Закон про несвободу слова

Володимир Зеленський і партія "Слуга народу", йдучи у владу, обіцяли нам побудувати справжнє народовладдя.

Не менш гучно звучали ідеї створити державу в смартфоні, щоб кожен громадянин був долучений до управління країною.

Однак час народовладдя і прозорості закінчився разом з приголомшливими перемогами на президентських і парламентських виборах.

Разом із розширенням президентського контролю над правоохоронними органами, яке вже відбулося, Мінкульт як невід'ємна частина нової влади пропонує внести зміни до низки законів, які впливають на діяльність журналістів.

За словами міністра Володимира Бородянського, такі нововведення мають захистити українців від шкідливого впливу російської пропаганди та різного роду дезінформації.

Щоправда, аналіз основних моментів законопроєкту, оприлюдненого на сайті Мінкульту для обговорення, показує, що замість боротьби з російською пропагандою з такими законами ми самі можемо перетворитися на Росію.

Розповімо про головні загрози законопроєкту детальніше.

Контроль за професійними журналістами.

Зараз закон регулює лише діяльність професійних медіа та журналістів, але, на погляд Міністерства культури, цього замало.

Можна ж іще взяти під законодавчий ковпак звичайних користувачів соціальних мереж і закрутити гайки непокірним представникам преси.

Перш за все, закон розділяє професійних журналістів і просто журналістів.

Професійні журналісти – це ті особи, які на постійній професійній основі працюють з масовою інформацією і є членами Асоціації професійних журналістів України.

Асоціація – це свого роду гільдія журналістів, членство у якій буде для них обов'язковим.

Вона має захищати представників медіа від втручань у їхню діяльність, а також затверджувати правила професійної етики та слідкувати за тим, щоб вони виконувались.

Особи, які не будуть членами Асоціації, не зможуть професійно займатися журналістською діяльністю.

На додачу до всього, вона матиме повноваження притягати професійних журналістів до дисциплінарної відповідальності за невиконання обов'язків журналіста, порушення професійної етики чи за невиконання рішень самої Асоціації.

Неслухняному представнику преси загрожує або тимчасове (на строк від одного місяця до одного року), або повне припинення членства в Асоціації.

У свою чергу, виключення з Асоціації позбавляє особу права займатись професійною журналістською діяльністю.

Загалом, модель так званого самоврядування журналістів запозичена з аналогічного об'єднання адвокатів.

Однак Мінкульт не врахував специфіку професії акул пера, які мають бути максимально незалежними, інакше нас чекатиме запровадження цензури.

З іншого боку, розробники проєкту не взяли до уваги фактичного стану справ у галузі.

Мова про те, що значну частину медіа, а разом з ними і журналістів, контролюють олігархи.

Тому не складно уявити, що більшість в асоціації матимуть саме представники залежних від декількох найбагатших людей країни засобів масової інформації.

В результаті асоціація буде не засобом очищення від поганих, а інструментом для закриття ротів справді незалежним журналістам.

Блогери під прицілом.

На думку Міністерства культури, кожен з нас – трошки журналіст.

Тому активні користувачі соціальних мереж теж мають бути під ковпаком державного контролю.

Законопроєкт каже, що крім професійних журналістів є ще й просто журналісти.

Ними будуть вважатися всі особи, які збирають, одержують, створюють, редагують або поширюють інформацію, доступну для необмеженого чи невизначеного кола осіб.

Тож, щоб стати журналістом, достатньо написати чи поширити чийсь пост у Фейсбуці чи у Телеграм-каналі.

Всіх користувачів соціальних мереж законопроєкт зобов'яже розміщувати власні ідентифікаційні дані у доступному для отримувачів інформації місці.

Таким місцем може бути головна сторінка власного веб-сайту, початок власної веб-сторінки у соціальних мережах чи місце, де є інформація про власника облікового запису.

Фізичні особи муситимуть вказати своє ім'я, прізвище та по батькові, адресу електронної пошти або інших електронних засобів зв'язку.

Для популярних блогерів нововведення будуть ще жорсткішими, ніж для пересічних користувачів.

Постачальники хостингу, інтернет-провайдери та провайдери соціальних мереж і файлообмінників будуть зобов'язані збирати дані про власників, сайтів, сторінок, каналів чатів чи спільнот, аудиторія яких більше п'яти тисяч підписників, або якщо їх відвідує більше ніж п'ять тисяч користувачів щодня.

Провайдери будуть зобов'язані надавати дані про блогерів на вимогу Уповноваженого з питань інформації протягом 24 годин з моменту надходження його запиту.

Ініціатива міністра культури Володимира Бородянського не викликала захвату у журналістів.

За заявою того ж Уповноваженого, якого призначатиме уряд, кожен поширювач інформації буде зобов'язаний надати право на відповідь тому, кого вона стосується або спростувати її таким же шляхом, як вона була поширена.

Тож, прощавай приватність в інтернеті.

У разі прийняття проєкту Мінкульту держава знатиме, що пише кожен з нас і зможе змусити тих, хто їй не сподобається, видалити чи спростувати інформацію з поста у Фейсбуці.

Замість боротьби з пропагандою більше закритості влади.

Є в проєкті одна норма, яка ставить під сумнів гучні декларації пана Бородянського про боротьбу за чистоту інформації та свободу слова.

Справа у тім, що зараз закон гарантує журналістам можливість безперешкодно відвідувати приміщення органів влади, бути присутнім на їхніх відкритих заходах.

Натомість чиновники зобов'язані проводити особистий прийом журналістів у розумні строки.

Така норма є однією з гарантій відкритості роботи публічної влади, але, схоже, Міністерству культури чи його вищому керівництву відкритість влади не до вподоби.

Її хочуть замінити лише правом журналіста бути присутнім на публічних заходах органів влади, а от стежити за їхньою буденною діяльністю – зась.

Тож тепер журналісти ще більше писатимуть про свято урожаю на Полтавщині чи день кавуна в селах Херсонщини, а не про низьку якість адміністративних послуг, погане ставлення чиновників до громадян чи про корупцію у владі.

Мовчання про війну.

І наостанок трохи відвертого божевілля.

Міністерство культури з якогось дива вирішило редагувати норми Кримінального кодексу, які стосуються відповідальності за злочини проти міжнародного миру і безпеки.

Відверто кажучи, вийшло так собі.

Зараз закон встановлює покарання за заклики до нападу на інші держави, тобто до розв'язання агресивної війни, що цілком відповідає нормам міжнародного права.

Натомість Мінкульт хоче встановити кримінальну відповідальність не лише за заклики до агресії проти інших держав, а за будь-яку пропаганду застосування державою воєнної сили чи за виправдання її застосування.

В результаті навіть заклики захищати свою країну зі зброєю в руках від ворожого вторгнення опиняться поза законом.

Таке нововведення суперечить нормам і звичаям міжнародного права, які забороняють лише воєнну агресію, натомість гарантуючи державам безумовне і невід'ємне право на індивідуальну і колективну самооборону.

Така зміна поставить нашу державу, яка майже шість років вимушена оборонятися від російської агресії, у дуже незручне становище.

Як нам тепер мобілізувати людей чи агітувати громадян до вступу на контракт для захисту країни від ворога, якщо будь-які заклики до війни є поза законом? Навіть якщо мова про оборону від нападу, яку за звичаями міжнародного права прийнято називати справедливою війною.

Міжнародний досвід регулювання діяльності журналістів.

У більшості країн Заходу регулювання діяльності акул пера зводиться до норм, які забезпечують незалежність журналістів, захищають їх від тиску і переслідувань з боку органів влади та приватних осіб.

Дотримання журналістської етики є здебільшого сферою відповідальності або самого видання чи каналу, або може бути предметом розгляду професійних асоціацій.

Однак держава не зобов'язує журналістів вступати до таких асоціацій і не забороняє існування більш ніж одного подібного об'єднання на всю країну.

Тому участь у них є добровільною і має на меті забезпечити спільний захист прав, а не створити каральні механізми для своїх членів.

З іншого боку, держави зберігають за собою повноваження контролю за діяльністю самих медіа, а не їхніх журналістів.

Дещо іншим шляхом, ніж більшість країн Євросоюзу, нещодавно пішла Франція.

Останні зміни місцевого законодавства мають на меті захистити інформаційний простір країни від фейків і пропаганди.

Однак вони здебільшого спрямовані на боротьбу зі впливом іноземних медіа на виборчий процес і загалом на політику держави, а не на контроль діяльності журналістів чи соціальних мереж, як пропонує наш рідний Мінкульт.

Проте чи не найкращою гарантією об'єктивної роботи медіа є розвиток суспільного мовлення, яке задає високий стандарт якості для інших учасників ринку і має достатні фінансові ресурси для того, щоб бути незалежним.

Наприклад, британський суспільний мовник BBC має найбільшу аудиторію в світі, а довіра глядачів та слухачів до його німецького аналога ARD досягає фантастичних 80%.

На думку Мінкультури, кожен з нас – трошки журналіст.

Поки що проєкт закону, який мав би захистити українців від ворожої пропаганди і брехні у пресі, куди більше схожий на спробу влади взяти під власний контроль інформаційне поле в країні, ніж на боротьбу з дезінформацією.

В ньому є норми, які можуть призвести до запровадження тотальної цензури, ліквідації незалежної преси та перетворення України на поліцейську державу, у якій кожна особа перебуває під постійним прицілом органів безпеки.

З іншого боку, проєкт не пропонує жодного механізму, щоб усунути першопричину заангажованості декотрих українських медіа – їхню залежність від олігархів або адептів Росії в українській політиці.

Тому сподіватися, що проєкт, у разі його прийняття, справді очистить українське інформаційне поле від фейків та неправди, не варто.

Більше того, як і у безлічі інших ситуацій, простого рецепту лікування хвороби немає.

Якість медіа залежить передусім від конкуренції на ринку.

Тут держава має одразу два інструменти впливу: розвивати суспільного мовника і завдяки йому підвищувати стандарти або стимулювати економічну незалежність преси.

Ще більш банальним є шлях зменшення впливу дезінформації на суспільну думку.

Ніщо не береже від неї так, як довіра людей до влади.

Щоб її заслужити, владі потрібно бути прозорою і відповідальною, а не закритою за сімома замками від своїх же виборців.

Назар Заболотний, аналітик Центру спільних дій, для «Української правди».