Моя головна ціль – олімпійське золото, – Марія Стадник

Про спорт та перехід у збірну.

– Як прийшли у боротьбу?.

Я родом із маленького села, де було дві секції: танців і боротьби.

Спочатку я спробувала себе у танцювальній секції.

Згодом хлопці мене запросили на тренування з боротьби.

Прийшла, потренувалась, тренер похвалив.

Ось так розпочала свою спортивну кар’єру у цьому виді спорту.

– Розкажіть про свій перехід у збірну Азербайджану?.

За цю збірну я виступаю ще з 2007 року.

На той час мої інтереси та збірної України були різними – виник конфлікт.

У пріоритеті збірної була інша українська борчиня, мені ж сказали зачекати, а я цього аж ніяк не хотіла.

У цей період азербайджанська команда набирала дівчат у свою збірну.

Мені надійшла пропозиція перейти виступати за їхню країну.

Добре усе зваживши – погодилась.

Можна сказати, що всю свою дорослу кар’єру, я виступала саме як азербайджанська спортсменка.

Триразова олімпійська чемпіонка Марія Стадник.

– Якби не було цієї ситуації у збірній виступали б за Україну?.

Так, звичайно.

– Що найбільше до вподоби у цьому виді спорту?.

Будь-який спорт – це дисципліна.

У тебе є ціль до якої ти прагнеш та велика мотивація.

– Ви на тренуваннях часто граєте у футбол.

Як Вам це допомагає?.

У жіночій боротьбі, це такий підхід замість розминки.

За багато років немає того бажання робити одну і ту ж розминку, вправи, тому коли ми граємо футбол у нас з’являється азарт, щоб далі тренуватись.

– Яку вправу Ви найбільше не любите виконувати, а яка навпаки – улюблена та корисна?.

Я не люблю штангу.

Майже ніколи її не роблю, хоча для загального фізичного розвитку вона потрібна.

Для мене завжди найбільш корисні та необхідні були: турнік, канат, бруси, вправи на прес та біг.

– Ви змагаєтесь у категорії до 50 кг.

Як вдається підтримувати таку чудову форму? Який Ваш раціон?.

Ми багато тренуємось, витрачаємо чимало сил, а організму потрібне відновлення, тому я люблю поїсти.

Не можу сказати, що я завжди правильно харчуюсь, але стараюсь їсти корисну їжу.

У період підготовки за три тижні до змагань стараюсь їсти менше, у моєму раціоні з’являються переважно страви, які дають більше енергії (м’ясо, овочі).

Але люблю піти у Мак.

Про мотивацію та досягнення.

– Яка з медалей далась найважче?.

У психологічному плані – це останній чемпіонат світу.

– Продовжуючи розмову про психологію.

Як готуєтесь морально до поєдинків?.

На початку кар’єри як у всіх присутнє хвилювання, але чим більш ти тренуєшся, борешся, тим швидше воно зникає.

Моє хвилювання завжди переходить у додаткову силу.

Мене воно заставляло бути більш зібраною.

Фінальна сутичка Олімпіади-2016.

– Маєте ритуали перед виходом на килим?.

У меншому віці були.

Ходила в одних і тих же шкарпетках, трико.

Одного разу, я вдягнула своє «щасливе трико» та програла.

Після поєдинку була дуже засмучена, не розуміла чому вони не допомогли перемогти.

Тепер цього всього немає.

Я розумію, що не «щасливе трико» виходить на килим, а – я.

Мої руки та голова мають працювати, це головне.

– У Вашій скарбничці багато медалей.

Та все ж, якими здобутками хотіли б ще її поповнити?.

Так, досягнень чимало.

Всі мої медалі лежать у великодньому кошику, вартувало б їх розвішати.

Ще один раз здобути звання чемпіонки світу, щоб було тричі.

Моя головна ціль – олімпійське золото (у Марії бронза Пекіна-2008 та два срібла із Лондона-2012 та Ріо-2016).

Саме нею хочеться завершити свій великодній кошик.

– Після кожної Олімпіади Ви говорили, що закінчуєте кар’єру, але далі продовжували.

Звідки черпали нові сили та мотивацію?.

Мотивація у мене залишається одна.

Після кожної Олімпіади немає золотої медалі.

Я собі вже жартувала, можливо, це все так спеціально, не вдається здобути цю золоту медаль, щоб я ще не завершувала кар’єру.

Марія Стаднік – Ері Тосака: дивіться відео.

– Нещодавно у фіналі зустрілись з українкою – Оксаною Лівач.

Чи є для Вас принциповими поєдинки саме з українками?.

Психологічно потрібно себе більше налаштовувати.

Ми разом тренуємось.

Оксанка вихованка мого чоловіка Андрія Стадника.

Я виходила боротись проти його рідної сестри.

Психологічно, це напружує.

Ми представляємо різні країни, це спорт, ти не можеш скаржитись.

Коли стараєшся трішки легше перемогти з меншим рахунком, м’якше кинути – стається навпаки.

– Вкінці таких поєдинків вибачаєтесь?.

Ні, це спорт.

Я ж не на вулиці її побила.

Фінал Європейських ігор у Мінську: дивіться відео.

Про спортивну кар'єру в Азербайджані та майбутні плани.

– Чи були проблеми в Азербайджані з отриманням обіцяних державою подарунків за Ваші здобуті олімпійські медалі?.

В Азербайджані у мене з цим проблем немає.

Можливо, через те, що я кожного року показую хороший результат.

Звичайно, зараз трішки важча фінансова ситуація у країні, але я ніколи не відчувала там у цьому плані проблем.

Насправді, це грає важливу роль для спортсмена.

Я ніколи не думала про гроші, за що мені купити форму, вітаміни чи ще щось.

Моє завдання – тренуватись, а основні фінансові питання, це не мої проблеми.

– Це основний заробіток спортсмена.

Маєте пропозиції щодо контрактів від спонсорів?.

Раніше, це було як хобі, а тепер – улюблена робота, яка приносить кошти та задоволення.

Спонсорських контрактів немає.

Я – не супервідома.

Можливо була б частіше в Азербайджані, то пропозиції з’являлись, а я буваю там вкрай рідко.

– У збірній нічого не кажуть, що так багато часу живете в Україні?.

У мене там свої привілеї.

По-перше, тому що у мене є діти.

По-друге, я доросла сформована спортсменка.

В Україні у мене є спаринг-партнери та все, що потрібно для тренувань та хороших результатів.

– Не думали переїхати з сім’єю в Азербайджан?.

Сім’ї комфортніше у Львові.

За дітьми, коли потрібно дивиться мама.

Я у Львові спокійно собі тренуюсь.

Переїзд в іншу країну для сім’ї було б трішки складною подією.

На адаптацію потрібно було б щонайменше 2-3 роки.

Увесь вільний час Стадник проводить із дітьми.

– Плануєте залишитись тренером в Азербайджані?.

Зараз я тренуюсь і хочу добитись всього як спортсмен.

Такі пропозиції від Азербайджану присутні.

Я буду над цим запитанням ще добре думати.

Не хочу бути тренером національної збірної, лише хочу тренувати дітей.

Усю свою спортивну кар’єру, я не так часто була вдома, тому мої діти мене мало бачать.

Бути тренером збірної, це ті ж самі поїздки.

Я хочу займатись розвитком боротьби, але це буде на місцевому рівні, щоб не їхати надовго з дому.

Мої діти вже підростають і скоро, можливо, будуть теж боротись.

– Що могли б порадити молодим спортсменам?.

Зрозуміти для чого вони цим займаються.

У нас багато молодих спортсменів та інколи складається враження, що вони не хочуть займатись, а їх просто заставляють.

Вони не мають тренуватись для тренера і батьків.

У першу чергу, якщо ти вже почав займатись певним видом спорту, витрачаєш свій час та здоров’я, тоді ти обов’язково маєш зрозуміти для чого ти це робиш.

Ти займаєшся для себе, а не для когось.

– Багато спортсменок бояться народжувати дітей, тому це може стати закінченням кар’єри.

Як вам вдається поєднувати сімейне життя та успішну кар’єру?.

Мій чоловік – тренер.

Вдома обговорюємо спорт, це у нас сімейне.

Я не бачу нічого страшного у цьому.

Працюючи у будь-якій сфері, жінки народжують і повертаються працювати.

Спорт – це моя робота.

Жінка може поєднувати все.

Пояс чемпіонки світу з боротьби.

– Який оптимальний вік у кар’єрі борчинь?.

У кожного індивідуально.

Ти можеш у 20 років бути з «горою» травм і немає сенсу продовжувати кар’єру.

А можеш і в 31 рік відчувати багато сил й енергії.

В принципі, оптимальний вік – 32-33 роки.

У важчій ваговій категорії, так звані – тяжі, у них спокійніший темп боротьби, тому вік у них може бути старший.

На Олімпіаді одна з борчинь здобула друге місце, їй було 39 чи 40 років.

У моїй категорії теж є польська спортсменка, якій 37 років.

Інколи, старші досвідченіші борчині є більш енергійні, ніж молоді.

Про популярність та повсякденне життя.

– 3 людини, які змінили Вас у житті?.

Один з моїх тренерів – Орест Кобельський, досить довгий час мене тренував.

Мій чоловік, який багато чого змінив у моїй голові та діти.

Чоловік та тренер Марії – Андрій Стадник.

– Чи збираєте Ви гроші на якусь покупку у житті?.

Не збираю.

Матеріальне – для мене не стимул, щоб на це відкладати кошти.

– Ваша слабкість у покупках?.

Як у всіх дівчат – прийшла за спідницею, купила шапку та рукавиці.

Я не великий відвідувач шопінгу, але якщо поганий настрій, тоді можу піти пройтись магазинами.

Також я люблю вишивати.

Щоправда, це лише на зборах, коли є відпочинок між тренуваннями, вдома ж на це взагалі немає часу.

Це мій антидепресант.

– Чи впізнають Вас на вулиці? Ходите у чорних окулярах?.

В окулярах не ходжу.

В Україні – не впізнають, а в Азербайджані – так.

У їхній країні популярна боротьба, а я одна з найбільш відомих представниць борчинь в Азербайджані.

Правда, без зачіски, яку я заплітаю коли виходжу боротись – не впізнають.

Одного разу купувала квіти в магазині на день народження для нашої масажистки та розговорилась із продавцем.

Він сказав, що не впізнав мене.

Казав, що я по телевізору зла, не така як в житті.

Якби я була на килимі така сама як у житті, то вже давно б лежала на лопатках і сміялась.

Хотіла б побажати усім, навіть якщо ви не спортсмен, щоб спорт завжди допомагав протягом життя.

Результати та успіхи спортсменів вас мотивували для досягнення цілей у ваших сферах діяльності.

Інтерв'ю з Марією Стадник дивіться відео:.