23 лютого: прихована ганьба Радянського Союзу

Міф про 23 лютого.

Ще до Революції Гідності (а місцями і досі) українці святкували День захисника вітчизни, а заодно і чоловіка, 23 лютого.

Часто навіть не задумуючись, чому у цей день треба вітати чоловіків.

"Свято" дісталося нам у спадок від СРСР.

Кожен радянський громадянин знав, що у цей день 1918 року почала формуватися Червона Армія.

Урочистості і святковості цій даті додавала історія про те, як новостворені загони радянської армії розбили німецькі війська під Псковом та Нарвою.

До 1923 року свята не існувало.

Але в 23-му році відзначили 5-у річницю створення більшовицької армії.

І тоді ця дата почала відзначатися як День заснування більшовицьких збройних сил.

Хоча насправді святкування мало бути 28 січня – приурочене до дня видання Радою народних комісарів декрету про створення Робітничо-селянської Червоної армії.

Однак через затримання подання та інші технічні нюанси свято з’явилося 23 лютого.

Без історичного підґрунтя.

А от ідеологічне пояснення, з героїчними боями під Псковом та Нарвою, придумав сам Йосип Сталін.

І сталося це за 20 років: у 1938 році.

Як в антиутопії "1984" Джорджа Орвелла, Сталін просто переписав історію.

Ганьбу перетворив у свято і причину для гордості.

У доінтернетівський час таке провернути було не так вже й важко.

Людська пам'ять за 20 років слабшає, очевидців частково не стало, документи не проблема знищити, а заляканих радянських людей можна було переконати у чому хочеш.

Сталін придумав героїчне пояснення святкування 23 лютого.

Але все не знищиш.

Численні архівні свідчення доводять, що перемога Червоної армії 23 лютого – це просто зручна вигадка.

До речі, до Сталіна були ще спроби обґрунтувати святкування 23 лютого.

Однак у підсумку в історію увійшла саме його героїчна версія.

Наступ Німеччини 1918 року – це успіх німецької армії.

А 23 лютого насправді день перемоги Кайзерівської Німеччини.

Адже це день капітуляції Росії.

Завдяки поразці більшовиків, німецькій армії у той час вдалося захопити величезну територію Росії.

Якщо бути точнішими, то за трішки більше ніж 2 тижні війська кайзера взяли вп’ятеро більшу територію, ніж за всі роки Першої світової війни (3,5 роки виснажливої боротьби).

Як все відбувалося.

23 лютого – дата капітуляції радянської Росії.

Вранці у цей день сто років тому Німеччина висунула мирні вимоги.

Чого хотіли?.

Щоб Петроград визнав незалежність:.

- Литви.

- Латвії.

- Естонії.

- Фінляндії.

- України.

Підписав мирну угоду з Україною.

Роззброїв флот, демобілізував армію.

І більшовики у своїх більшості погодилися прийняти ультиматум ворога.

У підсумку вони підписали Брестський мир і Росія втратила велику частину територій.

До речі, саме 100 років тому більшовицька машина могла раз і назавжди зникнути з лиця землі.

А Україна мала шанс ще тоді отримати незалежність.

Що таке Берестейський мир? Берестейський мир або Брест-Литовська мирна угода — сепаратний мирний договір між Німецькою, Австро-Угорською, Османською імперіями і Болгарським царством з одного боку і Російською радянською республікою з іншого.

Цей документ фактично зафіксував поразку Росії та вихід її з Першої світової війни.

Підписуючи угоду, Росія порушила іншу угоду, укладену між країнами Антанти 5 вересня 1914 року.

Тоді Росія зобов’язувалася не укладати у поточній війні сепаратного миру.

Підписання Берестейської угоди.

Що спонукало більшовиків до підписання невигідної угоди? За роки війни Росія опинилася у важкому становищі.

Економічна ситуація була вкрай незадовільною: промислова відсталість, порушені транспортні маршрути, безлад і крадіжки в адміністраціях.

Усе це ускладнювалося революційними настроями.

Після Жовтневого перевороту ситуація стала критичною.

Більшовики цілеспрямовано дезорганізовували наявну армію, а нову ще не створили.

Тож, коли у 18-му році німці почали наступ на Петроград, захищати країну фактично не було кому.

Скажімо, у Петрограді перший пункт запису до Червоної армії відкрився лише 21 лютого, тобто після початку німецького наступу.

Радянської армії ще не існувало, а російська царська армія була розбита, деморалізована і ні на що нездатна.

Заради справедливості мусимо зауважити, невелика кількість більшовиків організовувалася у загони.

Однак їх було мало, вони були погано споряджені і весь ентузіазм тримався лише на ідеології.

Стабілізувати ситуацію і протидіяти німцям вони б не змогли.

Хоча 25 лютого була зроблена реальна спроба почати масовий запис до Червоної армії, було вже пізно.

Наступ на Псков і Нарву.

У 20-х числах німецька армія рушила на Псков (тут був центр північного флоту).

За версією Сталіна, 23 лютого молода більшовицька армія вела переможні бої за місто.

Насправді, у цей день німці ще навіть не добралися до Пскова.

Бойові дії почалися лише у ніч на 25 лютого.

Кілька сотень більшовицьких добровольців справді намагалися захистити Псков.

Однак 25-го місто вже зайняли німці.

Більшовиків ж частина втекла, а частина загинула.

У Нарві ситуація була ще гірша.

Її здали без бою взагалі! За легендою, місто захищав палкий революціонер-матрос Дибенко і його поплічники "чорні бушлати".

У реальності більшовики просто втекли.

Дибенко і Ко аж у Самару (а це майже 2 тисячі кілометрів).

Хоча трибуналу він не уник.

До речі, 23 лютого німецькі війська були за 170 км від Нарви.

З ким же билися доблесні більшовики?.

То що святкують 23 лютого?.

Отже святкувати ані Росії сучасній, ані часів СРСР не було чого.

23 лютого не було жодних боїв, де б Червона армія проявила особливу доблесть.

23 лютого як День заснування Червоної армії – не більше ніж технічна помилка.

Яку потім обіграли вигаданими історіями про переможні бої, аби відволікти увагу від фактичної поразки.

23 лютого – придумана більшовиками дата, щоб приховати сором перед світом і власними громадянами.

Один з сотні міфів, на яких побудована вся історія Росії.