Класова ворожнеча. Як ICTV розкуркулив директора «Укрпошти»

Матеріал про оплату праці «чиновників» (до яких беззастережно відносять і міністрів, і народних депутатів, і будь-яке «начальство») в українських медіа — це завжди удар у больову точку.

В одну з головних непроговорених і неполікованих травм пострадянської аудиторії.

Пострадянській людині несила терпіти знання про те, що хтось має більше ресурсів, ніж вона, і — важливий нюанс — не спромігся це приховати.

Тому камази із грішми в «Межигір’ї» Януковича чи стомільйонні вишки Бойка ранять аудиторію менше, ніж сотні тисяч гривень законної зарплати міністра або кільканадцять тисяч премії депутату.

Журналісти вміють і люблять розколупувати цю болячку.

Останнім часом жертвами медійного розкуркулювання були міністерка Анна Новосад, міністри Володимир Бородянський і Тимофій Милованов, а нещодавно черга знов дійшла до керівника «Укрпошти» Ігоря Смілянського.

Знов — бо зарплату Смілянського обговорювали вже кілька разів.

Остання хвиля була в січні, коли разючу суму 1 млн 886 тис.

808 гривень 30 копійок оприлюднила Ліна Кущ із Національної спілки журналістів України.

Перед тим — навесні 2019 року, коли Смілянський, у принципі, пояснив, чому, на його думку, його зарплата має бути саме такою, яка вона є.

І вже тоді констатував, що підлеглі цією зарплатою незадоволені.

Втім і це не найдавніший приклад — про «разючу» зарплатню Смілянського писали ще 2016 року.

15 січня Смілянський виправдовувався за свою зарплату в ефірі програми «Український формат», хоча «обговорення», природно, перетворилося на товариський суд над занадто високооплачуваним менеджером.

Опонували Смілянському буквально всі — і «господарі студії» з «ОПЗЖ», й гості з колишньої команди Порошенка.

Але й тут керівник «Укрпошти» аргументовано пояснив, чому, на його думку, його зарплата саме така, якою вона є.

Чергове повернення до цієї теми цікаве тим, що це сюжет «Фактів» на телеканалі ICTV.

На відміну від медіа «Опозиційної платформи — За життя», канали Пінчука роздмухуванням класової ворожнечі зазвичай не займаються.

Але для Смілянського зробили виняток.

@video=//www

Отже, працівниці «Фактів» Катерина Курбанова, Тетяна Доцяк і Наталя Кулик вирушили до сільської місцевості на пошуки бідних листонош, обурених великою зарплатою свого найвищого керівника.

Про те, що головний герой сюжету гідний осуду та має викликати праведний гнів, у підводці попередила ведуча Інна Шевченко: «Очільник “Укрпошти” має зарплату, більшу, ніж президенти деяких країн.

За фінансовими планами 2020 року Ігор Смілянський щомісяця зароблятиме майже два мільйони гривень.

І це при тому, що “Укрпошта” не приватне підприємство, а державне.

Сам він називає себе ефективним менеджером, який зробив “Укрпошту” найкращою поштою у світі.

Та чи так це, коли подивитися на поштові відділення зсередини? І що думають листоноші про зарплату шефа, в тисячу разів більшу, ніж у них?».

Цікавий момент із президентами «деяких країн»: коли вже порівнювати із президентами, логічно було би розпочати з Володимира Зеленського.

Зарплатня якого, принаймні торік, була не просто меншою, а на два порядки меншою за зарплатню Смілянського.

До того ж сам Зеленський поділяє народне обурення високими зарплатами міністрів і менеджерів держкорпорацій та доручив прем’єру переглянути ці зарплати, а прем’єр це доручення пообіцяв виконати.

Тобто інцидент, у принципі, якщо не вичерпаний, то має бути вичерпаний незабаром — хоча ми ще не знаємо, в який спосіб.

Усе це сталося за два тижні до виходу сюжету ICTV, але до бекґраунду не потрапило, й протиставляти українського директора пошти українському президенту «Факти» чомусь не стали.

У сюжеті постає череда промовистих картинок злиднів сільської пошти.

Листоноша з Волині пані Тетяна працює за трьох і отримує майже — майже! — три тисячі гривень.

«Три тисячі на місяць навіть соромно озвучити, — нарікає поштарка.

В порівнянні з цими крихтами зарплата вищого керівництва “Укрпошти” з трьома нулями жінці навіть у голові не вкладається.

Втім вона чужі гроші не рахує, хоч і мріє про підвищення».

Цитата волинянки б’є в саме серце: «Значить, він заробив, а ми не заробили.

Значить, важче працює за нас».

Далі холодне поштове відділення в райцентрі на Харківщині, де люди гріються у трьох светрах, та дров’яна пічка в селі Терни, вигляд якої мав присоромити Смілянського та змусити роздати свої мільйони бідним листоношам.

«Та голові “Укрпошти”, який побачив світлину, соромно не стало.

Навпаки, порадив людям не зради розводити, а допомогти собі самим».

Свою оцінку чи то моральності, чи великим статкам Смілянського (точно не відомо, бо не знати, на яке запитання відповідає чоловік) дає «житель Куп’янська» Микола: «Я считаю это ненормальным.

У нас декларировалось изначально, что чиновники, которые сейчас сидят в кабинетах, часть на тех местах, где работают люди, а люди, которые сидят в тех местах, которые мы сегодня видим каждый день в обществе, сядут в ихние кабинеты.

А они только живут в смартфонах».

Було б непогано пояснити, чому саме цей чоловік коментує це питання (зі скриншотів на екрані можна зрозуміти, що він критикував міністра в соцмережах), і розпитати пана Миколу, що він має на увазі, адже його висловлювання абсолютно нерозбірливе, але журналістам досить, що в синхроні є слово «ненормально».

До речі, в руках у пана Миколи той-таки смартфон, у якому живуть «чиновники».

Говорити про дотримання балансу думок у матеріалі про те, що в гендиректора зарплатня набагато більша, ніж у його підлеглих, не зовсім коректно.

Адже новини тут немає, актуальності теж, а «конфлікт» виник і розвинувся в голові журналістів, які зненацька побачили в зарплатні Смілянського привід для сюжету.

Якби яка-небудь Спілка пролетарських журналістів запитала в кореспондентів ICTV, чому що їхня зарплатня в кілька разів більша, ніж у журналістів районної газети (або у прибиральниць каналу ICTV), відповіддю було би здивоване «а що?» Так само, напевно, здивувався б гендиректор ICTV Олександр Богуцький, якби до нього прийшли й запитали, чому кореспонденти «Фактів» заробляють ось стільки, брьохаючись у сільській багнюці заради сюжету, а він, сидячи в теплому кабінеті, заробляє в рази більше за них.

Окреме питання — наскільки етично та безпечно ставити підлеглим запитання «як вам мільйонна зарплата вашого шефа?» і транслювати їхнє обурення в телеефірі.

Тут, звісно, хтось заперечить, що «Укрпошта» державна, а отже гроші Смілянського — це «наші гроші».

Але підбурювати підлеглих проти керівника все одно якось не комільфо.

Єдиний адекватний варіант обговорення цієї теми на телебаченні — фахова аналітика із залученням економістів (не таких, як на ZIKу, будь ласка), які би могли прокоментувати принцип визначення зарплат для топменеджерів державних корпорацій.

Проаналізувати світовий досвід і, можливо, запропонувати кращі, об’єктивніші критерії.

А також цивілізована й компетентна (а не така, як на News.

One) дискусія про те, чому одні вважають, що державні менеджери мають отримувати зарплату на рівні топменеджерів комерційних компаній, а інші — що їхня праця має бути волонтерською й низькооплачуваною.

Хто конкретно і в який спосіб має визначати «справедливість» зарплат державних службовців, якщо не звірятися з ринком? При цьому необхідно відфільтрувати непродуктивні емоційні аргументи, які доводять цю дискусію до абсурду — наприклад, навіщо взагалі платити директору «Укрпошти» зарплату, якщо її можна віддати дітям-сиротам, а він має бути вдячним за право принести себе в жертву батьківщині.

Також можна було би поспілкуватись із наглядовою радою «Укрпошти», яка затвердила умови контракту Смілянського, зокрема його зарплатню.

Двоє її членів — українці, й звернутися до них було б логічно й неважко.

А якщо володіти іноземною мовою, можна навіть спробувати поспілкуватися з мосьє Бенуа або паном Якубом — у глобалізованому ж світі живемо.

Але ні, звісно, змонтувати мільйони гендиректора з розбитою пічкою цікавіше.

Втім «виправдання» Смілянського в кінці сюжету є.

«Факти» цитують його слова про збільшення кількості посилок та інші здобутки.

«І навіть зарплати листоношам, мовляв, збільшив удвічі за три роки.

Тож у середньому вони отримують близько шести тисяч гривень на місяць, щоправда, лише щасливчики, які працюють на повну ставку.

Але таких насправді геть мало».

На кінець глядачам повідомляють, що «мільйонер Смілянський» встановив у відділенні в Тернах нові пічку-буржуйку.

Словом, досягнення, про які говорить керівник «Укрпошти», негайно ставляться під сумнів.

При цьому кадри спокійного, добре вбраного й задоволеного Смілянського чергують із картинками злиднів і розпачу українських сіл.

Чому саме ICTV — канал, адресований аж ніяк не вічно незадоволеному люмпен-глядачу — породив цей витвір, гідний «вікон РОСТА» сторічної давнини? Схоже, це не випадковість, а тенденція.

31 січня сюжет в аналогічному ключі вийшов у «Вікнах» СТБ:.

@video=//www

Журналіст іншого каналу Віктора Пінчука Борис Сачалко з ентузіазмом протиставляв «мільйонера» Смілянського сільським листоношам, які ходять у туалет надвір.

Тут також дали слово Смілянському, який розповів про досягнення і плани, а на кінець запитали сільську листоношу, як її враження від виступу керівника, й почули: «Не дуже».

Констатувавши, що історія «Укрпошти» — це історія «безвиході».

Щоправда, в цей самий день сюжет про зустріч Смілянського з підлеглими зробили журналісти «1+1»:.

@video=//www

Але тут протиставлення топменеджера та його підлеглих виглядає менш маніпулятивним.

У сюжетів СТБ і «1+1», принаймні, був інформаційний привід — зустріч Смілянського з підлеглими на прохання неназваних «народних депутатів».

Зокрема на «1+1» серед аргументів Смілянського було і твердження, що «Укрпошта» стала прибутковою, а прибутки підуть на модернізацію.

Втім у всіх трьох сюжетах, як і в попередніх, які виходили під час загострень у середині січня та 2019 року, економічні успіхи «Укрпошти» під керівництвом Смілянського оцінював лише сам Смілянський.

Його слова ставили під сумнів самі журналісти, протиставляючи їм сільські туалети, холодні відділення та принизливо малі зарплати поштарів.

Усе це виглядає радше як інформаційна атака на Ігоря Смілянського особисто, аніж намагання журналістів центральних телеканалів з’ясувати щось корисне та важливе про оплату праці керівництва державних корпорацій.

Та в усякому разі — хоч атака, хоч збіг, хоч помилка редакторів, які запізно схопилися за хайпову тему січня, — журналісти грають із вогнем, маніпулюючи питаннями «соціальної справедливості» на ґрунті пострадянських травм.

Історія про ананаси й рябчиків сторічної давнини скінчилася погано — зокрема й для авторів «вікон РОСТА».