прем’єра.

У тому числі й Юрія Бойка.

Але це не завадило останньому на своєму персональному сайті оприлюднити сюжет під заголовком «Украинцы хотят видеть Юрия Бойко премьер-министром».

А українським ЗМІ – підхопити цю новину, не заглиблюючись у суть соцопитування.

Якщо підбити підсумки по темі передвиборчих соціологічних маніпуляцій образно, то маніпулятивну соціологію можно назвати вірусом, який є не ефективним без його поширення медіа.

Саме уражений інформпростір, в якому живуть виборці, є поширюівачем зарази, здатної не просто привести до влади агентів країни-агресора, але й ввести в оману державні інститути та виборців.

Як з цим боротися?- Не подавати дані соцдосліджень із прес-релізів (тим більше політичних сил) та новин інших ЗМІ.

Заглиблюватися у формулювання питань та трактовки отриманих соціологами відповідей, залучати до аналізу досвідчених експертів.

Ну і, звісно, у ході виборчої кампанії політики, як і зазвичай, вдавалися до банальної брехні та маніпуляцій фактами.

Наприклад, у ході останніх парламентських перегонів було «модним» приписувати собі заслуги щодо створення в округах певних соціальних об’єктів, хоча створювалися вони за рахунок державного та місцевого бюджетів.

Такі заяви, факти журналісти повинні перевіряти! Так, це потребує додаткових витрат часу, а часто й грошей, але об’єктивність та точність у новинах того вартують.

Інша справа, що для багатьох ЗМІ вибори – час накопичення фінансів, тому вони свідомо ігнорували факт-чекінг.

Але це вже питання не методології, а моралі та цінностей.

Підсумовуючи, підкреслю, що практики, напрацьовані журналістами онлайн-видання «ОстроВ» довели свою ефективність.

Під час онлайн-опитування на сайті щодо того, чи «Допомагають матеріали «Остро.

Ва» особисто Вам краще розрізняти політичні маніпуляції та фейки?», однозначно «так» відповіли 50 % опитаних, а ще 29 % вважають, що «ймовірно допомагають».