Закон про медіа і мовлення громад: інтереси яких мовників законотворці «упустили»

Законопроєкт «Про медіа» ще не пройшов розгляд у першому читанні, але законотворці та індустрія не гають часу та вже збирають пропозиції до другого читання.

У тому числі – на громадських обговореннях положень законопроєкту.

18 лютого дискусія, ініційована Національною асоціацією медіа (НАМ), стосувалася мовлення громад.

Цьому питання присвячений увесь третій розділ майбутнього закону.

Наразі цей розділ викликає багато застережень у представників тих комунальних медіа, яких чекає реорганізація в «мовників громад».

А також у тих, доля яких цим законопроєктом не визначена.

Наприклад, обласних комунальних телерадіокомпаній.

Втім, один з ініціаторів законопроєкту, депутат від «Слуги народу» Микита Потураєв, який прийшов під кінець дискусії, обіцяв врахувати більшість пропозицій.

«Детектор медіа» виокремив кілька найбільш дискусійних питань, вирішення яких потребуватиме змін до нинішнього законопроєкту.

Що таке мовлення громад і хто може його здійснювати?.

У законопроєкті мовлення громад визначається як інформаційна діяльність, що є сервісом для задоволення інформаційних потреб членів певних громад.

Діяльність таких медіа не має на меті отримання прибутку.

Відповідно, здійснювати його можуть громадські об’єднання, релігійні організації (якщо це мовлення не потребує радіочастотного ресурсу), а також комунальні некомерційні підприємства, засновані органами місцевого самоврядування, які представляють інтереси територіальних громад.

Під час обговорення остання правова форма викликала найбільше дискусій і застережень.

Особливо з боку міжнародних експертів.

Консультантка Ради Європи Кріштіна Розгоні наголосила на тому, що в разі заснування органами місцевої влади такого мовника можна сплутати з муніципальним чи державним.

Катерина М’ясникова, виконавча директорка НАМу та одна з розробниць законопроєкту, запевнила, що новий закон має на меті вивести комунальні медіа з-під контролю місцевого самоврядування.

«Ми маємо багато прикладів, коли комунальні медіа виконують функції скоріше пресслужби місцевих органів влади, ніж забезпечення інтересів громади.

І є пересторога, що це може лишитися, якщо залишити мовників громад у власності через місцеві ради.

Хоча ми намагалися мімінізувати ризики, – сказала вона.

– Але з іншого боку, ми розуміємо, що частотний ресурс, який мають комунальні компанії, досить обмежений.

І якщо просто провести роздержавлення, то громада може більше не мати власного місцевого радіо чи каналу».

Ще одне застереження від Кріштіни Розгоні стосувалося заснування мовлення громад релігійними організаціями.

«Релігійні організації можуть отримувати ліцензії, але це не ліцензії на мовлення громад.

Бо церква не є громадою», – сказала експертка.

Хто має стати мовниками громад?.

Юристка ГО «Платформа прав людини» Людмила Опришко звернула увагу на те, що в законопроєкті не врегульовано питання з майбутнім комунальних телерадіокомпаній: «Чи всі вони мають стати мовниками громад? Чи частина лишиться муніципальними?».

Ще одне риторичне питання, на яке не дає відповіді законопроєкт: реорганізація в мовлення громад – це право чи обов’язок? Якщо це обов’язок, тоді за словами пані Опришко, телерадіокомпанії, які почнуть реорганізацію, втратять свої ліцензії.

Адже ліцензія анулюється при реорганізації.

Також у законопроєкті не передбачено жодних механізмів для обласних мовників, зауважила керівниця Центру адвокації та лобіювання НАМу Ольга Большакова.

А сьогодні в Україні працюють чотири обласні комунальні телерадіокомпанії, які мали б теж перетворитися на мовників громад: в Івано-Франківську, Львові, Вінниці та Запоріжжі.

«Чому закон про медіа нівелює обласне телебачення?» – риторично запитував Ігор Дебенко, генеральний директор Івано-Франківського обласного телебачення «Галичина».

«Якщо взяти Івано-Франківщину, то там є Івано-Франківське міське комунальне телебачення «Вежа», засновником якого є Івано-Франківська міська рада, і є обласне комунальне телебачення «Галичина», де засновником є Івано-Франківська обласна рада.

Чому одній компанії законодавство дозволяє існувати далі, а щодо іншої – ситуація не врегульована? Прошу зробити так, щоб ми теж могли бути суб’єктами інформаційної діяльності, оскільки обласна рада представляє спільні інтереси територіальних громад області», – сказав Ігор Дебенко.

Він запевнив, що його компанія є успішною в регіоні.

З обласного бюджету вона отримує 9 млн грн на рік.

А ще половину від цієї суми заробляє на рекламі.

При цьому 3,5 млн грн телеканал сплачує за доставку свого сигналу.

Зрештою, до його аргументів дослухався Микита Потураев, який, коментуючи питання обласних комунальних медіа, зазначив: «Ми це “упустили”».

Він пообіцяв урегулювати це питання при підготовці законопроєкту до другого читання.

Як гарантувати мовникам громад незалежність?.

За прикладом суспільного мовлення законотворці пропонують запровадити для мовників громад наглядові ради.

Які якраз і покликані мінімізувати впливи місцевих органів влади, якщо ті залишаться засновниками через комунальні некомерційні підприємства.

«Завдання наглядової ради – це встановлення контролю громади над компанією», – зазначила Катерина М’ясникова.

Саме наглядова рада вирішує питання з призначенням керівника, затвердженням програмної концепції, розглядом скарг і затвердженням звітів.

Однак багато запитань у представників комунальних медіа викликає запропонований склад наглядових рад.

Відповідно до законопроекту до них мають входити представники від чотирьох найбільших депутатських груп і фракцій органу місцевого самоврядування, а також п’ятеро представників громадських об’єднань (ГО).

ГО мають бути зі сфер захисту прав людини; екології; дітей і молоді; соціального захисту; збереження історичної культурної спадщини.

Але проблема в тому, що на місцевому рівні таких об’єднань (якщо вони і є) досить мало, до того ж, здебільшого вони є залежними від різних політичних сил.

«Якщо винести за рамки релігійні організації, тоді кого б ви не прописали – це завжди буде місцева влада.

Тобто це будуть громадські організації представників місцевої влади, місцевих олігархів, комунальні підприємства, створені місцевою владою», – переконана голова наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України та заступниця шефредактора «Детектор медіа» Світлана Остапа.

Вона розповіла, як офрекордс запитувала мерів п’яти міст: якщо вони фінансуватимуть медіа з місцевого бюджету, чи впливатимуть вони на редакційну політику, – і всі однозначно відповіли: так.

Ольга Годовенко, очільниця комунального підприємства «Южненська міська студія телебачення МИГ» занепокоєна тим, що наглядова рада має повноваження призначати керівника та затверджувати програмну концепцію, але до її складу не входять професіонали зі сфери медіа.

А виконувачка обов’язків директорки «Радіо Київ» Наталія Лященко закликала законотворців прописати механізм набуття і втрати повноважень членів наглядової ради, їх зміни.

А також вирішити питання доцільності обрання керівника на конкурсній основі.

Які вимоги до контенту мовників громад?.

Якщо мовники громад використовують радіочастотний ресурс, то для них законопроєкт встановлює мінімальний обсяг мовлення 8 годин на добу.

«Це пов’язано з тим, що виділяти частотний ресурс під мовлення на пів – одну годину недоцільно», – пояснила Катерина М’ясникова.

При цьому такі медіа мають створювати не менше 50% програм з важливою для громади інформацією (у слоті 6.00-23.00).

У програмній концепції мовлення громад мають бути присутні три обов’язкові складові: новини, трансляції засідань органів влади та дискусійні формати.

Оксана Берднікова, директорка ФМ-радіо «Голос громади» з Умані пропонувала не встановлювати в законі вимоги до мінімальних обсягів мовлення.

Оскільки, на її думку, не кожна редакція регіонального медіа здатна виготовляти стільки годин контенту: «Чи буде слухач слухати 8 годин повторів?».

Цю норму вона, цитуючи члена Національної ради з питань телебачення та радіомовлення Сергія Костинського, назвала лобізмом мережевих мовників.

Які вимоги до фінансової прозорості мовника громад?.

«Щоб не створити ситуацію, коли мовлення громад фінансується однією структурою (а це може бути і країна-агресор), необхідно забезпечити фінансову прозорість», – наголосила Катерина М’ясникова.

За її словам, набагато легше заводити гроші з різних джерел на неприбуткову організацію (якою має стати мовник громад), ніж на підприємство.

Тому законопроєкт зобов’язує раз на рік публікувати звіт про джерела фінансування.

А також подавати інформацію про фізичних та юридичних осіб, внески яких становили 5% та більше сукупного доходу.

Цю інформацію мовник громад повинен надсилати до регулятора та публікувати на своєму сайті.

«Для громади важливо бачити, хто і з яких джерел фінансує компанію», – додала пані М’ясникова.

Однак деякі представники регіональних медіа різко виступили проти цієї норми.

Адже, як виявилось, у них є рекламодавці, надходження від яких складають 5% річного бюджету.

Ігор Дебенко непокоївся, що при публікації таких звітів на сайті конкуренти легко знатимуть умови співпраці його телекомпанії з рекламодавцями.

І таким чином ця норма ставитиме мовників громад у неконкурентні умови з комерційними гравцями.

Саме тому представники мовників просили залишити норму про подання такої звітності у Нацраду, однак не встановлювати обов’язок публікувати інформацію.

До того ж, як зауважив директор телерадіокомпанії «Надвірна» (Івано-Франківська область) Богдан Климковецький, відповідно до законодавства щодо захисту персональних даних, на публікацію такої інформації треба отримати згоду від тих, чиї дані публікуються.

А вони її можуть не дати і мовник не зможе виконати вимоги закону.