Медіачек: висновок щодо матеріалу «Неопрокинутое домино» в журналі «Фокус»

«Детектор медіа» та «Інститут масової інформації» запустили механізм скарг на неякісні журналістські матеріали, які порушують законодавство та професійні стандарти.

На сайтах «Детектор медіа» та «Інститут масової інформації» розміщено спеціальну форму для подання публічної скарги.

Поскаржитися може кожен користувач, анонімні скарги не розглядаються.

Цей механізм слугуватиме для оперативного консультування щодо порушень у ЗМІ.

У випадку, якщо подані матеріали свідчать про наявність складної ситуації, організації передають скарги до розгляду в Комісію журналістської етики (КЖЕ) та Незалежну медійну раду (НМР).

Висновок № 30 щодо скарги на матеріал під назвою «Неопрокинутое домино».

в номері журналу «Фокус» за 8 листопада 2019 року.

Дані щодо скарги та оскарженого матеріалу.

12 листопада 2019 року до Ініціативи звернулася громадянка зі скаргою на цей матеріал, мотивуючи її «брутальним порушенням журналістських стандартів», зокрема у твердженнях про підпорядкування ПЦУ Константинополю, відсутність згадок про тиск із боку Росії та фото Патріарха Варфоломія, який передає митрополитові Епіфанію термос.

Інформація про оскаржений матеріал.

Матеріал опублікований на сторінках 44-49 номеру журналу «Фокус» за 8 листопада 2019 року.

Автор – Олександр Котецький.

Зміст оскарженого матеріалу.

Заголовок матеріалу розміщений на фоні фото (на розворот, сторінки 44-45), на якому Константинопольський патріарх Варфоломій під час церковної служби передає митрополитові Епіфанію термос, а той тримає в руці згорнутий сувій (томос).

Зазначено, що фото взяте з інформагентства УНІАН.

На фото також є короткий вступ (на лівій сторінці під іменем автора) та текстова врізка (на правій сторінці внизу).

Вступ: «Массовые переходы обшин в ПЦУ прекратились, едва пятый президент попрощался с властью.

В наследство остался тлеющий церковный конфликт, способный доставить немало проблем».

Врізка: «Все и всегда оглядываются.

Кто на Кремль, кто еще куда.

Поэтому парада признаний не будет.

Православная традиция не приемлет быстрых решений».

Розворот сторінок 46-47: фото, на якому зображено сувій томосу, виставлений для загального огляду в приміщенні храму, та Петро Порошенко, який виступає перед присутніми.

Внизу сторінки 46 врізка: «Политика государства в церковном вопросе оказалась непутевой: мы быстрее получили Томос, чем смогли зарегистрировать Киевскую митрополию» Митрополит Александр (Драбинко)».

Внизу сторінки 47 врізка цитати Андрія Юраша: «Я знаю не менее десятка епископов, готовых уйти и не сделавших этого лишь потому, что боятся, что с их епархиями случится то же, что в Виннице».

На 1031-ю годовщину Крещения Руси ПЦУ собрала тысячи людей».

У текстовій частині подано розширений вступ, у якому розповідається про село Стара Жадова, з якого походить митрополит Епіфаній.

Зазначається, що після отримання томосу там не було повноцінної громади ПЦУ і в ЗМІ ситуація в ньому, залежно від їхньої редполітики, могла проходити то як «громада перейшла в Православну церкву України», чи то як «захоплений радикалами храм».

Розширений вступ завершується твердженням, що хвиля переходів до ПЦУ, яка мала місце на Заході, в Центрі й Півночі України, спала, «оставив после себя десятки тлеющих по стране локальных конфликтов.

А будущее ПЦУ не предопределено».

Далі матеріал поділено на розділи.

Перший розділ «Приходы и переходы».

Констатується, що з часу Помісного Собору 15 грудня 2018 року в Україні мало місце 546 спроб зміни церковної юрисдикції, тобто переходу з УПЦ МП в «якобы автокефальную, но по факту подчиненную Константинополю ПЦУ».

Зазначається, що спершу значна динаміка переходів спала з наближенням президентських виборів і звелася до одиничних переходів після них.

Цитується митрополита Олександра (Драбинка), який говорить про використання томосу в передвиборчій боротьбі, недовершеність процесу, оскільки ПЦУ могла бути іншою, про повільність процесу реєстрації єпархій нової церкви.

Наводяться дані УПЦ МП, яка заявляла про 36 церковних переходів «за правилами», 24 «рейдерських» та 220 випадків «силового протистояння» (в оригіналі перші дві фрази в лапках, третя – без них).

Цитується керівник юрвідділу УПЦ МП Олександр Бахов, який розповідає про «протискування» Міністерством культури нового порядку реєстрації, коли керівництво держадміністрацій нібито змушувало державних реєстраторів проводити зміни статусу релігійних громад.

Зазначається про спробу УПЦ МП як контрзахід організувати хвилю заяв вірності митрополиту Онуфрію, що, мовляв, мало обмежений ефект.

Далі наводиться повідомлення від анонімної (на її прохання) представниці релігійної громади цієї деномінації в селі Стара Жадова про адмінресурс та «завезення прихильників ПЦУ з інших сіл» на збори.

Завершується розділ тим, що в ПЦУ може не вистачати священиків, із наведенням цитати Олексія Смирнова (як релігієзнавця).

Також наводяться слова Людмили Филипович, завідувачки відділом релігії Інституту філософії, що масового переходу в ПЦУ й не передбачалося, за рамки правового поля не вийшли, на відміну від того, якби щось подібне мало місце в Росії, де всіх би «загнали» в нову релігійну організацію, а проукраїнське крило УПЦ ще «дасть про себе знати».

Другий розділ «Показательная порка».

Розділ починається з наведення слів Андрія Юраша (керівник підрозділу Мінкульту в справах релігій, зазначений також як один із «батьків» ПЦУ) про спроби УПЦ МП загальмувати «незворотний процес» переходів релігійних громад, в тому числі у силовий спосіб або оголошуючи «розкольниками» церковних посадовців, як у випадку з вінницьким митрополитом Симеоном.

Далі деталізується справа вказаного митрополита, який «за чутками» був близьким до Петра Порошенка і перейшов до ПЦУ, але втратив «більшу частину пастви».

Цитується Микола Данилевич, заступник керівника Відділу зовнішніх церковних зв̕̕язків УПЦ МП, який каже про припинення спроб «захоплення» (громад) після зміни влади, зміну поведінки поліції з «бездіяльності» на розведення сторін конфліктів.

Після цього зазначається, що офіційна позиція нової влади є нейтральною, наводиться цитата президента, який закликав церкви до діалогу.

А далі наводяться цитати Людмили Филипович, яка вважає, що останній «не виявляє державницької позиції»; Олександра Драбинка, який вважає, що нова влада не розуміє значення помісної церкви; Олексія Смирнова, який каже, що хвиля переходів спала через втрату владою інтересу до цього питання, а щодо незаконних випадків перереєстрації релігійних громад порушуються кримінальні провадження.

Третій розділ «Жизнь Стамбула».

Розповідається про візит президента України до Стамбула, зокрема і зустріч із Вселенським патріархом Варфоломієм, з яким Володимир Зеленський не підписав спільної заяви «нібито» через наявність у ній згадки про продовження політики його попередника в релігійній сфері.

Далі наводиться цитата Андрія Юраша, який дезавюував тезу про не зовсім вдалу зустріч президента з Патріархом.

Розворот сторінок 48-49: посередині зверху фото із зустрічі Президента Зеленського з Патріархом Варфоломієм, на фото текст: «РАСКОЛ.

Одна из угроз для ПЦУ – это внутренний раскол».

Митрополит Онуфрий во время молебна УПЦ на Владимирской горке в Киеве».

Врізка-цитата на сторінці 48: «“Все и всегда оглядываются.

Кто на Кремль, кто еще куда.

Поэтому парада признаний не будет.

Православная традиция не приемлет быстрых решений”.

Людмила Филипович».

Врізка-цитата на сторінці 49: «“Если Филарету удастся опротестовать ликвидацию КП, он сможет претендовать на значительную часть имущества, например, киевские храмы отойдут ему”.

Олексій Смирнов».

Далі в третьому розділі розглядається зовнішньополітичний аспект – розкол у світовому православ`ї між Російською православною церквою та Константинополем й Елладською церквою.

Потім наводиться цитата Олександра Драбинка щодо того, що в разі відсутності тиску Росії не було б жодних проблем із визнанням ПЦУ іншими православними церквами, але Єрусалимську церкву стримує той факт, що Вадим Новинський фінансував для неї деякі ремонтні роботи; а Грузинську церкву Росія «шантажує» визнанням Абхазької православної церкви; на Кіпрі, мовляв, бояться втрати російського бізнесу.

Після цього наводиться теза про зв̕̕язок церковних влад зі світськими й цитується висловлювання Людмили Филипович, яке збігається з найпершою врізкою на початку.

Далі переповідаються слова Миколи Данилевича, який наводить інші мотиви визнання ПЦУ в світі, апелюючи до грецької солідарності та «тиску» Константинопольського патріарха, грецької влади та США на власне грецьку церкву.

Потім на підтвердження останньої тези наводяться дані про зустрічі посла США Джефрі Паєтта (колишнього посла в Україні) з «мінімум десятком» митрополитів у Греції та про зустріч митрополита Епіфанія з державним секретарем США.

На завершення розділу подано цитату Олексія Смирнова, яка зводиться до того, що визнання ПЦУ Елладською церквою є винятком із правила, а «тиснутимуть» у цьому плані хіба на Александрійську церкву.

Четвертий розділ «Казус Филарета».

Розповідається про діяльність Філарета (Денисенка), який повернув собі титул патріарха Київського, судиться щодо відновлення цього патріархату як релігійної структури й заявляє про «незаконність томосу», який «был нужен Порошенко для выборов».

Зазначається, що за одними даними Міністерство юстиції ліквідувало УПЦ КП, а за іншими — ні, оскільки Філарет не підписав ліквідаційних документів.

Згадується про проведення «Помісного собору УПЦ КП» 20 червня 2019 року у Володимирському соборі, де вирішили відновити згадану релігійну структуру та «скасувати визнання» ПЦУ.

Далі наводиться цитата Андрія Юраша щодо ліберальності вітчизняного законодавства, яке не зобов̕̕язує релігійні громади реєструватися.

А після нього цитується Олексій Якубін, зазначений як політичний аналітик, який стверджує, що митрополит Епіфаній «міцно підпорядкований Константинополю» і мова йде «про створення ще однієї грецької церкви в Україні», що нібито не подобається групі єпископів, близьких до Філарета (Денисенка), які ще можуть «хитнути» ситуацію.

Зазначається, що в ПЦУ серйозно поставилися до такої загрози і наводяться слова Олександра (Драбинка), який згадує про скликання ієрархів ПЦУ Філаретом на всеношну службу 14 травня 2019 року у Володимирський собор, на яке з̕̕явилося лише кілька осіб замість кількох десятків за розрахунками останнього.

Єпископ називає цей захід «провальним» і припускає, що в цьому випадку працювали певні спецслужби, а загрози від нього нібито немає.

Далі наводяться цитати Андрія Юраша, який скептично поставився до перспективи судових проваджень, ініційованих Філаретом, який уже не має впливу.

А також Олекція Смирнова, який висловив тезу, вказану у врізці на сторінці 49, і припустив, що в ході візиту до США митрополит Епіфаній шукав там підтримки в цьому питанні.

На завершення зазначається, що життя Православної церкви України «не буде простим», а нова влада не прагне наслідувати попередників, «виділяючи серед церков фаворита», тому «динамика в развитии ПЦУ может проявиться только с началом следующего политического цикла – и это же неминуемо подогреет градус противостояния на местах».

Стандарти журналістської етики, які регулюють дану сферу суспільних відносин.

Кодекс етики українського журналіста (в редакції 2013 року):.

Журналісти та редактори повинні здійснювати кроки для перевірки автентичності усіх повідомлень, відео- та аудіо матеріалів, отриманих від представників загалу, фрілансерів, прес-служб та інших джерел.» (п.

«Факти, судження та припущення мають бути чітко відокремлені одне від одного.

Неприпустимим є розповсюдження інформації, що містить що містить упередженість чи необґрунтовані звинувачення.» (п.

«Точки зору опонентів, в тому числі тих, хто став об’єктом журналістської критики, мають бути представлені збалансовано.

Так само мають бути подані оцінки незалежних експертів.» (п.

Оцінка матеріалу.

Висвітлення релігійної тематики вимагає від медіа не лише делікатного підходу, але й професійного заглиблення у цю сферу, зважаючи на поляризацію та політизацію оцінок після отримання томосу Православною церквою України.

Розглядуваний матеріал є аналітичним, тобто свобода вираження журналіста в ньому є значно більшою, ніж у новинних матеріалах.

Майже всі експерти, які коментують тему, мають фах, пов̕̕язаний із релігійною тематикою.

Натомість Олексій Якубін виступає як політичний аналітик, коментуючи релігійні питання (стосунки ПЦУ з Константинополем та прихильниками почесного патріарха Філарета), а не, наприклад, із владою чи політичними силами.

За даними дослідження однієї з інституцій-співзасновниць Ініціативи «Медіа.

Чек», Олексій Якубін має чітку політичну заангажованість щодо проросійських політичних сил; він також був зарахований до «псевдосоціологів та прихованих піарників» виданням «Тексти».

Андрія Юраша також варто віднести до ангажованих експертів, але він принаймні ідентифікований як такий у тексті матеріалу (називається «одним із батьків» нової церкви») та має фаховий досвід у цій сфері.

Незалежна медійна рада, зокрема, в своїх рекомендаціях щодо принципів запрошення гостей і титрування експертів в інформаційно-аналітичній журналістиці зазначила про необхідність.

«здійснювати належну перевірку кваліфікації експертів у визначеній сфері перед запрошенням до висловлення думки; відмовитися від практики залучати заангажованих осіб, які мають конфлікт інтересів, до коментування будь-якої тематики під виглядом незалежних експертів».

У першому розділі матеріалу автор при поданні інформації про факти посилається на анонімну прихожанку УПЦ.

При цьому не вбачається якоїсь очевидної загрози для її життя чи здоров̕̕я в разі розкриття її особи, а можливе погіршення стосунків з односельцями не можна вважати приводом для збереження анонімності джерела інформації.

Ініціатива вже зазначала, що «неназвані джерела інформації позбавляють аудиторію ЗМІ можливості самій повноцінно оцінити як зміст даної інформації, так і її достовірність, (не)заангажованість її поширювача тощо.» (Висновок № 5).

Також в розглядуваному матеріалі інформація про митрополита Симеона як близького до Петра Порошенка подається з посиланням на чутки, тоді як у медіа можна знайти більш чіткі джерела даної інформації, хоча також не до кінця авторизовані («Українська правда», «Громадське»).

Наведені факти, а також залучення нефахових заангажованих людей до коментування матеріалу являє собою порушення стандарту достовірного подання інформації.

Титульне фото.

Фото, на якому Патріарх Варфоломій передає термос митрополиту Епіфанію виглядає провокативно («термос» — саркастична назва, яку застосовували щодо томосу критики автокефалії).

Але в скарзі справжність фото під сумнів не ставилася, а у відкритих джерелах можна знайти й інші такого роду знімки, зроблені за кілька секунд до або після того моменту.

На думку Ініціативи, редакція і журналіст мають доволі широкі межі розсуду при виборів фото для ілюстрування матеріалу, тому це не порушення.

Повнота й неупередженість.

Недостовірність, зокрема в формі відсутності джерел інформаці), являє собою також і порушення стандарту повноти.

Одразу в короткому вступі до матеріалу (на титульному фото) зазначається, що переходи релігійних громад до ПЦУ припинилися з відходом Петра Порошенка від влади.

Не ставлячи факт такого хронологічного збігу під сумнів, Ініціатива звертає увагу, що в матеріалі не розглядався той аспект, що хвиля вказаних переходів також співпадає із періодом після утворення ПЦУ та надання їй томосу, що могло стимулювати переходи та сфокусувати їх у часі впродовж кількох місяців.

Натомість згадування ПЦУ та Порошенка в такому контексті на початку матеріалу створює для читача враження залежності ПЦУ від попередньої влади.

Останнє речення матеріалу вказує на можливість прискорення розвитку ПЦУ лише після закінчення політичного циклу (й «активізацію протистояння на місцях»).

Тобто знову вибудовується асоціація розвитку ПЦУ лише з підтримкою влади.

Таке висловлювання є оцінним судженням, але не зрозуміло, на чому воно базується.

Також на початку першого розділу матеріалу журналіст озвучує тезу про залежність автокефальної ПЦУ від Константинополя, знову ж без позначення того, на чому базується таке міркування.

Уже пізніше в тексті подібна теза озвучується в цитаті Олексія Якубіна й також без пояснення, чому він так вважає.

Не заперечуючи право ЗМІ та журналіста на таку оцінку в аналітичному матеріалі, вважаємо, що вона має походити від фахового незалежного експерта або базуватися хоч на якихось міркуваннях самого журналіста.

Попри те, що подання інформації від експертів у матеріалі було достатньо збалансованим, загалом Ініціатива вважає матеріал упередженим.

Це зокрема зумовлене тим, що порушення професійного стандарту достовірності було не на користь ПЦУ, оцінки щодо неї на початку та в кінці мали негативну конотацію й не були обґрунтованими.

Ініціатива «Медіа.

Чек» констатує, що редакція журналу «Фокус» у матеріалі під назвою «Неопрокинутое домино» не допустила порушення в частині ілюстрування, але припустилася порушення професійних журналістських стандартів достовірного, повного та неупередженого подання інформації (пункти 6 і 9 Кодексу етики українського журналіста).

9 грудня 2019 року.