Як працює саморегуляція в Данії

До системи регуляції (саморегуляції) медіа в Данії входять наступні органи:.

Рада з питань преси (Press council);.

Міністерство юстиції – важливий гравець у системі регуляції медіа, оскільки воно затверджує склад Ради з питань преси;.

Спілка журналістів, яка налічує понад 19 тис.

членів (журналісти, блогери, фотографи тощо);.

Суспільний мовник DR як приклад дотримання стандартів (за 10 років державний регулятор тільки один раз застосував санкції до мовника);.

Міністерство культури (воно ж, у тому числі, має й повноваження державного регулятора);.

Рада з питань радіо та телебачення;.

Інститут омбудсмана (представлені в суспільному мовнику DR, найбільшій ранковій газеті Данії Politiken і телеканалі TV-2).

Хоча сама система побудована саме на принципах співрегуляції (державні органи беруть участь у формуванні складу Рад з питань друкованих ЗМІ та радіо і телебачення), але представники медіа, виходячи з реальної практики, називають її саме саморегуляцією.

Передумови створення системи саморегулювання в Данії.

Система почала складатися ще в 1960-х роках, тоді ж було розроблено перші етичні стандарти, які до початку 1990-х років стосувалися тільки видавців.

У 1992 році було прийнято закон про відповідальність медіа.

Тоді ж при Міністерстві юстиції на підставі цього закону було створено Раду з питань преси (Press council) – незалежний громадський трибунал для розгляду скарг на ЗМІ.

Відтоді система стабільно існувала впродовж багатьох років.

Але через деякий час політики почали обурюватися «надмірною активністю журналістів», дорікали, що ЗМІ не серйозно ставляться до рішень Ради, розповідає голова данської спілки журналістів, президент Європейської федерації журналістів Могенс Блікер-Б’єррегард (Mogens Blicher Bjerregard).

Після довгих дискусій видавці та представники профспілок погодилися, що рішення Ради повинні публікуватися на другій сторінці видань.

Тільки у випадку нагальної потреби – на першій.

Це мало засвідчити авторитет Ради та зробити її рішення щодо порушень стандартів журналістами публічними.

Наступне загострення між владою та журналістами трапилося вже у 2000-х, коли одна з газет у новині про вбивство опублікувала фото людини, яка насправді його не скоювала.

Це була спецоперація поліції, яка хотіла таким чином вийти на слід справжнього вбивці.

Звичайно, згодом газета розмістила спростування, але репутація була вже зіпсована.

Політики надалі використовували цей прецедент, щоби критикувати медіа.

У результаті запеклих дебатів група журналістів, у тому числі Могенс Блікер-Б’єррегард, аби не допустити втручання влади в медійну сферу, заявили, що хочуть переглянути етичні стандарти, а також дати Раді у справах преси більше самостійності.

Було затверджено спеціальний комітет з представників данської спілки журналістів, DR тощо.

Він почав відкриту роботу над реформуванням Ради у справах преси.

За словами голови Спілки журналістів Данії, Рада з питань преси сьогодні є важливим органом саморегуляції журналістів.

Але журналістам хотілося б бачити її більш активною, бо зараз вона виносить рішення тільки на основі поданих скарг.

Загалом, можна налічити тільки кілька випадків, коли Рада сама ініціювала розгляд конкретних журналістських матеріалів.

Наприклад, коли в 1996 році фотографії спадкового принца, які мали чутливий характер, потрапили в пресу.

За процедурою, принц не міг подати скаргу.

Тоді це за нього зробила сама Рада.

Рада з питань преси (Press council).

Коротку історію створення та розвитку цього регулюючого органу ми вже окреслили вище.

А зараз, зі слів представниці Ради Ніколіне Елвердам-Маттссон (Nicoline Elverdam-Mattsson), більше про роботу органу.

Загалом до Ради обираються 8 основних членів та 8 запасних (останні засідають у разі відсутності членів основного складу).

Члени Ради затверджуються Міністерством юстиції, але кандидатури мають пропонуватися, виходячи з наступного складу:.

два представники Верховного суду (головою Ради завжди є суддя, заступником має бути людина з юридичною освітою);.

два представники Спілки журналістів Данії;.

два редактори від друкованих ЗМІ та радіо й телебачення;.

два представники громадянського суспільства, яких рекомендує Рада освіти дорослих Данії.

Рада приймає рішення за спеціально прописаними в законі про відповідальність медіа правилами, а також правилами етики для преси.

Приклад однієї з поданих до Ради скарг та її висновок з цього приводу можна переглянути тут.

Засідання Ради проводяться раз на місяць, непублічно.

На них обов’язково мають бути присутніми голова або заступник, журналіст, редактор і представник громадськості.

Рада має повноваження регулювати діяльність:.

друкованих ЗМІ;.

радіо та телебачення;.

веб-сайти, які зареєстровані під юрисдикцією Ради, а також медіа, які субсидіюються данською владою.

Що стосується онлайн-ресурсів, то Рада має право виносити рішення тільки щодо матеріалів тих ресурсів, які підписалися під етичними стандартами журналістики, зобов’язалися їх виконувати й отримали спеціальне маркування.

На інші сайти повноваження Ради не розповсюджуються.

Єдиний спосіб впливати на такі ресурси – постраждала сторона має подати до суду.

Якщо ж справа стосується державних інтересів, тоді судовий процес може бути ініційованим особою, яка представлятиме державу.

Якщо порушені права дитини, тоді від її особи скаргу подають батьки.

Рада не має повноважень розглядати скаргу у випадку, коли вона:.

стосується тих друкованих медіа, які видають друковану версію менше двох разів на рік (у випадку, якщо ЗМІ видало паперову версію книги хоча б раз на рік, воно потрапляє під юрисдикцію Ради);.

стосується радіо та телебачення без данської ліцензії.

Наприклад, британські канали, що мовлять данською мовою, але мають ліцензію (реєстрацію) Великої Британії, тому рада не може нічого вдіяти проти них.

У такому випадку, постраждала особа має скаржитися у відповідні органи конкретної країни.

має погані або недостатні доводи, наприклад коли читач скаржився, що медіа не опублікувало його листа.

Також, щоб подати скаргу, матеріал має торкатися безпосередньо інтересів цієї особи, вона має бути згадана в матеріалі у відео-, аудіовигляді або іншим чином.

коли порушені часові рамки подання скарги з моменту порушення.

Подати скаргу можна впродовж 12 тижнів після виходу матеріалу в ЗМІ.

При цьому краще подавати її напряму до ЗМІ, тоді заявник має 12 тижнів, а потім ще 12 тижнів на оскарження рішення медіа в Раді.

Коли Рада розглядає скаргу, то завжди зв’язується з медіа, щоб отримати коментар.

При цьому за матеріал завжди буде відповідальним редактор, а не журналіст.

Якщо медіа не захоче публікувати висновок ради, то справу передадуть до суду.

Тоді редактор може отримати штраф або тюремний строк (але прецедентів останнього ще не було).

Загальна кількість скарг – 160-180 за рік, але кількість розглянутих – близько 110-120.

Близько 30 скарг відхиляються головою через невиконання формальних вимог.

Скарга розглядається протягом дуже довгого часу, термін намагаються скоротити до 3-4 місяців, але поки що це недосяжний строк.

Окрім членів Ради, тут працюють ще шість чиновників: один керівник апарату, три клерки (тільки з категорії медіаюристів), один секретар, один студент.

Проекти рішень пишуть клерки і дають їх членам ради перед розглядом, члени ради виносять рішення.

Рада з питань радіо та телебачення.

Незважаючи на те, що Рада з питань радіо та телебачення є незалежним органом і самостійно приймає рішення щодо діяльності радіо та телебачення, її склад затверджується Міністерством культури.

Серед завдань Ради: присудження грантів місцевим радіо та телекомпаніям, видача ліцензій для здійснення мовлення та контроль за тим, наскільки радіо- та телекомпанії виконують свої зобов'язання щодо надання суспільних послуг і прийняття рішень, що стосуються реклами та спонсорування програм.

Зміст радіо- й телевізійних програм регулюється законом про радіо і телебачення.

Але в останні роки основою законодавства у сфері радіо і телебачення є політична угода між Міністерством і парламентом Данії, яка укладається в основному на чотири роки.

Текст угоди свідчить про зосередженість на досягненні таких завдань:.

більший фокус на суспільному мовнику DR;.

скасування ліцензійного збору;.

кращі умови для цифрових носіїв новин;.

збільшення обсягу публічних послуг;.

посилена підтримка регіональних та місцевих ЗМІ в країні;.

посилена підтримка вітчизняного кінопродукту.

Весь медіапідрозділ є частиною Данського агентства культури і палаців, що підпорядковується Міністерству культури.

Туди входять:.

19 співробітників з числа магістрів права, політології, креативних індустрій та медіанаук;.

підрозділ знань у питаннях медіа;.

Секретаріат Ради з питань преси і Ради з питань телебачення та радіо;.

експерти міністерства культури з медіа розвитку.

Відповідно до закону про підтримку засобів масової інформації, ЗМІ можуть отримувати редакційні або інноваційні субсидії на підтримку багатостороннього та різноманітного кола новин соціокультурного характеру та для зміцнення демократії Данії тощо.

Для редакційних субсидій у 2019 році було виділено 370,3 млн данських крон, на інноваційні субсидії – 20,5 млн крон.

Також можуть видаватися субсидії для періодичних видань, в основному профспілкових журналів, які мають неприбутковий або гуманітарний характер, тобто стосуються культури, освіти, спорту, навколишнього середовища чи релігії.

Сама Рада з питань радіо та телебачення була створена у 2001 році.

До її складу входять 10 членів, які призначаються на чотири роки.

Склад формується наступним чином:.

8 членів призначаються міністром культури, включаючи голову та заступника;.

1 член призначається Об’єднанням данських організацій слухачів та глядачів;.

1 член призначається Асоціацією данських суддів.

Член, призначений Асоціацією данських суддів, та член, який має право здійснювати особливу експертизу в галузі кримінальної юстиції, беруть участь лише у справах, пов'язаних з розпалюванням ненависті, пропагуванням тероризму тощо.

Рішення Ради радіо та телебачення є остаточними і не можуть бути оскаржені в міністерстві культури, тільки в суді.

До порушників Рада може застосовувати догани, штрафи, змусити повернути отримані гранти чи й зовсім заборонити мовлення.

Інститут омбудсмана.

Омбудсман DR.

DR (Danish Broadcasting Corporation) було засновано в 1925 році як суспільного мовника.

На сьогодні до нього входять шість телеканалів, вісім радіостанцій і три інтернет-платформи.

Інститут омбудсмана тут з’явився 15 років тому.

В його обов’язки входить забезпечення діалогу між медіа й аудиторією та гарантії дотримання етичних стандартів журналістики в медіа.

Єспер Термансен (Jesper Termansen) уже провів на цій посаді чотири роки, тепер призначений повторно ще на дворічний термін.

Загалом одна й та ж людина не може займати посаду довше 10 років.

Омбудсман займається скаргами на журналістські матеріали або сюжети DR.

Омбудсман – незалежний від Ради з питань преси інститут.

Але якщо скарга відправляється до обох, тоді саме Рада має пріоритетне право розгляду цього питання.

Різниця тільки полягає в тому, що Рада розглядатиме скаргу кілька місяців, тоді як омбудсман – кілька тижнів (4-5).

Спочатку скарга потрапляє до відповідального за програму редактора, який має підготувати відповідь.

Якщо вона не влаштовує заявника, тоді справа переходить до омбудсмана.

Він прийме цю скаргу тільки в тому випадку, якщо вона стосується етичних аспектів журналістики.

Свій висновок омбудсман має представити гендиректору DR, який уже самостійно вирішує – підтримати висновок чи відхилити.

Найчастіше омбудсман займається скаргами на матеріали, що стосуються здоров’я та, наприклад, радіації від мобільних телефонів чи теми вакцинації.

Якось йому випало розглядати скаргу від офіцера високого рангу на матеріал, що стосувався воєнної операції на Балканах.

Тоді було нанесено удар по сербських позиціях.

Одне з данських медіа зробило матеріал про цю операцію.

Але, на думку офіцера, було використано дуже мало джерел і не розкрито ситуацію з різних сторін.

Цю скаргу довго розглядали.

Тоді гендиректор підтримав висновок омбудсмана, програму зняли з ефіру і пізніше перезапустили з урахуванням усіх зауважень.

За словами Єспера Термансена, він не досліджує фідбек про свою роботу чи про сторони конфлікту, бо має залишатись об’єктивним, щоб зрозуміти, як поширювалася інформація і не допустити маніпуляцій.

Чітко визначених стандартів роботи омбудсмана немає.

Кожен випадок унікальний, тому правила створюються в роботі.

Часто, щоб обґрунтувати своє рішення він користується попереднім власним досвідом або типовими висновками Ради з питань преси.

«Під час розгляду скарги важливо зберігати нейтралітет, при цьому зберігати певний рівень лояльності до заявника.

Це спричиняє більший рівень довіри, а отже, поваги до рішень омбудсмана, навіть якщо людина, що подала скаргу не згідна з цим рішенням», – каже Єспер Термансен.

Він також вказує, що в середньому у двох третинах випадків він підтримує позицію редактора, решта випадків виявляються такими, коли він на стороні заявника.

Омбудсман Politiken.

Politiken – найбільша газета в Данії.

Її тираж налічує близько 300 тис.

примірників у будні та 400 тис.

– у вихідні.

Б’ярне Шиллінг (Bjarne Schilling), нинішній омбудсман газети, має 30-річний досвід роботи в інформаційному агенстві Ritzau та газетах Berlingske, Morgenavisen Jyllands-Posten і Politiken.

До колективу останньої він приєднався в 1996 році.

Фішкою Politiken, як і роботи омбудсмана, є спеціальна колонка, яку веде Б’ярне Шиллінг на другій сторінці газети.

Там він розповідає про помилки, які були допущені в попередньому номері.

За його словами, щороку вони роблять близько 1500 виправлень.

Приблизно 75% з них стосуються незначних помилок в іменах, географічних назвах, числах, статистиці тощо.

«Але інколи трапляються випадки, коли читачі скаржаться на нібито некоректне слово, хоча воно дійсно може вживатися, відповідно до нового правопису, саме в такому значенні.

Мова змінюється, і наші читачі не завжди встигають за новими тенденціями.

Звичайно, в такому випадку я відповідаю, що обидва варіанти є вірними.

Часом після цього вони відписують мені, що ті, хто укладав такі словники – ідіоти», – розповідає омбудсман.

Близько 10% повідомлень стосуються того, що хтось не отримав газети або отримав книгу без якої-небудь сторінки (при газеті працює видавництво).

Омбудсман повинен комунікувати з усіма співробітниками, щоб знаходити відповіді на всі скарги – від дрібних одруківок до зниклого екземпляра газети.

«Наші читачі є досить лояльними, вони люблять тикати пальцями в наші помилки, але, тим не менше, продовжують нас читати.

Не варто боятися помилок.

Часто читачі зізнаються нам, що задоволені тим, що ми виправили помилку», – зауважує омбудсман.

За його словами, інші медіа роблять стільки ж помилок, як і Politiken, але саме ця газета єдина, в якій регулярно визнають свої хиби.

Хоча тоді, коли він тільки починав працювати, йому казали, що помилки – це не настільки важливо, бо «завтра люди в цю газету загорнуть рибу».

Та саме цей момент став фішкою видання і додав лояльності від читачів.

Цікаво, як у редакції проводять «роботу над помилками»: «Якщо журналіст чи фотограф зробили помилку й помітили її вже після виходу номера, тоді вони повинні прийти до мене й чесно зізнатися.

Але людям інколи соромно це робити.

Тому ми ніколи не вказуємо в колонці хто напартачив.

Також ми не штрафуємо наших працівників за помилки.

Але нічого не заважає читачу відкрити вчорашню газету і подивитися, хто це зробив.

Вносити правки ми намагаємося з гумором, щоб не спричиняти агресії до журналістів та розважати таким чином читачів.

Всі розуміють, що помилки – це погано, але вони стаються, і ми з цим нічого не вдіємо.

Інколи це навіть весело.

Якось наш журналіст поїхав на кінофестиваль у Канни.

У своїй замітці він написав про “класну погоду у Венеції”.

Тоді ми попросили його подивитися у вікно, щоб він зрозумів де знаходиться».

До того, як Б’ярне Шиллінга обрали омбудсмfном, він пропрацював в Politiken понад 23 роки.

Каже, що бути омбудсманом газети, у якій працюєш стільки років, чудово, бо знаєш організацію з усіх сторін, але негативним моментом є те, що його інколи розглядають як піарника організації.

У своїй роботі він намагається уникати драматизму, завжди запитує думку людини, яка припустилася помилки, чи згодна вона з його зауваженнями.

«Звичайно, люди не завжди погоджуються зі мною.

Напевне, інколи вони думають, що я ідіот.

Але якщо ви самі починаєте думати, що ви ідіот, тоді єдиний вихід із цієї ситуації – просто перестати так думати.

На критику треба реагувати конструктивно».

У своїй роботі омбудсман керується кодексом етичних стандартів.

Журналісти видання ніколи не будуть публікувати персональну інформацію про підозрюваних і навіть про тих людей, яким уже винесли вирок, але він становить менше, ніж чотири роки.

Також уникають згадок про особистість постраждалих чи дітей.

Не приховують особу тільки тоді, коли справа становить суспільний інтерес, коли замішані політики чи інші публічні особи.

Ще одним правилом, яке впровадили в Politiken 4-5 років тому і яке так не подобалося спочатку журналістам, – це правило уточнення цитати.

Журналіст мусить повторно перевірити цитати, які йому надали, а найкраще мати аудіо- чи відеозапис із людиною, яка надала коментар.

У результаті помилок чи неточностей в матеріалах помітно поменшало.

Усе ж одну з помилок не зовсім вдалося виправити.

Кілька років тому, під час виборів до Європарламенту журналісти видання спостерігали за тим, чи відвідують 13 депутатів від Данії засідання парламенту чи навпаки – насолоджуються життям у Брюсселі.

«Ми зробили таблицю, де вказали засідання комітетів та відвідування їх депутатами.

Вийшло так, що одна з депутаток була членом двох комітетів і в той момент, коли відбувалося засідання одного, вона пропустила інший.

Наші читачі не помітили попередження дрібним шрифтом про таку Ймовірність.

Це спричинило активні обговорення.

Звичайно, ми були несправедливі щодо неї й написали спростування щодо такої помилки.

Але на виборах її не переобрали.

Це була одна з “найблискучіших наших перемог”», – пригадує омбудсман.

Політики дискують про обмеження свободи слова.

Клаус Хьорт Фредеріксен (Claus Hjort Frederiksen), депутат парламенту від партії «Венстре», колишній міністр фінансів, зайнятості та оборони, розповідає, що в Данії законодавчо забезпечена відсутність важелів впливу влади на роботу журналістів.

У самій будівлі парламенту вони мають власний офіс і можуть вільно пересуватися по всій будівлі.

«Навіть прем’єр-міністр не може бути застрахований, що його в будь-який момент можуть перестріти журналісти і поставити незручне запитання», – каже депутат.

За його словами, з цього приводу серед самих політиків точаться дискусії, адже в інших парламентах журналісти мають право працювати в спеціально відведених місцях.

Немає поки що також відповіді на питання, що політик змушений коментувати, а що може залишити при собі.

Інформаційний простір Данії також потерпає від фейків, дезінформації, використання в соцмережах тролів та ботів.

«Це загальна дилема демократії.

Але як її вирішити? Хто має право вирішувати, яка інформація є брехливою? Уряд не може втручатися в такі дефініції, адже ми маємо свободу слова.

Тим не менше, кожен може транслювати навіть найбезглуздіші ідеї», – каже депутат.

Він додав, що тривалий час у Данії ведуться дискусії щодо ролі політичної системи в цьому контексті.

З приводу російського втручання та ставлення до цього європейських держав він каже: «Ми стежимо за діями Росії, але ми маємо таку політичну систему, коли кожен може висловлювати свою позицію, навіть якщо вона дурна.

Я знаю про проблеми в Україні.

Був на сході в травні 2019 року.

Я в курсі ваших проблем, зокрема політичного втручання у вибори.

Щодо цієї ситуації різні європейські країни мають різні підходи.

Деякі країни, зокрема Данія, Норвегія, Велика Британія, відкрито висловлюються щодо зловживань та маніпуляцій зі сторони Росії.

Але так діють не всі, з різних причин, зокрема через залежність від Росії в яких-небудь питаннях».

Клаус Хьорт також розповів про те, як в інформаційний простір Данії намагався проникнути російський пропагандистський канал RT, були навіть громадяни, які їхні ідеї підтримували та просували.

За його словами, певний час російські журналісти навіть просували меседж, що нібито в Данії поширена зоофілія.

Але цьому ніхто не повірив.

Каже, що в Данії громадяни розуміють, що собою являють російські телеканали, та довіряють своїм якісним медіа, тому спроба RT зазнала поразки.

Мабуть, у цьому і секрет успіху медіаграмотності в Данії – наявність якісної системи саморегуляції (чи співрегуляції) медіа та довіра суспільства до цих ЗМІ.

Авторка висловлює вдячність організаторам міжнародної тренінгової програми «Саморегуляція ЗМІ в умовах демократії» за можливість вивчити досвід саморегуляції ЗМІ в Скандинаських країнах, зокрема і в Данії.