День пам’яті героїв Крут: історія бою та долі учасників

На Аскольдовій могилі.

Поховали їх –.

Тридцять мучнів українців.

Славних, молодих….

Це слова з вірша Павла Тичини "Пам'яті тридцяти".

Вони присвячені молодим українцям, які загинули у бою під Крутами 29 січня 1918 року.

Бою, який обріс легендами.

І, попри поразку, став праобразом мужності та відваги для українського народу.

Грудень 1917 року.

Рада народних комісаріатів Росії ставить ультиматум українській владі – легалізувати більшовицькі військові загони в Україні й припинити їхнє роззброєння.

Відмова вважатиметься оголошенням війни.

Українська Центральна рада жодним чином не відповіла на ці вимоги, натомість проголосила IV Універсал, що проголошував незалежність Української Народної Республіки від Росії.

22 січня 1918 року країна опинилася у фактичному стані війни з більшовицькою Росією.

У той час з Харкова 20-тисячний більшовицький загін під командуванням Антонова-Овсєєнка попрямував захоплювати землі на сході України.

З Росії наступав загін Михайла Муравйова – близько 6 тисяч осіб, переважно московських і петроградських червоногвардійців та матросів.

Саме з ними доведеться зійтися у бою українським військам під Крутами.

Після того, як більшовики захопили Харківську, Катеринославську та Полтавську губернії, вони повинні були відправитися на Київ.

І пішли.

Хід бою.

26 січня прийшло повідомлення від командира цього загону Аверкія Гончаренка з-під Бахмача, що негайно потрібно допомоги проти більшовицьких загонів, що нападають.

А вже 27 січня прибуло підкріплення: перша сотня новоствореного Студентського куреня.

Загалом Студентський курінь складався зі студентів молодших курсів Київського університету св.

Володимира і Українського народного університету до яких доєдналися учні старших класів української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства міста Києва.

Таким чином вдалося сформувати дві сотні (але в бою брала участь лише перша сотня).

Очолював їх студент Українського народного університету – старшина (сотник) Андрій Омельченко.

Загалом під Крутами тільки студентів було 600 осіб (4 сотні розрахунком по 150 осіб на сотню).

Крім них, участь у бою брали артилерійська батарея сотника Лощенка, група офіцерів з раніше сформованого штабу та частини "Вільного козацтва" – за найскромнішими підрахунками, з українського боку було щонайменше 800 учасників бою.

Студентів, за свідченнями командира бою Аверкія Гончаренка, прислали як допоміжну частину.

Бій під Крутами – малюнок Юрія Журавля.

Не наважуючись зустріти ворогів у Бахмачі, українські війська вирішили зупинити більшовиків поблизу залізничної станції Крути.

Позиції, розташовані за кілька сотень метрів від самої станції, були непогано підготовлені для бою.

На правому фланзі вони мали штучну перешкоду – насип залізничної колії, на лівому – студентська сотня в складі вже наявного там загону почала рити окопи й споруджувати земляні укріплення.

Наступного ранку 29 січня, близько 9 години ранку розпочався наступ більшовиків.

Втрачаючи вбитих і поранених, більшовики вперто просувалися вперед.

Їхня гарматна батарея, що до часу стріляла не досить вдало, зосередила вогонь на українських позиціях.

Бій тривав більше ніж 5 годин, українці відбили кілька атак, під час яких теж зазнали втрат.

Хід бою міг скластися на користь українців, якби в цей час на допомогу прийшов більший загін під керуванням Симона Петлюри, який був коло станції Бобрик.

Однак їм довелося йти на Київ та придушувати збройне повстання на заводі "Арсенал".

Таке рішення прийняв Петлюра, оскільки, на його думку, саме там була найбільша небезпека (до певної міри таке рішення виправдало себе).

Тим часом у студентів та юнкерів закінчувалися набої, а також снаряди для гармати.

Загони більшовиків почали обходити позиції захисників із лівого флангу – настала небезпека оточення і юнкери зі студентами почали відхід у напрямку Києва.

Більшості вдалося відступити на потязі, який на них чекав.

Карта бою під Крутами.

27 студентів та гімназистів, які охороняли станцію, опинилися в полоні.

Відступаючи в сутінках, студенти втратили орієнтир та вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями.

Трохи згодом до радянських рук потрапили ще двоє українських прапорщиків, які прикривали відхід своїх частин.

Червоний командир Єгор Попов, розлючений значними втратами з боку радянських військ (близько 300 осіб), наказав ліквідувати полонених.

За свідченнями очевидців, зі 27-ми студентів спочатку знущалися, а потім розстріляли.

Відтак ці 29 героїв були розстріляні або замордовані.

Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих.

Згодом їх поховали на Аскольдовій могилі у Києві.

Крім тих, хто потрапив у більшовицький полон, на полі бою загинули ще 10-12 юнаків, тіла яких забрали до Києва.

Зокрема, 1-ша сотня Допоміжного студентського куреня Січових стрільців, яка на початку бою мала у своєму складі 116 добровольців, повернулася до Києва у складі близько 80 осіб.

Майже половину сотні становили гімназисти 2-ї Української Кирило-Мефодіївської гімназії.

Під Крутами загинуло лише восьмеро з них.

Решта згодом взяли участь у боях із більшовиками на вулицях Києва, а потім – у відступі українських військ на Полісся.

Точна кількість загиблих не відома досі – Гончаренко у спогадах говорить про 250 бійців, сучасні оцінки – 70-100 осіб.

При цьому більшовиків загинуло щонайменше 300.

Більшість юнаків, які повернулися до Києва з-під Крут, залишилися на батьківщині й згодом оселилися у більшовицькому Києві.

Лише кілька з них вирішили не миритися з "червоним" пануванням і розділили долю Армії УНР.

Досить цікаво склалася доля юнаків (юнкерів) 1-ї Української військової школи імені Богдана Хмельницького.

Майже всі вони залишилися на службі в Армії Української Народної Республіки.

Тільки старший курс школи було підвищено до звань хорунжих уже навесні 1918 року, а юнаки молодшого курсу були змушені чекати аж до 1921-го.

Всі вони, звісно, формально вже були старшинами українських військ, але фактичного затвердження свого службового становища не мали.

Наслідки бою.

Попри поразку у боях під Крутами, бійці виконали поставлене перед ними завдання – затримали наступ військ Муравйова на Київ.

Відступ крутянців не був просто залишенням поля бою: відступаючи, крутянці зруйнували – принаймні, серйозно пошкодили – частину залізничного полотна, чим затримали більшовицький наступ.

Більшовики були змушені витратити час на ремонт колії, яка, зусиллями Студентського куреня, стала на якийсь час непридатною для використання.

Отже, бронепотяги більшовиків, які на той час були їхньою головною зброєю, коли йшлося про контроль над залізничними комунікаціями, перетворювалися на тягар.

Своєю диверсією на залізничній колії крутянці затримали більшовицькі війська на кілька днів – Київ більшовики змогли взяти тільки 5 лютого 1918 року.

За цей час із Києва були евакуйовані центральні органи влади, документи, цінності, відбувся організований відступ військ – тобто було зроблено все можливе, щоб швидко повернути втрачені позиції.

Сам відступ не був надто глибоким – штаб військ УНР розташувався у с.

Гнатівка під Києвом.

Найголовніше – ця затримка дала можливість завершити переговори з кайзерівською Німеччиною про підписання мирного договору, що означало міжнародне визнання Української держави і автоматично робило більшовиків окупантами території суверенної держави.

"Dulce et decorum est pro patria mori!" (Солодко і гарно вмерти за Вітчизну).

Саме з цього вислову латинською мовою розпочав свою промову Михайло Грушевський на похоронах учасників бою під Крутами у Києві на Аскольдовій могилі 19 березня 1918 року.

Тоді до Києва привезли 18 померлих під Крутами бійців Студентського куреня, яких вдалося знайти на полі бою та ідентифікувати.

Їх тіла зустріли на вокзалі процесія, яка і провела їх до місця урочистого поховання.

Під час провезення тіл біля будинку Центральної Ради відбулось зняття із цього будинку російської символіки.

Про це заявив Грушевський, перетворивши подію на своєрідний ритуал.

Серед інших виступав професор другої української гімназії, учні якого вступили до Студентського куреня, і частина з них загинула.

Саме він вперше порівняв загиблих під Крутами із учасниками битви під Фермопілами 480 року до н.

(так звані "300 спартанців").

Це порівняння запам’яталося учасниками церемонії і згодом неодноразово було використано у спогадах.

У Галичині культ героїв Крут поширився серед пластової молоді, яка в 1926 році створила "Курінь Старших Пластунів ім.

Бою під Крутами".

Згодом, ініціативу вшанування Героїв Крут перейняло львівське студентство.

ІІ Студентська конференція, що відбувалася 1931 року ухвалила "вважати роковини бою під Крутами українським всестудентським святом".

Після приходу в Україні більшовицького режиму, бій під Крутами довший час замовчувався.

І лише діаспора згадувала про нього.

Зацікавленість подією під Крутами посилилася під час Другої світової війни, що було пов'язано із боротьбою ОУН та УПА за незалежність України.

Керівництво ОУН та командування УПА приклад Героїв Крут використовувало для патріотичного виховання своїх членів.

У 1944-му одне із з'єднань групи (військової округи) "Тютюнник" отримало назву "Крути".

В Україні відзначення бою під Крутами розпочалися лише напередодні проголошення її незалежності.

29 січня 1991 року з ініціативи Народного руху України, Студентської спілки, інших національно-демократичних організацій в Крутах було встановлено березовий хрест та відбувся перший невеличкий громадський мітинг.

На державному рівні вшановувати пам'ять героїв Крут почали в Україні лише 2004-го.

За рік перед цим, у січні 2003-го Леонід Кучма підписав розпорядження "Про вшанування пам'яті героїв Крут".

Щодо меморіалу, то тільки у 2006 році Меморіал пам'яті героїв Крут на залізничній станції Крути нарешті відкрили за участю Президента Віктора Ющенка.

Автор меморіалу, Анатолій Гайдамака, представив пам'ятник як насипаний пагорб заввишки 7 метрів, на якому встановлено 10-метрову червону колону.

Червона колона мала нагадувати про подібні колони Київського Університету, звідки були більшість студентів під Крутами.

У 2008 році меморіал доповнили сімома вагонами і відкритою залізничною платформою військового ешелону, які встановлено на рейках – по 4 з обох сторін.

Пам'ятник Героям Крут було понівечено вандалами у ніч на 21 травня 2007 року, але згодом ретельно поновлено.

У січні 2012 року на Аскольдовій могилі у Києві встановили пам'ятник гімназистам і студентам, які загинули у бою під Крутами в січні 1918 року.

Пам'ятник, встановлений біля старого пам'ятного знаку поруч із церквою Миколая Чудотворця, має форму гранітного хреста з тризубом.

Також на ньому розміщено цитату з Євангелія від Івана "Найбільша любов – життя покласти за друзів".

Пам'ятник загиблим під Крутами у Києві.

При написанні статті використано матеріали:.

Андрій Любарець.

Бій під Крутами в сучасній українській історичній пам’яті.

Ярослав Тинченко.

Життя після Крут.

Як склалася доля учасників січневого бою.

Віталій Скальський.

Дворянин, попович і селянин (три біографії загиблих під Крутами).

Олеся Ісаюк.

Шість тез про Крути або Що не так із традиційним баченням подій 29 січня 1918 року.