Чому в Україні з'явилася внутрішня п’ята колона

День соборності я сприймаю як виклик, як завдання, як мету.

Коли в запашну кав’ярню принести бочку з квашеною капустою, завтра вся кав’ярня смердітиме квашенням.

Коли перемішати зерно й полову, то викинеш усі зерна.

Коли в кошик до стиглих овочів кинути гниль – завтра гнилим буде весь кошик.

Усі ці роки нам втовкмачували, що соборність – це автоматичне змішування усіх з усіма: без фільтрів, без відбору, без критеріїв якості.

І ось приїхали.

Нашій країні більше, як чверть століття.

Внутрішня п’ята колона і весь цей масив малоросійських істот «какаяразніца» - це прямий результат НЕБАЖАННЯ українців штурмувати оце багатомільйонне насєлєніє і нав’язувати свій порядок денний.

Усі ці чверть століття українці тихенько примощувалися біля русифікованих сограждан і со слєзами на глазах святкували 22 січня у стилі «цить! не говори зайвого слова про внутрішні антагонізми, бо ми, курва, єдині».

А треба було не толерувати русо-укро-шлангів, а права качати, неустанно розширювати простір українського, накривати собою всіх, хто досі не доганяє, в якій країні воно живе.

Я волію плисти в українському штормі, ніж у рускому штилі.

Усі ці десятиліття був штиль.

Це був параліч українського духу внаслідок панічного страху чесно говорити не про підступний кремль, а про внутрішні виклики, які ось тут, під носом, насміхаються з Небесної Сотні і марять про дружбу з окупантом.

А тим часом вирощена їхнім телевізором малоросійська рать стала фактично основним населенням, тож День Злуки вони й зараз жартома плутають зі злучкою кобеля й суки.

Я ніколи не вірив в об’єднання – радше в приєднання.

Приєднання несвідомого м’яса до свідомого хребта.

Приєднання тупоголової породи «а-мне-все-равно» до усвідомленого проекту Української України, де цінності ітимуть попереду олів’є.

Приєднання – це коли ніхто нікого не запитує, а просто встановлює свої правила гри.

Ми цього не зробили.

І якщо не зробимо зараз, то внутрішній колаборант далі правитиме бал і проситиме не розхитувати човна, бо, бачте, щурів нудить.

Соборністю не можна виправдовувати родичання з убивцями.

Соборністю не можна виправдовувати ігнорування укр.

мови і всього укр.

Соборністю не можна виправдовувати зрадництво на користь усього совєтського й руского.

Соборність – це не алібі для нічогонероблення.

Соборність - це не щит для українофоба і не знак дорівнює між ним і Громадянином.

Соборність – це не компроміс кращих із гіршими з метою всіх зробити гіршими.

Соборність - це ультимативна вимога до всіх, хто має паспорт із тризубом на обкладинці.

Ви ЗОБОВ’ЯЗАНІ приєднатися до Української України, інакше ви і є троянський кінь.

Соборність має сенс лише на українському фундаменті, все інше – від лукавого і путіна.

Все інше – це вибрики лінивців.

Все інше – це небажання працювати над собою.

Все інше - це саботаж і диверсія.

Соборність - це коли різні люди з різних регіонів і з різним минулим свідомо приходять до розуміння, що в них є одна-єдина країна, яка починається на У.

І в ній усе, що починається на «у» (мова, культура, історія, музика) має абсолютну першість і вищість.

Інші варіанти не розглядаються, тому що для інших варіантів є інші країни: спакував валізу і полетів транзитом через Мінськ.

Соборність - це одна-єдина Україна як свідомий вибір кожного, хто живе тут і любить цю землю проклятущу.

Соборність - це коли дуже різні минувшини сходяться на одному-єдиному майбутньому, і воно Українське.

Не совкове.

Не малоросійське.

Не «какаяразніца яке».

А Українське.

Ідучи в запашну кав'ярню, люди зазвичай беруть зі собою не бочку з квашеною капустою, а гарний настрій і бажання доєднатися до достойного товариства.