Пальто Портман. Чи справді на "Оскарах" ігнорують режисерок

12 лютого, 2020, 14:57.

Лєна Чиченіна.

.

І в чому українське кіно прогресивніше за голлівудське.

"Оскар" – премія далеко не лише кінематографічна.

Була б вона такою, то резонанс викликала би лише у фанів кіно.

Після премії ми обговорюємо одяг знаменитостей, політичні заяви, жарти ведучих та чимало серйозних соціальних проблем.

Одна з найгучніших суперечок цього року стала модно-соціальною.

Це пальто Наталі Портман із вишитими іменами режисерок, які цьогоріч не потрапили у номінацію зі своїми стрічками.

Такий яскравий акт став вінцем обурення після оголошення кіноакадеміками номінантів, адже у двох головних категоріях - знову самі чоловіки.

Нагадаю, за всю історію премії жінки статуетку отримували двічі – Кетрін Бігелоу за "Володаря бурі" та Аньєс Варда у 2017-ому стала володаркою почесного "Оскару" за вклад у кіно.

Загалом режисерки ставали номінантками "аж" 5 разів: Ліна Вертмюллер (1977 рік), Джейн Кемпіон (1994 рік), Софія Коппола (2004 рік), вже згадана Кетрін Бігелоу (2010 рік), Грета Гервіг (2018 рік).

Втім, для багатьох людей це не стало аргументом.

Популярними є коментарі на кшталт "якщо жінок немає у списках, отже, їхні фільми заслабкі", "нагороджувати жінок лиш за те, що вони жінки – неправильно", "не пригадаю великої кількості видатних стрічок, знятих жінками".

У відповідь на це самі режисерки часто відповідають, що не хочуть жодних привілеїв чи якихось квот.

Просто справедливості.

І, зрештою, розвитку кіно - чому ми увесь час повинні дивитися одні і ті ж історії від одних і тих самих людей? У той час як існує безліч інших.

Цього року американським кіноакадемікам знову закидають консервативність та зашореність.

У них є свої улюбленці, визнані гуру (Скорсезе, Тарантіно), які, знявши новий фільм, обов’язково мусять бути відзначеними.

Зазвичай це білі чоловіки.

Це звично.

А відходити від звичної схеми завжди некомфортно.

Якщо ж ми торкатимемося лише питання жінок та їхньої малої присутності у режисерських категоріях, то це питання рясніє маніпуляціями.

Свідомими чи ні.

А маніпуляції зазвичай ефективні, коли є низька поінформованість.

Давайте розпочнемо з близьких для нас прикладів.

По-перше, недавній скандал про те, що українська не годиться для драматичних серіалів, бо органічна лише у комедіях.

Якщо сприймати цю інформацію не критично, то й можна цілком згодитися.

Бо якщо знімають переважно російськомовні серіали, отже, вони популярніші, кращі, люди їх більше дивляться.

Однак для багатьох очевидна інша причина: виробники продають контент у Росію і не хочуть покидати цей ринок.

Сценаристи, режисери, актори роками працювали російською, тому українською як інструментом володіють гірше.

І це часто дає привід маніпуляціям: дивіться, ви ж самі бачите, що телемило державною якесь не таке.

Горезвісний депутат Євген Брагар колись був висловився ще й з приводу кіно.

В ефірі телеканалу "Рада" стверджував, що українські фільми переважно провалюються у прокаті, тому їх потрібно менше фінансувати з державного бюджету.

І зосередитися на комедіях типу "Dzidzio.

Перший раз" чи "Скажене весілля".

Але пан Брагар водночас не говорить про катастрофічний брак у нашій країні кінотеатрів.

Саме тому окупитися мають шанс лише дешеві стрічки.

Сяк-так пристойний бюджет відбивати просто ніде.

Тому, приміром, така робота як "Кіборги" теж із тріском провалилася попри резонанс, добру відвідуваність та безліч позитивних відгуків.

Ось таке замкнене коло є і у ситуації з жінками-режисерами у Голлівуді.

Їх почали витісняти з професії, щойно вона стала комерційно привабливою.

Кіно перетворилося на бізнес, а в ньому жінкам було не місце.

Схожа ситуація була не дивиною і в інших "серйозних" сферах, наприклад, науці.

Жінки або взагалі не працювали, або займалися чимось на кшталт друку на машинці.

У 60-х ситуація дещо змінилася, але однаково до справедливості було далеко.

Голлівуд – взагалі місце консервативне у багатьох сенсах, тому системні зміни там часто гальмують.

Є тусовка білих чоловіків, вони звикли до компанії самих себе і зі скрипом пускають інших.

Жінки рідше отримують фінансування, особливо на другий-третій фільм.

Їх менше розкручують, тому вони, зокрема, отримують менше уваги на кінопреміях.

Менше відзнак – без змін лишається фінансування та розкрутка.

Коло замкнулося.

От і нині одразу восьмеро жінок, які зняли визнані критиками та публікою стрічки, не потрапили до номінації.

Саме їхні імена потрапили на пальто Наталі Портман.

Ось вони.

Лулу Ванг, фільм "Прощання".

Це трагікомедійна історія про китаянку, яка живе у США.

Вона приїздить до рідної країни востаннє побачитися з бабусею, яка помирає від раку.

Фішка в тім, що рідні приховують від жінки її діагноз, що ставить гостру етичну проблему.

Водночас персонажі дискутують із приводу традицій, нав’язливості родичів та порівнюють Китай з Америкою.

Фільм "Прощання" отримав височезний рейтинг на агрегаторі рецензій Rotten Tomatoes – 99%.

Попри це Лулу Ванг у режисерську номінацію не потрапила.

Грета Гервіг, фільм "Маленькі жінки".

Це чергова екранізація класичного роману Луїзи Мей Елкотт, в якому мовиться про сестер, які живуть в одному будинку, люблять одна одну, але мають зовсім різні мрії та погляди на життя.

Цю стрічку номінували у категорії "Найкращий фільм", Гервіг же у режисерському спису не було.

Хоча "Маленькі жінки" отримали безліч позитивних рецензій, а режисерка отримала нагороди від кількох кінокритичних асоціацій.

Минулого року, нагадаю, Грета Гервіг таки потрапила до "чоловічої номінації" і стала п'ятою жінкою за всю історію Оскара, якій вдалося це зробити.

Селін Ск'ямма, фільм "Портрет дівчини у вогні".

Стрічка "Портрет дівчини у вогні" розповідає про двох молодих жінок, які живуть у Франції 18 століття.

Одна готується вийти заміж, інша приїздить писати її портрет.

Щодня спілкуючись, героїні з'ясовують, що майбутній шлюб зробить наречену нещасною.

Робота брала участь у минулорічному Каннському кінофестивалі, отримавши дві нагороди.

Загалом високі оцінки "Портрет дівчини у вогні" отримав як від глядачів, так і від критиків.

Власне, як і попередні фільми Ск'ямми.

А "Шибеник" дев'ять років тому дістав приз глядацьких симпатій на Одеському кінофестивалі.

Меліна Матсукас, фільм "Квін і Слім".

"Квін і Слім" - драматично-кримінально-романтична історія про закохану пару, яка вбиває полісмена.

Знову ж таки, драма отримала високу оцінку від глядачів, критиків та колег режисерки.

Це, до речі, був її дебют у повному метрі.

Раніше Матсукас фільмувала популярні музичні відео для Ріанни, Леді Гаги, Бейонсе та інших зірок.

Маті Діоп, фільм "Атлантика".

Сюжет крутиться навколо бригади, яка займається будівництвом хмарочоса у столиці Сенегала - Дакарі.

Робітникам на кілька місяців затримують оплату, отже вони збираються покинути роботу і переїхати до іншої країни.

Паралельно показуються стосунки молодих людей - Сулеймана та Ади, яка мусить вийти заміж за чоловіка, якому її, згідно традиції, пообіцяли.

"Атлантика" брала участь у Каннському кінофестивалі, отримавши Гран-прі жюрі.

Лорін Скафарія, фільм "Шахрайки з Волл-Стріт".

Ще із появи першого трейлера стрічка отримала неабиякий резонанс - завдяки темі та відвертим сценам.

Йдеться про стриптизерок, які під час фінансової кризи у США почали грабувати заможних клієнтів, заманюючи їх до готельних номерів та накачуючи алкоголем та пігулками.

Гарячі обговорення стрічки перетворилися на бокс-офіс у 160 мільйонів доларів.

Маріелль Хеллер, фільм "Чудовий день у нашому районі".

У цій історії йдеться про журналіста, який пише матеріал про популярного телеведучого Фреда Роджерса.

Протягом спілкування зі своїм героєм, він усе більше змінює своє до нього відношення і світогляд загалом.

Роль Роджерса зіграв Том Генкс і отримав за це номінації на престижні премії - від Гільдії кіноакторів США до "Оскара".

Маріелль Хеллер та її режисуру високо відзначили критики та глядачі, але не кіноакадеміки.

До речі, минулого року її доволі успішну роботу "Чи зможете ви мені пробачити?" на "Оскарах" теж проігнорували.

Алма Гар'ель, фільм "Хороший хлопчик".

Фільм базований на реальних подіях.

А саме - на спогадах актора Шаї Лабафа про своє дитинство та стосунки з батьком.

Сценарій написав він же, коли знаходився на реабілітації від алкогольної та наркотичної залежності.

До речі, на збори залежних людей він ходив ще із дитинства - разом із татом.

Фільм з успіхом пройшов у прокаті, що є показником симпатії глядачів.

Ну а прихильність критиків зафіксована на агрегаторі рецензій Rotten Tomatoes, там стрічка отримала рейтинг у 93%.

На завершення - зрада і перемога.

Навіть людям, які публічно виступають за рівність усіх з усіма, на практиці не завжди вдається зберігати вірність принципам.

Тому разом із пальто Наталі Портман нині активно обговорюють і її кінокомпанію Handsomecharlie Films.

Єдиною жінкою, яка зняла для неї фільми, стала сама Портман.

Могла би бути ще одна, але стрічку "Джейн береться за зброю" спіткав скандал.

Режисерка Лінн Ремсі не з'явилася на знімальний майданчик у перший же день.

Вона заявила, що продюсери порушили домовленості.

Разом із нею пішов і Джуд Лоу, який стверджував, що погодився на роль лише щоб попрацювати з Ремсі.

А перемога - для нас із вами.

Нерівність та несправедливість існує у Голлівуді, де кіно винятково комерційне.

В Європі ж є багато програм державної підтримки кінематографа і конкурси на фінансування часто виграють проекти із жінками-режисерами.

Україна - не виняток.

І премій це теж стосується.

Приміром, у режисерській номінації "Золотої дзиги" минулого року було троє чоловіків та дві жінки.