Україна неспроможна позбутися "параду звинувачень і компроматів"

Публічний процес у "справі Шеремета" – це політична кампанія, шантаж і пресинг волонтерського рухуМіністр внутрішніх справ України Арсен Аваков у Facebook 12 грудня повідомив про затримання підозрюваних у причетності до вбивства журналіста Павла Шеремета (загинув 20 липня 2016 року в Києві в результаті вибуху автомобіля на розі вулиць Богдана Хмельницького та Івана Франка.

– Країна).

Скликаний в авральному порядку брифінг мав усі ознаки інформаційно-психологічної спецоперації – на акцію прибули президент Володимир Зеленський і генеральний прокурор Руслан Рябошапка.

Заступник голови Нацполіції Євген Коваль назвав імена ймо­вірно причетних до вбивства – медсестру парашутно-десантного батальйону, сержанта сил спеціальних операцій Збройних сил України, лікаря-хірурга й волонтерку та подружжя учасників АТО.

Ще до вироку суду міністр на­звав прізвища тих, хто закладав вибухівку в авто.

Президент України не зупинив Авакова, навіть сам узяв слово: "У нас серйозна справа – вбивство.

Але є ще одне питання: хто замовник? Думаю, наступного разу почуємо.

І це буде третя, остання зустріч у цій справі".

Та за п'ять днів, 17 грудня, спікер МВС Артем Шевченко в коментарі "5-му каналу" заявив, що оголошена підозра Юлії Кузьменко не є остаточним висновком слідства.

"Усе, що оголошено в підозрі, може підтвердитися, а може й ні".

Як бачимо, щось не зростається у версії "орлів" Авакова – бо навряд чи міг би собі дозволити сказати таке спікер міністра, поставивши під сумнів заяви керівника після гучних арештів.

У своєму розслідуванні журналісти "Слідство.Інфо" відзначили, що висновки чотирьох експертів у справі про вбивство Павла Шеремета суперечать один одному.

Слідство оголосило підозри фігурантам на підставі вкрай слабких доказів.

Аргументація прокурорів сумнівна й малопереконлива.

Критеріями правильного мислення є чітка визначеність, несуперечливість, послідовність та обґрунтованість думок.

Свідоме чи несвідоме порушення логічних законів призводить до помилкових висновків.І справді.

Досудове розслідування, приміром, встановило, що доброволець і волонтер Андрій Антоненко організував убивство Шеремета: "Захопившись ультранаціоналістичними ідеями, культивуючи величність арійської раси, розмежування суспільства за принципом національної приналежності, прагнучи зробити свої погляди об'єктом уваги громадськості, вчиняючи свої дії, щоб привернути увагу громадськості до певних політичних переконань, вирішив створити групу, щоб вчинити вбивство.

Втілюючи злочинний задум, підшукав осіб, які мали аналогічні з ним погляди та наміри, щоб привернути увагу суспільства до націонал-радикальних ідей, які, на їхню думку, зможуть змінити життя суспільства".

Тут навіть не про логіку йдеться.

Можна припустити, що замовником і автором цього тексту-звинувачення є малорос-колаборант, який просуває доктрину ЧК-ГПУ-ОГПУ-НКВД-КГБ-ФСБ.

А ентузіазм, з яким Володимир Зеленський долучився до цієї сумнівної оборудки, наводить на невеселі роздуми.

Тим паче, якщо взяти до уваги суперечливий послужний список самого Арсена Авакова.

Бо навіть Вікіпедія розповідає про деякі контроверсійні подробиці біографії міністра внутрішніх справ.

За браком переконливого мотиву злочину присутнім на брифінгу був представлений своєрідний кастинг претендентів на роль замовника, виконавця і помічника у справі Шеремета.

Що далі?Тут варто згадати недавнє минуле.8 березня 2018-го працівники СБУ затримали Володимира Рубана, керівника українського Центру звільнення полонених "Офіцерський корпус", запідозреного у перевезенні зброї та підготовці терактів, зокрема, замахів на тодішніх президента Петра Порошенка, міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, експрем'єра Арсенія Яценюка і секретаря РНБО Олександра Турчинова.

Гадати, що є правдою, а що – вигадкою в цій детективній історії, можна безконечно.

Але о тій порі голова Служби безпеки України Василь Грицак заявив, що СБУ вдалося "запобігти масштабним терористичним актам" в Києві та інших містах.

У плануванні теракту у Верховній Раді підозрювали народну депутатку, Героя України Надію Савченко.

Генпрокурор Юрій Луценко безапеляційно заявив: "У слідства є неспростовні докази, що Савченко планувала, вербувала, давала вказівки, як провести терористичний акт у парламенті, знищивши урядовий зал.

Мінометами обваливши купол Ради й автоматами добиваючи тих, хто виживе".

Президент України, який мав стати однією з жертв змови, на інформацію зреагував, як на доконаний факт: "Йдеться не про перевізника.

Ви отримаєте неспростовні докази, які масштабні теракти готувалися в Україні і яка для цього була задіяна мережа.

Розслідувати в найкоротший термін.

Притягти до відповідальності.

І докази неспростовні".

Чути таку заяву було дивно – президент уневажнив презумпцію невинуватості.За інформаційним збуренням згадалася історія, якій майже 100 літ.

У 1921–1926 роках чекісти створили фальшиву організацію антибільшовицького підпілля "Монархічний союз Центральної Росії", аби виявити справжніх монархістів.

Підґрунтя для створення "Тресту" було – залишки Білої армії, прихильники імператора Миколи II.

Тож, коли ОГПУ – "Объединённое государственное политическое управление" – натрапило на таку структуру, її не ліквідували, а використали.

Йдеться про контррозвідувальну операцію ОГПУ – "Трест", що рясніла заплутаними схемами, подвійними агентами.

Навіть зараз спеціалістам складно відокремити факти від вигадок."Трест" завдав серйозного удару по емігрантських організаціях, але водночас зачепив й організаторів операції.

В умовах сталінської шпигуноманії це було закономірно.

Що насправді сталося в історії з Рубаном, Савченко і Ко? Можна припустити, що сучасний український різновид "Тресту" мав допомогти владі позбутися потенційно небезпечних політичних опонентів напередодні виборів.

На думку військового експерта Олега Старикова, проводили спецоперацію, але на певній стадії зупинили, коли втрутилися політики.

Навесні 2019 року Володимира Рубана і Надію Савченко звільнили з-під варти – сплив термін запобіжних заходів.

Колишня нардепка стала ведучою програми "Коментатор" на каналі ZіK.

Де перебуває Рубан – невідомо.

Ще одна загадкова історія, до учасників якої досі є купа питань.

У травні 2018 року знайшли мертвим у своєму під'їзді журналіста Аркадія Бабченка.

Наступного дня він "воскрес".

На пресконференції за участю голови СБУ Грицака і генпрокурора Луценка фахівці пояснили, що була спецоперація, в результаті якої вдалося викрити російських шпигунів і диверсантів.

Що в підсумку? 13 листопада торік суд випустив із в'язниці названого організатором "убивства" Бабченка підприємця Бориса Германа.

Його звільнили за станом здоров'я, сказали у прокуратурі.

Бабченко поїхав з України, пояснивши рішення зміною влади.

Але ми зараз не про Савченко, не про Рубана і не про Германа.

А про тих, хто їх розробляв, арештовував, судив і ув'язнював.

А потім випускав.

Хто "замовляв" Аркадія Бабченка? Чи, може, це суцільна вигадка? Тоді хто має бути покараний? Чому про це ніхто не запитує ексгенпрокурора Луценка? Народ уже забув гучні пресконференції та виступи прокурорських і есбеушних начальників?Таке враження, що Україна неспроможна позбутися "параду звинувачень і компроматів", переважно слабких і юридично нікчемних.90 років тому, наприкінці 1929-го, органи Державного політуправління інспірували сумнозвісну "справу Спілки визволення України".

У березні-квітні 1930 року почалися слухання в Харківському театрі опери та балету цього "дєлопроізводства" щодо вигаданої "підпільної організації".

Серед совєтських громадян уже тоді було розуміння, що справа сфальшована за допомогою провокацій та підтасовок надуманих фактів.

І люди тихцем іронізували з виразно антиукраїнської трагікомедії: "Опера СВУ, музика ГПУ" (абревіатура з російської – Государственное политическое управление.

– Країна).Правда про цей процес упродовж багатьох десятиліть була спотворена і замовчувана.

Зараз у мережі можемо прочитати: "Процес Спілки визволення України – показова справа, сфабрикована ОДПУ Української СРР наприкінці 1920 років, яка викривала вигадану антирадянську організацію серед української наукової та церковної інтелігенції.

Мета – дискредитація діячів української культури та громадського життя в рамках централізованої політики геноциду української нації, здійсненого урядом СРСР у 1932–1933 роках".1983-го в Торонто вийшла книжка замученого КГБ письменника і режисера Гелія Снєгірьова "Набої для розстрілу".

В ній докладно розповідається про "справу Спілки визволення України"."Майстрам провокації і терору вдалося мистецтвом диявольської підступності втягти й підсудних у "справі СВУ" у свою пекельну гру на кону театрально зінсценізованої трагікомедії під назвою "суд" у залі Харківської державної опери", – написав у передмові публіцист Василь Гришко.

Зазначив, що в колі тодішньої української інтелігенції ширилася думка: "СВУ не було, але вона мала би бути".

І ГПУ на цьому зіграло, створивши фіктивну СВУ, прагнучи превентивно запобігти гуртуванню сил для виникнення реальної такої організації, а "передусім – супроти провідних ідейно-творчих кіл української національної інтелігенції того покоління, що десять років перед тим творило українську самостійну державність і провадило боротьбу за неї в 1918–1921 роках.

Під виглядом "викриття й ліквідації СВУ" було виарештувано в 1929–1930 роки, а потім у наступні знищено цвіт української інтелігенції".

Збіги та аналогії з подіями майже столітньої давнини вражаючі – влада демонізує добровольців і волонтерів, з них роблять злочинців ще до вироку суду.

Присутність на брифінгу президента, генпрокурора і міністра внутрішніх справ підтверджує політичну заангажованість процесу.

Презумпцію невинуватості наперед уневажнено.

Служителі української Феміди отримали карт-бланш на імпровізацію звинувачень.

Главі держави і тим, хто його супроводжував, перед брифінгом треба було уважно прочитати статтю 62 Конституції України: "Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь".

А ще є Цивільний кодекс України, стаття 296 – право на використання імені: "Iм'я фізичної особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути обнародуване лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду".

Тож усі підозрювані у справі Шеремета, чиї імена та прі­звища оприлюднили, можуть звернутися до Європейського суду з прав людини зі скаргою на Українську державу щодо порушення їхніх прав і виграти."Під час "дійства Шеремета" були порушені конституційні права моїх співгромадян.

Можливо, вони здійснили злочин, але хай це доведе суд, – пише у Facebook історик Кирило Галушко.

– Але я бачу публічний процес, як 1937 року.

Це політична кампанія.

Шантаж і пресинг щодо волонтерського руху".І справді.

Таке враження, що хтось роздобув партитуру "Опери "СВУ" і прагне озвучити її "музикою ГПУ".