"Читав вірша про злодія у присутності члена Компартії": яким Україні запам'ятався Василь Симоненко

"Сховай ці вірші, а краще - спали".

Марія Макарова (Швед), однокласниця: Симоненко дуже любив нашу вчительку з літератури, яка одночасно була і нашою класною керівничкою.

Всі вірші їй показував, які написав.

А вона йому казала: "Вася, сховай ці вірші і нікому не давай".

Він питав: "Чому? Я ж правду написав".

А вчителька йому відповідала, що коли подорослішаєш, то зрозумієш, чому, а поки або сховай або спали.

Про "...слово гордое "товарищ".

Микола Сніжко, журналіст: Колись ми з пафосом, піднесено співали: "Наше слово гордое "товарищ" нам дороже всех красивых слов…".

Василь з підозрою ставився до того гордого слова та інколи вживав його з іронією.

А річ у тому, що - на його глибоке переконання - це слово походить від "товар" (до речі, головного терміна в "Капіталі" К.

Маркса), а товаром на Полтавщині з давніх-давен називають худобу.

Симоненко дуже хотів, щоб ми зверталися один до одного, як добродій до добродія.

Добродій! Це справді звучить не тільки гордо, а й гарно.

А ще він пропонував " зголоситися на тому, що слід ввести таке вітання: "Слава Україні! Навіки слава!".

"Представники компартії не знали, куди подітися...".

Євген Сверстюк, поет, президент Українського пен-клубу: Він читав вірш "Злодій" у присутності черкаського секретаря Компартії..

Мені пригадується новорічний вечір.

Іванові Драчу дали квартиру з натяком – біля Лук'янівської в'язниці.

Чомусь нас запросили.

Там зібралося багато люду з самого ранку, і до вечора почали розходитись.

А тим часом Василеві треба їхати до Черкас.

І раптом переказують, що ЦК комсомолу скликає поетів у Жовтневий палац культури.

У Москві якраз виступав Микита Сергійович (Хрущов - ред.) і всіх вчив їх, лаяв, вивів новий погляд на мистецтво.

Нікого не було з поетів, окрім Василя Симоненка… Коли ми прийшли, відразу його кличуть, дають слово.

Він виходить і читає "Ти знаєш, що ти людина?".

А потім він прочитав усе.

І я не знав, куди дітися, і представники компартії.

Що вражає? При членові компартії були прочитані, зокрема, рядки:.

Де вони, ті відгодовані й сірі,.

Недорікуваті демагоги й брехуни,.

Що в'язи скрутили дядьковій вірі,.

Пробираючись у крісла й чини.

Їх би за грати! Їх би до суду!.

Їх би до карцеру за розбій!.

Доказів мало??? Доказом будуть.

Лантухи вкрадених вір і надій.

"Яку це Ви самостійну Україну маєте на увазі?".

Євген Сверстюк про вечір у Черкаському педінституті, на якому виступав Василь Симоненко: З усього відчувалося, що Василя люблять земляки – навіть саме його ім'я викликало хвилю оплесків.

Однак пильну увагу до його творчості засвідчило не тільки це, а й записка такого змісту: "Яку це Ви самостійну Україну маєте на увазі, коли пишете: "Хай мовчать Америки й Росії ..

Маю я святе синівське право З матір'ю побуть насамоті"?".

Знаючи адресну провокативність такого "зацікавлення", Василь спокійно й зумисне недбало прочитав написане й відповів так: "У мене Україна одна.

Якщо автор запитання знає другу – хай скаже.

Будемо вибирати".

У пошуках Биківнянських могил.

Василь Симоненко з художницею Аллою Горською (пізніше вбита за нез'ясованих обставин - прим.

ред.) і режисером Лесем Танюком тривалий час об'їжджали села довкола Києва, розпитували місцевих, допитувалися спогадів про репресивні 30-ті роки.

Так намагалися знайти поховання людей, закатованих НКВС.

Аж у Биківні вони знайшли те, що шукали.

1963 року під селищем Биківня біля Києва знайшли поховання останків тисяч людей, розстріляних НКВС у 1937–1941 роках.

І це не вдалося приховати від партії.

Запис у щоденнику від 3 вересня 1963 р.

С.: "Друзі мої принишкли, про них не чути й слова.

Друковані органи стали ще бездарнішими й зухвалішими.

"Літературна Україна" каструє мою статтю, "Україна" знущається над віршами.

Кожен лакей робить, що йому заманеться..

До цього ще можна додати, що в квітні були зняті мої вірші у "Зміні", зарізані в "Жовтні", потім надійшли гарбузи з "Дніпра" й "Вітчизни"...".

відчуваю, ніби щось собі - розірвалось усередині.

Ніна Черняк, журналістка: він друга зі свого рідного села поїхав проводжати на потяг.

Вже темніло, а він захотів купити сигарет.

Продавчиня суворо наголосила йому: "За-а-крито!", а потім побачила міліціонерів недалеко і сказала, щоб забрали хулігана.

Чоловіки в формі підійшли, взяли Василя попід руки і почали розпитувати, хто він.

Побачивши посвідчення "Молоді Черкащини", його взяли і відвезли на станцію Шевченка, бо це була транспортна міліція ..

Друзі та колеги Василя Симоненка визволили його з буцегарні.

Василь показував синяки й побої товаришам, але йому звеліли, щоб ніхто про це не знав, тому поскаржитися кудись він не наважився.

Потім його почали мучити болі.

Друзі відвезли його до лікарні.

Увечері 13 грудня 1963 року Василь попросив яблук і Ніна Черняк пообіцяла принести їх на ранок.

Уже збиралася на роботу і по дорозі планувала зайти до лікарні, та її зупинила газетна стаття.

Ішлося про смерть письменника Василя Симоненка.

Симоненко - колегам про побиття черкаською міліцією: "Я їм "не сподобався".

Коли везли, погрожували: ну почекай, ти ще будеш проситися, на колінах повзатимеш.

Я ж їх поліцаями обізвав іще..

Вони затятими виявилися.

Та, мабуть, і звикли ставитися до людей, як до бидла.

У тому казематі мене зачинили.

Я почав грюкати в двері.

Довго не відчиняли.

Я ще дужче.

З'явився один здоровило, як лещатами, скрутив за спину руки, на зап'ястя наче зашморг накинув, штовхнув донизу, на дерев'яний лежак і прив'язав до нього поясами, що там були.

Тепер я вже не міг і ворухнутися.

Руки пекло, як у вогні.

Кажу: що ж ти робиш, гад? Отоді він і почав мене лупцювати.

І зараз відчуваю, ніби щось собі - розірвалось усередині...".

Чи знаєте ви, що музичний хіт під назвою "Не моя" гурту "Козак Систем" - це покладений на музику романтичний вірш Василя Симоненка.