Як говорити з дитиною про війну: важливі поради

Як говорити з дітьми про війну, поділилася дитяча психологиня Маріанна Новаковська виданню "Освіторія".

Дати малечі відчуття безпеки.

Відчуття безпеки є надзвичайно важдивим для дітей будь-якого віку.

До того ж, дітлахи мають знати, що коли приходять до своїх дорослих зі своїми питаннями — вони отримають відповідь.

Терпляче відповідати на ті самі питання знову.

Часто діти (особливо маленькі) можуть повторно ставити ті самі запитання.

Але дорослі мають бути готовими щоразу терпляче відповідати на ці питання.

Знову і знову казати, що все буде добре, все буде гаразд, що батькі знають, як діяти в разі небезпеки і врятують їх.

Давати тілесний контакт.

Безперечно на будь-яку тривогу тіло завжди реагує.

Тому важливо обіймати своє чадо та давати йому відчути кордони.

Покажіть дитині, що ви поруч і оберігатимете її.

Підготуватися до розмови.

Батьки мають бути готові до того, що діти можуть прийти з питаннями.

Важливо не відвертатися, не казати "заспокойся" чи "відчепися", а дати правдиву відповідь відповідно до віку.

Тому ви маєте орієнтуватися у подіях чи хоча б загальних темах.

Як українці характеризують конфлікт на Донбасі / інфографіка 24 каналу.

Відповідати лише на питання, які ставить дитина.

Із 4-5 років діти можуть ставити питання про війну чи насилля.

Але дітям у такому віці варто обмежувати інформацію, важливо говорити коротко і по суті.

Тобто відповідати саме на те питання, яке ставить дитина.

Не розповідайте те, про що дитина не запитує.

Проговорювати рутинні речі.

Нагадуйте дитині, хто є поруч та до кого можна звернутися, коли потрібна підтримка.

Проговорюйте інформацію, яку дитина повинна знати відповідно до віку — адресу будинку, когось з дорослих і де можна його знайти, якщо дитина опинилася сама чи як поводитись у разі небезпеки.

На небезпечній території повторювати план дій.

Якщо ви проживаєте разом з дитиною в прифронтовій зоні – скажіть, що ви знаєте, як убезпечити сім'ю.

Повторюйте з дитиною, що треба робити, якщо ви чуєте сирену чи постріли, чи як поводитися під час пожежі.

Якщо дитина живе на прифронтовій території – повторювати процедуру порятунку – просто обов'язково.

Показати згуртованість солдат.

Тут доречно пояснити, що солдати – це люди, для яких це робота, вони всіх захищають, вони далеко.

Наголосіть, що солдати захищають також один одного, допомагають один одному, що вони згуртовані.

Це особливо важливо, коли серед близьких є люди, які беруть участь у бойових діях – дайте розуміння, що поруч з ним там є хтось, хто про нього може подбати.

Такий образ є підтримувальним для дітей будь-якого віку.

Дозволити почуття.

Ваша відповідь "не хвилюйся" не позбавить дитини тривоги.

Краще скажіть: "Я бачу, що ти хвилюєшся за солдат, за людей, довкола яких війна.

Я теж хвилююся" – покажіть, як саме дорослі переживають ці почуття, як справляються зі своїм страхом.

Допоможіть малечі прожити цей імпульс, адже вона не завжди може виразити словами свої почуття.

Дозвольте дитині виявляти почуття / Фото Вікна.

Ділитися своїми думками та шукати відповіді разом.

З дітьми молодшого підліткового віку можна ділитися своїми думками та почуттями.

Але треба бути готовим, що вони можуть мати свою точку зору, тому давайте їм таку можливість.

До того ж, іноді питання, які ставлять підлітки, заганяють у глухий кут.

Тоді можна сісти і разом пошукати інформацію в інтернеті, знайти спільно відповідь.

Не закріпити негативні реакції.

Є небезпека закріпити негативні реакції чи поведінки у дитини.

Наприклад: коли тривожно, батьки починають агресувати і надалі сама дитина так реагуватиме на тривогу — агресією.

Тому слід намагатися контролювати свої реакції.

Емоційний стан важливіший за слова.

Стан, у якому дорослі говорять з дитиною, важливіший за слова, якими вони говорять.

Дорослий може хвилюватися, переживати, співчувати, але він має залишається стабільним – для дитини це найважливіше.

Коли дитина бачить, що дорослий не контролює ситуацію, то він не контролює сам себе, тому тут можливе потрапляння в дуже глибоку воронку тривожності, з якої важко вибратися.

Звернути увагу на зміни в поведінці дитини.

Коли дитина не ставить запитань — це не означає, що тема її не зачіпає.

Дитина неодмінно зіткнеться з війною, до прикладу, в її поле зору може потрапити картинка, яка її дуже сильно налякає.

Тоді дитина може почати гірше спати, їй снитимуться жахи, вона гірше вчитиметься тощо.

Тілесні прояви тривожності — смоктання пальця, обкушування нігтів, нічний енурез — це все ознаки, що щось відбувається.

За тривожних симптомів — дотримуватися ритуалів і розмовляти.

Якщо батьки бачать тривожні сигнали, то вони можуть спробувати повернути в сім'ю чітке дотримання щоденних ритуалів: сну, прогулянок, прийомів їжі тощо.

Потім поговорити з дитиною, запитати: "Ти щось побачив, що тебе вразило? Щось трапилось у школі?" Але буває так, що ні батьки, ні дитина не можуть пригадати, що трапилося.

Тому більше говоріть з дитиною, заспокойте її.

Коли є ознаки, що дитину щось налякало чи вразило, то з дошкільнятами і дітьми молодшого шкільного віку варто погратися.

Але грати слід так, як дитина сама поведе, не потрібно нічого нав’язувати чи пропонувати.

Супроводжуйте її в цьому процесі, а не ведіть, так діти самотерапевтуються через гру.

Слухати дитину уважно.

Потрібно постійно бути поряд з дитиною, слухати її.

Особливо це потрібно підліткам, хоча вони можуть не показувати, що їм це потрібно і казати про зворотнє.

Дітям важливо знати, що ваша увага з ними, що ви дивитесь очі в очі.

Цей контакт є запрошенням до діалогу: "Ти можеш мені довіряти, можеш мені сказати, я поруч і підтримаю".

Заохочувати до тренувань.

Увагу підлітків можна спрямувати на тренування.

Адже коли дитина займається спортом, у неї з’являється відчуття: якщо тіло здатне впоратися з бігом, відтисканнями, зі спортивними вправами, то з чимось іншим вони теж зможуть впоратися – багато і швидко пройти, бо дитина сильна, може когось врятувати.

А також важливо підтримувати, дуже хвалити дитину за будь-яку ініціативу.

Говорити про те, як дитина може підтримати близьких у небезпеці.

До прикладу, якщо бабуся і дідусь проживають на окупованій території, то варто розповідати, що вони там роблять, змальовувати картинку, що відбувається.

Розкажіть дітям, як можна підтримати одне одного і тих, хто в небезпеці – поговорити з ними телефоном або написати в соцмережах.

Не приховуйте від дитини, якщо хтось з рідних воює / Фото zozule4ka.

Придумати власні ритуали.

Із дітьми молодшого віку пригодяться цікаві ритуали, які допоможуть їм впоратися з тривогою, сумом.

Наприклад, поговорити про щось з ними, а потім "змити водою" тривогу.

Якщо дитина сумує, дізнавшись про чиюсь смерть — поставити свічку, згадати цю людину, відпустити кульку в небо тощо.

Називати речі своїми іменами.

Говоріть все як є.

Не варто казати про загиблих, що вони "заснули", "пішли" тощо, бо це може нав’язати страх, що спати – означає померти.

Треба одразу говорити, що людина померла, якщо дитина про це питає.

Говорячи про смерть, повертати дитину в точку безпеки.

Із 4-5 років вони починають ставити запитання про смерть, це вікова норма.

Але, говорячи з дітьми про смерть, важливо повертати їх у точку безпеки.

Так, можна закінчувати таку розмову словами: "Ти тут у безпеці, і я у безпеці, ми будемо жити довго.

Ми знаємо, що робити, щоб подбати про себе".

Звичайно, у дорослих можуть бути свої страхи, але дитині треба дати відчуття, що батьки все контролюють.

Звернутися до психолога, коли дорослі самі не справляються з горем.

Коли поруч з дитиною нема нікого, хто може підтримати, коли дорослі не можуть впоратись із втратою, то в такому випадку потрібно звернутися до фахівця.

Адже без підтримки дитина може "завмерти" і відмовитися від подальшого розвитку, можливе тривале порушення сну тощо.

Не бійтеся звернутися до психолога.

Карта окупованих територій у Донецькій і Луганській областях / Інфографіка 24 каналу.