Якби не вони, то хтось інший би загинув: як попрощалися із екіпажем рейсу Тегеран-Київ

Сьогодні в терміналі В аеропорту Бориспіль прощаються з екіпажем та пасажирами рейсу Тегеран-Київ.

В літак Boeing 737 влучила іранська ракета 8 січня.

Тіла загиблих привезли близько 11:00.

Їх зустрічали президент Володимир Зеленський, прем'єр-міністр Олексій Гончарук, спікер Верховної Ради України Дмитро Разумков та президент компанії МАУ Євгеній Дихне.

Під сумну музику солдати у парадній формі несли закриті труни від літака до машин.

Вони були закутані у прапор України.

Далі їх перевозили до терміналу В.

Першим винесли труну з Володимиром Гапоненком, командиром екіпажу.

Близько 13:00 родичі, друзі та колеги почали сходитись до трун загиблих, щоб вшанувати їх пам'ять.

При вході до терміналу В перевіряли речі через металошукач.

Службова собака породи вівчарка обнюхувала їх.

Потоки людей покладали квіти до трун.

Більшість несли троянди та гвоздики.

Більше 30 працівниць МАУ в жовтих косинках на шиї із зібраними зачісками та робочим макіяжем плакали та обіймалися біля трун.

За огорожею праворуч кілька десятків фотографів та відеооператорів знімали прощання.

Кілька з них пошепки сварилися за кращі місця для фото.

На вулиці білявка із зібраним волоссям нервово курила та витирала платком сльози."Я очень хорошо знала Льошу, Игоря и Вову (Олексій Науменко, інструктор, Володимир Гапоненко, командир екіпажу, Ігор Матьков, старший бортпровідник, - ред.

Они очень хорошие ребята", говорить Олена Шутька, стюардесса компанії МАУ в декреті.

Під час розмови робить паузи.

Не може говорити через сльози.

"Кращих небо забирає першими.

Сьогодні всі плачуть, бо хлопці були чудовими.

Не можу сказати про них жодного поганого слова.

Ігор Матьков був дуже красивим хлопцем.

Любив посміхатися.

Мріяв перевчитися на пілота.

Наче вчора було, як ми стоїмо разом на зупинці та розмовляємо.

В компанії чим довше працюєш, тим краще знаєш колектив.

Я працювала з 1998 року.

Спершу в нас був дуже дружній колектив.

Все, що траплялося залишалося в літаку.

Потім почалася політика доносів один на одного, щоб вислужитись.

Хлопці ніколи цим не займалися.

Стали першокласними тільки завдяки таланту.

Не боялася повернутися до них спиною.

З ними можна було і в вогонь і у воду летіти.

Сумно, що начальтво допускає польоти над зоною бойових дій.

Якби не вони, то хтось інший би загинув.

Вову взагалі дружина не пускала.

Він казав: "Якщо не я, то хто ж?".

Був дуже відповідальним", згадує Шутько.

Праворуч від терміналу стоять 5 машин швидкої.

За кілька метрів від них високий чоловік гойдає візок з дитиною.

Очі вологі від сліз."Не с кем ребенка оставить.

Жена бортпроводница.

Сейчас внутри прощается с коллегами, пока я с ребенком.

Работал со всеми ребятами.

Когда пришел в компанию, то Алексей Науменко уже тут был", говорить 53-річний Андрій Мартинюк, пілот МАУ.

"Він пройшов довгий шлях до авіації.

Працював в кількох компаніях.

Був дуже освітчений у всьому, що стосувалося техніки.

Коли треба було когось підтягнути, то завжди його посилали.

Брав на себе складний фронт робіт.

По-людськи, з ним було приємно спілкуватися.

Гапоненко був другим пілотом, коли я прийшов.

Він швидко доріс до командира.

Був дуже неоринарною людиною із своєрідним мисленням.

Таких людей мало.

Мав багато хоббі.

Цікавився фінансами.

Міг цікаво про це розповісти.

Настільки глибоко вникав в ті теми, які йому були цікавими, що легко міг стати професіоналом і в інших сферах.

Він дуже любив дітей.

Другий пілот Хоменко раніше був військовим пілотом, як і я.

Він пройшов довгий шлях, перш ніж потрапити до МАУ.

Був спочатку замкомандиром, а потім командиром авіаційної ескадрилії.

Запрошував мене як ветерана до частини.

Хлопці першокласні профі.

Навіть думки не виникало, що сталася помилка пілотів.

Коли у людини льотний стаж більше 6 тисяч годин, то це вже професіонали високого класу".

У капітана екіпажу Володимира Гапоненка було майже 12 тисяч годин льотного стажу.

Іранські ЗМІ в перші дні після падіння заявляли, що літак впав через технічні несправності."У нас постійно проходять аудити, перевірки та тренажери двічі на рік.

Не вірю в те, що розслідування буде проведена чесно.

Оператор, що натиснув на кнопки запуску ракети не міг переплутати пасажирський літак з ракетою", каже Мартинюк.

"Американські летять зі швидкістю 1000 кілометрів на годину.

Літак при зльоті встиг набрати тільки до 500 кілометрів на годину.

Ракета та літак літають на різних висотах.

Гігантську махіну не побачити навіть механічно неможливо.

Є політична відповідальність.

Хтось мав це прорахувати.

Що стосується затримки через перегруз, то це робочі моменти, що часто трапляються.

Коли пасажир сидить і бачить через ілюмінатор, як несуть його речі з літака, то починає істерику.

Через це можуть затримати літак.

Від думок про катастрофу рятує мала дитина, що вимагає уваги.

Коли лишаюсь один, то підкочується ком до горла.

Дивно, що вони сфотографувалися перед вильотом.

Я хоч в прикмети і не вірю, але зазвичай екіпажі так не роблять".

До пілота підходить дружина в чорній довгій шубі."Я про тебе вже всі таємниці пресі розповів", жартує пілот.

Жінка ледь посміхаючись бере його за руки та веде до зупинки.

Вона була моєю бортпровідницею тільки раз, але все одно хочу висловити свою громадянську позицію та попрощатися з нею та іншими членами екіпажу.

До катастрофи вважав, що цивільна авіація – це бепечний вид транспорту", каже 35-річний Павло Мельник, пасажир МАУ.

В оточенні двох жінок повільно йде літній чоловік.

Розгублено дивиться по сторонах та постійно питає в жінок дорогу до зупинки."Я прийшов попрощатися із синочком дружининої сестри Льонєчкою (Олексієм Науменком, - ред.

"Він завжди мріяв про небо", каже 76-річний Станіслав Іванович.

"В нього і батько постійно літав.

Він був чудовим сином та батьком двох дітей".

Біля урни курить чоловік в цивільному одязі та капелюсі із знаком літака.

Говорить хриплим тремтячим голосом."Я знав всіх і пілотів і бортпровідників.

Вони професіонали високого рівня.

Прийшов сьогодні віддати свій громадянський борг своїм колегам.

Це був посилений екіпаж", каже Олег Соболєв, державний інспектор з авіаційного нагляду за льотною експлуатацією.

З терміналу виходить білява жінка з розкуйовдженим волоссям під руку з блідим чоловіком у чорному пальто.

Від сліз на обличчі жінки розтеклася крапля туші."Ми прийшли до Гапоненка, друга нашої родини.

Це велика втрата для всіх нас.

Він був світлою та доброю людиною", говорить 44-річна Наталія Садченкова.