«Російською і без вишиванок»: як консультують новий канал для ОРДЛО ведучі каналу Медведчука

17 лютого я написала заяву на звільнення з телеканалу іномовлення UATV після майже восьми місяців роботи.

Після того, як мене прийшли консультувати “професіонали” з сумнозвісного каналу “112”.

Але по порядку.

UATV – державний канал, заснований у жовтні 2015 для донесення об’єктивної інформації в Україні світу та створення позитивного іміджу нашої держави.

Мовив на всіх континентах, крім Антарктиди, англійською, арабською, кримськотатарською та російською.

Чому російська? Бо канал дивилися в країнах колишнього СРСР, а також для вихідців із російськомовних країн за кордоном.

А ще UATV частково покривав окремі райони Донецької і Луганської областей, тож російська мова була і для жителів тимчасовов окупованих територій, яким ми розповідали, як живе Україна після початку російської агресії.

Саме так, агресії.

Ми називали речі своїми іменами: Росію – ворогом та агресором, озброєні формування на території ОРДЛО – російсько-окупаційними, якими вони, власне, і є, Крим – Україною.

Ми формували український порядок денний у світі.

До 13 січня.

Про те, що канал переформатовуватимуть, нам сказали редактори за кілька днів до нового року.

Про те, що переформатовуватимуть на канал для тимчасово окупованих територій, стало зрозуміло 3 січня.

Тоді відбулася перша і єдина зустріч із тимчасово виконуючою обов’язки генерального директора Юлією Островською та шеф-редакторкою Оленою Трибушною.

Олена згодом відмовилась від посади.

Юлія Островська була директоркою виробництва “Студії Квартал 95”.

3 січня колективу повідомили про переформатування і про те, що останній ефір новин буде 12 січня, надалі канал припиняє міжнародне мовлення і транслюватиме відзняті раніше програми.

15 лютого нібито вийде вже оновлений канал, з 15 березня на ньому мали виходити новини.

Щоправда, із запуском каналу не встигли, перенесли його на 1 березня.

Працівників закликали визначитися з тим, залишатися на каналі чи ні.

Сказали, потрібно бути професіоналами і поділяти цінності нового каналу.

Коли ми запитали про цінності, нам відповіли, що потрібно повертати тимчасово окуповані території до складу України, а отже, говорити з жителями ОРДЛО дуже обережно, розповідати про позитивні зміни в країні.

На запитання, чому ефіри новин припиняються так несподівано, адже, згідно з колективним договором, ми мали б працювати аж до переформатування, відказали: це незначне порушення, не з нашої провини, тож вигадають, як із цим бути.

Обіцяна зустріч із понішими поясненнями з представниками Міністерства культури, молоді та спорту так і не відбулася.

12 січня ми видали прощальний випуск, а 13-го вийшли на роботу, якої не було.

Ми не їздили на зйомки і не писали сюжети, не включалися.

Хтось оновлював резюме, хтось дивився серіали, пив чай.

Нас поставили в такі умови, у яких ми не могли виконувати роботу, яку хотіли виконувати.

Водночас аби зарплату за січень видали без проблем, потрібно було лише стовбичити на робочому місці.

Після першого тижня мені здалося, що я божеволію.

Власне, більшості з нас.

Іноді на канал приходив Олексій Кірющенко – режисер серіалу “Слуга народу”.

Ну як іноді? Приходив як на роботу.

Згодом міністр культури, молоді та спорту повідомив, що Кірющенко допомагає формувати концепцію нового каналу для ТОТ.

ЯКОСЬ, КОЛИ ПРОХОДИЛА ПОВЗ ПРИЙМАЛЬНЮ Т.

ГЕНДИРЕКТОРА, Я ПОЧУЛА, ЯК КІРЮЩЕНКО ГОВОРИВ КОМУСЬ ПО ТЕЛЕФОНУ: “МНЕ БЫЛО НЕКОГДА, Я БЫЛ В МОСКВЕ”.

Про який саме період часу йшлося, не знаю.

З’являлися й інші персонажі, іноді їхні обличчя були знайомі, часом – ні.

Із журналістами ніхто не вважав за потрібне вітатися, якось представлятися.

На нас у нашому “акваріумі” гості часом дивилися, як на тварин у звіринці.

На каналі було створено дуже дивні умови.

Аж поки зо два тижні тому в редакційному чаті не написали, що будуть співбесіди.

Пізніше в чаті з’явилось повідомлення, що прийшли нові шеф-редактори.

Згодом, що вони – ведучі каналу “112 Україна”, керованого Віктором Медведчуком – Володимир Полуєв та Анна Степанець.

Ще трохи пізніше написали, що вони не ведучі, а консультанти.

Співбесід вони особливо не проводили, але запитували різних працівників про місію нового каналу та про те, як потрібно подавати новини для жителів тимчасово окупованих територій.

Я пішла на чергову зустріч, бо сподівалася отримати вперше за півтора місяці хоча б якийсь конструктив і мала два запитання:.

Як новостворений (швидше, новозламаний) канал говоритиме про російську агресію?.

Яким числом писати заяву на звільнення?.

Бесіда проходила в кабінеті, де була редакція, яка раніше робила програму інтерв’ю.

“Консультанти” Полуєв і Степанець сказали, що в них до кожного працівника також усього два запитання: “Як можна покращити роботу редакції? Як потрібно говорити з жителями ТОТ?”.

Тут потрібно зробити невеликий відступ.

Володимир Полуєв та Анна Степанець ведуть на “112-му каналі” політичне ток-шоу “Пульс”.

Власник телеканалу – Тарас Козак, якого пов’язують із кумом Путіна Віктором Медведчуком.

Сам “112-й” торік карали та у вересні не продовжували ліцензію через ворожу пропаганду, зокрема і в шоу “Пульс”.

Яке є трибуною лідерів “ОПЗЖ” Віктора Медведчука і Вадима Рабиновича.

Полодимир Полуєв (праворуч) на одному із засідань Євразійського клубу 2013 року в Києві.

Раніше Володимир Полуєв брав участь у “євразійських школах”, де читав лекції (зокрема і під прапорами тих організацій, що згодом кликали війну в Україну) та в засіданнях “Євразійського клубу” як заступник голови його київської філії, писав колонки для російського журналу “Однако” із портретом на тлі Кремля і взагалі симпатизував “Євразійському союзу молоді” одіозного Дугіна.

Своїх проросійських поглядів колишній одесит не приховував, втім останнім часом став дещо обережнішим у веденні соціальних мереж.

Анна Степанець – ліворуч.

Анна Степанець як мінімум дуже лояльна до нардепа Рабіновича, який не приховує проросійських поглядів, та вела програму “Кандидат”, що по суді була піаром партійних лідерів “Опозиціного блоку – За життя”.

На запитання Полуєва і Степанець я відповіла, що вони – “консультанти”, тож нехай консультують.

Я цього робити не збираюся.

Сказала ще, що бачу конфлікт інтересів.

Бо я була воєнкором телеканалу.

Полуєв і Степанець дивилися на мене скляними поглядами і з намертво приклеєними до облич посмішками.

На запитання, як надалі вони говоритимуть про російську агресію, відповіли, що це питання не до них, а до нової редакторки, яка прийде згодом.

На неї я чекати не стала.

Але дізналася, що одна зі студій “новоствореного” телеканалу для ТОТ буде на базі каналу “112 Україна”.

І ще почула, що міністра Володимира Бородянського не стурбувала присутність працівників медведчуківського “112-го” в ролі консультантів на державному каналі.

Про це він сказав у програмі “Мокрик по живому” на “Громадському ТБ”.

Я написала заяву на звільнення з останнім робочим днем – 28 лютого.

Тож до “нового” каналу для ТОТ не матиму стосунку.

Цей проєкт, який уже зараз має дивний вигляд та запах, не заплямує ані мою репутацію, ані резюме.

До речі, я за повернення ТОТ до складу України.

Але не ціною іномовлення.

Не ціною зруйнованих кримськотатарської (так, про Крим як ТОТ не йдеться), арабської та англійської редакцій зі сформованими колективами журналістів, редакторів, ведучих, серед яких і носії мови.

І я не бачу сенсу в розмовах із колективом 17 лютого, якщо вже новий канал має працювати з 1 березня.

Та і вибудовувати якусь стратегію за півтора тижні до запуску – трохи запізно.

Я не люблю окозамилювання і не хочу грати в ці ігри.

Якщо це спроба зробити вигляд, що з колективом говорили й радилися, а потім зробили по-своєму, то я теж надто доросла і надто поважаю себе для участі в цьому фарсі.

Чому я розповідаю про це тільки зараз? Тому що чесно чекала на нормальну зустріч із колективом та пояснення того, що відбувається, донесення нової редакційної політики, знайомства з редакторами та ведучими.

До речі, новою ведучою на каналі стане Світлана Леонтьєва, яка працювала на “Інтері” і яку я пам’ятаю ще зі школи.

Також на телеканал приходили Олексій Дівєєв-Церковний та Максим Неліпа.

Наскільки мені відомо, журналістам досі не сказали нічого про програму “Новини” – хіба що вони будуть російськомовні, натомість хочуть уже з найближчого понеділка відправляти на зйомки.

Як це робити, якщо звільнилося дві третини кореспондентів, якщо кілька редакторів також пішли, мені невідомо.

Колеги, які ще ходили на початку лютого у редакцію, говорили, що каналом “гуляла” примітивна концепція про “любов і мир”.

“Здавалося б, непоганий меседж.

Але не в цьому контексті і не в цей час.

Для мене неприйнятна антиукраїнська позиція в будь-яких її проявах, в тому числі неповага до загиблих Героїв України, до української історії.

В тій концепції багато чого про те, що ми повинні шукати нових, спільних героїв.

Тобто це означає, що Степан Бандера чи Шухевич, чи герой Небесної сотні Сергій Бондарчук не може бути спільним героєм для всієї України.

Тоді хто? Гіві, Моторола чи Захарченко? От хто? Також я абсолютно не розумію, навіщо для мовлення одного каналу закривати інший.

І канал для жителів Донбасу і Криму, і канал іномовлення повинні були б працювати паралельно і підсилювати один одного в цій інформаційній боротьбі проти російської пропаганди, як на окупованих територіях, так і за кордоном.

Але ж ні.

Здається, хтось просто грається життями людей заради задоволення власних інтересів.

І чомусь ці інтереси не на користь України”, – написала мені колега.

Також мені відомо, що на новому каналі нібито є вимоги до “міжпрограмки”: жодних вишиванок та автентики.

Тоді як на UATV все це, звісно, було.

Ми розповідали світу про День вишиванки і показували, наскільки давня та самобутня українська культура.

19 лютого радник секретаря РНБО та колишній КВКшник Сергій Сивохо анонсував презентацію “Національної платформи єдності та примирення”, втім переніс захід через “цинічну провокацію, щоб зірвати мирні ініціативи” (так він назвав спробу російських окупантів вчинити прорив у Золотому).

Підозрюю, що частиною цієї “платформи” має стати канал, який виник на руїнах UATV.

Із власних джерел мені відомо, що в офісі президента було таємне засідання щодо телеканалу, в якому брали участь сам Зеленський, Кірющенко, Островська і Сивохо.

Я не знаю, коли “платформу”, яка в порушення закону про іномовлення виникла на базі UATV, таки презентують.

Часто на адресу нашого телеканалу закидали те, що про нього мало хто знав, та що в нього були низькі рейтинги.

UATV був іномовником, і коли він припинив роботу, мені й колегам почали писати глядачі з проханням повернути канал у кабельні мережі та далі розповідати про Україну світу.

Виміряти аудиторію за кордоном можливо, але дуже дорого.

Бюджет каналу таких витрат не передбачав.

Я не виправдовуюсь, просто вирішила “на доріжку” прояснити деякі моменти.

Мені нема за що виправдовуватись.

Мені не соромно за жоден робочий день на UATV, за жоден сюжет із лінії фронту, з відкриття виставки чи сходження ветеранів на Говерлу.

Я розповідала світу правду про Україну.

Тепер на частотах UATV це роблять російські канали.

Хтось із колег бачив у готелі замість іномовника канал “112”.

Збіг чи ні, не знаю.

Але точно знаю, що зробила правильний вибір, коли написала заяву на звільнення.

28 лютого я заберу трудову книжку і попрощаюся з UATV.

Хоча дуже хочеться просто сказати йому “до побачення” і колись знову розповідати іноземцям про свою державу з української точки зору на фінансованому державою каналі.