Наша мова - наша незалежність. Відстоїмо мову, за яку розстрілювали!

20 лютого, 2020, 07:08.

Тетяна Зінченко.

.

21 лютого світ відзначає Міжнародний день рідної мови.

Наша мова - це мова, за яку розстрілювали.

Чи залишився цей страх чи ми - непереможна нація?.

Якщо вже на те пішло, то мову вбити неможливо, бо номільнально вона не має тіла.

Вона - душа, а душа, як відомо, - безсмертна.

Коли вбивають носіїв мови, логічно, що з ними помирає і мова.

Нас як носіїв рідної мови вбивали перманентно.

Важко зараз сказати, яка ще мова світу піддавалася таким тортурам, як наша.

Як українську мову намагались вбити 134 рази.

Нам є що сказати!.

І тому в День материнської мови ми маємо що сказати!.

По-перше, що після століть катувань наша мова вижила, і чи не це є головним знаком з небес, що ми просто не маємо морального права її покинути напризволяще.

По-друге, наша мова дуже красива, і це нема сенсу щоразу повторювати.

Навіть діти в школі вже знають, що за милозвучністю наша мова у світі - серед кращих.

Чому ж вона не має такої свободи, як інші мови світу? Чому багатьом українцям спілкуватися рідною мовою незручно, некомфортно, принизливо? Давайте з'ясовувати, бо День рідної мови заснований у світі і для таких питань.

.

Чому світ святкує цей день?.

Як би банально це не звучало, але мова - це справді душа народу, його інтелектуальний портрет, те єдине і невідворотне, що об’єднує всіх людей, те, чим пишеться історія народу.

Тому всі народи світу цього дня будуть особливо монолітні, демонструватимуть красу саме своєї мови, розповідатимуть про те, що саме їхня мова - найдавніша, найсильніша і наймилозвучніша.

І це нормально і природно, оскільки своє - завше найкраще.

Ненормально і неприродньо відгороджуватися від свого і вважати його другосортним, недосконалим, а ще гірше - соромитися.

Гірко, що саме це спостерігається в нас, коли саме твою мову, якою ти спілкуєшся зі світом, яку перейняв від матері і якою щиро дорожиш, вважають другосортною.

Звичайно, як і в кожному питанні, в цьому також можна знайти свої причини та наслідки.

Одна з таких - заборони мови, її геноцид, знищення в минулому, недостатній обсяг знань про рідну мову, який нам був доступний, і невеликий досвід, неповний спектр її розкриття.

Щоб заповнити ці прогалини в мовах, які трапляються, й було запроваджене свято, яке ми відзначаємо наприкінці зими.

"Мови – це важливо!" – гасло ЮНЕСКО до Дня рідної мови.

Це свято - Міжнародний день рідної мови - було започатковано у листопаді 1999 року на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у Парижі.

Там же було вирішено підтримувати мовне та культурне розмаїття планети.

Наразі існує така статистика: із 6 тисяч мов, які нині існують, половина з них перебуває під загрозою зникнення у найближче десятиріччя.

Тому ЮНЕСКО звертає увагу людства на це важливе питання комунікації між народами.

Розпорядження "Про відзначення Міжнародного дня рідної мови" в Україні було видано в 2002 році.

З того часу ми маємо ще один день пошанування рідної мови в освітніх і культурних закладах, у спільнотах, просвітницьких організаціях, школах, садочках і в кожній родині зокрема.

Досить шароварщини - час діяти!.

Якщо щиро, розмови про "мову калинову", милозвучну і солов'їну уже трохи набили оскому.

Бо залишаються на рівні розмов і тим самим прирівнюються до шароварщини, "мила", яке не має нічого спільного з конкретними діями.

А які дії стосовно рідної мови? Говорити нею!.

Оксана Забужко не стомлюється звертатися і до нас, своїх співвітчизників, і до світової громадськості з животрепетними питаннями нашої мови.

Вона залишає романтичний бік мовного питання романтикам, натомість керується конкретними фактами, які змушують серйозно замислитися і які по-справжньому мотивують.

"Я говорю українською, тому що я українка, і це моя рідна мова.

Мова є маркером ідентичності, одним з дуже важливих.

І мова живе доти і остільки, доки і оскільки нею говорять.

Якщо мовою не говорять, вона завмирає.

Я говорю українською для того, щоб моя мова жила, ширилася, розвивалася і мала майбутнє.

Українська взагалі дуже сильна мова.

Я думаю, що той факт, що я з нею народилася – для мене особисто велика творча удача і, можна сказати, привілей.

Українська – це мова, яка за модерний, останній період, за 200 останніх років, практично не мала постійного політичного даху.

Це мова, якою не прикривали армію і флот.

Навпаки, це мова, за яку розстрілювали.

Як у Києві 1918 року, так і в Донецьку 2014-го.

І те, що в цих умовах найменшого сприяння ця мова не лише вижила і збереглася, а й створила прекрасну літературу, спадкоємицею якої я маю честь себе почувати, - показник того, що це – надзвичайно сильна потужна мова.

Мова, за якою, що б там не було, - майбутнє.

Не бійтесь говорити українською! Думайте про майбутнє.

Мова – далеко не тільки “засіб спілкування”, тобто передачі “вже готових думок”, як нас усіх учили в імперській школі.

Значно серйозніша її місія – бути способом народження тих думок: коли “нема мови”, людині просто-напросто “нема чим думати”.".

Оксана Забужко.

Депутат Микола Княжицький, співавтор Закону про мову, не стомлюється наголошувати на багатогранності, не шароварній, не награній, а справжній величі мови, на її величезних можливостях.

"Українська - багата європейська мова.

Ліричних романсів українською написано більше, ніж російською та французькою.

Просто україноненависникам і тим, хто до українців ставиться зверхньо, здається, що про "високе кохання" сільською мовою говорити дивно.

Коли вперше з'явилися переклади серіалів, то навіть україноненависники "Альфа" зустріли на ура українською, а з "Санта Барбари сміялися.

Бо українська для дивних тваринок, а люди у краватках нею послуговуватися не можуть.

Тим більше говорити про кохання.

Хіба що у шароварах", - написав депутат на своїй сторінці у Фейсбуці.

Заговори, або Скільки можна умовляти!.

Галина Угрина, журналістка і підприємниця, тривалий час з родиною мешкає в Чикаго, США.

Наша співвітчизниця відчутно вболіває за долю нашої мови, що видно з її численних публікацій на порталах, співорганізатором яких вона виступає, приміром, UA Модна.

Вона запевняє, що українці за кордоном бережуть рідну мову у найтонших її відтінках, значеннях, інтонаціях.

"Я двічі на рік буваю на Батьківщині, і зазвичай везу звідти книжки.

Цього разу привезла словники, хотіла спеціально придбати тлумачний словник.

Бо ось, приміром, знайома пані-українка сказала, що тарілку, на яку кладеться випічка, на Батьківщині називають полумисок.

Я захотіла перевірити значення слова «таріль».

А коли подорожувала Києвом, дуже запам'ятався такий випадок.

Я підійшла до розкладки з книжками і розпитувала продавчиню про деякі з них.

Краєм ока помітила, що за мною спостерігає літня пані.

І коли я запитала, чим можу бути корисна, вона відповіла: «Ничем! Я просто хочу слушать Вас.

Вы так красиво говорите!».

– «А чому Ви не говорите українською на своїй землі? – запитала я.

І жінка не змогла відповісти, але ще довго слухала мене, вслухалася в мою мову і пообіцяла прийти додому і заговорити! Зробити таке коло над собою! Здивувати, окрилити рідних!".

Українки в Чикаго (Галина Угрина - перша ліворуч).

І справді, скільки можна переконувати? Це вже навіть не смішно - жити на цій землі, а говорити мовою цієї землі не вміти.

Прості кроки до своєї мови:.

Вчитися, не боятися робити помилок, запитувати, цікавитися.

Читати книжки українською мовою, дивитися фільми українською мовою, слухати українську музику.

Писати українською мовою в соцмережах.

Знайти друзів, які хочуть перейти на українську, взаємно мотивувати.

Запровадити українську в родині, вчитися разом.

З незнайомими людьми, в магазинах, на касах, у сфері обслуговування говорити українською мовою.

Почати говорити з друзями українською мовою.

Почати говорити на роботі українською мовою.

Налаштувати українською мову сайтів та техніки.

Творити український простір.

Підтримувати українську культуру та медіа.

Запросити інших робити те саме.

Я вірю в силу мови і в мудрість людей!.

"Боляче усвідомлювати, - коментує мовне питання Лілія Цвіт, - майстриня-кулінарка, наш «кулінарний гід» на свята і в будні, що має власний блог на Ютуб-каналі з великими переглядами, - що твоя праця, старання і те гарне, що ти несеш у люди, краще сприймається російською мовою.

Мені часто кажуть, що і аудиторія буде значно більшою, якщо я виступатиму російською мовою, і що зароблятиму я таким чином значно більше.

Хотілося б, щоб так говорили про українську мову, про її можливості.

Я спілкуюся українською і вірю, що з часом і мій канал матиме таку ж удиторію, і такі ж перегляди, як ідентичний російською мовою.

Я думаю про важливе.

Вірю, що важливе приживеться, стане нормою.

Для мене українська мова – моя сутність, моя норма.

У своїх кулінарних спільнотах я заохочую господинь спілкуватися українською мовою.

І я тішуся тим, що вдається.

Тому віра – це важливо!".

Мова - то душа великого народу.

Іван Козаківський, науковець, поет, художник, композитор, народився на Хмельниччині, а нині мешкає у Відні.

Свою діяльність і численні захоплення наш талановитий земляк присвячує Україні.

"Мене питають, чи-то квітне наша мова,.

У тих серцях, що за кордоном процвітають.

Чи не цураємось ми, українці, слова,-.

Що від дитинства нам батьки плекають...

Скажу, що квітне, і дедалі голосніше,.

І в танцях, співах, в вишиванках квітів.

Пробуджується в душах яскравіше,.

Любов"ю щирою і чистою зігріта..

Але єдине,що тривожить - нездійсненна мрія,.

Що непокоїть, не дає, нам сил зростати.

Це всім відома,- нестерпима ностальгія,-.

Туга по дому, де лишились тато й мати!" - так поетично відповів митець на запитання про рідну мову.

Україна - у словах і картинах Івана Козаківського.

Продукт є.

Різний, на всякий смак.

До свідомої громадськості, до митців не стомлюється звертатися і Роман Коляда, директор, ведучий, режисер українського радіо, письменник, музикант і громадський діяч.

"Пам‘ятаймо, що поки ми ліберально мріємо про ринок культурних індустрій, наш північний сусіда використовує типу ринкові механізми як зброю для завоювання нашого культурного простору.

Після якого фізичне поневолення це тільки фінальна фаза.

Вливання грошей державою у російське кіно, преференції для їхнього книговидавництва, допоки нашому кажуть «ринкові закони» і тд.

Відтак, глядачу, читачу, слухачу - вважай кожний свій лайк, репост, комент, кожну хвилину уваги чи гривню книжку чи квиток - патроном, гарматою і окопом у цій війні.

Продукт є.

На всякий смак.

Покажіть друзям.

Поділіться у соцмережах", - написав Роман Коляда на своїй сторінці у Фейсбуці.

Посол Великої Британії вивчила українську, невже і я не здатен на таке?.

Посол Великої Британії в Україні Джудіт Гоф почала вивчати українську мову ще до того, як вона почала виконувати свої обов’язки в цій країні.

Російську вона вже знала, вчила ще в університеті, і вільно нею володіла.

Існує думка, що в Україні достатньо володіти російською, тим більше, коли рідною є міжнародна мова - англійська.

Та Джудіт Гоф так не вважає і як результат - вільно говорить українською і має свої секрети вивчення.

Країна надій і сліпої покори...

Буквально вчора в поетеси із Калуша, вчительки рідної мови та літератури місцевого ліцею Тетяни Юзвяк, народилася нова поезія, яка суголосна з усіма, кому болить зневага і потурання мови.

Мову поетка називає "простором навколо серця і душі" і, як може, розрівнює цей простір для своїх учнів.

Поезія змушує замислитися:.

країни народжуються в страшних потугах.

коли квітами падають під ноги храми.

коли сніг уперто стається другом.

гарячої крови чи димкого ладану.

коли крутить суглоби наївним кулям.

викорчовують волю і сто обітниць.

просто бути вільним народом.

просто бути собі наодинці.

моїй щороку відрубують пальці.

шиють апостольник синім смутком.

вдягнувши на груди маленький хрестик.

кажуть терпіти зціпивши зуби.

і вна як справжня християнинка.

паломником йде на могили свіжі.

збоку мовчання у чорній хустці.

країна втрат і білої віри.

мою щодня вакцинують від світла.

у середу знов лікарняне ліжко.

кажуть депресія нервові тики.

дивна країна - мені обитель.

їй стільки пір'я скинуло небо.

що має нову велетенську перину.

ховає в кишені голос мови.

в маленькому згортку.

як цукерки дитина.

скільки тобі ще днів народжень.

чи виструнчишся у свободі жити.

країно надій і сліпої покори.

країно поранень і літа у житі.

.

Коли нам кажуть, що від нас залежить майбутнє нашої землі, це нам може видатися дуже узагальненою фразою.

Але те, що про нас скажуть наші нащадки - про це рано чи пізно замислиться кожен.

Що ми їм залишимо - країну надій чи сліпої покори? Залишимо їм у спадок покору і плазування? Чи свободу і мову? Це обрати має кожен і зараз - без страху, без сумніву, без вагань.

Ми, українці, можемо все! Історія - найпереконливіше цьому свідчення.

Отож з Днем нашої мови, мови вільного і безстрашного народу!.