Хто здає Крим?

Канали Медведчука обожнюють обговорювати теми, які беруть свій початок у 2014 році.

Тут щотижня порушують питання Революції гідності, війни на сході України, трагедії 2 травня в Одесі, мінських угод, падіння економіки, стрімкого зростання тарифів.

І чомусь майже не згадують про Крим.

Що досить дивно, враховуючи іншу риторику проросійських політиків.

Наприклад, в «ОПЗЖ» регулярно критикують владу за бездіяльність у питаннях миру та реінтеграції окупованих територій на Донбасі, при тому що президент Зеленський збирає міжнародні зустрічі, організовує розведення військ та обговорює проведення там виборів.

Уявляєте, наскільки легше критикувати владу за бездіяльність щодо Криму, для повернення якого наразі навіть немає плану? Але канали Медведчука цього не роблять.

Бо насправді вони працюють на закріплення анексії.

Принаймні, такого висновку можна дійти з риторики місцевих гостей та ведучих.

У шосту річницю загарбання українського півострова варто звернути увагу на те, хто і як нині здає Крим Росії.

Битва термінів.

Тут рідко можна почути, що Росія «анексувала» Крим або «забрала його силою».

Політики та ведучі взагалі намагаються уникати слів, які означають дії над півостровом.

Натомість у В’ячеслава Піховшека, ведучого News.

One, Крим якось «відійшов».

У Євгена Філіндаша, автора книжки «Україна — не Європа», «Крым взял чемодан, вокзал — и в России».

Звісно, насправді півострів нікуди не «йшов», його захопили російські війська.

Проте в каналів Медведчука, як і Росії, є одразу три причини вживати інші терміни.

По-перше, «самостійність» рішення Криму легалізує подію.

По-друге, так Росія не виглядає винною, а отже її можна далі любити й окупованим, і неокупованим українцям.

По-третє, так проросійські політики прокладають шлях до наступного запитання: а чому Крим відійшов?.

Самі по собі ексрегіонали майже не торкаються теми Криму.

Але трапляється, що гості з інших політичних сил згадують про анексію, й тоді на каналах Медведчука вдаються до універсального аргументу: спочатку скажіть, хто здав півострів.

Або, як сформулював Євген Куксін, «якщо в тебе щось забирають, то хтось же це відпускає.

Коли буде на часі якраз питання відповідальності за це?».

Логіка така ж, як коли б ми за дії грабіжників карали жертв пограбувань.

Але на каналах «ОПЗЖ» це працює, і з агресії Росії тут щоразу переводять стрілки на дії України.

Ще раз: канали Медведчука ніколи не розглядають участь Росії в анексії Криму.

Завжди йдеться лише про український бік історії.

Анна Герман думає, що Крим злякався Майдану.

Андрій Пальчевський вважає, що Крим віддав Порошенко.

За три місяці до того, як став президентом, очевидно.

Олена Лукаш розповідає теорії змови, що Крим навіщось здали спеціально.

А Росії, виходить, довелося його взяти? Вадим Рабінович обурюється, що Крим віддали без пострілів: «Если бы был хоть один выстрел, это была б не легитимная вещь уже».

По-перше, під час анексії були вбиті українські військові.

По-друге, а так фаворит Медведчука що, вважає анексію легітимною? Хоча, взагалі, над словами Рабіновича не варто довго думати, адже вже через 15 секунд (!) він критикував владу за постріли під час оборони на Донбасі.

Демонізація України.

Крім відбілювання Росії, вся ця історія про «українську здачу Криму» має ще одну мету: демонізувати Україну й завадити майбутній реінтеграції.

Ніхто ж не захоче повертатися під крило держави, яка не стала вас захищати? Хоча це навіть не найгірше, що розповідають проросійські медіа.

Процитуємо, наприклад, Євгена Балицького, екснародного депутата від «ОПЗЖ»: «Я часто езжу в Крым, разговариваю с людьми.

Русские им строят мост, они им там дороги делают, ТЕЦ строят.

А мы им свет отключаем, воду отключаем.

Так кто для них агрессор?».

Канали Медведчука постійно нагадують окупованим та неокупованим українцям про блокаду, але чомусь мовчать про дії Росії в Криму: тортури, викрадення, придушення свободи слова, дискримінацію кримських татар, русифікацію, політичні ув’язнення.

А кримський міст заважає судноплавству, дякуємо.

Коротше кажучи, проросійські медіа не звертають уваги на репресії РФ у Криму.

Зате критикують дії української влади щодо півострова.

Ще гірше, коли Андрій Пальчевський розповідає, буцімто українці готові обміняти Крим на Донбас.

Ви би хотіли повернутися в країну, готову кинути вас заради іншої області? Тим паче на фоні постійної пропаганди, що вас там ніколи й не любили.

Забути про Крим і жити далі.

Звісно, відбілювання Росії та демонізація України — це не самоціль пропаганди на каналах Медведчука.

Подібна риторика потрібна для того, щоб українці перестали сприймати анексію Криму як драматичну подію, несправедливість, яку необхідно виправити.

Крим усе вирішив сам, у Криму зараз усе добре, Україна все одно не любить Крим.

Для початку варто переконати українців, що питання Криму все одно неможливо вирішити.

От Дмитро Співак та Євген Червоненко й розповідають, що проблему півострова треба «заморозити» або «вивести за дужки».

І повернутися до неї колись потім, після реінтеграції Донбасу.

У Віктора Медведчука ще геніальніша позиція: домовлятися потрібно, але без «санкций, угроз, радикальных позиций».

Силою молитви?.

Потім добре було би зруйнувати принциповість навколо відвідування Криму на російських умовах.

Тому Міла Нітіч на «112» стверджує, що це нормально, коли російські митці перетинають кордон за російськими законами.

А Володимир Бистряков розповідає, що українських музикантів не можна карати за виступи в Криму, адже вони «доставляють туди радість».

Запитувати в людей, чий Крим, теж не варто, бо це «фашизм», «чекізм» та «сталінізм».

І головне завдання — схилити українську владу до покращення відносин із Росією.

Ігноруючи анексію.

Нестор Шуфрич, наприклад, стверджує, що в історичному контексті конфлікт навколо Криму — це «секунда» й заради неї не варто жертвувати дешевим російським газом.

Але найдалі поки що зайшов Євген Балицький, який запропонував відновити дипломатичні стосунки з Росією, незважаючи на те, що «никто уже не вернет Крым».

Саму боротьбу за півострів Балицький назвав «істерією».

Тут неможливо не згадати, що син політика добровільно отримав російське громадянство та веде бізнес на анексованому півострові.

На жаль, деструктивну позицію щодо півострова займають не лише медійні куми Путіна.

Судячи з моніторингів «Детектора медіа», востаннє велике токшоу темі Крима присвячували у вересні 2018-го.

Таким чином проблема анексії поступово випадає з порядку денного.

А окуповані українці зникають із життя неокупованих.

Подібне віддалення, звісно ж, неймовірно вигідне Росії.

Вистачає також маніпуляцій щодо півострова.

Наприклад, Олександра Кужель із «Батьківщини» закликала: «Посмотрите даты, взорвался Крым как раз после закона языкового Кириленка».

Насправді, проєкт про скасування Закону Ківалова-Колесніченка подали ще у 2012 році.

Проголосували його 23 лютого 2014 року.

А російські медалі за анексію Криму датовані 20 лютим.

Хоча «ОПЗЖ», мабуть, усе одно вдячне Кужель за допомогу.

Підливає оливи у вогонь і Прямий телеканал.

У вересні 2019 року тут розповідали, що Зеленський уже погодився подавати воду в Крим.

Цією ж темою канал Порошенка маніпулював і буквально минулого тижня.

Спочатку ведучий Матвій Ганапольський запитав у народного депутата Давида Арахамії, чи обміняв би той воду для Криму за контроль над східним кордоном.

А вже за три дні Прямий розповідав, що Арахамія сам запропонував пустити воду на півострів, відповідаючи на запитання, як вчинити із Кримом.

Тарас Чорновіл на Прямому розповідав, що президент Зеленський погодився на фактичне визнання анексії півострова В гонитві за втраченим електоратом «Європейської солідарності» партійний канал просто не помічає червоних ліній.

І здатен поширювати навіть ті фейки, які потенційно заважають реінтеграції.

Цього лютого анексії Криму виповнилося шість років.

Діти, народжені після його загарбання, восени підуть у школу.

І ростимуть у країні, де частина ЗМІ просто не згадує про півострів.

А частина — всіма силами змушує українців забути.

Канали Медведчука дуже люблять розповідати, що Крим здали.

Та насправді це не так хоча б тому, що для України та всього цивілізованого світу він досі український.

Проте хтось активно переконує, що він сам пішов у Росію.

Що йому краще в межах Федерації.

Що Україна — це агресор.

Що за півострів не потрібно боротися.

Що ми його втратили й він не повернеться ніколи.

То хто здає Крим?.