Помста КДБіста: Путін хоче побачити колапс Заходу – і він діятиме поступово

Останнім часом усе доволі швидко тонуло у нашому наелектризованому інформаційному полі.

Спочатку новорічна промова Зеленського викликала обурення ветеранів та волонтерів через спробу розмиття під час війни національної ідентичності.

Потім було збито український літак над Іраном.

Потім Америка підписала торгівельну угоду з Китаєм.

Тепер з'явився коронавірус, який теж скоро забудуть, якщо він нас усіх не вб’є.

Хоча в такому випадку, здається, його забудуть теж.

На цьому тлі ви могли не помітити або не приділити достатньо уваги подіям, які можуть сильно вплинути на безпекову ситуацію в Україні.

Я зараз говорю про раптовий початок транзиту влади в Росії, зміну уряду, відмову Путіна від походу на п’ятий термін взамін на головуючу посаду в органі, який уже називають "Політбюро 2.0".

Зміна посади Медведєва з реальної на ритуальну і нібито звільнення архітектора подій на Донбасі й в Криму Владислава Суркова.

Або скажу інакше.

Загарбницьку політику якого типу Росія щодо нас обере.

Очевидним є одне – Путін очікувано нікуди не іде і залишить за собою чималий, якщо не вирішальний, вплив на дії Росії всередині та поза своїми межами.

Тому перед тим, як почати розбирати усю ситуацію, я би хотів показати вам світ очима Путіна, і спробувати пояснити його мотиви і погляди у зовнішній політиці, однією з ключових цілей якої, на жаль, стали ми.

► Страшний сон КДБіста.

Перше і важливе.

Путін – працівник спецслужб.

Спецслужб, на очах яких розвалилася їхня країна.

Спецслужби існують, щоб працювати у інтересах держави або у випадку СРСР – її керівництва.

Найвищим з яких є самозбереження.

Путін зміг на власні очі роками дивитись на те, як розвалювався Радянський Союз, як його уламки переживали бандитизм 90-х і гіперінфляцію, крах економік, і потрапляння під вплив заходу.

Як реалізовувався найгірший сценарій для КДБіста.

Сценарій, якого могло навіть не бути в радянських підручниках.

КДБ з усією його репресивною машиною, з мільйонами репресованих і сексотів, з тюрмами, тортурами, агентурами і пропагандою існували, у першу чергу, для того, щоб Радянський Союз зберігся.

Але він вирішив яскраво і з феєрверками піти у нікуди.

Для КДБ це була не просто поразка – це було приниження.

Такого не забувають.

Подібні травми не забуваються.

Вони лишаються на усе життя.

Так само, як ветеранам війни після неї іще довго сняться бої.

Путін як КДБіст хоче бачити падіння Заходу, як бачив падіння СРСР.

► Югославський сценарій.

Путін вважає, що там були попрані основи міжнародного права і це, на його погляд, давало йому можливість діяти аналогічно.

Навіть у промові з приводу окупації Криму він згадував прецедент Косово і те, що він попереджав Захід про його неприпустимість та наслідки.

На прикладі Югославії Путін побачив те, що, на його погляд, Захід готував для Росії.

На Заході це назвали страхом югославізації.

Це остаточно укріпило його переконання, що Росія не може просто існувати, за своє право на існування вона мусить щоденно битися.

► Чеченські кампанії.

На момент приходу Путіна до влади в Росії там уже в повний зріст велася друга чеченська кампанія, яка стала наслідком фактичної капітуляції Росії у першій.

Тоді Єльцин в угоду своєму електорату заключив там поганий мир, який в результаті призвів до хорошої війни, вчергове підтвердивши тезу Черчилля про те, що обираючи між війною і ганьбою – можеш отримати і те, і інше.

Усі паралелі з сьогоднішніми подіями в Україні, проводьте самі.

Ми зараз говоримо про сусідів.

Так от, чеченська проблема була однією з ключових.

Путін і його колеги вірили, що саме від способу її вирішення буде залежати, чи піде колись Росія по югославському сценарію чи ні.

Чечню утопили в крові, російські солдати вчергове показали, що там де їм чиниться хоч якийсь спротив вони можуть діяти тільки шляхом масованої навали стріляючи з крупних калібрів по мирному населенню.

А далі був Кадиров.

До речі, Путін щиро вірив, що чеченцям допомагали американці – і це одна з причин таких втрат з боку росіян.

Про литовських снайперш там здається теж було.

► Інформаційна кампанія проти України.

Але імперія, яка не веде війн за своїми межами, буде приречена воювати всередині.

Тому Росія почала з війн інформаційних.

Після подій 2004 року росіяни розвернули справжню інформаційну кампанію в Україні.

Інструментами було усе: від риторики контрольованих ними каналів до слів російських гастролерів у Севастополі, від мовлення російських каналів до тез українських політиків.

Ця кампанія продовжується і зараз.

Я думаю, ви знаєте, які канали для цього потрібно включити.

Але не робіть цього.

Росія намагається зробити Україну підконтрольною.

не тільки військовим шляхом, а й інформаційно / фото 24 канал.

► "Грантожери".

Ну а потім була Грузія, шлях якої в НАТО було сильно ускладнено війною 2008 року.

Під час своєї каденції як прем’єра Путін встиг не тільки повоювати з грузинами, а і використати на свою користь спроби Заходу перезавантажити відносини з Росією.

З поверненням у президентське крісло одним з перших рішень він отримав право боротися з іноземними неурядовими організаціями в Росії.

Путін взагалі щиро вірив, що недержавні організації, які існують завдяки грантам, і є агентами впливу, які призводять до Майданів та інших проблем.

Це я так передаю привіт усім любителям слова "грантожери" – воно, до речі, теж до нас прийшло з Росії.

Тому можна стверджувати, що основні тези російської зовнішньої політики і її цілі лишались і є незмінними останні, як мінімум, 20 років.

Дії Росії залежать лише від того, чи може вона собі їх дозволити.

Путін привітав свого куратора у КДБ у Дрездені.

► Росія – США – Китай.

Ще з цікавих моментів відмічу, що уся агресивна риторика росіян направлена у першу чергу проти старого геополітичного супротивника – США.

У той час, коли самі США і увесь західний світ активно думають, що ж робити зі значно більш впливовим кравцем ніж Росія – що робити з Китаєм.

Щодо Китаю Росія м'якша, хоча насправді саме піднебесна поступово і незворотньо розширює свій вплив на Сході Росії і уже становить чи не найбільшу для неї загрозу.

Значно потужнішу ніж американські системи ПРО чи ракети середньої дальності.

Отож Путін очікувано лишається при владі в Росії.

Він не вірить, що Україна та інші пострадяньскі країни – це суб’єкти.

Він хоче відновити тут свій вплив і потроху нас анексувати.

У цьому питанні можуть змінюватися лише засоби з менш ефективних на більш, як це поступово відбувається у Молдові.

Путін по інерції бачить своїми головними ворогами назовні америку і НАТО, а всередині – "грантожерів" та інші форми громадянського супсільства.

► Путін хоче побачити колапс Заходу – він діятиме поступово.

Путін бачив колапс своєї держави і тепер мріє побачити колапс колективного Заходу.

Своїми війнами в Україні та Грузії він уже показав недієвість частини міжнародного законодавства та слабкість західних лідерів, і він буде продовжувати.

Думаю, якщо у Росії з’являться ресурси (а це може статися з частковим зняттям санкцій і запуском "Північного потоку-2"), вона може спробувати створити кризу в НАТО гібридно напавши на одну з країн Балтії.

Якщо Росія буде впевнена, що країни НАТО не дійдуть консенсусу і одноголососно не визнають це актом агресії – це дозволить показати недієздатність НАТО і призвести до його поступового розпаду.

Думаю, що тут Росія буде діяти поступово, почне з кібератак, убивств на чужій території та небезпечних маневрах авіації.

Ну а далі уже, як піде.

Якщо Путін завершить анексію Білорусі, то країни Балтії опиняться майже відрізаними від своїх союзників в оточенні ворогів.

Тому я б уже сильно непокоївся на їх місці.

В принципі, вони це роблять уже.

Путін шукає світу, де немає НАТО та України, де Захід слабкий, а Росія ширить і збільшує свій вплив.

Він прагне помсти за розпад СРСР та поступової його реставрації.

З хороших новин для нас – щоб протягнути через національне голосування зміни до Конституції, він засипає свою країну грошима на соціалку.

Це добре – це значить, що грошей на війну у нього буде менше.

І ми виграємо ще трохи часу.

Хотілося б його більш ефективно використати.