Діагноз "рак": як сприйняти та підтримати

До Всесвітнього дня боротьби проти раку Здоров'я 24 поспілкувалося з онкохірургом клініки "Добробут" Анатолієм Шудраком, психологом Ларисою Рибак та психотерапевтом Медичного центру Medicover Уляною Криницькою-Березюк, щоб розібратися в надскладних питаннях: як продовжувати боротися за життя, якщо поставлено діагноз "рак"? Що слід робити рідним хворого? Як впоратися зі страхом і почати діяти? Що можна і не можна говорити хворому?.

Якщо захворів хтось близький.

Уляна Криницька-Березюк.

“Слова лікаря: "У Вас рак", – викликають у пацієнта відчуття, подібні до великої кулі, яка поглинає, в якій є і страх, і тривога, і неспокій, і біль, і розчарування, і гнів, і злість, і безпорадність, і розгубленість, і образа, і вина… І це саме ті почуття, про які найчастіше в суспільстві не можна говорити вголос.

Без сумніву, близькі переживають подібне, але водночас запитують і себе, і інших: "Що я маю і можу зробити?"”.

Ситуація, коли онкологічне захворювання виявили у родича, викличе співчуття.

Але при цьому важливо не "задавити" близького надмірною жалістю.

Навпаки, його треба стимулювати і переконувати в тому, що він повинен боротися за життя.

У роботі онкологів є такі приклади, коли людина, почувши, що у неї рак, вирішує для себе: "Мені нема чого жити далі".

Хоча можна було б спрямувати всі свої сили на одужання.

Не потрібно хворого занадто жаліти\\mendozapost.

Є ще одна крайність – люди звертаються до народних цілителів та екстрасенсів.

Анатолій Шудрак.

“Я за весь час роботи не бачив жодного пацієнта, якого б вилікували подібні методики.

Важливо розуміти, що хворий – не жертва обставин, тому треба включатися і діяти.

Адже лікування онкохворого – це не робота хірурга або хіміотерапевта, а спільна праця пацієнта, його родичів і медичного персоналу.

Якщо ж поставлений смертельний діагноз, який не піддається лікуванню, треба зрозуміти, що люди не вибирають собі хворобу.

І вона стає випробуванням для всієї родини”.

Якщо близька людина не була готова і не пройшла психологічну підготовку, то нормальною є перша реакція – заперечення.

В такому випадку мало користі від рідних.

Іноді від рідних треба тільки присутність, а іноді активні дії.

В будь-якому випадку – поважайте того, хто захворів і не погіршуйте їх стан своєю панікою.

Що не можна говорити хворій людині.

Іноді лікарю доводиться сказати: "У цій ситуації ми безсилі".

Але якщо фахівці можуть допомогти пацієнтові, то людину треба обов'язково налаштовувати на позитивний результат.

Головне – потрібно чесно і правильно розповідати про це.

Треба завжди вірити, що боротися варто.

Намагатися налаштувати пацієнта на позитивний лад і на лікування.

Не можна говорити неправду і давати прогнози, які не збудуться.

Перше питання, яке задають пацієнти, – скільки мені залишилось? На це питання не знає відповіді ніхто.

Психолог Лариса Рибак.

Хворі люди не люблять говорити про рак, тому не треба розповідати всі знайомі історії і всі діагнози.

Не треба запитувати – "як ти так жив, що докотився до раку?".

Не треба оплакувати лиху долю і казати – ти ж такий молодий.

Не треба підбадьорювати – борися! Вони і так кожен день борються за своє життя”.

Але ви можете обговорювати повсякденні питання, питати поради.

Тоді людина буде відчувати, що вона потрібна.

Не забувайте про почуття гумору.

Не можна оплакувати людину, доки вона жива.

Не змушуйте близьких жити на власних поминках.

Хворому зашкодить, якщо його оплакуватимуть, коли він живий\\smartprofinancial.

Як правильно сприйняти діагноз.

У багатьох випадках онкологічний діагноз не є вироком.

Іноді рак буде пов'язаний з тим, що людині доведеться довго і інтенсивно лікуватися.

Витрачати сили, гроші та час.

Тому інформувати пацієнта про стан його здоров'я треба.

Так роблять лікарі в усьому світі.

Фахівець повинен правильно пояснити пацієнтові його стан, розповісти можливі перспективи захворювання (дати як хороший, так і поганий прогноз).

Пацієнт має право це знати.

Найважливіше, що має зрозуміти людина: рак – це не вирок.

І багато онкологічних захворювань виліковні.

Тому пацієнтом повинен керувати не страх, а бажання жити, він повинен продовжувати боротися і ні в якому разі не опускати руки.

Навіть у найскладнішій ситуації люди знаходять в собі сили заради себе, заради своїх близьких і дітей, роблять все, щоб знову встати на ноги.

Під час хвороби у людини змінюється світогляд, змінюються цілі і цінності.

На цьому етапі дуже важливо ставити реальні цілі і намагатися їх досягати, наприклад, як прожити цей день без болю, що я можу сьогодні зробити, щоб наблизити одужання, з ким я можу поспілкуватися.

Людина починає цінувати прості речі і стає уважнішою з близькими.

Рибак.

“Але буває і навпаки, розгубленість і відчай призводять до депресії.

Тому потрібне спілкування.

Паліативна допомога передбачає роботу лікарів і психотерапевтів.

Вони дають можливість усвідомити діагноз, пережити сильні емоційні стани, а після цього вирішити, чи вважає за потрібне пацієнт повідомити рідних, чи потрібен духовний наставник.

Часто молоді чоловіки не хочуть повідомляти про свою хворобу, бо вони є главою сім’ї.

Це їхній вибір, але спілкування потрібно, і якщо пацієнт прийняв рішення не повідомляти, то треба знайти оточення, де можна сказати правду і де буде підтримка”.

Як сприйняти смертельний діагноз хворому і сім'ї.

В середині ХХ століття Елізабет Кюблер Росс виділила п’ять стадій, які переживають смертельнохворі люди:.

1) Шок та заперечення – цього не може бути, цього не може буті зі мною.

Якщо рідні знають про хворобу, вони можуть лише бути поряд і підтримати.

2) Злість.

Злість може бути спрямована в будь-які сторони – на себе, на близьких, на Бога, на лікарів, на всесвіт.

3) Торг.

Намагання відкласти неминуче.

Людина укладає угоди з життям, чи з Богом, з самим собою тощо.

4) Депресія.

Це період абсолютного відчаю і поринання в себе.

5) Прийняття.

Я не можу це змінити, але я можу підготуватися.

Не всі пацієнти доходять до цієї стадії, з кола заперечення-депресія вийти важко.

Але саме прийняття дає можливість шукати нові можливості.

Щоб прийняти діагноз, хворому потрібна допомога спеціалістів\\psychologytoday.

На відміну від хворого, близькі люди відчувають ще й страх втрати і почуття провини.

Ми звикли шукати допомогу і підтримку у близькому колі, і досить часто забуваємо, що родичі і друзі переживають такі ж почуття і не можуть підтримати.

У них не вистачає внутрішніх ресурсів.

Шукаючи підтримку в ближньому колі, люди виснажують один одного.

Тому потрібна допомога спеціалістів психотерапевтів, це дає можливість розірвати замкнуте коло.