На власному досвіді. Як я працювала провідницею

Що з'явилося раніше: курка чи яйце? Відповідь на це питання досі не знайшли.

Проте де вони з'явилися — відомо всім: на столику у плацкартному вагоні "Укрзалізниці", до того ж — відразу у відвареному вигляді.

Як свідчить друге посилання у гуглі, "Укрзалізниця" — державне підприємство-монополіст у сфері залізничних перевезень.

Трохи пахне безвихіддю, але так воно і є.

Якщо ти хочеш пересуватись потягом — інших варіантів немає.

Протяжність колій УЗ — майже 22 тис км, кількість станцій — майже півтори тисячі, вокзалів — 118.

Всього в компанії понад 300 тис працівників.

Існує думка, що ті з них, кому в дитинстві найчастіше робили "рельси-рельси, шпали-шпали", стали провідниками.

Сьогодні я долучаюсь до їх компанії і теж працюю провідницею.

Мій потяг №12 прямує на південь.

Що робити на півдні взимку, і куди їдуть усі ці 54 людини, які хочуть чаю?.

Починається все не з вагона.

Ми з моїм новим колегою Василем стоїмо поруч, перевіряємо квитки і питаємо документи у майбутніх пасажирів.

Можливо, нас вже починають ненавидіти, адже доводиться шукати паспорт в сумці, у якій над ним охайно спаковані капці, піжама, зарядка для мобільного телефона, гаманець, пляшка води, "тормозок" і ще купа всього.

За п'ять хвилин до відправлення треба попросити проводжаючих залишити вагон.

Слід проконтролювати, щоб усі "свої" зайшли, а всі "чужі" — вийшли.

Наостанок треба пересвідчитися, чи ніхто не спізнюється, не біжить за потягом і не стрибає у нього, і лише потім можна зачиняти двері і йти у вагон.

Далі починається збір паперових квитків та сканування електронних, або ж, за браком сканера, записування номера на листочок.

Потім — видача постільної білизни та етап "кава-чай".

— Дівчинка вчиться чи контролює? — питає якась бабуся, коли я допомагаю видавати постіль.

Отже, я виглядаю як людина, яка може контролювати, що приємно.

Імені Тараса Шевченка.

Якби Льюїс Керрол жив в Україні у 21 сторіччі, то Аліса подорожувала б у "плацкарті", бо це ще та країна чудес.

— Ви нас знімаєте? Потрібні радісні обличчя? — питає одна така бабуся, вказуючи на фотографа.

Її подруга встигає відповісти швидше:.

— Та кому ти потрібна, щоб тебе знімали.

"Дєвочки" себе знімають.

І додає:.

— В СБУ і так є всі наші фотографії.

На власному досвіді.

Як я працювала в лабораторії "Сінево" і перевіряла свої аналізи.

Нам щастить: усі пасажири виявляються спокійними.

Ніхто не пиячить і не вчиняє бійок.

До речі, провідник не має права забирати у пасажира алкоголь чи сигарети.

Він може лише зробити зауваження і сподіватися, що його послухаються, або викликати поліцію, якщо не послухалися.

Азартні ігри теж заборонені, тож офіційно в потязі не можна грати в карти.

Натомість можна попросити у провідника шахи, шашки або нарди.

Такий собі привід познайомитися з іншими пасажирами.

Проте у першому вагоні 12-го потяга ніхто в ігри не грає — усі дивляться в екрани своїх мобільних телефонів.

Коли всі процедури виконані, сідаємо з Василем в купе провідника пити чай.

— Шоколад стабілізує нервову систему, — каже він, і я йому вірю.

Василю 52 роки.

У нього дружина, двоє дітей і 52 пасажири у кожному рейсі, за яких він несе відповідальність.

— Спить людина на 36 місці, а відповідаю я, — сумно усміхається Василь.

Матеріальна відповідальність за весь інвентар — також на провідникові.

Якщо хтось вкраде або ненавмисно забере рушник, за нього доведеться платити з власної кишені.

Останнім часом таке трапляється рідко, а от в 1990-ті роки кожен вважав своїм обов'язком взяти з потяга якийсь сувенір — чи знаменитий підстаканик, чи хоча б ложечку.

Попри велику відповідальність, зарплати у провідників невисокі.

"Свіжий" провідник отримує 6-7 тис грн.

Для 10 тис грн уже треба мати стаж.

При цьому робота у них нічна і важка.

На моєму рейсі провідники роблять три поїздки — туди і назад.

Потім шість вихідних — за умови, що дозволяє виробіток годин.

Як не дивно, провідники не мають спеціальної знижки на послуги своєї компанії.

Вони можуть лише раз на рік оформити один безкоштовний квиток.

На власному досвіді.

Як я працювала листоношею в селі.

На потязі працюють п'ятеро людей.

Мій новий колега Василь, машиніст і його помічник, яких я не бачила, електрик, який інколи заглядає і питає, чи все добре, а також начальник поїзда Анатолій, який згадує часи, коли потяги ходили у Казахстан.

— Таких щирих зізнань у коханні, як на вокзалі, більше нема ніде, — каже він.

На сайті цитат автор цього вислову невідомий, тож ніхто не заважає думати, що це і є Анатолій.

У першому й останньому вагонах працюють по два провідники, у центральних — по три на два вагони.

У "хвостових" вагонах провідники повинні "проводжати" станції, коли настає час відправлення.

Удень — червоним прапорцем, вночі — ліхтарем, а також показувати, що все добре і можна рухатися.

Інколи їм доводиться затримувати потяг.

Таке трапляється на станціях, де потяг стоїть лише кілька хвилин, а виходить чи заходить багато пасажирів.

Багато хто виходить на станціях курити.

Їх провідник теж має вчасно "загнати" у вагон.

Вагон засинає, а провідник не спить.

Якщо пройтись, то не можна не помітити ноги, які стирчать звідусіль.

Це й не дивно: довжина полиць у "плацкартах" — 167 см, у нових — трохи більше, тож мало хто може похвалитися тим, що поміщається на полиці повністю.

У купейних вагонах полиці довші — 183 см нижня і 184 см верхня.

У нічну зміну працювати важко.

Зазвичай провідники підміняють один одного кожні чотири години.

Тож інколи люди дивуються, що ввечері сідали в потяг з одним провідником, а вранці приїжджають з іншим.

Виснажена я залишаю Василя пильнувати, а сама вирішую доєднатися до вагона і поспати хоч кілька годин, щоб о п'ятій ранку помахати рідному Запоріжжю, а о шостій — випустити половину пасажирів у Мелітополі.

Піднімають пасажирів за 30 хвилин до прибуття на проміжну станцію і за 40-60 хвилин — на кінцеву.

Але це стосується лише нових вагонів з вакуумними туалетами, які не знають, що таке санітарна зона.

Проте не можна сказати, що парк УЗ швидко оновлюється — за останні чотири роки Укрзалізниця придбала 70 нових пасажирських вагонів, тож вони явно у меншості, враховуючи, що загальна кількість вагонів більше 5 тис.

Розваг у плацкартному вагоні багато.

Одна з них — слідкувати за чистотою.

Хочеш — піднімаєш сміття, хочеш — миєш підлогу, хочеш — посуд.

Інколи після пасажирів залишається справжній жах.

Хоча в обох кінцях вагона є сміттєві баки, люди часто складають сміття в пакети з-під постільної білизни і залишають їх на столику.

Добре, коли воно хоч спаковане.

На прибирання вагона у нас з Василем піде кілька годин.

Виявиться, що це ще швидко.

Зранку всі встають, але не всі прокидаються.

Це стосується не лише пасажирів, а й деяких провідниць.

У вагоні починає пахнути "Мівіною", ледь живі люди збирають білизну.

Десь з третього купе доноситься:.

— Вставай, падло, скільки ти можеш лежати.

Вирішуємо ігнорувати сімейні сутички і просто відволікаємо пасажирів новою хвилею "кавачаю", яка повинна допомогти їм прокинутися.

На диво, куркою чи яйцями у нашому вагоні ніхто не снідає.

Зате у "люксі" чомусь пахне оселедцем.

На власному досвіді.

Як я працювала в Glovo.

Коли ви здаєте провідникові постіль, то таким чином робите йому послугу, адже те, що пасажир повинен її здавати, ніде не прописано.

Ще за 20 хвилин люди починають виходити в тамбур.

Прохід до нього барикадують сумками і чекають, коли потяг зупиниться.

Багато хто везе рошенівські торти.

На пероні мандрівників зустрічають з табличками "Чонгар" або "Севастополь", отже, столичні солодощі поїдуть до Криму.

Коли потяг приїжджає у пункт призначення і пасажири залишають вагон, провідник продовжує працювати.

Крім прибирання, він складає матраци, сортує постіль, щоб віддати її на прання, замінює засоби гігієни в туалеті ізалишається "на вагоні", щоб умитися, поголитися та поспати перед наступним рейсом.

Перед посадкою пасажирів він перевірить інвентар, і коло замкнеться.

На зворотному шляху я повернуся сюди як пасажир, і акуратно складені матраци чекатимуть саме на мене.

Цього разу я точно зверну на це увагу, адже сама їх складала.

Від ідеї зробити репортаж до її реалізації пройшов рік.

Ми обговорювали можливий маршрут, наполягали на тому, що вагон має бути саме плацкартний, шукали форму.

Звичайно, що врешті-решт нам надали найкращий можливий варіант — новий вагон з підготовленим провідником, ще й під постійним контролем начальника поїзда.

Навіть наш власний досвід як пасажирів на інших маршрутах відрізняється від продемонстрованого.

Залишається вірити, що згодом все буде як на картинці.

Діліться своїми "історіями з плацкарту" в коментарях, якщо вам також є що розказати.

Фото Даша Дот.