Артилерія могла знищити нас як м'ясо: військовий розповів страшну правду про Дебальцеве

Дебальцево це була твоя остання точка на війні.

Ти був у Слов'янську, рейд, Донецький аеропорт та Дебальцеве...

Під час рейду ми були присутні як забезпечення – їздили по окупованих територіях.

Був аеропорт, потім нам дали невеликий відпуск, коли складався аеропорт, то нас висунули на штурм "Спартака", а потім дали відпочити тиждень і крайній наш виїзд було в Дебальцеве.

Що відомо про бої за Дебальцеве? Військове зіткнення за українське місто, яке поєднує Луганськ і Донецьк, розпочалося в кінці липня 2014 року.

Найважчі бої у місті відбулись у період з 15 січня до 18 лютого.

За даними Міноборони, у боях загинули 110 українських військових.

Однак неофіційно називають більші цифри.

Після цього всього бойового шляху у вашого 95-го батальйону були втрати в техніці, в людях.

Твій дембель був буквально через місяць першої хвилі мобілізації.

Чи не було в тебе бажання не поїхати?.

Я про це якось не думав, я завжди говорив комбату і заступникам комбату – готовий я чи не готовий.

Я не говорив, що я буду до кінця.

Якщо я сказав, що ні, то тут вибачте.

Так сталось, що в лютому 2015 року бойова здатність батальйону була в ненайкращому стані.

Більша частина людей втомилась, хтось був поранений, хтось вважав, що залишилось небагато днів і краще пересидіти, відпочити.

І їх не можна засуджувати.

Техніка була розстріляна, перемелена, її ремонтували.

Але ми зібрались і поїхали.

Було так я зібрав взвод, але це голосно сказано, – сім людей.

Я сказав: "Хто готовий, поїхали".

Будемо говорити відверто, наш батальйон спершу займався забезпеченням контрактних батальйонів.

Іван Трембовецький.

Ваш батальйон складається з мобілізованих?.

Приблизно 95% – це були мобілізовані.

Якщо в першому батальйоні було 20% мобілізованих, а основний кістяк – контрактники.

Але так сталось, що на Дебальцеве кинули вас?.

Це ми доповнили невеликою кількістю людей підрозділ першого батальйону.

Скільки вас було?.

Приблизно 25 – 27 людей.

12 лютого – це початок твого Дебальцевого.

Цього дня підписують другі мінські домовленості, що 15 лютого о 00:00 буде розведення важкого озброєння, припинення вогню.

Де ти був 12 лютого?.

12 лютого ми приїхали в Луганське (північ Дебальцевого, – 24 канал).

Ми приїхали виконувати одне завдання, потім сказали про інше.

Ночували в полі і чекали команди.

І в цей період з 12 на 13 лютого, не пам'ятаю точної години, але ми почули рух техніки з Дебальцевого в наш бік.

Ми всі на налякані були, але потім були команди, щоб виходили наші.

Йшла величезна колона, яка складалась десь з тисячі осіб.

Ситуація в Дебальцеве у 2015 році: дивіться фото Kyiv Post.

Вони вийшли на ту частину траси, яку ще контролювали наші військові?.

Єдине для мене не було зрозуміле, бо ми вже довго катались по цих полях і світло вирубували, як тільки наставала ніч, включали "очі-тепловізори", і їздили в темноті, а тут колона їхала зі світлом.

Якого і навіщо?.

Їх покарали за це?.

Я не знаю, хто там був, там своє командування було.

Ми одразу зрозуміли, що буде зараз артобстріл, і він почався.

В принципі цю колону в Луганському можна було знищити.

Одного бійця так контузило, це була для мене перша жорстка контузія, коли людина не могла згадати, як її звати, мене називав "мамою", а коли його брав, то одразу ж він падав.

І тут наша команда каже, що треба вийти з Луганського, вийти в поля, щоб нас як м'ясо не знищила артилерія.

Це було з 12 на 13 лютого?.

Потім 13 лютого ви зайшли власне у саме Дебальцеве?.

Ми просто в полі десь заночували, а зранку мене викликає командир нашої групи і каже, що є наказ Заброцького (командир 95 окремої аеромобільної бригади, – 24 канал) і нам треба нашим угрупуванням їхати в Дебальцеве.

Через те, що у нас була "збірна солянка", ми не знали одне одного, то тоді просто почалось спілкування по-людськи.

Ви бачили, як тисяча людей виходить і мали йти туди звідки вони вийшли?.

У мене зразу запитання були – ми що підрозділ галактики якоїсь? Було здивування.

Нам сказали, що треба вийти тихенько по "дорозі життя", як її називали, перевірити її, зайти тихенько в Дебальцеве, допомогти 25-му і 40-му батальйонам, зайняти відповідні позиції і до 15 лютого, до початку "Мінська-2", допомагати їм, бо в них не вистачало людського ресурсу.

Ваше завдання було допомогти цим підрозділам дожити до початку перемир'я, коли буде можна вийти нормально?.

Про потужні бої за Дебальцеве.

З 13 до 15 лютого був якраз розпал та найактивніша фаза подій...

Чесно, я такої артилерії не бачив ні в аеропорту, ні в полях, коли аеропорт знищували.

І ти не те, що спати не міг, ти нічого не міг, ти два дні звикав до безпощадних артилерійських розривів всю ніч.

Там летіло зі всіх сторін.

Найстрашніше було тим людям, які перебували безпосередньо в Дебальцевому.

Стріляли саме по населеному пункту?.

Наші стріляли, де були сєпари і ще хтось, а ті у відповідь по них, і по Дебальцевому.

Всі знали, де хто плюс-мінус перебуває, бо розвідка працювала, безпілотники працювали.

А де ви саме були?.

Спершу ми ніч провели десь біля вузлової станції, де проходили поїзда.

Там була якась технічна башня, з якої можна було хоча б щось побачити з висоти.

В мене було таке враження, що всі чекали 15 лютого, щоб не відвозити зі собою БК, всі хотіли його відстріляти.

Бо таких розривів я не бачив.

Українські бійці провели ніч біля залізничної станції.

Потім був який наказ?.

Так само тихо вийти, як ми зайшли.

Разом з іншими підрозділами?.

А вони?.

В них інші завдання були.

Перемир'я і вихід з Дебальцевого.

Чи відбулося перемир'я 15 лютого 2015 року?.

Можу сказати одну річ – ми не знали чи буде це о 15:00 годині чи 15 лютого взагалі.

Коли настало 15 лютого, о 00:15 годині, артилерія скоротилась в рази, якщо до цього вона не припинялась, як тільки ставало темно, то тут артилерія працювала, не припинялась як автоматна черга.

Вже о 15:00, що з нашого боку, що зі сторони ворога вже потрохи почалось перемир'я.

Коментарі військових про перемир'я в Дебальцевому: відео.

Під це перемир'я почався вивід основного угрупування?.

Я так розумію, що вони повинні були спланувати наперед, кілька днів треба було виділити.

12 лютого 2015 року в Мінську уклали нові домовленості.

Вони передбачали припинення вогню з 00:00 15 лютого та супроводжувалось відводом важкої артилерії.

Проте зранку 18 лютого військове командування оголосило про "організований вихід" військ з Дебальцевого.

Яким було твоє завдання коли це відбулось?.

15 лютого ми під вечір вийшли.

Водночас нас ще спитали, як ми там пройшли, якщо там мінні поля.

І 16 лютого нас вдень викликають і кажуть, зараз наймовірніше будемо виходити на Новогригорівку, там треба відбивати.

Вони сказали, що Нацгвардія підтягнеться.

До нас ще приїхав 13 батальйон.

Ми подумали, що ми тепер сильні, нас тепер аж 35 людей.

Що ви мали зробити?.

Іти на штурм Новогригорівки.

Тобто вона була окупована?.

Як кажуть – так.

Через кілька годин змінюються обставини й нам кажуть "відставити, щось змінилось".

Окей, командирові ж видніше.

Яку задачу ви виконували?.

Через годину нас знову збирали, сказали збирати групу людей, за бажанням, хто може: психологічно та фізично, треба 17 лютого в 23:00 виїхати до певної позиції, а там пішки пройти і буде вихід з Дебальцевого.

Нам сказали, що там людей 100 – 200, насправді ж було набагато більше.

На сказали пройти пішки і перевірити, що там відбувається, зайняти позиції на підвищеннях.

Наша група одну займала позицію, 13 батальйон – іншу.

Ми повинні були координувати вихід людей з Дебальцевого та спостерігати ворожу техніку, артилерію, танки, і координувати, якщо вони на нас йдуть.

Зв'язок під час виходу з Дебальцевого.

Питання перше: зв'язок був?.

Тобто, там він уже працював, тому що ви були ближче до нас?.

Чи були проблеми зі зв’язком з тими, хто виходив? Коли ти сидиш на горі і бачиш велике угрупування наших військ, яке іде і ти бачиш, що вони ідуть не туди.

Це, мабуть, було найстрашніше, що я бачив, з однієї причини.

18 лютого у мене день народження.

В 00:00 мене привітали і ми пішли до виходу з Дебальцевого.

Ми всю ніч продивились, почала одна група відпочивати, щоб хоча б кілька години поспати, помінялись з іншою.

І ми прокинулись від того, що нас розстрілювали.

Наших хлопців на підвищеннях розстрілювали.

Ми у відповідь не стріляли: махали прапорами, показували всі свої позиції і кольорові шашки.

У нас прийнято, що два зелені, один червоний вогонь – це свої.

Людям було, в принципі, все одно, що ми робили.

Нам довелось знятись з підвищення і відступити, тому що нас просто розстріляли би свої.

Скажи, у який спосіб ти їх мав після цього вивести на цю стежку?.

Ми втекли, взяли прапор і побігли по полях, щоб вони зрозуміли, що ми свої.

Ми всім привертали увагу, щоб вони виїхали.

Тобто твоє завдання було показувати куди іти?.

Так, також почався артобстріл, і ми по цих полях бігали, витягували поранених, була паніка.

Ми зупинили одного пацана запитали, де командир, щоб йому розповісти куди, що, навіщо і що робиться.

Сказав, що немає його.

Він не загинув, просто вчора пішов.

Про паніку в Дебальцеве ми говорили багато.

Я хочу зрозуміти, наскільки вона дійсно була велика і чому вона була?.

Я думаю, що проблема була через відсутність зв'язку зі штабом.

Хоча зв'язок іноді пробивався або смска доходила.

Зв'язок глушили, а потім він знову з'являвся.

Мені прийшла смс: "Сину, я у фейсбуці прочитала, що вас зливають, у вас котел, вас знищують, бери і йди звідти".

Це теж дає щось психологічно.

Трембовецький: Нам довелось відступити, тому що нас просто розстріляли би свої.

Потім смски, які сєпари присилали, як тільки заїжджали в те коло: "Український солдат, здавайся, кривава хунта тебе на м'ясо відправляє, давай жити дружно".

Це теж психологічно на когось впливає.

Паніка починалась, коли якась група виходила зі своїх позицій раніше, а на карті було написано, що тут ще є люди, які контролюють.

А там вже нікого не було.

Як мені потім розповідали друзі-офіцери, що повинні ще поводирі були приходити.

Але вони ж не будуть з пацанами рядовими спілкуватись.

Не спрацювало?.

Я не знаю наскільки це правда.

Я довіряю всім цим людям.

Проблема ще в тому, що багато офіцерів не могли сказати, що ми цю позицію не зайняли.

Дали наказ, але зрозуміли, що не вийде.

Як на мене, краще сказати своєму командуванню, що не вийшло.

Так само по нас стріляли.

А ми думали, що може там хлопці подумали, що ми вороги і там кілька разів пульнули.

А виявляється, що це були не вони.

Дебальцеве – це було твоя остання точка на війні, ти там відсвяткував свій день народження і після цього щасливо пішов на дембель за кілька тижнів.

Скажи, які для себе висновки ти зробив і яка була найважча точка на фронті для тебе?.

Чесно, не можу сказати, тому що все по-різному було і поступово переборювалось.

Так, можу сказати, що скоріш за все, Дебальцеве і 2015 рік для мене був найважчими, тому що наш командир взводу захворів на туберкульоз в аеропорту і мене зробити виконувачем обов'язків.

Комбат казав що я тепер відповідальний.

Це психологічно дуже важко.

І я часом просто дзвонив за порадою, бо мені було психологічно важко приймати рішення.

Він казав найголовніше, треба зберегти особистий склад.

Чи нашому командуванню в Дебальцевому вдалося зберегти особовий склад?.

50 на 50, я думаю, можна було б і краще.

Чи було Дебальцеве котлом, як про це періодично хтось каже?.

Я не можу сказати, що Дебальцеве це був котел, тому що вийти основним нашим силам вдалось.

Просто люди повинні розуміти, що Дебальцеве – це був напівострів на лінії фронту .Тут або нам потрібно було наступати і рівняти лінію фронту по Дебальцевому, або треба було з Дебальцевого йти і рівняти перед ним.

Як на мене, напевне, правильно було на той період відійти, тому що перша хвиля повинна була демобілізуватись, у першій-другій хвилі вже було багато поранених, втомлених, загиблих, техніки бракувало, людей теж.

Ще на третю чи четверту хвилю людей не сформувалось, бо вони повинні були пройти навчання.

Трембовецький: "Я не можу сказати, що Дебальцеве це був котел".

Як на мене, зрозуміло, що кожен сантиметр нашої землі ми повинні відвойовувати.

Але часом стратегічно можна відійти, щоб потім зайти.

Всі кажуть, що ми у 2014 році могли б і в Донецьк зайти, але чи могли б ми його втримати? Ні.

Карта місць розведення сил на Донбасі / Інфографіка 24 каналу.