Для нас на першому місці Батьківщина – інтерв'ю із Kozak System

Коли: 29 лютого, 19:00.

Де: МЦКМ (Жовтневий палац), Алея Героїв Небесної Сотні, 1.

Вартість квитків: від 350 грн, у продажу на Concert.

- У останній день зими ви зіграєте найбільший на сьогодні ваш сольник – у Жовтневому палаці.

До того ж, це одночасно буде і презентація нового альбому.

Розкажіть про нього, будь ласка.

Іван Леньо: Оскільки ми дуже багато концертуємо, у нас мало часу на те, щоб робити нові пісні.

Через завантажений графік ми не змогли за це літо написати жодної композиції.

Натомість дали собі вказівку на зиму – так чи інакше зосередитись повністю над роботою над новим альбомом.

Тож на сьогодні ми маємо дев’ять нових пісень, які вийшли чисто спонтанно більш-менш в одному музично-психологічному стилі.

Це все пісні про кохання.

Для слухача, який знає творчість Kozak System, вони, можливо, будуть дещо незвичними.

Зазвичай у нас палітра доволі широка: ми можемо співати пісні і на соціальну тематику, і танцювальні, і прикольні, і гострі – різні.

А цей альбом вийшов досить монолітним.

Ми вирішили його назвати "Закохані злодії" – як, власне, називається одна з головних пісень альбому.

- Ви говорите про дев’ять пісень – тобто частину ви вже випустили, а інші почуємо прямо на концерті?.

І.Л.: Так, не всі пісні з альбому попередньо були ротовані на радіо.

Але ми вже і не встигнемо проротувати всі до концерту.

На електронних платформах альбом з’явиться 21 лютого, а на радіостанціях – 25 лютого.

Деякі з пісень наживо будуть вперше звучати саме на цьому концерті.

- Готуєте щось особливе?.

І.Л.: Концерт у Києві зазвичай є непересічним явищем.

У нас багато дуже друзів, тож на наші київські концерти приходить велика кількість тих людей, хто в Україні формує сьогоднішню реальність.

Можна назвати цих людей відомими, знаними, культовими.

Тому ми до цього концерту ставимось доволі серйозно.

Тобто це не просто фестивальний виступ Kozak System, а довгий за часом і доволі цікавий за драматургією концерт.

Плюс ми вирішили, що оскільки ми доволі чоловічий колектив, то треба розбавити ті перебільшено чоловічі емоції і вібрації, які будуть на цьому концерті.

Тож запросили трьох дівчат – переможницю "Голосу Країни" Оксану Муху, кримськотатарську співачку Ельвіру Сарихаліл і вже відому мільйонам українських слухачів етнічну співачку Катю Чілі.

Дивитись відео Kozak System та Оксана Муха – Я відчуваю тебе:.

- Та й сидячий зал для вас – не дуже звична історія.

Володимир Шерстюк: По-перше, сам альбом диктує такі умови.

По-друге, ми все ж таки захотіли зробити певний експеримент.

Вважаємо, це може бути весело – коли в сидячому залі грає відверто не сидяча група.

До того ж, справді є багато пісень, які можна просто слухати.

Там багато музики, багато мистецтва, багато текстів – хороших текстів.

Оскільки тексти пишемо не ми, то можна цим і похизуватись.

(сміється) Сподіваємось, що сидячий початок перетвориться на танцюючий зал.

Жовтневий палац, я думаю, буде здивований.

І.Л.: Плюс ми вже увійшли у таку стадію своєї творчості, що частина прихильників у нас молодь, а частина – люди, які люблять слухати музику.

Тож ми пішли на такий компроміс.

Але якщо людину дійсно ковбасить від музики, вона може встати зі свого місця, вилізти на стілець, а ще краще – між рядами танцювати і отримувати задоволення від концерту.

- Спеціальні аранжування під таку специфічну залу для старих пісень будете робити?.

Ш.: Не будемо.

Але ще можу додати, що в Україні є певна проблема з концертними залами для гуртів, які грають енергійну музику.

Тому що у нас є класичні тисячні клуби, і є зали, які починаються від 5-ти тисяч.

- Плануєте потім український тур?.

Ш.: Так, обов’язково поїдемо восени.

Зараз ми співпрацюємо із Susy Production, вони зокрема займаються концертною організацією.

Тож думаю, восени ми вирушимо у великий повноцінний тур Україною із альбомом "Закохані злодії".

А літо – як завжди, фестивалі.

- Повернемось до альбому.

Є відчуття щодо деяких пісень, що ось вони стовідсотково сподобаються слухачеві і стануть хітами?.

І.Л.: Наші українські радіостанції – вони доволі форматні, чим роблять як добру роботу, так і погану.

Добру – через те, що вони створюють певний клімат, до якого слухач звикає.

А недобру – якщо ти робиш пісню на свій лад, не дбаючи про те, чи вона буде мати ротації, ти фактично попадаєш на поличку, і заходиш з цією піснею у андеграунд, де зовсім інша категорія людей і де набагато менше розголосу.

Розуміючи цю формулу, коли ми зробили шосту-сьому пісню, то усвідомили, що всі вони підпадають під формат.

Є певні закони музичного саундпродюсування, щоб ця пісня звучала на рівні.

У нас, як групи, є два таких продюсери – Мілош Єліч і Ігор Громадський.

Можливо, у нас з'явився зараз перший альбом, який є доволі "цільним", якщо говорити про звучання і враження від прослуханого.

Бо Kozak System – це команда, яка особливо не дбає про форматність через свою музичну свободу "віросповідання".

Ш.: І музичну, і людську.

Талановиті саундпродюсери мають здатність побачити гурт зі сторони, спробувати відкинути навіть, можливо, якісь красиві, але не потрібні слухачеві моменти.

Хоча ми грішимо цим.

Ми любимо у своїх піснях вдаватися до всяких красивих речей, які, на жаль, через сучасні смаки, вимушені відкидати.

Дивитись відео Kozak System – Повінь:.

- Нова пісня “Повінь” вирвалась на перше місце у прослуховуваннях в i.

Tunes – очікували на такий результат?.

Ш.: Ні, не очікували, тому що вона якраз менш форматна.

Кілька років серед наших усіх треків перше місце займала "Коли вона", а зараз – "Повінь".

Але як на мене, вона достойна того.

- Я помітила, що ви активно ведете соцмережі, нещодавно завели влог – це абсолютно сучасний спосіб комунікації з аудиторією.

І от ми з вами зараз розмовляємо про формат, про радіо.

Як виявилось, багато хто дізнався про вас взагалі з відбору на Євробачення.

Тобто телебачення, радіо – вони досі працюють як головна рушійна сила просування в Україні?.

І.Л.: Ми достатньо свідомі того, де ми живемо і з ким ми живемо.

На превеликий жаль, велика кількість людей продовжує отримувати інформацію з телевізора, велика кількість людей продовжує слухати фоном музику з радіостанцій.

Так, величезна кількість людей – здебільшого молодь – сидить в інтернеті.

І тому ми, як сучасна команда, мусимо враховувати всі ці джерела, щоб бути почутими всіма мешканцями України.

Тому існує влог і деякі інші речі, які ми робимо спеціально для You.

Tube – і не більше.

Ми не намагаємось залізти у телевізор, тому що маємо певну моральну межу, яку ніколи не перетнемо.

Якщо нам потрібно показатись в телевізорі без трусів або з маскою зайчика, то ми не будемо цього робити (посміхається).

Але якщо ти хочеш стати мегапопулярним у цій країні, ти маєш робити те, що просять телевізійні продюсери.

Власне, причиною нашого виступу на Нацвідборі Євробачення саме була ця складова.

Прогресивним командам, які роблять щось свідоме, серйозне, толкове, музичне і правильне, зазвичай, потрапити у телевізор дуже важко.

А оскільки Євробачення – це один з найрозкрученіших медійних форумів, ми вирішили зіграти у ту гру, яку нам запропонували.

Здається, ми свою справу зробили.

А на рахунок переможець чи ні – це не має ніякого значення, бо важливий шлях, а не результат.

Ш.: Телебачення досить старорежимне, радіо – менш.

Воно більш адекватне до сучасних тенденцій музичних.

А майбутнє вже зараз живе в інтернеті.

Tok – до You.

Tube, – ти можеш мати набагато більший вплив на людей, на своїх слухачів, ніж ти прийдеш на дуже крутий топовий телевізійний канал, але 99% людей – це не твоя цільова аудиторія.

Ти сам перетворюєшся на засіб масової інформації.

І я думаю, що саме такий інформаційних підхід є правильним зараз.

Ви зауважили щодо нашої інтернет-активності – так і є! І вона буде збільшуватись саме у цей бік.

В принципі, всі молоді артисти взагалі з цього починають – і правильно роблять.

- Вам цікаво це робити чи все ж обтяжує?.

Ш.: Звичайно! І я вважаю, що це не просто цікаво, а єдиноможливо і правильно.

Що стосується телевізора, Іван все правильно сказав – це один з видів гри.

Ми можемо у неї грати, а можемо не грати.

Прийшли на Євробачення – всім сподобалось, отримали здоровенну кількість запрошень на концерти вже на наступний день.

Це теж треба використовувати.

Дивитись Kozak System – VLOG#3: Жадан, Берлін, Повінь:.

- Ви були і залишаєтесь одними з небагатьох дійсно медійних персон, які продовжують активно виступати на Сході.

Як вважаєте, музиканти зробили все, що від них залежало?.

І.Л.: Будь-який музикант – особливо популярний – дбає про те, щоб кількість його слухачів увесь час збільшувалась, а не зменшувалась.

У нас в Україні так чи інакше є певна кількість людей, які знають, що Росія агресор, знають, що йде війна, знають, що Росія не хоче Незалежності України, хоче забрати території, забрати найкращі надра.

Ш.: Наші душі хоче забрати.

І.Л.: І керувати тут повноцінно, як імперія.

Люди, які це знають і визначають свою позицію у цьому процесі, не будуть дбати про втрати.

Якщо ти популярна людина, їдеш і публічно свою позицію озвучуєш, ти втрачаєш тих, для кого Росія не є агресором.

Натомість ти отримуєш велику кількість людей, які з тобою на одній хвилі.

Я не розумію, чому будучи українцем, маючи тата й маму українців, бачачи, як російський солдат "топче" твою землю, можна боятись висловити свою позицію і поїхати на Схід, допомогти хлопцям морально стримувати цю навалу.

Я цього не розумію.

Натомість такі артисти є.

Вони намагаються відмовчатись.

Вони плекають надію на те, що рано чи пізно цей простір, який колись називався Радянський Союз, буде відновлений – і вони зможуть поїхати з гастролями в Росію і заробляти дуже великі гроші.

Вони не хочуть втрачати гроші, вони не хочуть втрачати слухача, – і тому мовчать.

Тих, хто не мовчить, слава Богу, достатньо.

Ми їдемо на Схід незалежно від того, сприйме мій глядач нашу позицію чи не сприйме.

Для нас на першому місці Батьківщина.

- Ви досить активно виступали у Польщі.

Зв`язок із польською сценою ще й досі сильний?.

І.Л.: Польща для нас завжди була країною, яка відкривала ворота в Європу.

Ще навіть коли ми були "Гайдамаками", часто їздили туди з концертами.

Ш.: Були буквально гайдамаками.

І.Л.: Нам дуже повезло – свого часу ми виступили з культовими польськими артистами: Марилею Родович, Red Lips, Enej.

Ми дійсно себе добре почуваємо там.

Єдине, що не дозволяє нам стати там зірками першого ешелону, – це те, що поляки дуже ретельно охороняють свій інформаційний простір.

Потрапити на радіостанції з українською мовою неможливо.

З польською можна, але вона має бути бездоганною.

Поки що нам вдається бездоганно виступати на фестивалях.

Поляки, на мій погляд, молодці.

Вони дійсно "медійні націоналісти" – і я раджу кожній країні, яка збирається стати незалежною, звернути увагу на цей досвід.

Бо, як ви бачите, в Україні, таке величезне засилля чужого, що своє ледве-ледве пробивається.

Ш.: Для нас поляки навіть можуть слугувати певним прикладом.

- Прикладом саме захисту національного музичного продукту?.

Ш.: Всього.

Починаючи від того, як вони люблять свою валюту, і закінчуючи, як вони захищають, свій інформаційний простір.

В принципі, Польща – це Україна через "н" років розвитку.

Коли у нас говорять слово "націоналізм", воно обов’язково ще з радянських часів має негативне і навіть нацистське забарвлення.

Але будь-яка розвинена успішна країна є націоналістичною.

Французи не націоналісти? А німці? Та ті самі росіяни – більших націоналістів не можна знайти! Чому українцям не дозволяється бути націоналістами? І музики як частини культурного і медійного простору це дуже сильно стосується.

Дивитись відео Kozak System & Red Lips – Kochaj i Żyj:.

- Якщо вже заговорили про національний музичний продукт, не можна не згадати про квоти і нову мовну політику, адже ви у тому числі до цього маєте безпосереднє відношення.

То що змінилось за ці роки?.

ІЛ: Український продукт принаймні з'явився – це вже величезне досягнення.

І з'явився він завдяки тому, що домішок чужого у медійному просторі став меншим – і з’явилася ніша для свого.

Будь-яке місце пустим не може залишатись – його обов’язково хтось заповнить.

І українці те що називається "рвонули".

Буквально п’ять років назад це було неможливо, а сьогодні ми бачимо достатню кількість команд, які збирають Палац спорту.

Думаю, з часом будуть збирати і стадіони.

Це все частина величезної роботи, до якої свого часу долучились і Kozak System, бо ці ж квоти з неба не впали – за них треба було боротися.

Ш.: Навіть ціною відмови радіостанцій від ротацій наших пісень.

Так, таке теж було.

ІЛ: Зрозуміло, що коли радіостанції змінюють свій формат, вони на якийсь часть втрачають сталого слухача, а відповідно, втрачають гроші.

Деякі противились цьому, хоча усвідомлювали, що ці історичні процеси оминути неможливо.

Звичайно, спочатку, коли ця ніша потребувала заповнення, крутилось різне – не завжди якісне.

Потерпіли – через два роки ми вже бачимо певну селекцію і достатньо якісний контент на радіостанціях.

Людям, які просто рахують гроші, – їм по-справжньому все одно, на чому робити касу.

Коли вони бачать, що можна на українській музиці заробити ті самі гроші, що й на російській, – вони будуть заробляти на українській.

Я впевнений, що ці процеси будуть йти, як би не намагались їх пригальмовувати чи інші політичні сили чи кон’юнктура.

Що стосується взагалі українського контенту, цей ренесанс ми відчуваємо не тільки в музиці.

Ми бачимо у кінотеатрах достатню кількість хороших українських кінострічок.

Так, вони не можуть конкурувати на рівні з Голівудом, тому що там інше фінансування і інший устрій країни.

У нас хоч і декларується капіталізм, він доволі дикий і далекий від справжнього.

Але це все дійсно еволюційний процес – він не такий швидкий, але він є і він буде відбуватись, як би сусід не намагався загнати нас у якийсь "тайожний союз".

Ми завжди будемо намагатись робити щось самостійне і унікальне – впевнений, результат цього буде дуже хорошим.

- А українські музиканти у повній мірі скористались цією можливістю? Днями я мала розмову з концертними промоутерами – і вони розповідали, що насправді після великого підйому "українські" зали знову почали зменшуватись.

Ш.: Це падіння на 15-20% – були супераншлаги, тепер просто повні зали.

З моєї точки зору, це абсолютно нормальне явище.

Це як коли Радянський Союз перестав існувати, з андеграунду на публіку хлинула навала різної музики.

І вона вся – хороша чи погана – заповнювала стадіони.

А потім відсіялися слабіші, відсіялися ті, що менше хочуть успіху, відсіялися менш комерційні, менш цікаві і таке інше.

Залишились справжні.

Те саме відбулось зараз.

Люди наситились – і тепер вони вже хочуть, як гурмани, чогось надзвичайного.

І наша задача, як артистів, як виробників українського контенту, бути на висоті, щоб бути потрібними людям.

Як би пафосно ми не говорили, все одно завдання артиста – радувати.

Це завдання мистецтва – обслуговувати емоційну складову кожної людини.

І.Л.: Для нас важливо дати зрозуміти людям.

що існує не тільки мас-маркет, але ще й величезна кількість витончених речей.

Можна навести аналогію з алкогольною продукцією.

Якщо ви хочете заробити грошей, ви будете випускати неякісну горілку – і в неї, на жаль, буде найбільша кількість споживачів.

Вона дешева і дає дешевий кайф.

А якщо ви хочете продавати дуже рідкісний, смачний і шляхетний сорт віскі, то вам доведеться вкластись набагато більше – і примусити людей зрозуміти, що краще споживати якісний продукт.

Звичайний сир купують більше, ніж “Камамбер”.

З музикою те саме.

Можна споживати примітивний музичний продукт – і залишитись на тому ж рівні, а можна долучитись до чогось, що тобі на даний момент не дуже зрозуміле, але з часом розвинутись.

І це питання еволюції нації, яке є дуже важливим.

Kozak System та Мілош Єліч під час запису альбому "Закохані злодії".

- Слідкуєте за молодими українськими артистами? Хто найбільше подобається?.

І.Л.: Ми слідкуємо за всіма і знаємо майже всіх.

Проте якщо говорити про наші особисті смаки, то тут звучатимуть імена великої кількості закордонних артистів.

Це наша робота – ми не можемо не відслуховувати.

Перелічувати немає сенсу, бо це як запитати у директора бібліотеки, яка з книжок йому більше подобається.

Ш.: Буквальне ж запитання звучало про нові українські імена? Я був дуже сильно закоханий у гурт Vivienne Mort.

Дана (Заюшкіна, вокалістка – ред.) – унікальний артист.

Дуже сподобалась Jerry Heil, не дивлячись, що це хайп.

Я люблю, коли люди роблять щось, не звертаючи уваги на великих монстрів ЗМІ, – і це потім раптом стає популярним.

Група Kalush, наприклад – реперська група, яку я дуже раджу послухати.

Це фантастичні "бешені" репери.

Максим Рубан (MALO) – самобутній талант.

Власне, він автор однієї з наших пісень – "Закохані злодії".

Він може здатися абсолютно некомерційним, незрозумілим, занадто камерним.

Але у тих 10-ти піснях, які він випустив у своєму новому і єдиному на цей момент альбомі, я бачу надію на розвиток справжнього мистецького шоу-бізнесу.

Саша Буль – дуже крутий виконавець.

Той самий Семесюк з гуртом "Пирятин".

Я би радив звернути увагу на цих хлопців та дівчат.