До політичних еліт України. Звернення Ініціативної групи "Першого грудня"

Цей урок української історії знає сьогодні чи не кожен школяр: ахіллесовою п'ятою України була і є її політична еліта.

Саме на ній не раз спотикалися суспільні надії.

Ми це знаємо, але не робимо висновків.

Міняються покоління управлінців, а в політичному житті країни незмінно панує дух безвідповідальності й непрофесіоналізму, корупції й кумівства, взаємного ворогування та мстивості, короткозорості й хуторянства, дарма що зодягнутого в костюм від Версаче.

Виборці багато очікували від "нових облич", але поки що й вони проявляють стару схильність до ціннісного релятивізму, потаємності й браку чіткої візії розвитку держави.

Добрі політики в країні, звичайно ж, є, але вони лише відтіняють загальну сумну картину.

Є й енергійні молоді ентузіасти, які прагнуть змінити стиль державного управління у своїх рамках відповідальності, проте невмируща система все це перетравлює, а молодечий ентузіазм – згасає.Минуло майже 30 років української незалежності, і цього часу мало б бути досить, щоб зробити належний висновок: для якісної зміни політичних еліт потрібна зміна їхньої ціннісної платформи.

Нас тривожить, що майку лідера в українських політичних перегонах щоразу перебирають ситуативні, а не стратегічні альтернативи.

Жити країні, однак, доводиться у далеко не сприятливому політичному довкіллі.

У світі невпинно нагромаджуються негативні зміни, які наближають нас до точки біфуркації.

Кожен із цих викликів поки що вдається нейтралізувати поодинці.

Чи готовий український політикум до цих випробувань? Запитання риторичне.

На порядку денному більшості української політичної еліти – не вболівання за майбутнє держави, а питання їхнього власного добробуту і престижу.

І ще багато того, ім'я якому – дріб'язковість.

Так поводяться глухарі на токовищі, які не чують скрадливої ходи мисливця.

Однією з причин такого стану є той факт, що божищем українського політикуму стала політтехнологія, яка дозволяє непривабливу реальність представити як очікуваний успіх.

Головний мотиватор – перемога на чергових виборах.

Вийти за рамки цієї детермінанти й покласти в основу своєї безпосередньої політики новий ціннісний проєкт цій еліті поки що не під силу.

Натомість обставини світової турбулентності й агресії з боку Росії просто волають до нас: Україні потрібна критична маса тих "прагматичних ідеалістів" (чи, якщо хочете, "тверезомислячих романтиків"), які не задля кар'єри, а задля блага країни самовіддано мінятимуть звичні ціннісні пріоритети, ламатимуть управлінські трафарети й "освячені" часом негласні традиції політичних еліт.Іншими словами, Україні потрібні еліти, які, окрім високого професіоналізму, були б вірними принципам політичної й особистої доброчесності.

Мірилом для них має бути система цінностей, де на першому місці – людська гідність.

При цьому вони не зраджували б своїм моральним принципам навіть тоді, коли до цього їх спонукають практичні інтереси партії, лояльність до вищого керівництва чи приватне прохання кума.

Саме таким діячам під силу буде остаточно розірвати пуповину зі старою системою.

Ось тоді і стане можливим створити в країні бажаний політичний уклад, утвердити її суб'єктність і вписати її у світовий контекст.

Бо вийти з історичної тіні Україна зможе лише тоді, коли її політична еліта здобудеться на духовне й інтелектуальне лідерство.

Питання, чи спроможна нинішня українська еліта переформатуватися й породити із себе якісно нову політичну силу з описаними ознаками, залишається відкритим.

І навіть якщо народ, зайнятий проблемами виживання, не формулює цього запиту настільки, щоб він був електорально вигідним, нової еліти вимагає українська історія і державна безпека.

Отже, слово за нинішнім українським політикумом.

Але не тільки.

Відповідальності з громадянського суспільства ніхто не знімав.

Адже саме з нього виростає еліта, саме з нього вона черпає свої ціннісні установки.

Тому угодовство, хабарництво, кумівство, готовність зректися цінностей задля соціальних благ – все це було "цінностями виживання", випробуваними впродовж століть, і критеріями, за якими проводилась селекція політичних еліт.

Але якщо в минулому такі риси й давали комусь можливість вижити, то сьогодні вони штовхають країну до поразки.

Тому в умовах нинішніх викликів логіка виживання має спонукати нас до ціннісної трансформації як політичних еліт, так і всього громадянського суспільства.

Отож появі ціннісно іншої політичної партії може й повинна передувати поява нового й тривалого суспільного руху, який і привнесе бажані цінності в життя суспільства.

В появі такого руху має проявитися мудрість народу та його інстинкт самозбереження.

Бо політика, економіка й армія – все це може бути ефективним лише тоді, коли в основі всього закладено потужний дух: пошанування гідності людини, вірність правді, міжлюдська довіра й готовність до солідарності.

Як твердив митрополит Андрей Шептицький, Батьківщина може забезпечити своїм громадянам щастя лише тоді, коли буде "не тільки матеріальним, а й моральним тілом".

Саме такий рух до громадянської та моральної суб'єктності був би спроможний створити в майбутньому конкретний запит на нову політичну силу, яка подужала б відкрити перед Україною новий простір її майбутнього.

В усьому сказаному вище нічого нового нема – усе вже озвучено і проговорено.

Проте в діях своїх політична еліта й далі імітує бажане, хоч реалізує хибне.

Чому? І доки? Чимало політиків уже заготували розлогі списки тих, кого вони, в разі чого, звинуватять за національну поразку.

Чому ж так мало прізвищ у списку тих, хто готовий згуртуватися й стати "критичною масою" тих, що здобудуть бажану перемогу?Оля Гнатюк, Володимир Єрмоленко, Євген Захаров, Йосип Зісельс, Ігор Козловський, Мирослав Маринович, Ігор Юхновський, Ярослав Яцків.