Чи можлива велика війна у Сирії: ЗМІ про суперництво Росії та Туреччини

Війна у Сирії: шлях до великого конфлікту.

Сирійський конфлікт, який повільно доходить до 10-ї річниці, втягнув у свою орбіту майже всі великі держави: Росію, США, Туреччину, ЄС.

Вони розділені за тим, кого і де вони підтримують.

На їх гроші та з їх зброєю створюються проксі-армії, які вбивають тих, кого "держави-донори" вважають ворогами.

Карта провінції Ідліб.

Зеленим – сили проти Асада, помаранчевим – територія режиму.

Заштриховано – нові захоплення/ photo: al-araby.

Підтримка Росії та Ірану серйозно допомогла президенту Сирії Башару Асаду фактично вийти переможцем з війни.

Наразі, режим контролює більше 90% території Сирії.

Ідліб – земля на північному заході Сирії з населенням близько 4 млн людей, де діють у тому числі угруповання, близькі до "Аль-Каїди".

Це – остання зона деескалації, погоджена у 2017 році, яку ще не захопив режим.

Інші – Дераа, Кунейтра та Східна Гута – вже під контролем Асада.

За рахунок внутрішньої міграції, населення Ідліба зростало.

Армія сирійського уряду/ photo: al-monitor.

Коли справа дійшла до Ідлібу, сирійські урядові війська та РФ зіткнулися з інтересами Туреччини, яка протистоїть Асаду і провадить свою власну політику, бажаючи убезпечити свої кордони від сирійських курдів (їх вважають пов’язаними з "Робочою партією Курдистану" а отже – теж терористами) та зупинити потік біженців.

За останніми турецькими даними, їх кількість сягає 2 млн.

Така ситуація ставить двох друзів-ворогів, Путіна та Ердогана, на шлях прямої конфронтації.

Не виключений новий потік мігрантів до Європи (Анкара зможе знову використовувати їх як важіль політичного тиску на ЄС та США, вибиваючи собі преференції).

Ситуація залишається напруженою, бо у Анкари фактично немає союзників (їх операцію у Сирії багато хто засудив) і якщо що, розбиратися з Росією вони будуть сам на сам.

А контингент РФ посилений урядовими військами Сирії.

В Ідлібі майже кожен день гинуть турецькі солдати ( а їх там до 10 тис.

людей плюс 3400 одиниць техніки).

Сторони вимагають одна від одної виконання меморандуму у Сочі.

Це була угода 2018 року, яка на той час врятувала Ідліб.

Там мала бути створена зона деескалації у обмін на роззброєння та виведення бійців угруповання "Хаят Тахрір Аш-Шам" (ХТШ), яке раніше було близьке з "Аль-Каїдою".

Повністю, ця домовленість не була виконана ніколи: Анкара не могла змусити ХТШ її шанувати у той самий час як Москва не збиралася зупиняти війська Асада.

Президент Туреччини Реджеп Ердоган обрав войовничу риторику, розповідаючи, що "літаки, які бомблять цивільне населення, більше не зможуть літати вільно".

Одночасно, у ході розмови з Путіним, він наголосив, що треба стримувати режим (Асада - ред.) і зупинити гуманітарну кризу.

Стримано говорить і міністр оборони країни Хулусі Акар: намірів боротися з Росією у Туреччини нема.

Ціль – щоб режим зупинив вогонь, міграцію та радикалізм.

Експерти у статті CNN не дуже оптимістичні: криза серйозна, зважаючи на міркування Ердогана, подальшій ескалації, скоріш за все, бути.

Закінчитись для Анкари це може доволі погано: вона відокремлена від союзників по НАТО, підписала "договір з дияволом" з Москви, який завжди буде вимагати капітуляції Туреччини, зазначив Аарон Штайн з Інституту досліджень зовнішньої політики.

Варіантів у Туреччини не так і багато, гарних – майже немає.

Втім, про це мова ще буде йти нижче.

Ердоган дав час силам режиму відступити до кінця лютого або його країна розпочне повномасштабний наступ.

Наскільки це правда, світ дізнається вже дуже скоро.

Тим часом, Туреччина намагається знову повернутися обличчям до Вашингтона.

Боротьба за Ідліб: де в цьому США.

Реджеп Ердоган та Дональд Трамп у Білому Домі/ photo: Flickr.

Сполучені Штати майже не беруть участі у війні в Сирії, оскільки президент Дональд Трамп планує виводити війська, лишивши лише тренерів та охорону нафтових родовищ біля Ат-Танфу.

Як пише Newsweek, спочатку США планували навчати та озброювати різні озброєні групи, які планували витісняти Асада.

Але пізніше значною мірою відмовились від цього, зосередившись на боротьбі з ІДІЛ та протистоянні з Іраном.

Періодично, США таки проводили операції в Ідлібі проти бойовиків, як-от у жовтні 2019 року, коли вбили лідера ІДІЛ Абу Бакра Аль-Багдаді.

Полковник Майкл Каггінс, виступаючи на ТБ від імені коаліції проти "Ісламської держави", назвав Ідліб "магнітом для терористів".

Ця область є "неприємною загрозою для сотень цивільних людей, які намагалися пережити зиму".

Президент США Дональд Трамп та його адміністрація неодноразово звинувачували Асада у злочинах проти людяності, включаючи застосування хімічної зброї.

Американці навіть двічі обстріляли Сирію після таких випадків.

Донедавна, Сполучені Штати підтримували Сирійські демократичні сили, де ядро складають курди.

Курдські сили на пікапах/photo: mondialisation.

Але все змінилося, коли Вашингтон фактично дав зелене світло Анкарі на операцію проти своїх вже колишніх союзників-курдів.

Це змусило їх теж змінити сторону та шукати захисту у президента Асада.

Сирійські демократичні сили (SDF) фактично лишилися самі проти Туреччини, яка вважає їх терористами через зв’язок з курдами вдома.

Тим часом, якщо Анкара хоче змінити статус-кво, їм треба стукати у двері Державного департаменту США.

Про це йдеться у статті видання The National Interest.

Саме дипломатичне відомство залишилось чи не єдиним союзником Анкари у Вашингтоні, у той час як в Пентагоні дивляться на ситуацію більш скептично.

"Ми стоїмо біля нашого союзника по НАТО, Туреччини.

і повністю підтримуємо виправдані дії Туреччини щодо самооборони ", - заявив держсекретар Майк Помпео після того, як 2 лютого проасадовські сили вбили декількох солдат Туреччини в Ідлібі.

Спецпредставник США Джеймс Джефрі, який курував у Держдепі Сирію, сказав ще чіткіше: "Солдатам нашого союзника загрожують в Ідлібі.

Ми маємо мучеників на землі".

Посол Форд додав: "важливо, щоб уряд Сполучених Штатів зустрівся з турецькими чиновниками щодо створення безпечної зони для цивільних з Сирії на сирійській стороні кордону.

Туреччина може допомогти, але їм буде потрібна допомога США".

Туреччина може затягнути головну військову силу НАТО у невигідну для неї війну – так звана дилема союзництва/photo: ilnanews.

Як сказав останній посол США у Сирії Роберт Форд, "НАТО ще ніколи не бачила війни такої інтенсивності так близько до держави-члена".

По останнім даним, Пентагон висловлює щодо Туреччини "стриману підтримку".

Анкара вже зробила дві речі, які йдуть у розріз з останньою їх політикою на зближення з Росією: попросила у США почати авіаційні патрулі у своєму повітряному просторі біля Сирії та надати їй ракетні установки "Патріот".

Зустріч щодо цього вже була, але рішення поки немає, кажуть американські чиновники.

Без деяких умов постачання неможливі, бо Туреччина також має на своїй території російські установки С-400, зазначили в США.

Міністр оборони країни Хулусі Акар підтвердив, що вони будуть активовані, але визнав, що американську допомогу "оцінять".

Впливовий турецький журналіст Мурат Йеткин розмовляв з американським джерелом, яке пояснило: власне Америка не буде поставляти "Патріот.

Але "деякі члени НАТО можуть це зробити.

І якщо вони захочуть, США не будуть проти".

Три сценарії розвитку конфлікту.

Отже, з позиціями та прагненнями сторін ми розібрались.

Але що саме відбувається в Ідлібі? Урядова армія впритул наблизилась до захоплення стратегічних магістралей M4 та M5.

Вони пролягають від південного міста Латакія, де Росія має базу, через Дамаск до Алеппо.

І мали бути відкритими для торгівлі і руху згідно з меморандумом Сочі.

У супроводі обстрілів з неба, урядові війська поступово захоплюють провінції Алеппо та Ідліб, вбиваючи місцевих жителів та бійців спротиву.

Ситуація була занадто близько від кордону Туреччини, це підштовхнуло Анкару до введення ще більшої кількості військ у Сирію.

Спочатку це були конвої, які посилили свої опорні пункти на північному заході Сирії.

Але згодом там розташувався цілий контингент, як було зазначено вище.

Армія Сирії обстрілює ці спостережні пункти.

На що Анкара погрожує "вигнати Асада за межу 12 пунктів спостереження".

Турецький оглядач Мухаррем Сарикай так окреслив ситуацію у ефірі каналу Habertürk: "Все що нижче траси М4 може стати буферною зоною, але далі Анкара Асада не пустить.

Туреччина не залишить Ідліб, тому що це може стати прецедентом для інших земель, які Анкара вже зайняла у Сирії".

Опорні пункти також залишені не будуть.

І ось тут найцікавіше: він сказав, що якщо треба, то Туреччина може закрити Босфорську протоку згідно зі статтями 20 й 21 Конвенції Монтре.

У них сказано, що якщо Туреччина "відчуває загрозу війни", вона має на це право.

Володимир Путін, Емануель Макрон та Ангела Меркель/ photo: KXan 36 Daily News.

Ердоган додає палива у вогонь, кажучи що може назвати ситуацію війною на зустрічі з Макроном, Меркель та Путіним 5 березня.

Поразка спротиву Асаду в Ідлібі означала би поразку світу у громадянській війні.

Питання вже буде таким: хто буде тиснути руку Асаду? Туреччина точно була б виключена з перемовин.

Наразі, згідно зі статтею у Al-Jazeera, існують три варіанти розвитку подій: сприятливий, реалістичний та найгірший.

Перший: Росія підтримує деескалацію в Ідлібі, Сирія відходить на позиції до наступу.

Знову працює конституційний комітет, який має розробити поправки у конституцію Сирії, погоджені режимом, опозицією та світом.

Але ймовірність, що це станеться, дуже мала.

Другий: Туреччина дозволяє режиму контролювати траси М4 та М5, але застосовує силу, щоб стримати подальше просування.

Створення посилених оборонних позицій вздовж лінії фронту.

Поставки важкого озброєння тим, хто протистоїть Асаду.

Схоже на те, що це і є наразі діючий варіант: у провінції вже збили два гелікоптери зенітною зброєю.

Третій: пряма ескалація з Росією.

Зенітна зброя знову підвищує ризик, що російська авіація буде збита, як це трапилось у 2015 році.

Туреччина хоче цього уникнути, але розгортання військ може випустити процес з-під контролю і тоде може початися великий конфлікт між державами.

США може скористатися ситуацією, активно вставши на сторону Туреччини.

У наступні дні можуть бути прийняті рішення, які серйозно вплинуть на перебіг сирійського конфлікту.