Про важливість двопартійної підтримки України з боку Сполучених Штатів Америки

З часів проголошення незалежності Україна перебувала у різних полях зору політики Сполучених Штатів Америки.

Однак у Вашингтоні завжди визнавали важливість Української держави та її виключне положення в Європі і світі.

Тому влада США, зокрема її законодача гілка, ніколи не залишалася байдужою до долі України.

Ще у 1990-х рр.

члени американського Конгресу та народні депутати України були активними учасниками розбудови двосторонніх відносин.

Саме у той час визначними фігурами українсько-американської взаємодії стали сенатори і конгресмени Річард Лугар, Джон Маккейн, Мітчелл Мак.

Коннелл, Марсі Каптур та інші.

Починаючи з 2013 року, Україна отримала вагому підтримку Конгресу США.

А 2014-й взагалі став рекордним за кількістю знакових подій у Сполучених Штатах, що стосувалися українського питання, адже не лише політики та експерти, але й звичайні громадяни США почали розуміти, що Київ — це швидше європейська, аніж пострадянська столиця.

Стало очевидним і те, що український народ має власну тисячолітню історію й право на самовизначення, а пропаганда російських ЗМІ, яка все ще продовжує працювати для широкого загалу, не має нічого спільного зі свободою слова.

Такої уваги до України, кількості заяв, візитів, прийнятих декларацій та затверджених впродовж року законопроектів раніше не було в історії США.

Вашингтон від самого початку підтримав Революцію гідності.

США наполягали на припиненні насильства, продовженні політичного діалогу, скасуванні «антидемократичного законодавства», дотриманні прав і свобод в Україні.

З кожним новим наступом Кремля на суверенітет та цілісність України, окупацією Криму, навчаннями російських військ на українському кордоні, військовим вторгненням на Донбас — США посилювали тиск на Росію.

З огляду на напружену політичну, економічну та безпекову ситуації в Україні, агресію Російської Федерації, військові дії на сході нашої держави, питання підтримки української політики американськими політичними діячами, зокрема конгресменами, є особливо актуальним і значимим.

Адже одним з головних зовнішньополітичних завдань України на найближчий час, крім кроків із подальшої інтеграції з Європейським Союзом, є вирішення конфлікту із східним сусідом та стабілізація внутрішньополітичного життя.

Численні жертви й втрати, яких зазнала Україна за останні роки, змушують замислитись над силою принципів міжнародного права, дотримання угод та домовленостей.

Саме тому роль окремих політиків, які стоять на варті захисту цінностей вільного світу (до якої партії вони б не належали), — є достатньо ключовою та впливовою.

Так, однією з найвпливовіших лобістів у Конгресі питань, пов’язаних з Україною, є конгресвумен від Демократичної партії Марсі Каптур, співавторка резолюції № H.

Res.447 «На підтримку демократичних і європейських устремлінь народу України та його права вибирати власне майбутнє, вільне від залякування і страху» та авторка проєкту закону № H.

R.5859 «Про підтримку свободи України» (обидва від 2014 року).

Починаючи з подій Євромайдану й подій, пов’язаних з вторгненням російських військ на територію України, вона неодноразово підтримувала Українську державу та українських громадян в їх демократичних і європейських прагненнях та праві на вибір свого власного майбутнього, без залякування і страху.

Головним здобутком М.

Каптур щодо поглиблення відносин між обома країнами є той факт, що вона була однією зі співзасновників Українських зборів в американському Конгресі — Конгресового Українського Кокусу — групи американських конгресменів, які проявляють особливий інтерес до України, сформованої у 1997 році.

Адже Український Кокус є одним із найбільших подібних об’єднань у Конгресі США, в становленні якого особливо вагомою була роль Українського конгресового комітету Америки.

Члени кокусу зустрічаються з представниками української влади, народними депутатами України, беруть активну участь у заходах з української тематики в американському законодавчому органі (Дні України в Конгресі) тощо.

Не меншу підтримку Україні надає конгресмен Еліот Ленс Енґель, Голова комітету у закордонних справах Палати представників Конгресу США, який також, як і Каптур, є членом Демократичної партії США та Українського Кокусу.

Енґель був автором зазначеної вище резолюції № H.

Res.447 і є прихильником більш активної участі Сполучених Штатів по вирішенню до кризи в Україні та введення санкцій щодо Росії через її агресивні дії відносно Української держави.

Одним із щирих прихильників України, якого варто окремо виділити, був сенатор-республіканець Дж.

Затятий противник цинічної політики Росії, Маккейн ще 2004 року, разом з сенатором-демократом Джозефом Ліберманом, був ініціатором прийняття Комітетом Конгресу у закордонних справах проєкту резолюції № H.

Res.336, яка закликала Президента США Джорджа Буша-молодшого припинити членство РФ у «Групі Восьми» (G8) із-за відступу її керівництва від демократичних норм, зокрема, через переслідування вільної преси і представників великого бізнесу, за відсутність незалежного судочинства та масові злочини проти мирних мешканців Чечні.

Підтримуючи народні протести під час подій Євромайдану та засуджуючи силові розгони, Джон Маккейн 2013 року прибув до Києва, де спостерігав за подіями з Будинку профспілок, в якому був розташований штаб революції, та, разом із сенатором-демократом Крісом Мерфі, виступив на сцені перед мітингувальниками з підтримкою України та її народу.

Сенатор Маккейн активно підтримував Україну й під час військової інтервенції Росії на територію України — Крим та Донбас.

А наприкінці 2016 року у складі делегації з іншими сенаторами (Ліндсі Гремом, Емі Клобучар) відвідав командний пункт підрозділу морської піхоти Військово-морських сил України біля Маріуполя, щоб на власні очі переконатися у тій ситуації, яка склалася на сході України внаслідок дій РФ та задля того, щоб в чергове запевнити український народ у підтримці з боку США.

Варто підкреслити, що Маккейн був чи не найбільшим прибічником надання Україні летальної зброї, про що неодноразово закликав американських і світових лідерів.

З одним з таких закликів до світу щодо негайного надання Україні зброї Маккейн 8 лютого 2015 року виступив на 51-й Мюнхенській конференції з безпеки, що було досить сильним сигналом.

І, варто визнати, потуги в цьому напрямі мали свої плоди й офіційний Київ почав отримувати американську зброю, особливо коли стало зрозуміло, що влада Росії не бажає йти на компроміси, продовжуючи надалі вести агресивну зовнішню політику.

На жаль, 25 серпня 2018 року Дж.

Маккейн пішов з життя, що, вочевидь, було великою втратою не лише для США, а й для всього вільного світу.

Україна завжди пам’ятатиме Маккейна, адже в його особі українці втратили дійсно великого друга, захисника й поборника демократії.

Доказом подяки за активну проукраїнську позицію є проведення в Україні різного заходів, присвячених постаті видатного американця, на честь якого навіть було перейменовано одну з центральних вулиць української столиці.

Позаяк підтримка України продовжує мати місце серед багатьох американських політичних діячів, незалежно від їхньої партійної приналежності.

Адже вони добре розуміють, наскільки важливим є питання захисту свободи і демократії у світі, включно з нашою країною.

Приміром подальшої солідарності з Українською державою з боку американських партнерів може слугувати факт того, що американський Конгрес наприкінці 2019 року, у доволі непростий час як для США, так і для України, схвалив законопроєкт про державну оборону на 2020 фінансовий рік, в якому передбачена допомога для України в сумі 300 млн.

доларів і який Дональд Трамп невдовзі підписав.

Інший приклад — внесення на початку 2020 року конгресвумен М.

Каптур та іншими членами групи підтримки України у Палаті представників (Е.

Гаррісом, М.

Квіглі, Б.

Фіцпатриком) на розгляд Конгресу резолюції на підтримку України і українського народу, в якій йдеться про підтримку США демократичним процесам в Україні, її інтеграції до НАТО, міститься заклик щодо посилення американської допомоги у сфері безпеки та оборони, підтверджується позиція Вашингтону проти побудови другої гілки від Росії до Німеччини газопроводу «Північний потік» тощо.

Є сподівання, що і цей документ пройде усі необхідні процедури й буде прийнятий найближчим часом.

У розрізі вище зазначеного, важливо, щоб Україна зі свого боку також продовжувала докладати усіх можливих зусиль для поглиблення двосторонніх відносин між Києвом та Вашингтоном.

Головним фактором у цій царині має виступати злагоджена робота усього державного апарату, включно із зовнішньополітичним відомством, та активна діяльність закордонного українського представництва в США.

Вельми обнадійливим є той факт, що до роботи в Посольстві України у Вашингтоні приступив новий його очільник — Володимир Єльченко, який 6 січня 2020 року вручив вірчі грамоти американському главі держави.

І, варто зазначити, кандидатура є доволі вдалою, особливо з огляду на те, що В.

Єльченко добре усвідомлений у внутрішньополітичному житті США.

Адже, варто нагадати, що він двічі у своїй дипломатичній кар’єрі обіймав посаду Постійного представника України в Організації Об’єднаних Націй, а також двічі посаду Постійного представника України в Раді Безпеки ООН, не раз захищаючи перед світовою громадськістю інтереси України, включно у розрізі російської гібридної війни, що є дуже непоганою основою для подальшої роботи Єльченка в США.

З огляду на зазначене, є надія, що ті зв’язки, які були налагоджені між українським та американським народами не лише збережуться, а й надалі укріплюватимуться і розвиватимуться.

Для цього, головним чином, потрібне збереження двопартійної підтримки політикумом США українського питання, особливо у рік непростої американської президентської кампанії, та тримання українського порядку денного в якості актуального.

Щодо президентських виборів в США, то не секрет, що кінець 2020 року буде кульмінацією тієї довгої й запеклої передвиборчої кампанії, яка, разом з процедурою імпічменту, переросла в політичну кризу і в яку, волею-неволею, була втягнута Україна, з важко прогнозованими результатами.

Попри все, вірогідність посідання головного крісла у Білому домі республіканцем Д.

Трампом вдруге — є досить високою.

У будь-якому випадку, з огляду на те, що Вашингтон є основним партнером Києва на міжнародній арені, українському політикуму та вітчизняній дипломатії потрібно продовжувати розвивати і поглиблювати двосторонню співпрацю з цією північноамериканською державою, незалежно від того, хто саме перебуватиме чи то в Овальному кабінеті, чи то в інших органах влади США.

Підсумовуючи, можна з упевненістю сказати, що Сполучені Штати Америки мають намір йти до кінця у справі підтримки України і обидві партії, Республіканська та Демократична, є солідарними на цьому шляху.

У Вашингтоні власним прикладом доводять, що основа світового порядку — у виконанні угод і дотриманні норм міжнародного права всіма без виключення акторами, а саме тими, хто хоче жити у цивілізованому світі, бажаючими добросовісно дотримуватися існуючих правил гри.

Таким державам як Україна, яка знаходиться на передовій у протистоянні вільного світу із силами зла, завжди необхідно триматися поруч таких могутніх країн як США, ще більше посилюючи відносини, які склалися за останню чверть століття між обома народами.

Тільки разом ми зможемо подолати усі труднощі, які посилає нам доля.

А той, хто на це не згоден та відверто зневажає міжнародний порядок, має платити за це адекватну ціну.