Як Росія анексувала Крим: ретроспектива розгубленості і зради

20 лютого 2014 року у Києві ситуація досягнула апогею і вийшла за будь-які межі здорового розуміння.

Протестувальників почали вбивати десятками.

Мертві тіла на вулиці столиці, безлад і паніка.

Це стало остаточним кінцем влади Януковича.

Президент ганебно втікає.

Нова влада не до кінця сформована, Україна оговтується від жахливих втрат.

І тут ситуацією користується "старший брат".

Вже в кінці лютого Росія почала перекидати своїх військових у Крим.

Ситуація у Києві.

Дії північного сусіда нагадували пограбування під час похорону.

Поки Україна оплакувала вбитих протестувальників, Кремль без жодних сумнівів почав втілювати у життя свою підлу крадіжку Криму.

Саме втілювати, підготовка тривала вже давно.

Путін лише вичікував потрібний момент.

18-21 лютого 2014 року стали останніми днями Євромайдану, останніми днями Януковича і Ко при владі та жахливими втратами.

За ці дні (за даними МОЗ) було вбито 82 людини.

Серед них 71 протестувальник і 11 правоохоронців.

Постраждало ще щонайменше 622 людини.

Це, врахуйте, лише ті, хто звернувся за офіційною медичною допомогою.

20 лютого вбивства досягнули апогею: кількість вбитих рахували десятками.

Ввечері нардепи зрозуміли, що далі нема куди тягнути.

Майже піводинадцятої вечора була прийнята резолюція, яка нарешті зупинила вбивства.

Зауважимо, "за" проголосували 35 членів Партії регіонів та 35 позафракційних.

Лише комуністи не хотіли зупиняти кровопролиття і не віддали жодного голосу.

На другий день близько півсотні силовиків намагалися захопити Верховну Раду.

Однак спроба провалилася.

Усі важливі державні установи фактично залишилися без охорони.

У попередні дні вже були зафіксовані факти мародерства.

Тож штаб Майдану тимчасово взяв під охорону урядові будівлі.

Також стежили за порядком у центрі міста.

Адже тоді все ще офіційна влада залишалася бездіяльною.

Втеча Януковича.

Імовірно, Януковичу було просто не до того.

Ще з 19 лютого він почав збирати пожитки у своєму маєтку в Межигір’ї.

Разом з тим велися переговори з опозицією.

Хоча екс-президент вже не збирався залишатися в Києві і врегульовувати ситуацію.

Простіше було втекти.

Ще 21 лютого Янукович підписував з лідерами опозиції Угоду про врегулювання кризи в Україні, хоча ані залишатися, ані виконувати умови угоди він не збирався.

Того ж вечора була палка промова Парасюка, яка ввела його в політику і змінила хід подій.

Він перебив Кличка під час жалобної промови і наголосив, що Янукович має піти у відставку.

Інакше протестувальники візьмуть зброю до рук.

Друзі, я не буду багатослівним.

Не хочу розводити тут дурних розмов, якими нас годують два з половиною місяці, я не вірю в ці важкі політичні процеси, про які вони говорять.

77 чоловік поклали голову, а вони домовляються.

Я вас дуже прошу: підтримайте ту річ.

Я вам кажу від своєї сотні, де є мій батько який приїхав сюди: якщо ви завтра до 10 ранку не виступите із заявою, щоб Янукович ішов у відставку, ми йдемо на штурм зі зброєю, я вам клянуся.

Схоже, на такий перебіг подій не розраховувала й сама опозиція.

Вони вели переговори зі злочинною владою і сподівалися залишитися у своїй зоні комфорту, отримавши доступ до влади.

Того ж вечора Янукович особисто перевірив вивіз його речей (тривало це до 4 ранку 22 лютого).

Сам втікач вилетів о 22:40 21 лютого.

Дані про те, куди полетів Янукович досі суперечливі.

Однак достеменно відомо, що у підсумку він опинився в Криму.

До речі, тодішній голова СБУ Наливайченко та на той час в.

міністра внутрішніх справ Аваков їздили в Крим до Януковича.

І пробували його вмовити скласти повноваження.

Початок анексії: 20 чи 22 лютого?.

Уже 22 лютого нардепи прийняли постанову про самоусунення Януковича з посади президента.

Тут же було обрано нового голову парламенту Олександра Турчинова.

До виборів він перейняв виконання обов’язків президента.

Однак Росія не розгубилася і скористалася ослабленням України.

Імовірно, плани з захоплення українського півострова будувалися давно.

Адже Путін використав анексію Криму як оправдання свого третього перебування на посту президента.

Анексія півострова розпочалася 20 лютого.

Хоча у Кремлі запевняють, що початок анексії – 22 лютого, у них є медаль, яка цей факт заперечує.

На медалі "За повернення Криму" датою початку анексії Кримського півострова вказано саме 20 лютого 2014 року.

Отже ще в кінці лютого Росія почала перекидати своїх військових у формі без розпізнавальних знаків на територію півострова.

Це їм вдалося без проблем, адже в Криму продовжували базуватися війська Чорноморського флоту Росії.

Паралельно було створено угруповання з російських "казаків".

Вони діяли під прикриттям "самооборони Криму".

"Зелені чоловічки" в Криму.

Вже 16 березня на півострові пройшов так званий референдум про приєднання Криму до Росії.

Сам референдум був незаконним, а результати фальсифіковані.

Ні Україна, ні цивілізований світ не визнавали його.

Однак саме це послужило Кремлю підставою для незаконного приєднання півострова.

Будьмо відверті, у 2000-х в Криму були сепаратистські настрої.

Але з приходом до влади Януковича вони практично затихли.

У грудні 13-го – лютому 14-го року на півострові спалахують акції протесту, ретельно сплановані Кремлем.

Росія має тут широку агентуру, яка зможе вибухнути у потрібний момент.

На фальсифікацію результатів референдуму також вказують опитування, які проводилися серед кримчан приблизно у той же період, що й проведений так званий референдум.

КМІС: соцопитування з 8 по 18 лютого 2014 – 41% жителів Криму хочуть входження до складу Росії.

Інтернет-референдум телеканалу АТR: 6 березня 2014 – більшість людей, які взяли участь у голосуванні, висловилась проти (7 березня перший кримськотатарський телеканал АТR відключили від інтернету).

Чому російські військові базувалися у Криму?.

Травень 1997 року Єльцин і Кравчук підписують договір про дружбу, співробітництво і партнерство.

Згідно з ним, бухти Севастополя поділено між Росією і Україною для базування флотів.

В України — Стрілецька, у Росії — Карантинна, Південна і Північна в оренді на 20 (+5) років.

У квітні 2010 Медведєв і Янукович підписали Харківські угоди, які продовжили термін оренди пунктів базування Чорноморського флоту РФ в Криму на 25 років (після 2017 року) з можливістю його продовження ще на 5 років — до 2042—2047 років.

Чому українська влада була впевнена, що це безпечно? У 1994 році Україна відмовилася від ядерної зброї.

Натомість США, Росія та Велика Британія надали гарантію суверенітету та безпеки Україні зі свого боку.

Однак механізм захисту молодої держави був прописаний дуже неточно.

Тож, коли Росія анексувала Крим, Великобританія і Штати обмежилися засудженнями дій Кремля.

Так, вони ввели санкції проти Росії, однак далі цього ніхто не пішов.

Цинічність самої Росії взагалі вражає.

Глава тамтешнього МЗС Лавров заявив, що Росія продовжує поважати територіальну цілісність України і її кордонів, які склалися після приєднання Криму до Росії.

Чому Україна не почала війну.

Турчинов несподівано для себе самого отримав владу.

І все б нічого, але відповідати нападам Росії він був не готовий.

Плану дій не було, армія руйнувалася роками.

Будьмо відверті, станом на лютий 2014 українська армія була недієздатна.

Було можливо зібрати лише 10 тисяч військовослужбовців! При загрозі повномасштабного вторгнення Росії, а такі плани в сусідів були, цієї кількості погано споряджених військових було б явно замало для захисту.

Російська армія – одна з найпотужніших у світі, хоча економічний стан громадян РФ місцями нікчемний, Кремль вкладає гігантські суми у свою боєздатність.

Турчинов (під час допиту у справі про держзраду Януковича) відверто розповів, що брехав українцям.

Щоб не посіяти паніку, він запевняв, що наша армія в стані нас захистити.

До речі, на початку анексії півострова Турчинов мав готове рішення щодо введення воєнного стану.

Війну Росії ми не могли оголосити, оскільки цей стан передбачає застосування без обмежень зброї, а Україні просто не було що застосовувати.

Воєнний стан ж допоміг би зупинити "сепаратистський шабаш", оскільки обмежує права на зібрання, мітинги і т.

Чому ж особливий стан так і не ввели? Щоб ввести цей стан рішення Турчинова було замало.

Потрібна була підтримка Ради.

президента зібрав лідерів більшості в парламенті.

Однак вони не підтримали пропозицію Турчинова, побоюючись, що він отримає необмежену владу.

Адже у воєнному стані жодні вибори неможливі, а критична ситуація могла затягнутися надовго, і влада б залишалася у руках Турчинова.

Зрада військових і силовиків.

Ще одним фактором, чому Україна не захищала Крим зі зброєю в руках, стала масова зрада місцевих правоохоронців і силовиків.

На це було кілька причин, виділимо основні:.

Більшість військових, силовиків і співробітників спецслужб були місцевими і вони не хотіли покидати Крим.

Серед них було й чимало прихильників Росії.

Велика частина сприймала Україну і Росію спадкоємцями СРСР, і для них не було нічого дивного і трагічного в тому, щоб перейти працювати на Москву.

Різниця в зарплатах.

На той час російські зарплати були у 1,5-2 рази вищі.

За даними головного військового прокурора Матіоса, із понад 20 тисяч військовослужбовців різних підрозділів з Криму вийшло всього 6 тисяч.

Найбільше зрадників виявилося серед міліцейських, За даними Тучинова, 99% співробітників міліції зрадили Україну.

Лише трішки "краща" ситуація в СБУ – 90% не повернулися на материкову Україну.

Але зрадників ніхто не любить.

Лише третина з усіх, хто залишився (приблизно 15 тисяч), працюють в Криму.

Велику частину звільнили, оскільки вони не змогли пройти переатестацію або ж їх замінили на працівників з Росії.

Багато кого відправили служити у віддалені регіони Росії.

Тепер вони служать на Кавказі, Далекому Сході, Сибірі.

Намагаються заслужити довіру, одним словом.

Частині зрадників пощастило ще менше – їх відправили воювати в Сирію.

На територію окупованого Криму час від часу доставляють труни з далекої країни, яка розташована за понад тисячу кілометрів від півострова.

Заради справедливості варто наголосити, що серед місцевих військовослужбовців були й справжні герої.

Вони до останнього обороняли свої військові бази.

Були готові битися не на життя, оскільки розуміли, які мізерні шанси на перемогу.

Частина з них воювала, або й воює зараз на Донбасі.

Дмитро Делятицький, 25 днів утримував оборону частини, потрапив в полон.

Воює в АТО.

Зміни на півострові.

З 2017-го призовників в армію також почали відправляти служити у всі куточки Росії.

Тим часом на півострові збільшують кількість військовослужбовців з материкової Росії.

Так окупаційна влада забезпечує собі лояльність.

Так відпочинковий Крим перетворюється на мілітаризовану зону….

Також сюди звезли російських чиновників.

Рівень міграції до Криму зріс одразу після окупації півострова Росією.

170 тисяч жителів Криму поїхало з півострова і з материкової України очікують його звільнення… На їхнє місце приїхали 200 тисяч людей з РФ.

До кінця 2020 року на півострів можуть переселити ще понад 300 тисяч росіян.

Спостерігаємо заміщення населення, дієва схема з часів Радянського Союзу.

Для Кремля Крим – велика і зручна військова база.

Тож тут їм потрібні лише лояльні люди.

Нелояльних переслідують, затримують, садять у тюрми.

Саме в Криму були перші вбиті у сучасній війні між Україною і Росією.

Саме в Криму з’явилися десятки політичних в’язнів.

Дві основні зміни за 6 років окупації у Криму:.

Етнічні чистки: від переслідувань до переміщення людей з інших регіонів РФ.

Тотальна мілітаризація півострова: з природного заповідника Крим перетворюється у військову базу.

Чого нас це все навчило.

Завдяки вторгненню російських військ на територію України політична еліта була змушена зважитися на серйозні зміни.

Якби не пряма агресія, з Януковичем і Ко велися б переговори, адже опозиційні політики хотіли не більше, ніж вкусити свою долю пирога.

Однак, у ситуації, яка склалася одразу після завершення Майдану, іти на компроміси було нереально.

Не захотіли б вони мінятися – втратили б Україну, а разом з нею – політичні амбіції і власний бізнес.

Саме агресія Росії різко повернула шлях України.

Північний сусід надовго став для нас ворогом, більше ніякої дружби, переговорів і домовленостей.

Анексія Криму, як цинічно б це не звучало, утвердила здобуте на Революції Гідності.

Ми рухаємося у напрямку Заходу; не забуваємо про свою ідентичність і мову; маємо партнерів, але покладаємося лише на власні сили; будуємо міцну армію, яка у разі потреби зможе захистити кордони держави; старанно працюємо і піднімаємо свою економіку.

Важливо пам’ятати: війна почалася не з Донбасу.

Війна почалася з Криму.

Не було б анексії Криму, не було б війни на Донбасі.

І поки півострів не повернеться у склад України, доти ця війна не буде завершена.