Святкова агресія і грип-убивця: небезпечні новинні слони, зроблені з мух

У наших моніторингах ми переважно аналізуємо політичні новини.

Адже саме в них найбільше маніпуляцій.

Рідше — економічні, переважно коли вони мають політичне підґрунтя (чого вартий приклад, коли «1+1», виправдовуючи політику уряду щодо фізичних осіб-підприємців, малював образ «підлого ФОПа Азіза»).

Новинам на різноманітні теми, які заведено називати «соціальними», діставалося набагато менше уваги.

Найбільш кричущі потрапляли до рубрики «треш дня» щотижневих оглядів, але багато що залишалося за кадром.

У 2020 році ми спробуємо це виправити.

Адже порушення стандартів у соціальних новинах мають не менш негативні наслідки, ніж маніпуляції в політичних.

Тут менше піару власників, прихованої реклами їхніх бізнесів, просування політичного порядку денного чи нав’язування електоральних преференцій.

Проте недбалість, поверховість, необачність журналістів, їхня схильність вішати ярлики чи роздмухувати сенсації на порожньому місці може дезінформувати, налякати глядачів, змусити їх зробити хибний вибір, сформувати спотворені ціннісні установки.

Ось два приклади з одного дня — 13 січня.

@video=//www

Це сюжет програми «Сьогодні» каналу «Україна» про те, що люди дедалі частіше кидаються на людей, але вони в цьому не винні, бо «не ми такі — життя таке».

Спершу, як вимагають канони жанру, драматичний опис ситуації.

«Нападають і навіть убивають, — каже ведучий Максим Сікора в підводці.

— І у період новорічно-різдвяних канікул поліція все частіше фіксує такі випадки.

Лише за перші тижні 2020-го правоохоронці розслідують із десяток гучних справ.

Напади підлітків на людей, спроби зґвалтування, бійки.

“Сьогодні” з’ясували, чому такий сплеск агресії і як із нею боротися».

Сюжет Анастасії Середи починається зі схожої страшилки: «Група підлітків забила чоловіка до смерті.

Жінка виявила два трупи у шафі орендованої квартири.

Чоловік атакував дівчину та намагався її зґвалтувати.

Такими заголовками рясніють новинні стрічки від першого дня 2020-го».

Редактор, якби він брав участь у створенні цієї одиниці контенту, мав би повернути матеріал його авторам із низкою уточнювальних запитань.

На скільки конкретно збільшилася кількість таких правопорушень у порівнянні з яким періодом? У чому, власне, полягає «сплеск»? Яка динаміка загалом — чи справді зростає злочинність? «Десяток» гучних справ — це на всю Україну? Це багато? Скільки було, наприклад, за попередні два тижні? Якщо сплеск справді є, то чи він не відбувається щороку на свята? І якщо так, то з чим це пов’язано? («Лезо Оккама» підказує нам, що, наприклад, із вільним часом і зловживанням алкоголем.) Відповіді на ці питання можна знайти в Національній поліції, у Держстаті, у юристів-кримінологів.

Натомість у сюжеті розповідається в деталях про напад чоловіка, який завдав двадцять одне поранення (за іншими даними — 17) «саме цим ножем» дев’ятнадцятирічній Альоні, намагаючись її зґвалтувати.

Навряд чи такий напад, хоч який жорстокий, є унікальним (про це ми знаємо, наприклад, із циклу Дмитра Фіоніка про маніяків, що вийшов торік на «Забороні»).

«Під час самого затримання і у суді підозрюваний поводиться спокійно, — додає «шок-деталей» кореспондентка, — як і група підлітків, що напала на чоловіка на вулиці та забила до смерті палицями та ногами».

Отже «спокійна» (за оцінкою кореспондентки, яка не зрозуміло, чи була присутня, чи склала своє враження з відео або чужих слів) поведінка в суді — єдина спільна риса, що об’єднує історію різника-ґвалтівника та хуліганів-убивць.

Можна було би зробити висновок, що підозрювані в цих злочинах — холоднокровні маніяки-відморозки (які в принципі не можуть бути типовими злочинцями).

«Така агресія у період передноворічних свят не випадкова, кажуть психологи», — веде далі Анастасія Середа, хоча щойно йшлося не про «таку агресію», а про спокій у суді.

«На поведінку людей впливають кілька факторів: від економічної і політичної ситуації в країні до власного горя на тлі загальних святкувань», — узагальнює думку вигаданих «психологів» журналістка.

«Психологи» — це одна психологиня, яку звуть Віра Романова.

Вона пояснює щось про агресію, але ми не знаємо, яке запитання ставила їй журналістка, тому з її коментарів неможливо зрозуміти, про що говорить психологиня — про конкретні два (три?) згадувані злочини чи про якусь узагальнену «таку» агресію, яку описала журналістка «України».

Із слів психологині авторка робить ще один висновок: «Через неможливість змінити щось глобальне люди виміщують злість на незнайомцях, а у період свят особисті негаразди можуть стати поштовхом до так званої помсти тим, кому пощастило більше.

Причому чоловіки частіше схильні наламати дров у стані агресії».

У пошуках відповідей на запитання «чому люди скоюють злочини?» проведені тисячі досліджень, написані тисячі книжок і дисертацій.

Але журналістка «України» знаходить одну-єдину відповідь, виколупуючи її з коментарів психологині, які стосуються незрозуміло яких саме злочинів, і резюмує: «Побороти таку агресію можна.

Тут головне — взаємодіяти і показати, що існують несилові методи вирішення проблеми».

Відмотаймо трохи назад.

Починалося все з двох історій — про чоловіка, який напав на дівчину і, ґвалтуючи, штрикав її у спину, і про підлітків, які напали на чоловіка, намагаючись його пограбувати, і «випадково» вбили ударом по голові.

Чи має на увазі журналістка, що жертви погано «взаємодіяли» з цими лиходіями і не спромоглися переконати їх у доречності несилових методів вирішення проблеми? Яким саме є несилове вирішення проблеми у випадку спроби зґвалтування? А коли тебе б’ють по голові на вулиці?.

Ви взагалі чуєте, що говорите, колеги?.

І де, врешті-решт, хоч якась конкретна причина — цифра зі статистики, твердження правоохоронців абощо, — вважати, що такі випадки, зумовлені нібито якоюсь особливою святковою агресією, трапляються «дедалі частіше»?.

Ця вигадана на порожньому місці кримінально-психологічна маячня, нагадаю, вийшла в ефірі одного з наймасовіших телеканалів.

Мільйони людей побачили це й мали нагоду проінтерпретувати на свій розсуд.

Або просто почати боятися ходити вулицями, бо на перехожих «нападають дедалі частіше».

Те, як медіа можуть роздмухати не просто паніку, а масовий психоз, ми бачили десять років тому.

Тоді, восени 2009 року, під час непростої президентської виборчої кампанії та сезонного збільшення випадків респіраторних захворювань, задля сенсаційності та на догоду політикам медіа роздмухали «епідемію свинячого грипу».

Паралізувавши й налякавши аудиторію, вона ж електорат, вона ж громадяни, на кілька тижнів.

Можливо, ця історія була занадто давно і вже забулася, але радше вона просто нічого не навчила.

Адже сьогоднішні новинарі з легкістю закидають аудиторії аналогічні страшилки.

@video=//www

Це сюжет програми «ТСН» про «1+1» про те, що в Тернополі люди масово хворіють на надважкий грип і помирають від ускладнень — із натяком, що це, можливо, штам H1N1, відомий як «свинячий грип».

Загальний посил сюжету міг би бути навіть корисним: не займайтеся самолікуванням, звертайтеся до лікарів, щойно відчуєте симптоми грипу, інакше є ризик ускладнень.

Знов у підводці страшилка: лікарні Тернополя «переповнені пацієнтами із запаленням легень як ускладнення грипу… це вірусна пневмонія і в неї дуже стрімкий перебіг… якщо вчасно не звернутися до лікарів, людина буквально згоряє за кілька днів».

Перша частина сюжету саме про це — випадки захворювання, необачність хворих, які займаються самолікуванням, і приклади, коли це призвело до фатальних наслідків.

Фокуси починаються у другій частині.

Тут з’являється Олена Сидорович — удова чоловіка, померлого від грипу.

«ТСН» цитує такі її слова: «Ми не готові, скажімо так, до такого штаму вірусу і до такого перебігу, і до такої кількості хворих.

Ми не вміємо їх ні лікувати, ні діагностувати».

Ця фраза вирвана з контексту, але очевидно, що говорить Олена не про себе, а переказує слова невідомих медиків.

Отже, медики не готові до епідемії невідомого штаму вірусу?.

«Визначити, який саме вірус зараз вбиває людей, можна лише у перші дні хвороби, а більшість хворих надходять пізніше», — переказує журналістка пояснення «тернопільської лікарні», а далі цитує директора комунальної лікарні № 2 Ростислава Левчука, який каже, що в одному випадку вдалося поставити діагноз грипу типу А.

І далі: «… але порівнюють такий наплив пацієнтів із вірусною пневмонією з тим, який був тут десять років тому, коли лютував свинячий грип».

Далі — коментар Ольги Голубовської: «Из всех штаммов вируса гриппа вот этот H1N1 — именно тот, который непосредственно сразу поражает лёгкие», — і переказ її подальших слів: «Саме з західних областей, нагадує столічна лікарка-інфекціоністка, 10 років тому почався сезон пандемічного грипу, від ускладнень якого померло 400 людей.

Ця зима теж буде непростою…».

Ольга Голубовська — не проста собі лікарка-інфекціоністка.

Зовсім нещодавно вона у статусі радниці міністра охорони здоров’я опинилась у центрі скандалу, пов’язаного з можливим лобіюванням інтересів фармацевтичних компаній.

А потім поширила інформацію про ненадійність вакцини від дифтерії, що, м’яко кажучи, суперечило позиції міністерства.

Ймовірно, про це варто було згадати, представляючи «незалежну експертку», яка досить відверто натякає на повернення грипу H1N1 в Україну, не маючи для цього ніяких явних підстав.

Адже жодних підтверджених випадків цього грипу в Україні зараз немає.

Аналогічний «подвиг» десять років тому здійснила Інна Богословська, у прямому ефірі телешоу на загальноукраїнському каналі заявивши, що насправді хвороба, від якої масово помирають люди в Україні, — не грип, а легенева чума.

Щоправда, Богословська — політикиня, а Голубовська — лікарка й коментарі її глядач може сприймати як не просто фахові, а такі, що відображають офіційну позицію Міністерства охорони здоров’я.

Хоча радницею міністра Голубовська вже не є.

До речі, минулого року Голубовська лякала українців епідемією іншого грипу-вбивці — А(H3N2).

Її прогноз про «агресивний вірус, який убив у США 80 тисяч людей», циркулював у медіа до весни.

На щастя, жахливої епідемії американського грипу ми не зазнали.

Завершується матеріал «ТСН», знову ж таки, корисними порадами одразу бігти до лікаря, щойно відчуєте грипозні симптоми.

Але всі ці корисності — ніщо в порівнянні з двома ключовими, хоч і непрямими, меседжами сюжету: 1) в Україні, ймовірно, «свинячий грип»; 2) лікарі безпорадні.

Остання теза, озвучена людиною, не причетною до медицини, особливо небезпечна — вона відохочує звертатися до медиків і заохочує до самолікування.

Як наш народ «рятується» від респіраторних інфекцій, відомо.

Десять років тому українці розкупили в аптеках усі можливі «таблетки від грипу» — і гомеопатичні фуфломіцини, й антибіотики, які від вірусів не помічні.

Чи може бути грип, від якого вмирають люди в Тернополі та інших містах, штамом H1N1? Теоретично може, адже цей грип, який медики воліють не називати «свинячим», зараз поширюється в Європі.

Його прихід в Україну прогнозували ще восени.

Але те, що він прийшов, потрібно довести, й поки що, як випливає із сюжету, підтверджень немає.

По офіційну позицію щодо H1N1 в Україні слід було звернутися не до відставної Ольги Голубовської, а до міністерства, й воно, ймовірно, оперувало би у своїй відповіді статистикою, а не оцінками на кшталт «у Києві трошки краща ситуація, ніж у Житомирі», як це робить Голубовська.

Матеріалові бракує конкретних цифр.

Яка захворюваність на грип і яка смертність від його ускладнень була торік, яка буває зазвичай, яка є тепер? Цифри мають сенс і надаються до інтерпретації тільки в порівнянні з іншими цифрами.

«Переповнені лікарні», «десятки хворих» і «зима буде непростою» — злочинно безвідповідальні формулювання, які глядачі, знову ж таки, можуть інтерпретувати на свій розсуд.

А радше, зважаючи на схильність людської свідомості посилювати сигнал і тривожно робити з мухи слона, просто зроблять висновок, що в Україні знов «лютує» «свинячий грип», лікарі не знають, що робити, а влада — як завжди, все приховує.

Ці два випадки об’єднує відсутність у журналістів і їхніх редакторів відчуття відповідальності перед аудиторією.

Можливо, автори двох наведених сюжетів (насправді таких зразків можна назбирати в теленовинах щодня набагато більше) десь чули, що журналіст повинен повідомляти факти й не думати про наслідки.

Так от: малося на увазі дещо інше.

Про такі наслідки, як спровокована хибними узагальненнями та штучно скомпільованими фактами та припущеннями паніка, — думати варто.