Лідерки, або Як дівчата з інвалідністю змінюють себе і громаду

Нещодавно hromadske разом із Мілою Березюк у Верховній Раді відзняли коротке відео, яке за кілька днів набрало більше мільйона переглядів.

Дівчина запитувала у народних обранців, що вони роблять для захисту прав людей з інвалідністю.

Дуже слушні запитання від Міли.

Дуже "красномовні" відповіді від народних депутатів.

У Міли – ДЦП.

І її питання були тим дошкульніші, що вона говорила за себе, говорила з гідністю.

Дівчина весь час поправляла народних депутатів: люди з інвалідністю – це не люди з обмеженими можливостями чи особливими потребами.

Але численні бар’єри не дозволяють реалізувати свої права.

Loading...

Ще складніше, коли людина з інвалідністю прагне брати участь у політичних процесах, а тим більше, коли ця людина… жінка.

Чи справді жінкам з інвалідністю доводиться працювати на 110%, щоб їх помітили і сприймали як рівноправну і рівноцінну громадянку, і чи потрібно бути тільки депутатами, щоб робити зміни в державі?.

На ще досі "незручні" запитання про інвалідність – відшукуємо відповіді у школі політичної участі для жінок і дівчат з інвалідністю "Лідерка".

Хто така лідерка?.

Міла Березюк – учасниця цієї школи.

Разом з нею ще близько 20 учасниць з усієї України на школі дізнавалися більше про політичну участь та інструменти впливу на державні процеси, спілкувалися з провідними жінками країни та закордону.

Зокрема, вони поспілкувалися з депутаткою VIII скликання Іриною Сусловою, продюсеркою Радіо Культура Іриною Славінською, лідерками руху за права людей з інвалідністю Ліною Дешвар та Наталією Мороцькою, заступницею директора відділу міжнародного розвитку посольства Канади в Україні Бронвін Круден, заступницею директора держдепартаменту США з питань Східної Європи Яриною Ференцевич та іншими.

Разом із тренеркою, співзасновницею ініціативи "Театр для діалогу" Оксаною Потаповою дівчата спробували визначити, які якості мають бути в лідерки.

Це – і комунікабельність, і прагнення до розвитку, брати відповідальність, уміти об’єднувати людей, любити свою справу, важливо не перетворитися на недосяжних зірок, пропонувати ідеї, бачити тих, кого не видно, бути чутливим.

А ще – приймати себе і свій досвід.

"Я здивувалася – я можу бути лідеркою.

Ніколи не думала про це.

Завжди брала своєю емоційністю, але це теж може бути лідерськими якостями.

Ніколи не думала про політику, а зараз - why not?.

Ще до кінця не знаю, що я можу, але я можу.

І вже точно знаю, що хотіла б поборотися за права своїм словом і своєю емоцією.

Це те, що в мене виходить найкраще", – ділиться своїми відкриттями Міла Березюк.

Вирішувати питання на рівні громади.

Жінкам з інвалідністю здебільшого складніше, ніж чоловікам, відстоювати своє право голосу, свою участь у політичному житті.

Жінки з інвалідністю часто перебувають під подвійним тиском, коли їх не сприймають серйозно, бо… жінка, а тим більше – жінка з інвалідністю.

"Саме жінки з інвалідністю не представлені в політичному житті, на топ-посадах у менеджменті… Навіть якщо ми пишемо мотивуючі історії, як правило, топ-посади обіймають чоловіки з інвалідністю.

І жінок дуже мало", – коментує ініціаторка "Лідерки", голова громадської організації "Боротьба за права" Юлія Сачук.

Унікальність школи "Лідерка" якраз у тому, щоб допомогти молодим і активним жінкам – з різною освітою, різним життєвим і професійним досвідом, – відчути свій лідерський потенціал, вчитися заявляти про себе вголос і вирішувати вже не тільки особисті питання, а й виходити на інший рівень – на рівень громади, своєї області, країни.

Усі учасниці мають ту чи іншу інвалідність.

Організатори школи спробували максимально усунути бар’єри: щоб дівчина, яка не чує, або кому потрібно більше часу для сприйняття інформації, могли на рівні з іншими учасницями навчатися й спілкуватися.

"Для нас завжди виклик – залучати щораз нових людей з тими формами інвалідності, із якими ми ще не працювали.

На майбутнє я дуже хочу спробувати інклюзивну групу, в якій були б залучені також жінки, що не мають інвалідності", - каже Юлія Сачук.

Правозахисниця додає, що всі учасниці після навчання в школі матимуть можливість стажуватися в українському парламенті, міністерствах, ЦВК, Офісі Уповноваженого, місцевих радах чи інших державних установах.

І цей вибір місця стажування буде індивідуальний для кожної дівчини.

Так сприятимуть не тільки розвитку лідерського потенціалу учасниць, а й підвищуватимуть видимість жінок з інвалідністю в державному секторі.

До слова, на запит ГО "Боротьба за права" з приводу кількості людей з інвалідністю, працевлаштованих в облрадах, відповіли вісім із десяти областей – Львівська, Одеська, Волинська, Чернігівська, Дніпропетровська, Київська, Вінницька, Миколаївська.

Згідно з відповідей лише вісім жінок і шість чоловіків з інвалідністю представляють обласні ради.

З тих посад, які були названі, – один консультант, два головних спеціаліста, два начальника відділу і один керуючий справами апарату...

Зухвалі плани.

Наталя Шишолік – ще одна лідерка.

У рідних Маневичах, що на Волині, Наталю дуже добре знають – як активну громадянку, голову громадської організації людей з інвалідністю "Довіра".

Вона, щоб отримувати гідні медичні послуги, разом із однодумцями домоглася, аби в місцевій лікарні був побудований пандус, зроблені широкі вхідні двері, універсальна туалетна кімната (обладнана кушеткою, пеленальним столиком), придбано універсальне гінекологічне крісло.

Жінка каже, що це – маленький крок, але він змінив ситуацію на краще ще в одному селищі.

Після навчання в школі "Лідерка" жінка надихнулася ідеєю організувати доступну виборчу дільницю для людей, які пересуваються на інвалідному візку чи мають іншу інвалідність.

"День виборів для мене, активної, в якої повно справ, – це завжди вимушена сидіти вдома і чекати.

Для мене ж, громадянки України, це особливий день, коли я можу зробити свій вибір.

І я хочу, як усі, піти на виборчу дільницю, побачити знайомих… Це як свято", – з щирою усмішкою розповідає Наталія.

Як проголосувати людям з інвалідністю і не налажати.

Жінка каже, що в неї є потужна підтримка і показує на свою коліжанку Юлія Миронюк, яка вже не перші вибори відстоює своє право на свій голос "поза домом".

Наталі неодноразово пропонували йти в місцеву раду.

Та жінка переконана: кожну роботу потрібно робити, якщо ти її добре знаєш.

"Я поки не готова, а ставити галочку, ось я депутатка – не хочу", – пояснює співрозмовниця й додає:.

"Водночас, я можу зробити хорошу справу в громадському секторі.

І коли мені дякують, це неабиякий стимул працювати вдвічі більше.

Адже політична участь – це ж не лише політика.

Я як "звичайна" громадянка можу брати політичну участь.

Але в нас не звикли використовувати всі можливості.

Наприклад, прийти на ту ж саму сесію місцевої ради, поговорити з депутатами, пояснити проблему і як її вирішувати.

Якось на Комітеті доступності один чоловік, який мав інвалідність по зору, дуже довго скаржився на бордюр біля його дому, через який він постійно спотикається.

Я не стрималася, спитала, чи він звертався у відповідні структури, щоб зробили пониження? Виявилося – що ні.

То які можуть бути претензії – про його проблему навіть не знали.

Тож щоб відбувалися якісь зміни – для цього не обов’язково бути депутаткою…".

Наталя вкотре говорить, що через фізичну недоступність багато людей вимушені залишатися вдома.

Але окрім архітектурних бар’єрів, чи не найважливіше усувати бар’єри в прийнятті людей з інвалідністю в суспільстві.

"У наших школах нарешті побільшало дітей, які мають інвалідність.

Ми цього року зробили перший фестиваль творчості для таких дітей.

Навіть не знаю, як наші працівники культури їх переконали.

Бо найскладніше – вмовити мам, вони бояться, переживають..

Але бачили би ви щасливі очі цих дітей!", – ділиться моя співрозмовниця.

І одразу захват стишується, як тільки починає говорити за села: бо якщо у містах доступність сяка-така є, то із доступністю в селах все значно гірше.

"У нашій організації є люди, які живуть за 20 км від району.

Може вони і приїхали б до нас у клуб, але їм ніяк дістатися.

Хіба коли я забираю їх на машині.

Районні автобуси для людей, які користуються інвалідними візками, взагалі не обговорюються…", – пояснює Наталя.

А ще жінка має один зухвалий план.

Та слухаючи її – вірю, що їй все обов’язково вдасться.

"Працювати сьогодні є значно більше можливості – через інтернет, наприклад.

Мій знайомий хлопець, у якого ампутація обох ніг, працює редактором районної газети в Маневичах.

Я – швачка.

І мені дуже важливо, що маю свої гроші.

Щоб піти в клуб чи придбати якусь річ – не прошу на це в мами грошей.

Але з дитинства ми залишаємося з батьками.

Батьки – це добре, однак хочеться жити самостійно.

Моя подружка з Закарпаття, з далекого гірського села.

Вона настільки хотіла бути незалежною, мати освіту, що поїхала навчатися в Ужгород.

Вчилася в університеті на стаціонарі, чотири роки піднімалася і спускалася сходами на своєму інвалідному візку – як в університеті, так і в гуртожитку, бо ліфтів не було.

Разом із нею в нас виникла ця ідея… – Наталя Шишолик примружує хитро очі й продовжує:.

У Маневичах є 4-поверховий будинок, запущений, його ніхто не використовує.

Якби можна було б відремонтувати цей будинок і організувати там соціальний гуртожиток для людей з інвалідністю...".

Ірина Виртосу, Центр прав людини ZMINA, спеціально для УП.

Цей матеріал підготовлено ГО "Боротьба за права" за підтримки Міжнародної фундації виборчих систем (IFES), Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та Міністерства міжнародних справ Канади.

Будь-які думки, висловлені під час заходу, належать авторам і не обов’язково відображають погляди IFES, USAID, урядів США або Канади.

Вас також може зацікавити:.

Без табу, або Як люди з інвалідністю виборюють право бути батьками.

Не треба вітати! 6 речей, які варто зробити у День людей з інвалідністю.

Боротьба триває: що нарешті почули в ООН щодо виконання в Україні Конвенції про права осіб з інвалідністю.

Ми хочемо тримати з вами зв'язок.

Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.