Як подолати дезінформацію? Відповідь Френсиса Фукуями та нобелівських лауреатів

У матеріалі «Пастки українського законопроєкту про дезінформацію на підставі аналітики французького кейсу» йшлося про те, що українська конституція дає право громадянському суспільству, інтелектуальній еліті, професійній спільноті взяти розробку законопроєкту про дезінформацію під свій жорсткий контроль.

У кінці матеріалу було сформульовано дванадцять запитань, на які необхідно отримати відповіді, перш ніж предметно обговорювати як запропонований урядовцями закон про протидію дезінформації, так і будь-які альтернативи.

Це важливо, щоб українці не винаходили велосипед, а могли скористатися рішеннями, підходами та ідеями, напрацьованими у світі.

Слід визнати, що Україна катастрофічно програє інформаційні війни на всіх фронтах.

У результаті цих поразок ми втрачаємо свідомість українських громадян.

Війна, що триває, — це війна не за територію, а за свідомість українців і європейців.

Зрозуміло, що Україна не має ресурсів, щоби чинити спротив не тільки зовнішнім, а й внутрішнім маніпуляторам.

Державні органи влади, які не позбулися колоніального синдрому та пострадянської інерції, демонструють неспроможність відповідати на інформаційні атаки.

Не варто сподіватися, що люди, які не мають досвіду в державному управлінні та мають специфічний досвід у комунікаціях, — команда, яка взялася за штурвал України 2019 року, — найближчим часом організують дієву оборону на інформаційному фронті.

У 2014 році політики теж демонстрували безпорадність і неспроможність протистояти провладним та російським медіа, які дискредитували або замовчували Революцію гідності.

Тоді медіаспільнота ситуативно, але відповідально взяла на себе поширення правдивої інформації.

Виникли безпрецедентні інформаційні ініціативи: «Євромайдан SOS», Український кризовий медіацентр та інші.

Та ми не змогли закріпити свої інформаційні перемоги на законодавчому рівні, тож невирішені проблеми наздоганяють нас сьогодні лавиною комунікаційних криз.

Україна першою потрапила в пастку гібридної війни, зіткнулась із несамовитою маніпуляцією фактами, витративши свої території, тисячі своїх громадян, отримавши війну з Росією.

Але треба було дочекатися виборів у Сполучених Штатах Америки та Франції, референдумів у Каталонії та Великій Британії, щоби збагнути, що ми безсилі, коли світ рухається швидше, ніж розвивається свідомість наших політиків.

Як нам, суспільству притомних, свідомих українців, чинити спротив? Рушійною силою в цьому процесі мають стати медіа та журналісти.

Медіа слугують суспільству, людині, а не владі.

Тому ми як платники податків маємо вимагати від уряду, щоб із наших податків — державного бюджету — виділялися кошти на медіа, аби всі громадяни мали доступ до правдивої інформації.

А особливо важливо подбати про те, щоб медіа та журналісти не опинилися під пресом держави — інакше вони не зможуть виконувати функції суспільного діагноста та комунікатора, а змовкнуть або обслуговуватимуть владу.

Саме тут проходить тонка межа: коли йдеться про країни, які перебувають під постійною загрозою вторгнення іноземної держави в національний інформаційний простір, влада має спокусу під приводом захисту національних інтересів узяти ЗМІ під жорсткий контроль.

У такій складній ситуації важливо пам’ятати, що демократія стоїть на трьох стовпах: прозорості, відповідальності й захисті.

Аби медіа не перетворювалися на троянського коня, а влада не намагалася під приводом спротиву інформаційній війні приборкати свободу слова, важливо визначити етичні принципи — так звану деонтологію журналістики, її правила та обов’язки, узгоджені із правовим полем держави.

Деонтологія спонукає свідомих журналістів, які розуміють важливість питання національної безпеки, триматися певних рамок, які убезпечують як державу, так і професію від сповзання до маніпуляцій інформацією.

Розвинуті демократії вибудували систему недоторканності журналістської роботи, пройшовши тривалий процес удосконалення правового поля.

Але під впливом глобалізації медійного простору за рахунок цифрових технологій нові загрози зовнішніх впливів формують комплекс нових завдань для захисту національної безпеки.

В Україні ці ризики посилюються тим, що, на відміну від європейського майже трьохсотрічного поступу, ми зовсім не маємо часу на поступове вдосконалення правового поля й вироблення своєї журналістської деонтології.

Нам потрібно швидко реагувати як на зовнішні виклики, так і на пострадянський «більшовицький» синдром, який поділяє всіх на «своїх» і «чужих» та унеможливлює плюралістичні публічні дискусії та віднайдення суспільного консенсусу.

А саме в цьому полягає сенс суспільного договору — процесу, який матеріалізується в конституції та законах, суспільного діалогу, який постійно відбувається на медійних майданчиках.

Публічні дебати в медіа мають переходити у фахові обговорення у стінах профільних комітетах парламенту, й тільки після тривалого процесу визрівання формується суспільна угода у формі законів і правил.

У цьому сенс публічної політики — від суспільних очікувань до політичних рішень.

Аби такі обговорення не перетворювалися на хаос і плач, потрібні справжні науковці, філософи, соціологи, правники, публіцисти та інші інтелектуали — лідери думок.

Люди, спеціально навчені вести фахові конструктивні дискусії в межах поваги й етикету, аргументувати свої слова, спиратися на наукові дослідження, формулювати питання та збирати розмаїття думок у пропозиції та рекомендації, узгоджуючи суспільну думку для подальшого вироблення політичних рішень.

Так працює технологія узгодження прийнятих рішень з усіма зацікавленими сторонами — представниками різних соціальних і професійних груп із різними поглядами та інтересами.

Це постійний активний процес, на поверхні якого ми бачимо журналістику, медіа — адже вони відображають наші болі, проблеми, радості, досягнення суспільства й людства в цілому, сприяють формуванню громадської думки і спонукають політиків до дії.

Питання журналістської та медійної етики — це питання здоров’я демократії.

Але не слід забувати, що воно походить від політичної етики та моральності політики.

Не можна говорити про журналістську етику, не говорячи про етику політичну.

Тому важливо ознайомитись із текстом Міжнародної декларацію про інформацію та демократію, сформульованої організацією «Репортери без кордонів» у відповідь на законопроєкт про протидію дезінформації, ухвалений у Франції.

Нижче буде наведений її український переклад.

Символічно, що ця декларація вийшла за сімдесят років після визнання Організацією Об’єднаних Націй Французької декларації прав людини та громадянина універсальною, себто прийнятою всіма державами світу.

Декларацію оприлюднили 5 листопада 2018 року, за три тижні до презентації законопроєкту в останньому читанні перед голосуванням у Національній асамблеї Франції.

Вона безпосередньо вплинула на те, як голосували депутати.

Цей документ закладає основні принципи глобального інформаційно-комунікаційного простору як «загального блага людства», а організацію цього простору через демократичні інститути називає «відповідальністю всього людства».

Визначає демократичні гарантії свободи, незалежності, плюралізму та надійності інформації в контексті глобалізації та оцифрування.

За словами її авторів, декларація — «інструкція, що дозволяє мобілізувати всіх, хто зобов’язаний зберегти вільний і плюралістичний громадський простір як умову демократії».

Підготовкою тексту керували генеральний секретар «Репортерів без кордонів» Крістоф Делуар та лауреат Нобелівської премії миру Ширін Ебаді.

Серед авторів — футуролог Френсис Фукуяма, нобелівські лауреати Амартія Сен, Джозеф Стіґліц та Маріо Варґас Льоса, лауреат премії Сахарова Хаува Ібрагім, польський політик і журналіст Адам Міхнік та інші.

Загалом двадцять п’ять представників вісімнадцяти народів.

Декларація приносить у чинні закони визнання, що глобальний простір спілкування та інформації є загальним благом людства, й надає основу легітимності встановлення демократичних гарантій.

Новацією є освячення «права на інформацію», яке автори документа розуміють як право на достовірну інформацію.

Люди мають фундаментальне право вимагати отримання зібраної інформації, яка обробляється й поширюється вільно, відповідно до ідеалу прагнення до істини, множини точок зору й раціонального методу встановлення фактів.

Це нововведення продовжує історичну еволюцію демократичних законів.

Декларація нагадує, що свобода вираження поглядів є правом осіб, але правом з обмежувальними винятками.

Суб’єкти, які сприяють структурі інформаційного та комунікаційного простору (наприклад, компанії-власники соціальних мереж), мають поважати політичний, ідеологічний та релігійний нейтралітет, забезпечувати плюралізм, створювати механізми просування достовірної інформації.

Вони також повинні бути передбачуваними для тих, на кого впливають, стійкими до маніпуляцій та прозорими для перевірки.

Декларація також наголошує на соціальній функції журналістики, яка виправдовує зусилля для забезпечення її фінансової життєздатності.

Журналістика виконує роль «довіреної третьої сторони» для суспільства.

Від журналістів очікують розповіді про реальність у якомога ширший, глибший і релевантніший спосіб, зосередження на описі подій, пояснення складних ситуацій та змін; збереження рівноваги між позитивними та негативними аспектами діяльності людей; відокремлення важливого від тривіального.

Свобода та безпека журналістів, незалежність інформації та повага до етики є найважливішими умовами журналістської роботи незалежно від статусу тих, хто її робить.

Розробники декларації закликали створити міжнародну групу експертів, мандат і фінансування якої гарантували б незалежність від приватних компаній та урядів.

Ця група повинна мати повноваження досліджувати практики та їхній вплив на засоби, архітектуру та стандарти спілкування.

«Демократичний контроль вимагатиме постійної участі експертів, які відповідають за забезпечення як представництва різноманітності людства, так і суворої оцінки практик і умов для отримання знань в інформаційно-комунікаційному просторі», — йдеться в декларації.

Розробники закликали «лідерів доброї волі з усіх континентів мобілізуватись на користь демократичних моделей і відкритих громадських дискусій, у яких громадяни можуть приймати свої рішення на основі фактів».

11 листопада 2018 року, за кілька днів по публікації цього документа, дванадцятеро глав держав і урядів на Паризькому мирному форумі відреагували на заклик і взяли на себе зобов’язання розпочати політичний процес для втілення завдань, поставлених у тексті.

Зголосилися Франція, Канада, Норвегія, Данія, Швейцарія, Латвія, Литва, Ліван, Буркіна-Фасо, Коста-Рика, Сенегал і Туніс.

Генеральний секретар ООН Антоніо Ґутеррес, генеральний директор ЮНЕСКО Одрі Азулай та генсек Ради Європи Торбйорн Яґланд також підтримали це політичне зобов’язання.

Ця ініціатива призвела до підписання 2019 року Партнерства з питань інформації та демократії на Генеральній асамблеї ООН.

Паризький мирний форум 2019 року об’єднав неурядові організації, уряди, засоби масової інформації та цифрові платформи для створення нової багатосторонньої міжнародної організації, яка надалі розвиватиме норми та стандарти для підтримки демократичних гарантій у сфері інформації: Форуму інформації та демократії.

Україні слід долучитися до міжнародної ініціативи, поєднати зусилля з її учасниками та отримати суттєву підтримку в протистоянні інформаційним атакам та маніпуляціям.

Якщо вас і вашу організацію цікавить консолідація навколо ідей, закладених у Міжнародній декларації про інформацію і демократію, і ви маєте намір, компетентність і час для роботи над виробленням дієвих правових механізмів регулювання інформаційно-комунікаційного простору України та захисту його фундаментальних свобод, пишіть: info@detector.

МІЖНАРОДНА ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ІНФОРМАЦІЮ ТА ДЕМОКРАТІЮ.

Глобальний інформаційний та комунікаційний простір - це загальне благо людства, яке повинно бути захищене як таке.

Організація глобального інформаційного та комунікаційного простору є відповідальністю всього людства, яка здійснюється через демократичні інститути з метою полегшення спілкування між людьми, культурами, народами та націями заради прав людини, громадянської згоди, миру, життя та навколишнього середовища.

Глобальний інформаційно-комунікаційний простір повинен слугувати здійсненню свободи вираження поглядів, дотримуючись принципів плюралізму, свободи, гідності, толерантності та ідеалу розуму і розуміння.

Знання, необхідні людині для розвитку своїх біологічних, психологічних, соціальних, політичних та економічних можливостей, доступ до знань, зокрема до знань реальності, є фундаментальним правом.

Політичний контроль над засобами масової інформації, підпорядкування інформації приватним інтересам, зростаючий вплив приватних суб'єктів, які уникають демократичного контролю, масивна дезінформація в Інтернеті, насильство проти журналістів та послаблення якісної журналістики загрожують здійсненню права на знання.

Будь-яка спроба насильницького обмеження цього права силою, технологією чи законом є порушенням права на свободу думок.

Інформаційно-комунікаційний простір повинен бути організований таким чином, щоб забезпечити здійснення прав та демократії.

Він повинен зберігати та зміцнювати наші можливості відповідати викликам сучасності, передбачувати нашу спільну долю та забезпечувати сталий розвиток з урахуванням прав та інтересів майбутніх поколінь.

Інформаційно-комунікаційний простір повинен гарантувати свободу, незалежність та плюралізм інформації.

Це загальне благо має соціальне, культурне та демократичне значення.

Саме тому Інформаційно-комунікаційний простір не можна звести лише до його комерційного виміру.

Слід уникати будь-якого домінування у виробництві, розповсюдженні, обробці та узагальненні інформації, якщо це можливо, якщо ні, то контролювати, щоб зберегти різноманітність фактів та точок зору.

Право на інформацію.

Свобода думок гарантується вільним обміном ідеями та інформацією на основі фактичної істинності.

Істина, яка може приймати різні форми, спирається на відповідність реальності та сприйняття або на найкращі наявні докази, встановлені методами наукових, журналістських досліджень, чи іншими професійними практиками, спрямованими на отримання достовірної інформації і знання.

Достовірна інформація є умовою здійснення свободи думок, поваги до прав людини в цілому та демократичних процесів, включаючи обговорення, вибори, прийняття рішень та підзвітність.

Цілісність демократичного процесу порушується при маніпулюванні інформацією, яка може вплинути на нього.

Право на інформацію полягає у свободі пошуку, отриманні та доступу до достовірної інформації.

Інформація може вважатися достовірною лише в тому випадку, якщо її збір, обробка та розповсюдження є вільними та здійснюються відповідно до принципів прихильності до істини, множинності точок зору та раціональності методів встановлення та перевірки фактів.

Зобов'язання щодо вільного пошуку правдивості, фактичної точності та жодного наміру завдати шкоди є необхідним чинником цілісності інформації.

Поширення оманливої ​​або невірної інформації або приховування інформації, яку потрібно знати, може погіршити здатність людей розуміти оточуюче їх середовище та розвивати свої можливості.

Неоприлюднені конфлікти інтересів в інформаційному полі є загрозою свободі думок.

Рекламний або промоційний контент повинен бути чітко визначений як такий.

Свобода вираження.

Свобода вираження є фундаментальним право індивідів на самовираження.

Відповідно до міжнародних стандартів свободи вираження та з огляду на права та репутацію інших, це право включає право критикувати системи мислення.

Воно не може перешкоджати або обмежувати вірування або чутливість інших.

Інтелектуальна власність, яка застосовується лише до творчості та винаходів, не може створити ані замкнуту систему в просторі інформації та комунікацій, ані обмежити громадські обговорення.

Продукт роботи зі збору, обробки та поширення інформації дає право на справедливу винагороду.

Приватне життя.

Учасники публічних дебатів повинні мати можливість захищати конфіденційність своєї інформації або приватність обмінами нею.

Право на приватне життя може бути обмежене лише пропорційними та необхідними в демократичному суспільстві заходами щодо збереження громадського порядку, безпеки людей, запобігання злочинам, охорони здоров'я або захисту прав і свобод інших.

Відповідальність усіх учасників публічних дебатів є важливим принципом, який передбачає прозорість їхньої ідентичності.

Винятки з принципу прозорості є виправданними, якщо вони сприяють пошуку істини або якщо вони сприяють безпеці учасників.

Учасники публічної дискусії несуть відповідальність за свої слова та тексти, включаючи вміст, який вони поширюють або допомагають поширювати.

Ця відповідальність може бути встановлена ​​лише на основі обмежень свободи вираження, передбачених міжнародним правом.

Прозорість влади.

Будь-яка публічна чи приватна особа, наділена владою чи впливом, має зобов'язання щодо прозорості пропорційно силі чи впливу, які вона може здійснювати над особами чи ідеями, в межах суспільного інтересу.

Ця прозорість повинна бути забезпечена швидко, щиро та систематично.

Ця прозорість повинна бути забезпечена швидко, щиро та систематично.

Структури, які створюють технічні засоби, архітектуру вибору та норми інформації та комунікації.

Під час створення технічних засобів, стандартів та архітектури вибору, утворюючі структури, тобто суб'єкти, що сприяють структуруванню інформаційного та комунікаційного простору - повинні дотримуватися принципів та гарантій, які забезпечують демократичний характер цього простору.

Вони несуть відповідальність пропорційно результату їх внеску.

Політичний, ідеологічний та релігійний нейтралітет.

Утворюючі структури, такі як платформи, повинні повністю відповідати стандартам свободи вираження поглядів і думок, і з цією метою їх діяльність повинна дотримуватися принципу політичного, ідеологічного та релігійного нейтралітету, коли вони братимуть участь у структуруванні інформаційно-комунікаційного простору.

Системи, які поширюють та обробляють інформацію та ідеї, повинні бути нейтральними щодо інтересів тих, хто ними керує, за винятком реклами, ідентифікація якої повинна бути чітко визначена.

Утворюючі структури повинні сприяти різноманітності ідей та інформації, плюралізму засобів масової інформації та заохочувати інтуїтивну прозорливість.

Інструменти, що використовуються для індексації та курирування - тобто агрегування, сортування та визначення пріоритетності інформації - повинні дозволяти використання альтернативних рішень, дозволяючи плюралізм індексації, таким чином сприяючи свободі вибору для користувача.

Достовірна інформація.

Утворюючі структури повинні впроваджувати механізми для сприяння присутності достовірної інформації.

Ці механізми повинні ґрунтуватися на критеріях прозорості, незалежності редакції, застосуванні методів перевірки та дотриманні журналістської етики.

Необхідно сприяти цілісності, достовірності, простежуваності ідей та інформації, щоб було відомо про їх походження та спосіб виробництва.

Формування достовірної інформації не може підірвати принцип політичного, ідеологічного та релігійного нейтралітету.

Прозорість під час перевірки.

Утворюючі структури повинні бути передбачуваними для тих, на кого вони впливають, стійкими до маніпуляцій та відкритими для інспекції.

Платформи повинні бути прозорими щодо їх алгоритмів курування, операцій модерації та людських і технічних заходів, фінансового просування вмісту, збору персональних даних та угод, які вони, можливо, підписали з урядами.

Інтеграція з моменту створення.

Дотримання зобов'язань утворюючих структур, таких як платформи, повинно бути максимально інтегровано від проектування комп'ютерних програм, алгоритмів та пов'язаних об'єктів.

Ці приватні особи та служби повинні дотримуватися принципу розумної старанності.

Медіа та журналістика.

Соціальна функція журналістики.

Соціальна функція журналістики полягає у забезпеченні ролі "третіх довірених осіб" у суспільствах та окремих людей.

Це створює умови для співвідношення сил і робить можливим повноцінну участь індивідів у суспільстві.

Її мета - відобразити реальність, розкрити її якомога ширше, якомога глибше та якомога актуальніше для здійснення права на свободу поглядів.

Журналістиці належить відображати позитивні та негативні сторони людської діяльності та конструктивно представляти можливі рішення для відповіді на великі викликі людства.

Журналістська етика.

Журналісти можуть виконувати свою соціальну функцію за умови захисту їх прав, свободи праці та дотримання їх етичних зобов'язань, визначених у основних етичних текстах професії.

Журналістику може практикувати безліч акторів, незалежно від наявності професійного статусу.

Журналісти мають обробляти інформацію таким чином, щоби відповідати інтересам суспільства та основним правам суспільства.

Журналіст не повинен сприймати Інформацію як комерційний продукт.

Керований вимогою правдивості, журналіст повинен викладати факти неупереджено, максимально абстрагуючись від своїх власних інтересів, відкидаючи будь-які форми змови чи конфлікту інтересів.

Свобода та безпека журналістів.

Журналістика може виконувати свою соціальну функцію лише за умови гарантування свободи та безпеки журналістів, онлайн та офлайн.

Журналісти мають бути захищенні від будь-яких форм насильства, тиску та дискримінації, від будь-яких форм жорстокого переслідування та від будь-яких спроб послабити їх спроможність виконувати свою соціальну функцію.

Журналісти мають право на захист конфіденційності своїх джерел.

Ефективний захист інформаторів є необхідною гарантією прозорості влади.

Незалежність редакції.

Журналісти діють у повній незалежності від усіх гілок влади та від будь-яких образливих, політичних, економічних, релігійних чи інших впливів.

Будь-яке порушення принципів незалежності, плюралізму та чесності інформації державними органами, власниками чи акціонерами, рекламодавцями або комерційними партнерами ЗМІ є порушенням свободи інформації.

Державне або приватне фінансування журналістики не повинно обумовлюватися диктатом змісту або заважати журналістській оцінці реальності.

Стійкість журналістики.

Соціальна функція журналістики виправдовує зусилля громади для забезпечення її фінансової життєздатності.

На шляху до міжнародних рамок для інформації та комунікацій.

Обов'язок відповідальності за діяльність, яка виходить за межі національних кордонів, зокрема у сфері, яка швидко розвивається, піднімає складні питання.

Демократичний контроль потребуватиме постійної участі експертів, покликанням яких має бути забезпечення як представлення різноманітності людства, так і суворої оцінки практик та умов виробництва знань в інформаційному та комунікаційному просторі.

З цією метою слід створити міжнародну групу експертів.

Фінансування такої групи та її мандат повинні забезпечити достатній рівень незалежності від приватних компаній та урядів.

Ця група повинна мати повноваження постійно досліджувати практику та вплив засобів, архітектури та стандартів комунікації.

Ця група повинна буде публікувати періодичні звіти та рекомендації щодо передового досвіду.

Документ створено за ініціативи «Репортерів без кордонів».

Переклад українською — Аналітична платформа стратегічних комунікацій.