Що там на Суспільному? Медіапідсумки 3–9 лютого 2020 року

Цього тижня одразу два парламентських комітети висловили свої зауваження до законопроєкту «Про внесення змін до Закону України “Про Суспільне телебачення і радіомовлення України” (щодо підвищення ефективності роботи Національної суспільної телерадіокомпанії України)» (№ 2576 від 12.12.2019), зареєстрованому низкою депутатів Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики, але фактично розробленому Міністерством культури, молоді та спорту, наглядовою радою і правлінням НСТУ.

Зокрема, Комітет з питань бюджету у своєму висновку вказав, що реалізація окремих положень даного законопроекту потребуватиме додаткових видатків державного бюджету, а саме:.

розширення повноважень наглядової ради НСТУ, зокрема, створення комітетів, обрання та функціонування корпоративного секретаря НСТУ;.

здійснення оплати послуг та компенсації витрат членів наглядової ради НСТУ (наразі вони працюють безкоштовно);.

встановлення частки обов’язкового спрямування бюджетних коштів на виробництво інформаційного, у тому числі аудіовізуального продукту (інформаційних, інформаційно-аналітичних, економічних, історично-документальних, культурно-мистецьких, навчально-пізнавальних, розважальних, спортивних та інших програм та передач, фільмів (у тому числі телевізійних серіалів)), та на оплату створення (виготовлення) фільмів, окремих теле- та/або радіопередач чи програм незалежних від НСТУ студій-виробників;.

створення служби внутрішнього аудиту НСТУ.

Також комітет повідомив, що в разі ухвалення цього закону до 15 липня 2020 року він має вводитися в дію не раніше 1 січня 2021 року, а після 15 липня 2020 року – не раніше 1 січня 2022 року.

Чесно кажучи, виглядає так, що комітет не до кінця розібрався в документі.

В НСТУ вже є корпоративний секретар і служба внутрішнього аудиту, а спрямування бюджетних коштів на виробництво контенту комерційними продакшенами та оплату роботи членам наглядової ради передбачається в межах наявного бюджету НСТУ.

При цьому у випадку гонорарів членам наглядової ради мова йде про максимальну суму 206 тис.

грн на рік до вирахування податків для однієї людини, оскільки за методикою Кабінету міністрів ця оплата вираховується за шкалою, яка залежить від зароблених компанією коштів (а не отриманих з держбюджету).

Набагато краще з законопроєктом розібрався Комітет з питань антикорупційної політики – можливо, тому, що там працює Вікторія Сюмар.

Комітет рекомендував доопрацювати до другого читання законопроєкт із міжнародними експертами, і Рада Європи вже отримала запит на експертний висновок.

Основне запитання в антикорупційного комітету теж викликала вимога до НСТУ не менше половини бюджетних коштів, спрямованих на виробництво контенту, відводити на його замовлення в комерційних продакшенів: з точки зору комітету, проблема в невизначеності, яким чином ці компанії будуть обиратися, та які гарантії прозорості цього відбору можуть бути.

У самому по собі підході – підштовхнути низькорейтингове суспільне телебачення до співпраці з більш популярними комерційними мовниками, щоби профінансований державою контент побачили якомога більше глядачів – немає нічого поганого.

Питання в тому, як цей підхід може бути реалізований на практиці, а саме:.

Як розподілятимуться права на спільно вироблений НСТУ та комерційними продакшенами контент? «Напевно, ми будемо шукати варіанти (розподілу прав.

– Авт.) разом з усіма.

Ми можемо говорити: в залежності від того, чия частина грошей більша, той і має перший показ.

Далі: скільки відсотків грошей вклали, таким відсотком прав володіємо.

Це як приклад», – прокоментував нещодавно в інтерв’ю «Детектору медіа» міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський.

Наразі складно сказати, наскільки вправно менеджмент НСТУ зможе вести перемовини з юристами приватних компаній – наприклад, права на Олімпіаду в Токіо Суспільне має намір передати комусь із комерційних мовників безкоштовно.

Хто визначатиме, про що буде цей контент? На українському ринку майже не існує незалежних продакшенів – левова частка потужних гравців входить до складу медіагруп.

Отже, і спільне виробництво вони захочуть планувати, виходячи з потреб своїх телеканалів: своєї аудиторії, свого позиціонування, своїх вимог до жанрового різноманіття тощо.

Наскільки вони будуь співпадати з потребами чи місією Суспільного?.

Навіщо НСТУ наділили правом за рішенням наглядової ради самостійно визначати вартість вкладу в спільну діяльність, без урахування оціночної вартості майна, яке вноситься як вклад у таку діяльність? Виглядає як бажання позбавитися бюрократії та додати гнучкості в перемовинах із комерційними продакшенами, але в реальності може призводити до нехтування інтересами НСТУ, якщо оцінка його вкладу занижуватиметься (див.

1 про права).

Хто нестиме відповідальність? Антикорупційний комітет звернув увагу на посилення повноважень наглядової ради НСТУ, що пропонується в законопроєкті.

Я би концентрувалася не на повноваженнях, тому що в них немає нічого незвичного з точки зору роботи акціонерних товариств, а радше на контролі відповідальності цього органу управління, і прописувала б для цього додаткові норми в законопроєкті.

Також у законопроєкті сказано, що наглядова рада погоджує вчинення правочинів, якщо ринкова вартість майна, послуг, робіт, що є предметом такого правочину, становить від 10% до 25% вартості активів НСТУ (ця норма перекочувала в законопроєкт із статуту та чинного положення про наглядову раду НСТУ).

Я, звісно, можу чогось не знати про заплутану систему українського законодавства, але про всяк випадок перепитаю: а хто погоджує правочини вище 25%? За логікою, це має бути акціонер, тобто Держкомтелерадіо.

А щоби зрозуміти, чому я про це запитую, прочитайте ще кілька абзаців цієї статті.

Чи всі свідомі того, що навіть якби бюджетний комітет не сказав, що цей закон не може бути введений в дію раніше 1 січня 2021 року, то норми про спрямування половини бюджету на виробництво і, зокрема, комерційними продакшенами і так не можуть бути застосовані в цьому році? Бо вони мають діяти за суттєвої умови: повного фінансування НСТУ.

І це той компроміс, через який наглядова рада і правління погодилися на цю конструкцію.

Щоправда, юристи сказали мені, що за певного рівня правового цинізму формулювання «за умови повного фінансування НСТУ відповідно до умов цього закону» може трактуватися як «за умови надходження всіх запланованих коштів» або «за умови повного планового фінансування, але неповного фактичного надходження».

І взагалі, щороку все можна регулювати в ручному режимі за допомогою бюджетного паспорту.

І задачка з зірочкою: що би сказав антикорупційний комітет, якби йому на очі потрапив не тільки цей законопроєкт, а й одна з чернеток законопроєкту «Про медіа»? Окрім конструкції про спільну діяльність, народні депутати на якомусь етапі мали намір також дозволити відчуження, передачу, приватизацію нерухомого майна, об’єктів незавершеного будівництва та земельних ділянок, на яких вони розташовані.

Іншими словами, всього, крім акцій.

Від менеджменту НСТУ час від часу лунали скарги, що неможливість розпоряджатися певним майном обтяжує, бо немає змоги утримувати його належним чином через хронічне недофінансування.

Але погляньте на ці норми й під іншим кутом: пропозиція позбавити компанію якогось майна та зберегти її акції може виглядати нерозважливо, бо вартість акцій узагалі-то й залежить від вартості активів.

І, як ви розумієте, в світлі таких ідей поставлене вище запитання про те, хто погоджує правочини вище 25%, стає не таким уже й дивним.

Якусь частину цих запитань можна було би зняти, якби розуміти напрямок руху компанії.

На жаль, з публічно відкритих документів НСТУ цього зробити неможливо.

Почитайте стратегію компанії на 2020–2022 роки, потім концепцію регіонального мовлення на 2020–2021 роки, потім новини про те, що регіональне мовлення скоротили до 1–1,5 години на добу, потім про заплановане скорочення працівників регіональних філій.

Зі скороченням, про початок якого от-от мають оголосити, є один нюанс: через вимоги трудового законодавства воно принаймні на три місяці зупинить відкриття в усій компанії нових вакансій, тобто може поставити під загрозу відтермінування планів по реформуванню телемовлення на рівні штаб-квартири.

Які міркування переможуть у цьому випадку, це ще питання.

По суті, запропонований законопроєкт відкриває потенційні можливості для різних учасників телевізійного ринку.

Так, він дає можливості для додаткового фінансування для комерційних гравців, але так само він відкриває нові перспективи й для НСТУ, яке теж може відкрити свій телевізійний продакшен (і я би радила подумати про окрему юрособу, щоби цей продакшен міг бути гнучкішим і на нього, наприклад, не впливали такі ситуації зі скороченням працівників у якомусь іншому підрозділі, як це відбувається зараз).

Чи перетвориться ця ситуація на win-win, lose-lose чи інші комбінації цих двох слів, залежить від усіх учасників процесу, в тому числі – менеджменту НСТУ.