"Навіть військові не соромляться сліз": Жадан популярно про різницю між українцями та росіянами

Українці набагато емоційніші та відкритіші порівняно із росіянами.

Таку думку в ефірі "5 каналу" в програмі "Рандеву" висловив письменник Сергій Жадан.

"Важлива річ, яку я навчився у співвітизників, українців – це не боятися пафосу.

Згадай, які ми були до 2014 року.

Певний скепсис, іронія, нехіть до всього, дистанціювання.

А натомість тепер бачиш, як плачуть чоловіки, плачуть військові від емоцій, які в них є.

От я недавно був на врученні нагороди "Народний герой" і там виходили офіцери.

І просто плакали, дякуючи тим, з ким вони воювали ці 5 років.

Не від безсилля, не від безпорадності, а від усвідомлення вдячності, із якими людьми їм випало разом воювати.

Ти розумієш, що не слід цих сліз соромитися.

І цього пафосу не слід соромитися.

І це те, що нас характеризує великою мірою", – сказав Жадан.

Він додав: "Загалом оця емоційність – мені важко порівнювати з росіянами, бо я в принципі росіян не дуже добре знаю, я загалом крім, оцих районів прикордонних, де я виріс, і Москви із Петербугом, я ніде і не був, та і бути не сильно хочу, – тому важко порівнювати, але те, що ми набагато емоційніші, набагато вікритіші, – це очевидно.

Це і позитив, і негатив".

Крім того, письменник висловив думку, що взгалі, аби не було якоїсь депресії і страху, бажано регулярно їздити на схід, поближче до лінії фронту.

"Коли ми сидимо у своїх фейсбуках, нам реальність здається чорно-білою, нам здається, що є прихильники, є противники, тут добре, тут погано.

Насправді ти приїздиш у військову частину, спілкуєшся з військовими і ти розумієш, що вони проголосували от приблизно навпіл.

Половина за одного кандидата, половина – за іншого.

Але всі вони воюють за Україну, вони всі військові однієї частини, вони всі ідуть на завдання і кожен з них має той самий ризик загинути щодня за те, що ми ось тут сидимо і поливаємо тут одних брудом, а іншим даємо якісь лаврові вінки і так далі".

– сказав Жадан.

"Це цікаво розуміти, що все-таки реальність – складніша.

Вона якось ніби не дуже відповідає нашим уявленням і це нас якось дезорієнтує… що реальність на вулиці не збігається із фейсбучною картинкою.

Щоб не було якоїсь депресії і страху, бажано взагалі регулярно їздити на схід, поближче до лінії фронту.

Так, їздити допомагати війстковим, допомагати цивільним, спілкуватися з людьми – і тоді буде поменьше стереотипів стосовно мешканців Донбасу, тоді буде менше зневіри стосовно нашої армії, буде більше довіри і впевненості.